Рішення

від 14.03.2024 по справі 354/657/15-ц

ЯРЕМЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Справа № 354/657/15-ц

Провадження по справі № 2/354/96/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2024 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Ваврійчук Т.Л.

за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М.

прокурора ОСОБА_1

представника відповідача адвоката Госедло Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-ДП «Ворохтянське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту направо приватноївласності наземельну ділянку площею 0,1500га серії ІФ №091810 від 19 вересня 2003 року,-

В С Т А Н О В И В:

Перший заступникпрокурора Івано-Франківськоїобласті(вподальшому перейменованона Івано-Франківськуобласну прокуратуру)в інтересахдержави вособі Державногоагентства лісовихресурсів України(надалі-Держлісагентство),ДП «Ворохтянськелісове господарство»у вересні2015року звернувсядо судуіз позовомдо Поляницькоїсільської ради(вподальшому перейменованона Поляницькусільську радуНадвірнянського районуІвано-Франківськоїобласті), ОСОБА_2 провизнання недійснимта скасуваннядержавного актуна правоприватної власностіна земельнуділянку серіїІФ №091810від 19.09.2003року площею0,1500га,кадастровий номер2611092001220020072та зобов`язанняповернути вказануземельну ділянкуз чужогонезаконного володінняу державнувласність вособі ДП«Ворохтянське лісовегосподарство».В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України. В ході розгляду даної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1500 га не виносилосяв установленомупорядку назасідання виконавчогокомітету Поляницькоїсільської ради,а булосамостійно складенесільським головоюс.Поляниця ОСОБА_4 та єпідробленим.На це вказує і те, що ОСОБА_2 із заявою про затвердження проекту землеустрою у сільську раду не звертався, зазначене питання на розгляд сесії сільської ради не виносилось, та будь-яке рішення про передачу відповідачу у власність земельної ділянки не приймалось, а заява про виконання землевпорядних робіт на ім`я директора ДП «Карпатигеодезкартографія» написана ОСОБА_2 25.09.2003 року, тобто після видачі йому державного акту на право власності не землю серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року на земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001220020072. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі 8, виділ 28 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою. Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0.1500 га. Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним у суді, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у державну власність у особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство». В обгрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу. Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 року прокурор просить визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від від 06.10.2015 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.11.2015 року залучено до участі у вказаній справі в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», яке набуло право власності на спірну ділянкута в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3

25.12.2015 року представником ОСОБА_2 подано до суду заперечення на позов, в яких зазначено, що відповідач в установленому порядку подав заяву на ім`я голови Поляницької сільської ради про надання земельної ділянки і рішенням виконавчого комітету сільської ради №33 від 12.08.2003 року йому надана у власність земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1500 га. На підставі вказаного рішення виданий державний акт серії ІФ №091810 від 12.09.2003 року на земельну ділянку. Позивачем не наведено жодних відомостей щодо відсутності даної заяви та не підтверджено факту її неподання. Про існування будь-яких юридичних перешкод у винесенні рішення, видачі акту відповідачу не було відомо, а про неправомірні дії органу місцевого самоврядування він дізнався із вказаного позову прокурора. Вважає безпідставним посилання прокурора на те, що рішення виконкому Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року є фіктивним та не підлягає визнанню недійсним у суді, оскільки у постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року відсутнє посилання на встановлений факт підроблення даного рішення. Прокурор обгрунтовує підстави для пред`явлення позову необхідністю захисту інтересів держави, однак не наводить будь-яких обставин, які б свідчили про порушення чи загрозу інтересам держави. Долучений до матеріалів справи держаний акт на право постійного користування землею, виданий ДП «Ворохтянське лісове господарство» не підтверджує належність спірної ділянки до земель ДП та її фактичне місцезнаходження, а з постанови суду від 04.03.2015 року вбачається, що із земель, які перебували у користуванні даного підприємства неодноразово вилучались земельні ділянки різної площі. До компетенції Держлісагентства не відноситься регулювання земельних відносин. Спірна земельна ділянка правомірно передана у власність ОСОБА_2 , з волі особи, яка мала право передачі майна у володіння на підставі відповідного рішення, а тому відповідач на момент укладення договору купівлі-продажу мав право відчужувати дану ділянку і правомірно відчужив її наступному набувачу. Вказана ділянка повністю непридатна для ведення лісового господарства, оскільки оточена рекреаційними об`єктами туристичного комплексу, а тому лісгосп не може вести на ній будь-які лісовпорядкувальні роботи, що унеможливлює її подальше використання за попереднім призначенням. Також зазначено, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки обставини, які стали підставою для звернення до суду із вказаним позовом стали відомі позивачу під час порушення кримінальної справи у 2005 році, що підтверджується висновком комісійної експертизи від 11.03.2005 року, однак позивач, знаючи про порушення свого права у передбаченому порядку та в установлений законом строк до суду не звернувся, а поважних причин пропуску строку звернення до суду прокурором не наведено, а тому заявлене клопотання про його поновлення до задоволення не підлягає, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позову. Із урахуванням викладеного просив у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

29.01.2016 року першим заступником прокурора Івано-Франківської області подано заяву в порядку ст.31 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року площею 0,1500 га, кадастровий номер 2611092001220020072, виданий ОСОБА_2 та зобов`язати ТзОВ «Скорзонера» повернути вказану земельну ділянку, яка розташована в урочищі «Вишня» в с. Поляниця Яремчанської міської ради з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Поляницька сільська рада 24.03.2016 року подала заяву про застосування строків позовної давності в обґрунтування якої зазначено, що прокурор знав про існування порушеного права ДП «Ворохтянське лісове господарство» ще 23.03.2004 року при винесенні постанови про порушення кримінальної справи щодо посадових осіб Поляницької сільської ради за результатами розгляду якої Галицьким районним судом Івано-Франківської області 20.04.2011 року ухвалено вирок, залишений без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року. Крім того, 07.02.2005 року прокурором був внесений протест на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року. Із урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, викладених у справі №6-178цс15 від 01.07.2015 року, №6-68цс15 від 16.09.2015 року, №3-126гс15 від 13.05.2015 року відповідач просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

24.03.2016 року до суду надійшли письмові заперечення на позов ТзОВ «Скорзонера» в яких зазначено, що державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002721 видано ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі рішення Поляницької сільської ради. Оскільки у постійному користуванні ДП перебували землі комунальної власності Поляницької сільської ради, остання як власник земель у межах населеного пункту вправі була вилучати землі у користувача та розпоряджатись ними, а отже ОСОБА_2 набув спірну земельну ділянку за рахунок земель сільської ради на законних підставах. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року та №493-18/2008 від 17.01.2008 року площа с. Поляниця була збільшена до 1730 га, а в подальшому до 2380 га за рахунок земель ДП «Ворохтянське лісове господарство». При цьому після кожного збільшення меж села Поляниця відбувалось вилучення земельних ділянок у ДП, але державний акт підприємства не був переоформлений, межі земельних ділянок не встановлені в натурі(на місцевості), а тому вказаний державний акт не є належним доказом. Рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення земельних ділянок та надання у приватну власність громадянам є чинними та не скасовані судом, а тому відсутні

