Рішення

від 07.02.2024 по справі 361/3919/23

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/906/24, cправа № 361/3919/23

07.02.2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«07»лютого 2024року м.Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Василишина В.О.,

за участю секретаря судових засідань Бас Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Стіл Центр» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення у зв`язку з прогулом, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить: - визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Стіл Центр» (далі ТОВ «БК «Стіл Центр») № 8/к/тр від 14 квітня 2023 року «Про припинення трудового договору» на підставі якого його 10 квітня 2023 року звільнено з посади головного інженера в ТОВ «БК «Стіл Центр» у зв`язку з прогулом без поважних причин; - поновити його на роботі у ТОВ «БК «Стіл Центр» на посаді головного інженера з дати звільнення 10 квітня 2023 року; - стягнути з ТОВ «БК «Стіл Центр» на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 11 квітня 2023 року по 09 травня 2023 року у розмірі 8113 грн. 56 коп.

В обґрунтування вимог зазначається, що з червня 2019 року позивача прийнято на роботу у ТОВ «БК «Стіл Центр» на посаду головного інженера.

24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне військове вторгнення російської федерації на територію України. З метою збереження життя та здоров`я позивач змушений був виїхати за межі України у Федеративну Республіку Німеччина.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народився син, ОСОБА_2 .

26 січня 2023 року засобами електронного зв`язку на адресу позивача надійшов лист від ТОВ «БК «Стіл Центр» № 3 від 26 січня 2023 року з пропозицією протягом десяти робочих днів з`явитися на робоче місце та письмово пояснити причину відсутності на роботі з 02 січня

2023 року та надати документи, що підтверджують поважність причин відсутності на роботі.

07 лютого 2023 року позивач направив відповідачу пояснювальну записку та заяву щодо надання відпустку по догляду за новонародженою дитиною від 07 лютого 2023 року. Факт направлення відповідних документів підтверджуються роздруківкою електронного листа. У пояснювальній записці позивач зазначив, що для збереження життя та здоров`я своєї сім`ї, він виїхав за кордон, де перебуває по теперішній час. Повернутися в Україну та приступити до виконання своїх робочих зобов`язань не може через народження дитини і на сьогоднішній день не вважає територію України безпечним місцем для проживання.

У відповіді на зазначені пояснення відповідач у своєму листі № 14 від 09 лютого

2023 року просив надати документи, що підтверджують, що мати дитини не перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною. Разом з тим, надати вказані документи позивач зміг через відсутність зв`язку з роботодавцем дружини.

Листом від 23 лютого 2023 року позивачу відмовлено у наданні відпустки для догляду за дитиною до виповнення трирічного віку.

09 березня 2023 року позивач направив на електронну пошту відповідача заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати від 09 березня 2023 року на підставі частини третьої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» до дати закінчення в Україні воєнного стану.

Листом від 16 березня 2023 року позивачу відмовлено у наданні відпустки без збереження заробітної плати.

10 квітня 2023 року на електронну пошту позивача надійшов наказ № 8/к/тр про припинення трудового договору, яким позивача звільнено з посади головного інженера за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України. Разом з наказом про звільнення позивачу також направлений акт № 2 від 10 квітня 2023 року про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці та лист № 25 від 10 квітня

2023 року про необхідність отримати трудову книжку.

Позивач вважає своє звільнення незаконним з огляду на ті обставини, що його невихід на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин, не може мати наслідком звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України за підставою прогул. Дії позивача обумовлені у першу чергу необхідністю збереження свого життя та здоров`я, а також членів своєї родини, відповідно відсутність на роботі викликана поважними причинами. У такому випадку за позивачем повинно бути збережено робоче місце та посада.

При звільненні позивача з роботи позивач не дотримався процедури звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, а саме в одному листі засобами електронного зв`язку надіслав позивачу акт № 2 про фіксування відсутності на робочому місці від 10 квітня 2023 року, акт № 1 про відмову надати письмові пояснення причин відсутності на роботі від 31 березня 2023 року, наказ про припинення трудового договору від

10 квітня 2023 року та лист № 25 від 10 квітня 2023 року. З підстав поновлення порушених трудових прав позивач звернувся до суду.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

18 липня 2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.

09 серпня 2023 року позивач направив до суду відповідь на відзив.

18 серпня 2023 року відповідач направив до суду заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала, пояснила, що у зв`язку з повномасштабним військовим вторгненням агресора на територію України для збереження життя та здоров`я своєї родини позивач виїхав за кордон. ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народився син, територія України не є безпечною для проживання новонародженого сина. Турбота про родину та безпеку не може вважатися неповною причиною відсутності на роботі. Хоча на даний час на території Києва не ведуться активні бойові дії, повітряна тривога у місті Києві оголошується по декілька разів майже щодня. Досить часто уламки від знешкоджених у повітрі ракет та БПЛА влучають у житлові та нежитлові приміщення. Місто Київ не є безпечним місцем для життя та роботи.

Представник відповідача ТОВ «БК «Стіл Центр» - Владика В.В. позовні вимоги не визнала, пояснила, що позивач перебував на посаді головного інженера у ТОВ «БК «Стіл Центр» з 25 лютого 2020 року. З початком повномасштабного вторгнення та подальшим виїздом позивача за межі України трудові обов`язки ним фактично не виконувались. Після припинення активних бойових дій на території м.Києва діяльність відповідача стабілізувалася, товариством створено всі належні умови для реалізації права на працю, про те позивач на робочому місця не з`явився та до роботи не приступив. У період з 01 червня 2022 року по 22 серпня 2022 року позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю 83 календарні дні, у період з 23 серпня 2022 року по 03 жовтня 2022 року позивач перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 42 календарні дні, у період з 04 жовтня 2022 року по 01 січня 2023 року відповідач був у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю 90 календарних днів. Таким чином, незважаючи на довготривалу відсутність позивача, відповідачем повністю забезпечено право позивача на відпустки, передбачене статтею 6 Закону України «Про відпустки» та частинами третьою та четвертою статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Додала, що територію міста Києва віднесено до територій активних бойових дій у період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року. На момент звільнення позивача з роботи на території міста Києва бойові дії не ведуться. Відповідач працював та працює у звичному режимі та готовий зі свого боку виконувати усі належні йому як роботодавцю обов`язки передбачені законодавством про працю.

