Постанова

від 25.03.2024 по справі 140/8435/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/8435/22 пров. № А/857/22812/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Носа С. П.,

суддів Ільчишин Н. В., Шевчук С. М.;

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року у справі № 140/8435/22 (головуючий суддя Лозовський О.А., м. Луцьк) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

22 грудня 2022 року Волинським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-10237-13 в частині нарахування за період з січня по вересень 2018 року у сумі 7371,54 грн.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що з 09.11.2005 позивач був зареєстрований підприємцем, а 25.10.2022 припинив підприємницьку діяльність. Метою реєстрації підприємцем було отримання доходу від підприємницької діяльності. Однак протягом 2017 - 2022 років дохід від підприємницької діяльності не отримував. Натомість в даний період позивач був найманим працівником і роботодавець сплачував ЄСВ за нього до бюджету, що підтверджується довідками форми ОК-5 та ОК-7. Разом з тим в жовтні 2022 року позивачу стало відомо, що відносно нього виконавчою службою відкрито виконавче провадження, стягувачем по якому є ГУ ДПС у Волинській області. Після отримання матеріалів з підрозділу ДВС йому стало відомо, що за ним рахується борг зі сплати ЄСВ в сумі 35588,74 грн, який був нарахований ГУ ДПС у Волинській області за період з 2017 по 2020 роки. Дане виконавче провадження відкрито на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10237-13-У від 13.11.2020. Відповідно до довідок форми ОК-5 та ОК-7 за період з січня по вересень 2018 року позивач був застрахованою особою і роботодавець сплачував за нього ЄСВ. З урахуванням викладеного, оскільки у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за період з січня по вересень 2018 року немає, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-10237-13 в частині нарахування за вказаний період у сумі 7371,54 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 №Ф-10237-13 в частині нарахування за період з січня по вересень 2018 року у сумі 7371,54 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у сумі 2992 гривні 40 копійок.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідачем - Головним управлінням ДПС у Волинській області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що згідно бази даних ІКС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 - єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи які проводять незалежну професійну діяльність станом на 02.11.2022 обліковується заборгованість в сумі 35 588,74 грн, яка виникла внаслідок щоквартальних нарахувань за період з 2017 по 2020 роки. На підставі даних ІКС «Податковий блок» сформовано та надіслано наступні вимоги про сплату боргу (недоїмки): від 08.08.2019 за №Ф-12171-55 на суму 23 785,08 грн; від 11.02.2020 за №Ф-12І71-55 на суму 29 293,44 грн, від 13.11.2020 за №Ф-10237-13 на суму 35 588,74 грн, які повернулись на адресу ГУ ДПС у Волинській області за закінченням встановленого терміну зберігання. Позивач надав довідки Пенсійного фонду форми ОК-5 та ОК-7 з яких вбачається сплата ЄСВ. Однак з даних довідок вбачається що сплата ЄСВ відбувалась в окремі місяці та відповідно і стаж враховано в тій частині в якій була сплата ЄСВ. Отже, єдиним документом який може підтвердити сплату позивачем ЄСВ є довідка «форми ОК-5» отримана у відповідному відділенні пенсійного фонду. Таким чином, загальна сума заборгованості по єдиному внеску становить 35588,74 грн, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Крім того, вказано, що правнича допомога в розмірі 2000 грн. є завищеною.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено у справі незначної складності, суд апеляційної інстанції в порядку ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлено, що позивач 07.11.2005 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

25.10.2022 державним реєстратором проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача за його рішенням.

13.11.2020 ГУ ДПС у Волинській області сформувало позивачу як фізичній особі-підприємцю вимогу № Ф-10237-13 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 35588,74 грн відповідно до даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Як видно із відомостей з інтегрованої картки за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 стосовно ОСОБА_1 нарахування єдиного внеску відбулося в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 19.04.2018 - за І квартал 2018 в сумі 2457,18 грн; 02.05.2018 - за 2017 рік в сумі 8448 грн; 19.07.2018 - за II квартал 2018 в сумі 2457,18 грн; 19.10.2018 - за ІІІ квартал 2018 в сумі 2457,18 грн; 21.01.2019 - за ІV квартал 2018 в сумі 2457,18 грн; 19.04.2019 - за І квартал 2019 в сумі 2754,18 грн; 19.07.2019 - за II квартал 2019 в сумі 2754,18 грн; 21.10.2019 - за III квартал 2019 в сумі 2754,18 грн; 20.01.2020 - за ІV квартал 2019 в сумі 2754,18 грн; 21.04.2020 - за І квартал 2020 в сумі 2078,12 грн; 20.07.2020 - за ІІ квартал 2020 в 1039,06 грн; 19.10.2020 - за III квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнятою особою є платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівником є фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що саме дохід особи є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З урахуванням зазначених нормативно-правових положень можна дійти висновку, що особа, яка провадить підприємницьку діяльність зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.03.2020 у справі № 824/509/19-а, від 18.11.2021 у справі № 520/6094/19, від 19.12.2022 у справі №640/9262/19.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з січня 2018 року по вересень 2018 року позивач був найманим працівником у Державному професійно-технічному навчальному закладі «ЛУЦЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ», у зв`язку з чим мета запроваджена Законом №2464-VI по сплаті єдиного внеску та отриманні страхового стажу була виконана Державним професійно-технічним навчальним закладом «ЛУЦЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ» як роботодавцем позивача. Дані обставини підтверджуються довідками форми ОК-5, ОК-7, виданими органами пенсійного фонду. Розмір єдиного внеску сплачений підприємством є більшим мінімального страхового внеску.

При цьому, відповідачем до суду не надано будь - яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснював господарську діяльність як ФОП та отримував дохід від такої діяльності.

Враховуючи те, що позивач був найманим працівником і роботодавець сплачував за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, доказів отримання позивачем у відповідний період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено - нарахування суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 7371,54 грн. згідно оскаржуваної вимоги є протиправним.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Слід зазначити, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Як вбачається із наявних у справі письмових доказів 26.10.2022 між позивачем та адвокатським об`єднанням «ПРЕМІУМ СЕРВІС» був укладений договір про надання правової допомоги №6/10/22-01, відповідно до умов якого вартість послуг адвокатського об`єднання за цим договором становить 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законодавством на дату підписання акта приймання-передачі наданих послуг з розрахунку однієї години надання послуг (пункт 3.1. Договору).

У акті від 14.11.2022 приймання-передачі наданих послуг, вказано, що адвокатське об`єднання «ПРЕМІУМ СЕРВІС» надало, а клієнт прийняв наступні роботи/послуги: збір інформації щодо наявності заборгованості зі сплати ЄСВ та періоду нарахування (адвокатський запит) (1 год) 1000 грн; складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 № Ф-10237-13 (2 год) - 2000 грн.

14.11.2022 адвокатським об`єднанням «ПРЕМІУМ СЕРВІС» виставлено позивачу рахунок-фактуру №14/11/22-1 за надання правової допомоги згідно договору №6/10/22-01 від 26.10.2022 та акту приймання-передачі наданих послуг від 14.11.2022 на суму 3000 грн.

Судом першої інстанції було стягнуто з апелянта на користь позивача 2000 грн. Підстави для подальшого зменшення суми витрат позивача на правничу допомогу відсутні.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 250, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року у справі № 140/8435/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. П. Нос судді Н. В. Ільчишин С. М. Шевчук