підстави стверджувати про незаконність набуття права власності. Обставини, встановлені постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №1-6/2011 можуть становити підстави позову у справах про цивільно-правові наслідки виключно дій осіб, стосовно якої вона постановлена та не мають преюдиційного значення у даній справі. Спірна земельна ділянка була придбана ТзОВ «Скорзонера» у ОСОБА_3 , який був законним власником, жодних правовідносин між первинним власником чи ДП «Ворохтянське лісове господарство» у відповідача не було. Під час придбання ділянки Поляницькою сільською радою як власником земель у межах населеного пункту надавалась згода на переоформлення права власності та була погоджена технічна документація на складання документу, що посвідчує право власності. Свою згоду на вилучення ділянки надавало і ДП. На придбаній ділянці товариством збудовано нерухомість туристично-рекреаційного значення, а тому вимога про витребування цієї ділянки на підставі ч.3 ст.388ЦК України є незаконною та призведе до порушення принципу пропорційності та становитиме надмірний тягар для кінцевого власника, як добросовісного набувача. Також відповідач зазначив, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки про існування порушеного права ДП прокурор дізнався ще в 2004 року при винесені постанов про порушення кримінальних справ щодо посадових осіб сільської ради та управління земельних ресурсів, у 20.04.2011 році у кримінальній справі №1-6/2011 був ухвалений вирок, залишений без змін постановою суду апеляційної інстанції від 18.04.2012 року. Окрім цього 07.02.2005 року першим заступником прокурора Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради в тому числі №27 від 10.07.2003 року з тих підстав, що виконком прийняв вказані рішення з перевищенням наданих повноважень, без відповідної згоди землекористувача на вилучення земель лісового фонду. Також у березні 2005 року прокурор звертався до господарського суду Івано-Франківської області суду із позовами про визнання недійсними рішень сільської ради(справи А-5/79 та А-5/78), які були залишені без розгляду. ДП було відомо про порушення його прав з 25.03.2005 року, тобто з моменту подання цивільного позову у кримінальній справі. Із урахуванням викладеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №107 від 12.09.2017 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12.09.2017 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду вказану справу передано у провадження судді Іванова А.П.

Згідно розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №426 від 07.03.2018 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 07.03.2018 року у зв`язку із продовженням терміну відрядження судді Іванова А.П. вказану справу повторно передано у його провадження.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №143 від 02.04.2019 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 02.04.2019 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Іванова А.П.) вказану справу передано у провадження судді Польської М.В., якою 18.06.2019 року постановлено ухвалу про прийняття справи до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Яремчанського міського суду Івано-Франківської області №62 від 31.07.2020 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 31.07.2020 року у зв`язку із закінченням повноважень попереднього складу суду(закінчення терміну відрядження судді Польської М.В.) вказану справу передано у провадження судді Ваврійчук Т.Л.

Ухвалою суду від 21.08.2020 року вказану справу прийнято до провадження суддею Ваврійчук Т.Л. та призначено у ній підготовче судове засідання.

19.10.2020 року Поляницька сільська рада подала відзив на позов в якому вказала, що відповідно до п.12 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель приватної власності здійснювали відповідні сільські, селищні ради. Землі державної та комунальної власності були розмежовані тільки з 01.01.2013 року. Відповідно до ст.ст.122, 149 ЗК України, ст.33 ЛК України Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження ними. Державний акт на право постійного користування землею виданий ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі рішення Поляницької сільської ради. Оскільки у постійному користуванні лісгоспу перебували землі комунальної власності Поляницької сільської ради остання вправі була вилучати їх у користувача та розпоряджатись ними. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року площу с. Поляниця збільшено до 1730 га, в тому числі 1077,82 га земель, які перебувають у постійному користуванні Ворохтянського лісогосподарського підприємства. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №493-18/2008 від 17.01.2008 року площа с. Поляниця збільшилась до 2380 га за рахунок земель ДП «Ворохтянське лісове господарство». Після кожного збільшення меж села Поляниця у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» відбувалось вилучення земель, вказані земельні ділянки в подальшому надавались безоплатно у власність громадянам та продавались на земельних аукціонах, однак державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002721 від 10.11.2001 року не був переоформлений, межі земельних ділянок у натурі(на місцевості) не встановлювались, а самі ділянки не були внесені до ДЗК, а отже даний акт не може бути належним доказом у справі. Постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, відповідно до якої колишнього голову Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України не має преюдиційного значення при розгляді даної справи. Крім того, рішення виконавчого комітету сільської ради, якими вилучались земельні ділянки з постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» та передавались у приватну власність не скасовані судом та є чинними, а вказане підприємство надало згоду на їх вилучення. Прокурором не надано належних доказів того, що спірна ділянка є однією із тих, що фігурують у кримінальній справі та знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні лісгоспу. Державний акт на право власності на землю видано ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому №33 від 12.08.2003 року, яке в постанові Галицького районного суду від 04.03.2015 року не згадується, зазначене рішення не визнавалось недійсним та є чинним, а твердження про його підробку є припущенням прокурора. Прокурором не надано жодного доказу того, що спірна ділянка є однією з тих, які фігурують у кримінальній справі та знаходиться на землях, які перебувають у постійному користуванні лісгоспу. Отже ОСОБА_2 набув право власності на спірну ділянку за рахунок земель сільської ради на законних підставах. Також зазначено, що порушення прав ДП «Ворохтянське лісове господарство» відбулось у 2003 році, однак позовна заява подана до суду у вересні 2015 року, з того часу відбулось збільшення меж населеного пункту і спірна ділянка знаходиться у межах житлової забудови і в силу видимих природних властивостей кінцевий набувач не міг знати, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, а тому позовна вимога про зобов`язання ТзОВ «Скорзонера», яка є добросовісним набувачем, повернути вказану ділянку у власність держави в особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» в порядку ч.3 ст.388 ЦК України є безпідставною. Окрім цього, відповідач послався на те, що відповідно до ст.23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва у суді інтересів держави в особі державних компаній, а в даному випадку ДП «Ворохтянське лісове господарство» є неналежним позивачем і з цих підстав у позові слід відмовити. Спірна земельна ділянка ніколи не перебувала у власності чи користуванні Держлісагентства, а тому його право не могло бути порушене та не підлягає захисту у межах даного позову, а прокурором не доведено наявності у нього підстав для звернення до суду за захистом прав та інтересів даного суб`єкта. Окрім цього, вказаний позов поданий до суду у серпні 2015 року, проте на зазначені позови поширюється загальна позовна давність тривалістю три роки. У відповідності до положень ст.45 ЦПК України норми щодо початку перебігу строку позовної давності встановлені для осіб чиї права порушені поширюються і на звернення прокурора до суду на захист цієї особи. Посилаючись на презумпцію невинуватості прокурор зазначив, що до прийняття постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року прокуратура не могла стверджувати про наявність факту підроблення рішень виконкому Поляницької сільської ради, що унеможливлювало належне звернення до суду. Проте на обізнаність особи про порушене цивільне право не впливає подальше притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності, прокурор дізнався про порушення прав лісгоспу з моменту винесення 23.03.2004 року постанови про порушення кримінальної справи №248436. У постанові про порушення кримінальної справи відносно сільського голови ОСОБА_4 від 21.09.2004 року зазначено про підробку рішень сільської ради про вилучення земель у лісгоспу та передачу їх у приватну власність, у затвердженому 18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області обвинувальному акті зазначено про підробку рішення сільської ради №27 від 10.07.2003 року, а також 07.02.2005 року прокурором були внесені протести на вказані в обвинувальному акті рішення сільської ради, а в березні 2005 року прокурор звертався до господарського суду із позовом в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання цих рішень недійсними. В свою чергу лісгосп 25.03.2005 року подав цивільний позов у кримінальній справі та був визнаний цивільним позивачем, отже про порушення прав як прокурору так і лісовому господарству було відомо з березня 2004 року, а тому прокурором пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові і в аналогічній справі №354/619/15-ц за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах Держлісагентства та лісгоспу до Поляницької сільської ради та ОСОБА_7 постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19.02.2019 року відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

02.11.2020 року від ТзОВ «Скорзонера» надійшли письмові пояснення на позов, у яких наведені мотиви відмови у позові, аналогічні тим, що викладені у поясненнях від 24.03.2016 року. Відповідач просив застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора.

30.11.2020 року заступником керівника Івано-Франківською обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст.49 ЦПК України про зміну предмету позову відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року площею 0,1500 га, кадастровий номер 2611092001220020072 та витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель» зазначену земельну ділянку, яка розташована в урочищі «Вишня» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 19.01.2021 року прокурор вказав, що доводи сільської ради про пропуск строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради про передачу ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, а встановлений постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року факт підробки такого рішення. Факт порушення 23.03.2004 року кримінальної справи свідчить лише про те, що на той момент були достатні приводи та підстави для початку досудового розслідування по факту зловживання посадовим становищем службовцями сільської ради, вина яких підлягала подальшому доказуванню у встановленому законом порядку. Зважаючи на те, що вимоги прокурора вмотивовані не просто неправомірними діями відповідних посадових осіб, а саме їх кримінально-караними діяннями, у прокурора могли з`явитися підстави для звернення із вказаним позовом лише після підтвердження вини обвинувачених і факту вчинення ними злочину. Враховуючи наведене та презумпцію невинуватості, прокуратура області до прийняття постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року не могла стверджувати про наявність факту підробки рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради. Закриття кримінальної справи у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності є нереабілітуючою обставиною. При наявності відповідного вироку чи ухвали про закриття справи за нереабілітуючими обставинами преюдиційними є встановлені обставини заволодіння спірними земельними ділянками шляхом вчинення злочину, а отже їх вибуття з володіння власника-держави відбулося поза її волею. Таким чином факт незаконного отримання первісним набувачем спірної ділянки є таким, що встановлений судовим рішенням у кримінальній справі і додаткового доведення не потребує. Відповідно до вимог ст.ст.330,387,658 ЦК України право власності дійсного власника презюмується і не припиняється втратою ним майна, а порушене право підлягає захисту шляхом пред`явлення індикаційного позову. При цьому витребування майна в особи, яка не є його законним власником є триваючим порушенням права до моменту припинення в законному порядку правового титулу дійсного власника-позивача за віндикаційним позовом, а останній протягом всього часу, з моменту вибуття майна з його володіння до втрати правового титулу залишається законним власником майна та має право у будь-який час вимагати відновлення свого права, а отже наслідки спливу позовної давності до вимоги про витребування майна не застосовуються, що підтверджується правовими висновками Верховного Суду у постанові від 05.10.2016 року у справі №3-604гс16, від 17.04.2018 року у справі №916/712/15-ц, від 11.04.2018 року у справі №904/9655/16. При зверненні до суду із вказаним позовом прокурором переслідувалась мета задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про передачу земельної ділянки. Із урахуванням сталої практики ЄСПЛ щодо застосування положень ст.1 Першого протоколу, в тому числі висновків, викладених у рішеннях «Трегубенко проти України», «Депаль проти Франції», «Хамер проти Бельгії» протиправне вилучення спірної земельної ділянки порушує інтереси держави, а втручання у право власності особи в даному випадку переслідує суспільний інтерес та є пропорційним, спрямованим на захист громадських інтересів в сфері екології та охорони навколишнього природного середовища. Також зазначено, що на момент виникнення спірних правовідносин не існувало законодавчого визначення комунальної власності, спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та відповідно до ст.4 ЗК України 1990 року не підлягала передачі у приватну власність. Статтею 7 ЗК України 1990 року передбачено, що у постійне користування із земель державної власності надаються земельні ділянки для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам. 10.11.2001 року Ворохтянському держлісгоспу був виданий державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002721, таким чином лісгоспу була передана у постійне користування земельна ділянка із земель державної форми власності. У рішеннях Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року та №493-18/2008 від 17.01.2008, якими збільшено площу с. Поляниця не зазначено про вилучення чи передачу земель, які перебувають у користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а зміна площі села жодним чином не вплинула на право постійного користування землею даного підприємства. Статтею 83 ЗК України 2001 року визначено порядок набуття права комунальної власності на землю, а ст.173 ЗК України в редакції чинній на 2002 та 2008 рік визначено, що включення земельних ділянок у межі села не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками. Ні після набрання чинності Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 05.02.2004 року №1457-IV, ні після зміни меж с. Поляниця розмежування земель державної та комунальної власності проведено не було. Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності» №5245- VI від 06.09.2012 року, який набрав чинності 01.01.2013 року земельні ділянки, розташовані у межах населених пунктів, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, залишаються у державній власності. Таким чином, право постійного користування земельними ділянками ДП «Ворохтянське лісове господарство» у зв"язку із включенням частини земельних ділянок у межі населеного пункту с. Поляниця не втратило і державна форма власності на ці ділянки на комунальну не змінювалась. В свою чергу відповідно до ч.2 ст.84 ЗК України право державної власності на землю набувається та реалізується державою через органи виконавчої влади одним з яких являється Держлісагентство, до сфери управління якого входить ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою суду від 19.01.2021 року залучено до участі у вказаній справі в якості співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель», яке набуло право власності на спірну земельну ділянку.

30.06.2021 року до суду надійшов відзив на позов, поданий ТзОВ «Буковель», яке одночасно просило продовжити строк на подання відзиву. У відзиві зазначено, що Державний акт на право постійного користування землею виданий ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі рішення Поляницької сільської ради. Відповідно до п.12 Розділу Х«Перехідні положення»ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель приватної власності здійснювали відповідні сільські, селищні ради. Землі державної та комунальної власності були розмежовані тільки з 01.01.2013 року. Відповідно до ст.ст.122, 149 ЗК України, ст.33ЛК України Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту була наділена відповідними повноваженнями щодо розпорядження ними. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №57-3/2002 від 27.08.2002 року площу с. Поляниця збільшено до 1730 га, в тому числі 1077,82 га земель, які перебувають у постійному користуванні Ворохтянського лісогосподарського підприємства. Рішенням Івано-Франківської обласної ради №493-18/2008 від 17.01.2008 року площа с. Поляниця збільшилась до 2380 га за рахунок земель ДП «Ворохтянське лісове господарство». Оскільки у постійному користуванні лісгоспу перебували землі комунальної власності Поляницької сільської ради остання вправі була вилучати їх у користувача та розпоряджатись ними. Постанова Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, відповідно до якої колишнього голову Поляницької сільської ради звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364КК України не має преюдиційного значення при розгляді даної справи. Вказана постанова не встановлює жодних обставин отримання земельної ділянки ТзОВ «Буковель», які мали місце значно пізніше і прокурором не доведено, що набута товариством земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001220020072 є однією з тих, про які вказано у постанові суду від 04.03.2015 року. Крім того, рішення виконавчого комітету сільської ради, якими вилучались земельні ділянки з постійного користування ДП «Ворохтянське лісове господарство» та передавались у приватну власність не скасовані судом та є чинними, а вказане підприємство надало згоду на їх вилучення. Спірна ділянка набута ТзОВ «Скорзонера» на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу у ОСОБА_3 , жодних правовідносин із ОСОБА_2 та ДП у ТзОВ «Буковель» не було, а Поляницька сільська рада як власник земель в межах населеного пункту надавала згоду на переоформлення права власності на вказану ділянку, а ДП надавало згоду на її вилучення. З 2003 року відбувалась зміна меж села Поляниця, здійснена забудова значної частини села, спірна ділянка на даний час перебуває у зоні рекреаційної забудови, а тому в силу об`єктивних видимих природних властивостей товариство не могло дізнатись про те, що вказана ділянка належить до земель лісогосподарського призначення. При витребуванні вказаної ділянки у ТзОВ «Буковель» як добросовісного набувача буде порушено принцип пропорційності, норми Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ, а також принцип належного урядування. Також зазначено, що прокурором не надано належних доказів того, що спірна ділянка є однією із тих, що фігурують у кримінальній справі та знаходиться на землях, що перебувають у постійному користуванні лісгоспу. Після кожного збільшення меж села Поляниця у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» відбувалось вилучення земель, вказані земельні ділянки в подальшому надавались безоплатно у власність громадянам та продавались на земельних аукціонах, однак державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002721 від 10.11.2001 року не був переоформлений, межі земельних ділянок у натурі(на місцевості) не встановлювались, а самі ділянки не були внесені до ДЗК, а отже даний акт не може бути належним доказом у справі.

Щодо спливу позовної давності вказано на те, що норми щодо перебігу позовної давності, встановлені для сторін, особи, права або інтереси якої порушено поширюються і на звернення прокурора. Прокурор дізнався про існування порушеного права ДП ще у 2004 році при винесенні ряду постанов про порушення кримінальних справ відносно посадових осіб Поляницької сільської ради, за результатами розгляду якої Галицьким районним судом Івано-Франківської області 20.04.2011 року ухвалено вирок, залишений без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року. Однак прокурор до суду із вказаним позовом не звертався. Крім того, 07.02.2005 року прокурором були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо вилучення земельних ділянок у ДП «Ворохтянське лісове господарство» з перевищенням наданих повноважень та без згоди постійного землекористувача. Також у березні 2005 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області звертався до Господарського суду Івано-Франківської області із позовами про визнання недійсними рішень Поляницької сільської ради, про вилучення у лісгоспу земельних ділянок та передачу їх у приватну власність громадян(справа №4-5/79 та №А-5/78). Про порушення його прав було відомо також і ДП, яке 25.03.2005 року подало цивільний позов у кримінальній справі та було визнане цивільним позивачем. Окрім цього, в квітні 2005 року прокурор заявляв позов до громадянки ОСОБА_7 про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради та державного акту на право власності на землю у зв`язку із тими ж обставинами, які слугували підставою для порушення кримінальної справи відносно посадових осіб сільської ради. Вказаний позов ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 21.03.2007 року залишено без розгляду і за результатами розгляду повторного позову прокурора до ОСОБА_7 , поданого у 2015 році, постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19.02.2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 09.12.2020 року у задоволенні позову відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності(справа №354/619/15-ц). Відповідач наголошує на тому, що ЦК України не містить положень щодо того, що на обізнаність особи про порушене цивільне право та на право особи захищати свої майнові інтереси впливає факт притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. Таким чином прокурором пропущено строк позовної давності, а намагання перенести початок перебігу строку позовної давності на 04.03.2015 року є неправомірними. Із урахуванням викладеного відповідач просив застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Протокольною ухвалою суду від 29.09.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про визнання обов`язковою явки у судове засідання представника позивача Держлісагентства.

Ухвалою суду від 22.11.2021 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.02.2022 року позов прокурора у вказаній справі залишено без розгляду.

Постановою Верховного Суду від 20.07.2022 року ухвалу Яремчанського міського суду від 22.11.2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16.02.2022 року в частині залишення без розгляду позову прокурора, поданого в інтересах Держлісагентства скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

24.10.2022 року ТзОВ «Буковель» подало заяву про застосування строків позовної давності в обґрунтування якої наведено мотиви, аналогічні викладеним у відзиві на позов. Відповідач просив відмовити у задоволенні позову прокурора у зв`язку із пропуском позовної давності.

03.11.2022 року першим заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури у даній справі подано заяву в порядку ст.49ЦПКУкраїни про зміну предмету позову, відповідно до якої прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року площею 0,1500 га, та витребувати у ТзОВ «Буковель» вказану земельну ділянку, яка розташована в урочищі «Вишня» в с. Поляниця з чужого незаконного володіння у власність держави в особі Держлісагентства.

Ухвалами суду від 14.11.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання ТзОВ «Буковель» про закриття провадження у справі, закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду по суті. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство».

14.02.3023 року судом постановлено ухвалу про участь представника відповідача ТзОВ «Буковель» у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

У судовому засіданні прокурор заявлений позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі із наведених мотивів. Вказав, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248435 встановлено, що посадовими особами Поляницької сільської ради та Яремчанського міського управління земельних ресурсів протягом 2002-2003 років було підроблено три блоки документів- листи на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» щодо погодження вилучення земельних ділянок лісового фонду, а в подальшому рішення про вилучення земель державного лісового фонду та їх передачу у приватну власність 105 громадянам, в тому числі і відповідачу ОСОБА_2 . Вказаною постановою суду встановлено як факт належності переданої ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,1500 га до земель державної форми власності так і той факт, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 10.08.2003 року в установленому законом порядку не приймалось та є фіктивним, а прізвище відповідача включене у перелік осіб, яким земельні ділянки надані у приватну власність на підставі підроблених рішень сільської ради. Долученим до матеріалів справи листом ДП «Карпатигеодезкартографія» від 01.10.2004 року підтверджується, що вказане підприємство виготовляло технічну документацію ДП «Ворохтянське лісове господарство», а також фізичним особам, яким були надані у власність земельні ділянки на підставі підроблених рішень Поляницької сільської ради та за результатами опрацювання вказаної документації встановлено, що надана ОСОБА_2 земельна ділянка знаходиться у кварталі 8, ділянка 28 Поляницького лісництва ДП «Ворохтянське лісове господарство». При цьому постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року встановлено факт належності зазначеної ділянки до земель державної форми власності та її незаконного вилучення у постійного землекористувача, оскільки на час виникнення спірних правовідносин не існувало такої форми власності як комунальна. Відповідно до положень Закону України «Про розмежування земель державної і комунальної власності у комунальну власність перейшли земельні ділянки, що знаходились у межах населеного пункту, проте межі населеного пункту с. Поляниця досі не визначені, жодних доказів щодо переведення спірної ділянки із земель державної форми власності у землі комунальної власності відповідачами суду не надано, доказів того, що площа села Поляниця була збільшена за рахунок спірної ділянки матеріали справи не містять. При цьому слід врахувати, що відповідно до зазначеного Закону у державній формі власності залишались землі лісового фонду, які знаходились за межами населених пунктів. Порушена щодо посадових осіб Поляницької сільської ради кримінальна права закрита у зв"язку зі звільненням їх від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності, що відноситься до нереабілітуючих підстав. Галицьким районним судом у постанові від 04.03.2015 року встановлена вина посадових осіб сільської ради у службовому підробленні, а тому з огляду на те, що ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі фіктивного рішення, наявні усі необхідні правові підстави для задоволення позову, визнання недійсним виданого відповідачці державного акту та витребування спірної земельної ділянки від кінцевого набувача в порядку ст.388 ЦК України у державну власність в особі Держлісагенства, як центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, у сфері управління якого перебуває ДП «Ворохтянське лісове господарство». Окрім цього, прокурор зазначив, що строк позовної давності у даній справі не підлягає поновленню оскільки не є пропущеним. Так, остаточно факти порушення інтересів держави щодо передачі земельних ділянок лісового фонду з порушенням вимог законодавства, в тому числі відповідачу ОСОБА_2 встановлені у постанові Галицького районного суду Івано-Франківської області 04.03.2015 року. Підставою звернення до суду із вказаним позовом стала не сама наявність чи незаконність рішення виконкому сільської ради на підставі якого відповідач отримав земельну ділянку, а саме установлений факт підробки такого рішення у постанові суду. Позовні вимоги прокурора вмотивовані не просто неправомірними діями відповідних посадових осіб, а їх кримінально-караними діяннями, передбаченими ст.ст.364, 366 КК України, і лише встановлення вини обвинувачених в судовому рішенні є підставою для звернення прокурора із вказаним позовом. А тому, строк позовної давності в рамках даного провадження слід рахувати саме з дати ухвалення постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області, тобто з 04.03.2015 року, а не з часу порушення кримінальної справи чи постановлення судом обвинувального вироку у зазначеній кримінальній справі від 12.04.2011 року, який був оскаржений прокуратурою. Щодо протестів, які вносились прокуратурою на рішення Поляницької сільської ради, в тому числі №27 від 10.07.2003 року, то такі стосувались незаконності прийнятих рішень щодо вилучення у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок, оскільки такі рішення мали прийматись не виконавчим комітетом, а сесією сільської ради, однак це не давало достатніх підстав стверджувати про незаконність передачі земельних ділянок у приватну власність. Щодо позовів про витребування земельних ділянок, з якими органи прокуратури звертались до суду до ухвалення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року зазначив, що такі були подані Івано-Франківською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері.

Представник позивача Держлісагентства у судове засідання не з`явився, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи неодноразово належно повідомлявся.

Представник відповідача Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача ТзОВ «Скорзонера», у судове засідання не з`явились, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представник відповідача ТзОВ «Буковель» адвокат Госедло Р.І. у судовому засіданні позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити, з мотивів, наведених у відзиві на позов та заяві про застосування наслідків спливу позовної давності. Окрім цього зазначив, що наявні підстави для закриття провадження у даній справі в частині вимог, заявлених до ТзОВ «Буковель», оскільки відповідно до положень ч.4 ст.188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, а вимоги заявлені до ТзОВ «Буковель» за суб`єктним складом підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Також відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з тих підстав, що Держлісагентство не є належним позивачем у даній справі. Так Держлісагентство є суб`єктом владних повноважень інтереси якого може представляти прокурор, однак на законодавчому рівні не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та відповідно не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах і прокурором в ході розгляду справи не спростовано відсутність у Держлісагентства права на розпорядження спірною земельною ділянкою. Питання щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавством покладено на органи виконавчої влади Кабінет Міністрів України, обласні, державні адміністрації. Відповідно до Положення про Держлісагентство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року №521 останнє є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізовує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства та відповідно до покладених на нього завдань здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства, здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь, веде державний лісовий кадастр та облік лісів, здійснює моніторинг лісів, приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії. Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача. Верховний Суд у постанові від 25.10.2022 року у справі №607/14378/21 вказав, що якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини, і переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити у його задоволенні. Враховуючи наведене наявні підстави для відмови у позові, оскільки прокурором невірно зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тобто подано позов в інтересах неналежного позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові. Також вказав, що у разі якщо суд прийде до переконання про доведеність позовних вимог прокурора, просить відмовити у позові у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ДП «Ворохтянське лісове господарство» та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 у судове засідання не з`явились, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Ухвалою суду від 14.03.2024 року провадження у даній справі в частині заявленої позовної вимоги до ТзОВ «Буковель» про витребування земельної ділянки площею 0,1500 га, яка розташована в урочищі «Вишня» в с.Поляниця зчужого незаконноговолодіння удержавну власністьв особіДержавного агентства лісових ресурсів України-закрито, роз`яснивши прокурору, що розгляд зазначених вимог віднесений до юрисдикції господарського суду.

Заслухавши поясненняпрокурора та представника відповідача, дослідивши матеріалисправи,оцінивши всідокази кожензокрема тав їхсукупності,встановивши фактичніобставини справи,суд приходитьдо висновку,що позов прокурора про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 10.11.2001 року Поляницькою сільською радою у відповідності до рішення №3 від 11.01.2002 року видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001.

Відповідно до Статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року, ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

Згідно п.п.2,3 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність» вирішено надати громадянам земельні ділянки згідно ст.116, 120 ЗК України(додаток №2), передати безоплатно у приватну власність громадянам земельні ділянки згідно ст.ст.118, 121 ЗК України(додаток №3).

Як вбачається із п.10 додатку №2 до вказаного рішення ОСОБА_2 , жителю смт. Вижній Березів надано із земель запасу земельну ділянку площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку на ділянці « ОСОБА_8 ».

19.09.2003 року на підставі вказаного рішення ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ №091810 на земельну ділянку площею 0,1500 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, кадастровий номер 2611092001220020072. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №000058. Як зазначено у плані меж земельної ділянки по лінії межі Б-В та В-Г вказана ділянка межує із землями Поляницької сільської ради, по лінії межі А-Б із ділянкою ОСОБА_9 , по лінії Г-Д із ділянкою ОСОБА_10 , по лінії Д-А із ділянкою ОСОБА_11 .

Як вбачається із повідомлення ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області №10-9-0.4-7114/0/2-15 від 08.09.2015 року ОСОБА_2 04.08.2005 року відчужив належну йому земельну ділянку із кадастровим номером 2611092001220020072 на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування, зареєстрованого у реєстрі за №2430. В свою чергу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.12.2006 року, за реєстром №5306 відчужив вказану земельну ділянку на користь ТзОВ «Скорзонера».

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №230337971 від 30.10.2020 року земельна ділянка із кадастровим номером 2611092001220020072 площею 0,1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), що знаходиться за адресою с. Полянця Івано-Франківської області зареєстрована на праві приватної власності за ТзОВ «Буковель» на підставі на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер ЯЕ №843350, виданого 22.02.2008 року Поляницькою сільської радою; акта приймання-передачінерухомого майна№10/08/2016-4від 10.08.2016року виданих ТзОВ «Скорзонера» та ТзОВ «Буковель»; протоколу загальнихзборів ТзОВ«Скорзонера» від10.08.2016року; протоколу загальних зборів ТзОВ «Буковель» №11/2016 від 10.08.2016 року. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень( з відкриттям розділу), індексний номер:30939500 від 15.08.2016 року.

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області була порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст.364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця.

15.03.2004 року слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.

21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_4 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714997 грн. без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432753,24 грн., незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року. які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про ніби-то колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944718,90 грн.

Із долучених копій листів ДП «Ворохтянське лісове господарство» №2/523 за листопад 2001 року, №2/537 за грудень 2001 року, №2/432 за жовтень 2002 року, №2/496 за листопад 2002 року, №2/398 за вересень 2002 року, №2/275 за травень 2003 року вбачається, що лісгосп надавав попереднє погодження на вилучення та передачу Поляницькій сільській раді у довгострокове користування земельних ділянок відповідної площі за умови відшкодування лісогосподарських втрат, винесення меж в натурі.

Окрім цього, з досліджених матеріалів справи встановлено, що 07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області були внесені протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

01.03.2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» зверталась до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними п.п.5,6,7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року, який ухвалою суду від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року залишено без розгляду(справа №А-5/79).

Окрім цього, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року(справа №А-5/78).

18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області був затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцької О.М. у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_12 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_13 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Дана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області був ухвалений обвинувальний вирок, який був залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому дані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11).

У ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971258,61 грн.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності до ст.49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року.

Як вбачається із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_4 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М. Так, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с.Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду №25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_4 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

В подальшому, всупереч вимог ст.ст. 20, 118, 123, 149, 151, 156, 207 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних Положень Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України, генерального плану забудови с.Поляниця, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002, ст.ст. 3, 19 Закону України «Про планування та забудову територій» ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за погодженням з ОСОБА_6 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, №36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003«Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_4 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_6 .

Надалі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , за погодженням з ОСОБА_6 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, які ОСОБА_4 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_6 . На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського ДЛГ та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцькій О.М., яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам п.1.16. Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України № 43 від 04.05.1999, в порушення ст. 26 п. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 118 п. 2б, ст. 198 Земельного кодексу України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.

Окрім цього, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3714997,00 грн.

Також, упродовж 2002-2003 років ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, в тому числі ОСОБА_2 -площею 0,1500 га, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду. Усього внаслідок злочинних дій ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 упродовж 2001-2004 років незаконно вилучено з державної власності всього 46,142 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6944718,89 грн. та спричинено тяжкі наслідки.

У відповідності до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Із листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру за вих. №464 від 01.10.2004 року, отриманого в ході досудового слідства у кримінальній справі №248436, вбачається, що працівниками ДП «Карпатигеодезкартографія» виготовлялась технічна документацію громадянам, яким були надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу. Під №67 у додатку №1 «Список громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця з розбивкою на квартали та ділянки» до вказаного листа зазначено прізвище ОСОБА_2 , якому надана ділянка площею 0,1500 га у кварталі 8, ділянка 28. Підприємством також зазначено, що розбивка на квартали та ділянки була здійснена спільно з Ворохтянським держлісгоспом.

27.08.2015 року прокуратура Івано-Франківської області в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направила на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-507вих-15 в якому вказала про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,1500 га на ділянці «Вишня» не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі 8, виділ 28 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки.

Листом від 08.11.2021 року за вих. №12-12/9212-21 Держлісагентство повідомило про те, що з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року Держлісагентству було відомо про залишення без розгляду позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», поданого у кримінальній справі №1-6/11. При надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури повідомлень про звернення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагенства та лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», Держлісагентство завжди підтримувало зазначені позови через об`єктивну неможливість самостійного звернення до суду, однак відповідна документація знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а тому не заперечують щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави у даній справі.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор, звертаючись із позовом, вказав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної форми власності, перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», а її вилучення, зміна цільового призначення та передача у приватну власність проведені всупереч установленого законом порядку, на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради, а тому зазначена ділянка вибула з володіння держави в особі постійного землекористувача поза волею останнього.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК Українивизначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності дост.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Конституції України, ст.324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України(надалі-ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом частин першої та другої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні лісів регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Відповідно доч.2ст.1ЛісовогокодексуУкраїни(надалі-ЛКУкраїни)лісиУкраїни усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частиною першою ст.8 ЛК України передбачено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Відповідно до ст.6 ЛК України(тутінадалі-вредакціїчиннійначас виникненняспірних правовідносин)усілісивУкраїнієвласністюдержави. Відіменідержавилісами розпоряджаєтьсяВерховнаРадаУкраїни. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або

вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами.

Відповідно дост.9ЛКУкраїни користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі - постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею.

Статтею 13ЛКУкраїни визначено,щодовіданняобласних Раднароднихдепутатів угалузірегулюваннялісовихвідносин наїхтериторіїналежить надання земельних ділянок лісового фонду за межами населених пунктів у постійне користування та припинення права користування ними.

Відповідно дост.16ЛКУкраїнидовіданняселищних ісільськихРаднародних депутатівугалузірегулюваннялісовихвідносинна їхтериторіїналежить: 1)наданняземельнихділянок лісовогофондуупостійнекористування вмежахселищісілтаприпиненняправа користуванняними; 2) надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими

ділянками.

За приписами ст.21 ЛК України постійне користування земельними ділянками лісового фонду припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Відповідно дост.42ЛКУкраїни переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Згідно зі ст.12 ЗК України(тут і надалі- в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)до повноважень сільських, селищних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За змістом ст.ст.13,17 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України та місцевих державних адміністрацій належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту «е» частини першої статті 19ЗКУкраїни землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, зокрема на землі лісового фонду.

Частиноюдругоюст.20 ЗКУкраїни визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель(ст. 21 ЗК України).

Згідно ст.ст.56,57 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80ЗКУкраїни встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Згідно зі ст.ст.83,84ЗКУкраїни комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст.116ЗКУкраїни громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення(викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Положеннямич.ч.6-9ст.118ЗК Українипередбачено,що громадяни,зацікавлені водержанні безоплатноу власністьземельної ділянкиіз земельдержавної абокомунальної власностідля будівництваі обслуговуванняжилого будинку,господарських будівельі споруд(присадибнаділянка)подають заявудо відповідноїрайонної,Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведенняземельноїділянкирозробляється зазамовленнямгромадянорганізаціями,якімаютьвідповіднідозволи(ліцензії)навиконання цихвидівробіт,устроки,щообумовлюютьсяугодоюсторін та погоджується з органом по земельних ресурсах природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Згідно положеньст.ст.125,126ЗКУкраїни правовласностіназемельну ділянкувиникаєпісляодержання їївласникомдокумента,щопосвідчуєправо власностітайогодержавноїреєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Відповідно до норм ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Пунктом 12 «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 152 ЗК Українипередбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 1ст.393 ЦК Українивизначено, що правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідаєзаконуі порушує права власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідностізаконуне тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі №922/614/19).

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 330ЦКУкраїни передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388ЦКУкраїни майно не може бути витребуване в нього.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Таким чином, за змістом норм земельного та лісового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин користування земельними ділянками лісового фонду здійснювалось виключно шляхом надання їх у постійне або тимчасове користування для використання за цільовим призначенням. Передачі у приватну власність підлягали лише замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. При цьому право розпорядження земельними ділянками, що знаходяться за межами населених пунктів та їх вилучення у постійних землекористувачів відносилось до компетенції відповідних органів виконавчої влади, а чинний порядок зміни цільового призначення земель лісового фонду передбачав необхідність погодження переведення лісових земель до інших категорій із відповідними державними органами лісового господарства. Окрім цього, вирішення земельних правовідносин на рівні органів місцевого самоврядування згідно чинного законодавства відносилось до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних та міських рад, які не були наділені правом делегувати зазначені повноваження виконавчому комітету ради.

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними, згідност.77 ЦПК України, є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено і це підтверджується дослідженими доказами, що спірна земельна ділянка площею 0,1500 га на момент прийняття Поляницькою сільською радою рішення про передачу її у приватну власність ОСОБА_2 належала до земель державної форми власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходилась у кварталі 8 ділянка 28 Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ і матеріали справи не містять належних та достатніх доказів щодо її переведення до категорії земель комунальної власності, оскільки відповідачами не надано суду належних доказів на підтвердження того, що збільшення площі с. Поляниця відбулось саме за рахунок спірної земельної ділянки.

Оскільки на момент передачі її у приватну власність спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду, наданих у постійне користування, Поляницька сільська рада як орган місцевого самоврядування не була наділена відповідними повноваженнями щодо її вилучення у постійного землекористувача та розпорядження нею шляхом передачі у приватну власність. При цьому судом встановлено, що зазначена ділянка передана у приватну власність без вирішення питання про її вилучення у встановленому законом порядку у постійного землекористувача.

Відповідного розпорядження місцевої державної адміністрації про вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача, а також погодження в установленому порядку зміни її цільового призначення матеріали справи не містять і доказів протилежного відповідачами суду не надано.

При зверненні до суду із вказаним позовом, прокурором зазначено, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року в установленому порядку не приймалось, а було самостійно складене сільським головою ОСОБА_4 і даний факт не потребує доказування в суді.

Разом з тим, вказані доводи не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки у зазначеній постанові суду відсутнє посилання на встановлений факт підробки посадовими особами Поляницької сільської ради рішення виконавчого комітету №33 від 12.08.2003 року, натомість прізвище відповідача ОСОБА_2 із зазначенням відповідно площі земельної ділянки-0,15 га зазначене у переліку осіб, яким упродовж 2002-2003 років надано у приватну власність земельні ділянки під будівництво індивідуальних житлових будинків з числа земель державного лісового фонду площею 5,452 га, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та її виконавчим комітетом не приймались.

Водночас дослідженими доказами підтверджується, що прізвище ОСОБА_2 із зазначенням розміру земельної ділянки, переданої йому безоплатно у приватну власність-0,1500 га та її цільового призначення-для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вказане у додатку №2 до рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року, копія якого долучена до матеріалів даної справи.

Будь-яких належних та достатніх доказів на підтвердження того, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року на підставі якого передано відповідачу спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку не приймалось та є підробленим, чи визнане недійсним суду не надано, а відтак зазначене рішення на момент розгляду справи залишається чинним.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі №911/3749/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі №922/614/19). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц, від 04.12.2019 року у справі №917/1739/17, від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Відтак, враховуючи встановлені у ході судового розгляду обставини, а саме, що передана ОСОБА_2 у приватну власність спірна земельна ділянка площею 0,1500 га на момент прийняття рішення про надання її у власність, перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство», відносилась до категорії земель лісового фонду, а її передача у приватну власність проведена всупереч вимог діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема із порушенням норм ст.19 Конституції України, Земельного та Лісового кодексів України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», без дотримання встановленого порядку вилучення у постійного землекористувача та зміни цільового призначення, суд приходить до висновку про те, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №33 від 12.08.2003 року в частині передачі безоплатно відповідачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,1500 га, що знаходиться на ділянці Вишня в с.Поляниця із цільовим призначенням- для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарський будівель та споруд є незаконним.

Відповідачами в ході судового розгляду не надано жодних доказів на спростування факту незаконності зазначеного рішення органу місцевого самоврядування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави у протиправний спосіб на підставі рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки та свідчить про те, що первісний набувач ОСОБА_2 в установленому законом порядку не набув право власності на спірну земельну ділянку та відповідно не був наділений належними повноваженнями щодо її подальшого відчуження шляхом укладення договору дарування з ОСОБА_3 .

При цьому суд враховує те, що ОСОБА_2 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що вказана ділянка відноситься до земель лісового фонду, які не підлягали передачі у приватну власність для використання не за цільовим призначенням, що ставить добросовісність поведінки відповідача під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Окрім цього, відповідно до ч.1 ст.44 ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, органи, що приймають таке рішення, одночасно вирішуютьпитання про збереження або вирубування дерев і чагарників та про порядок використання одержаної при цьому деревини. Водночас зазначене питання під час передачі земельної ділянки у приватну власність вирішене не було, про що не міг не знати ОСОБА_2 , як особа, на чию користь була відчужена земельна ділянка.

У силу принципу безпосередності судового розгляду суд не приймає в якості належного доказу долучений до матеріалів справи диск із аудіозаписом, на якому зафіксовані показання свідків-членів виконавчого комітету Поляницької сільської ради, допитаних під час судового розгляду у цивільній справі за позовом Івано-Франківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до виконавчого комітету Поляницької сільської ради, ОСОБА_12 , треті особи ДП «Ворохтянське лісове господарство», ОСОБА_13 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та договору дарування. Із клопотанням про допит в якості свідків членів виконавчого комітету сільської ради в ході розгляду даної справи прокурор до суду не звертався, доказів неможливості їх допиту суду не надано.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.388ЦКУкраїни якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до правил ст.ст.2,5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи, яка звернулася до суду.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

При цьому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Аналогічний висновок про те, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові сформульований також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18.

Позов у цій справі поданий прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним заволодінням відповідачами земельною ділянкою державної власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388ЦКУкраїни може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Останній у межах провадження про витребування майна із чужого володіння вправі стверджувати, зокрема, про незаконність відповідного рішення органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його незаконним, недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює юридичних наслідків, на які воно спрямоване. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 року у справі №910/1809/18, від 22.06.2021 року у справі №200/606/18, від 23.11.2021 року у справі №59/3373/16-ц, від 20.06.2023 року у справі №633/408/18.

У постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду також вказала, що рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, а визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння.

З оглядуна вказане,якщо напідставі рішенняоргану державноївлади чимісцевого самоврядуванняпро відчуженняземельної ділянкилісогосподарського призначеннявідбулася державнареєстрація прававласності наце майно,власник можевитребувати належнейому майновід особи,яка єостаннім йогонабувачем,і длятакого витребуванняоскарження рішеньорганів державноївлади чимісцевого самоврядування,договорів,інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 04.08.2005 року, зареєстрованого у реєстрі за №2430, після чого був укладений ще ряд правочинів щодо розпорядження вказаною ділянкою і з 15.08.2026 року вказана земельна ділянка зареєстрована на праві приватної власності за кінцевим набувачем-ТзОВ «Буковель», а тому оскаржуваний державний акт на право власності на землю серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року вичерпав свою дію і задоволення вимоги про його скасування не призведе до поновлення порушеного права власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, а належним способом захисту у даному випадку є звернення до суду із вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, однак у частині зазначеної вимоги прокурора провадження у даній справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, оскільки даний спір виник між юридичними особами та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Із урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Держлісагентства про визнання недійсним виданого ОСОБА_2 державного акту на право власності на землю серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року слід відмовити, оскільки зазначена вимога не відповідає належному способу захисту.

Окремих позовних вимог до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ТзОВ «Скорзонера» прокурором не заявлено.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі в особі Держлісагентства суд зазначає наступне.

Частиною другою ст.2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до п.3ст.131-1 Конституції України(в редакції, чинній на момент звернення до суду з відповідним позовом) прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно доч.3ст.23Закону України«Про прокуратуру»прокурорздійснює представництвов судізаконних інтересівдержави уразі порушенняабо загрозипорушення інтересівдержави,якщо захистцих інтересівне здійснюєабо неналежнимчином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положеннями частин ч.ч.4,5 ст.56 ЦПК Українивизначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45ЦПКУкраїни у редакції, чинній на час подання позову).Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121цьогокодексу (речення третє абзацу третього статті 45ЦПКУкраїни у вказаній редакції).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц).

При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18).

Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Суд зобов`язанийдослідити чизнав відповіднийорган продопущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Звертаючись до суду прокурор зазначив, що пред`явлення вказаного позову обумовлене необхідністю захисту інтересів держави порушення яких полягає у незаконному переданні спірної земельної ділянки приватній особі, внаслідок чого постраждали інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів; обґрунтував необхідність захисту цих інтересів політикою держави щодо забезпечення охорони, відтворення та сталого використання зазначених ресурсів із урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства та невжиттям уповноваженими органами заходів представницького характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність на підтвердження чого долучено відповідне повідомлення, адресоване ДП «Ворохтянське лісове господарство» та електронний лист Держлісагенства у якому зазначено, що при надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, повідомлень щодо звернення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагентства та державних лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», до фізичних та юридичних осіб про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок лісового фонду у державну власність, Держлісагентство завжди їх підтримувало у зв`язку з неможливістю подання таких позовів самостійно з об`єктивних причин.

Отже, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив орган, який, хоч і уповноважений державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжив.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 року за №3-рп/99 вказав, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Вказаний позов подано прокурором в інтересах держави в особі Держлісагентства та постійного землекористувача, однак в ході судового розгляду позов прокурора в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду відповідно до п.2 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Відповіднодо п.1Положення проДержлісагентство,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від08.10.2014року №Держлісагентство єцентральним органомвиконавчої влади,діяльність якогоспрямовується ікоординується КабінетомМіністрів Україничерез Міністразахисту довкіллята природнихресурсів іякий реалізуєдержавну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

За змістом пункту 3 Положення основними завданнями Держлісагентства є, зокрема, реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Згідно з п.4 Положення Держлісагентство здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства; здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організовує ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; веде державний лісовий кадастр та облік лісів; здійснює моніторинг лісів; приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії; вносить пропозиції щодо надання в користування мисливських угідь та припинення права користування ними органам, що приймають зазначені рішення; здійснює управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства; вирішує в межах повноважень, передбачених законом, спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів, що перебувають у державній власності.

Згідно зі ст.28-1 ЛК України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, крім іншого, здійснює державний контроль за додержанням нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства, організовує ведення лісовпорядкування, державного лісового кадастру, обліку, моніторингу та проведення національної інвентаризації лісів, організовує ведення лісового господарства і раціональне використання лісових ресурсів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та який здійснює управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, а також об`єктами державної власності, які належать до сфери його управління до яких відносяться відповідні державні лісогосподарські підприємства, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Таким чином, Держлісагентство є органом державної влади, тобто суб`єктом владних повноважень, що відповідно до положень абзацу 1 частини 3 статті 23Закону України «Про прокуратуру» надає право прокурору звертатись до суду із позовом в інтересах держави в особі зазначеного суб`єкта владних повноважень.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 року у справі №911/3293/16.

Враховуючи те, що з моменту набрання законної сили постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року, якою залишено без розгляду цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» постійним землекористувачем та

Держлісагентством як уповноваженим органом не вжито жодних заходів щодо повернення спірного майна у державну власність, зважаючи на триваючий характер бездіяльності компетентних органів, суд приходить до переконання про наявність у прокурора достатніх підстав для пред`явлення даного позову в інтересах держави та вважає, що прокурором належним чином обґрунтовано правові підстави звернення до суду з даним позовом.

Правомірність представництва прокурором інтересів держави в особі Держлісагенства також підтверджується висновками Верховного Суду у аналогічних справах, викладеними у постановах від 10.05.2022 року у справі №354/660/15-ц, від 02.06.2022 рокуу справі № 354/622/15-ц тау справі № 354/601/15-ц, від 20.07.2022 року у справі № 354/608/15-ц та у справі № 354/595/15-ц, від 27.07.2022 року у справі № 354/604/15-ц, від 21.09.2022 року у справі №354/606/15-ц, від 20.12.2023 року у справі №619/77/15-ц.

Із урахуванням викладеного, приймаючи до уваги те, що Держлісагентство в силу наданих йому повноважень здійснює управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, а також об`єктами державної власності, які належать до сфери його управління до яких відносяться відповідні державні лісогосподарські підприємства, у тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», суд не погоджується із доводами відповідачів про те, що Держлісагентство не є належним позивачем у даній справі та не вбачає підстав для відмови у позові з цієї підстави.

Відповідачами у даній справі були подані заяви про застосування позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №362/44/17).

За змістом ч.1 ст.261ЦКУкраїни позовнадавність застосовуєтьсялише занаявності порушенняправа особи.Отже,перш ніжзастосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16.

Таким чином,зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора про визнання недійсним виданого ОСОБА_2 державного акту на право власності на землю серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року, підстави для застосування позовної давності відсутні.

За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що у задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Держлісагентства до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ТзОВ «Скорзонера», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ДП «Ворохтянське лісове господарство», ОСОБА_3 про визнання недійсним державногоакту направо приватноївласності наземельну ділянку серії ІФ №091810 від 19.09.2003 року площею 0,1500 га слід відмовити, у зв`язку із обранням неналежного способу захисту.

Враховуючи те, що на момент подання позову органи прокуратури відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» були звільнені від сплати судового збору, судові витрати у даній справі відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-ДП «Ворохтянське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту направо приватноївласності наземельну ділянку площею 0,1500га серії ІФ №091810 від 19 вересня 2003 року-відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури, місцезнаходження(76015, вул. Грюнвальдська, 11 м. Івано-Франківськ Івано-Франківська область), код ЄДРПОУ: 03530483.

Позивач: Державне агентство лісових ресурсів України, місце знаходження: 01601, вул. Ш. Руставеллі, 9-а м. Київ, код ЄДРПОУ:307507901.

Відповідач: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, місце знаходження: 78593, вул. Карпатська, 1 с. Поляниця, Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 25596005.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: 78617, с. Текуча Косівського району Івано-Франківської області, РНОКПП: НОМЕР_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», місце знаходження: 78593, с. Поляниця, Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ: 31067573.

Третя особа: Державне підприємство «Ворохтянське лісове господарство», місце знаходження: 78595, вул. Д. Галицького, 118, смт. Ворохта Надвірнянський район Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ:20562421.

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований: АДРЕСА_1 Повне судове рішення складено 25 березня 2024 року.

Головуючий суддя: Т.Л. Ваврійчук