Уточнила, що відповідач у відносинах з позивачем діяв добросовісно та не допускав дій з наміром завдати йому шкоди, зокрема надавав тривалі безперервні відпустки впродовж

2022 року, попереджував про можливість повернення на роботу, а також добровільне припинення трудових відносин. Просить суд відмовити у задоволенні даного позову.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до наказу № 07-п від 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 прийнято постійно на посаду головного інженера ТОВ «БК «Стіл Центр» з 25 лютого 2020 року з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

З наказу № 11/к/тр від 30 травня 2022 року по ТОВ «БК «Стіл Центр» ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін під час дії воєнного стану на

83 календарні дні з 01 червня 2022 року по 22 серпня 2022 року на підставі частини третьої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ.

Відповідно до наказу № 6к/тм від 11 серпня 2022 року ОСОБА_1 . головному інженеру надано щорічну основну відпустку на 26 календарних днів з 23 серпня 2022 року по 17 вересня 2022 року та 16 календарних днів з 18 вересня 2022 року по 03 жовтня 2022 року.

Наказом № 26/к/гр від 03 жовтня 2022 року ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати відповідно до частини 4 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ як особі, яка набула статусу зовнішньо переміщеної особи, тривалістю 90 календарних днів, але не довше ніж до припинення або скасування воєнного стану тривалістю 90 календарних днів за період з 04 жовтня 2022 року по 01 січня 2023 року.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Гайліґенштадт Федеративна Республіка Німеччина, народився ОСОБА_2 . Батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_4 .

Листом ТОВ «БК «Стіл Центр» від 26 січня 2023 року № 3 повідомило ОСОБА_1 про закінчення 01 січня 2023 року відпустки без збереження заробітної плати та про відсутність з

02 січня 2023 року на роботі з нез`ясованих причин. Повідомлено, що для вирішення питання про продовження трудових відносин з ТОВ «БК «Стіл Центр» необхідно протягом 10 днів з`явитися на робоче місце, письмово пояснити причини відсутності на роботі з 02 січня 2023 року та надати документи, що підтверджують поважність причин відсутності.

07 лютого 2023 року ОСОБА_1 направив на адресу ТОВ «БК «Стіл Центр» пояснювальну записку щодо причин відсутності на роботі, з якої вбачається, що повернутися на територію України він не може у зв`язку з народженням дитини та наявністю небезпеки для її життя та здоров`я на території України. Також зазначив, що у багатоквартирному будинку, в якому він проживає не має належних умов для життя, а саме відсутнє електропостачання, водопостачання та опалення.

Одночасно позивач 07 лютого 2023 року направив відповідачу заяву про надання декретної відпустки по догляду за новонародженою дитиною до досягнення нею трирічного віку без збереження заробітної плати. У додатку до заяви значиться: копія свідоцтва про народження, переклад свідоцтва про народження на українську мову; довідку з посольства України у Німеччині про громадянство дитини.

09 лютого 2023 року ТОВ «БК «Стіл Центр» направив на адресу позивача листа, в якому просив надати документи, що підтверджують, що мати дитини не перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною.

Листом від 23 лютого 2023 року ТОВ «БК «Стіл Центр» відмовив позивачу у наданні відпустки для догляду за дитиною до виповнення трирічного віку, так як позивач не надав підтверджуючих документів не перебування матері дитини у декретній відпустці по догляду за дитиною.

09 березня 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати без обмеження строку встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки» відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», заява мотивована перебуванням за кордоном, народженням сина та небезпекою перебування на території України.

Листом від 16 березня 2023 року ТОВ «БК «Стіл Центр» повторно запропонував позивачу впродовж 10 робочих днів з`явитися на робочому місці для виконання трудових обов`язків.

31 березня 2023 року ТОВ «БК «Стіл Центр» складено акт № 1 про відмову

ОСОБА_1 надати письмові пояснення причин відсутності на роботі.

05 квітня 2023 року відповідач листом № 23 повторно звернувся до позивача з пропозицією прибути 10 квітня 2023 року 0 09 год. 00 хв. для виконання своїх посадових обов`язків та попередив, що у разі неявки ТОВ «БК «Стіл Центр» змушений буде діяти відповідно до норм трудового законодавства та розглянути питання про звільнення позивача з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

На вказаний лист позивач жодним чином не відреагував.

Відповідно до оскаржуваного наказу від 10 квітня 2023 року № 8/к/тр про припинення трудового договору ОСОБА_1 з 10 квітня 2023 року звільнено за прогул без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України. Підставою для прийняття наказу стала доповідна записка інспектора з кадрів від 24 січня 2023 року № 1, акт про відсутність ОСОБА_1 на роботі від

10 квітня 2023 року.

31 березня 2023 року інспектором з кадрів ТОВ «БК «Стіл Центр» - Шмідт Н.О. складено акт № 1 про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення причин відсутності на роботі, з якого вбачається, що ОСОБА_1 не надав письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі з 08 лютого 2023 року і не приступив до виконання своїх посадових обов`язків, що було запропоновано йому листом від 16 березня 2023 року № 23.

10 квітня 2023 року інспектором з кадрів ОСОБА_5 ТОВ «БК «Стіл Центр» складено акт № 1 про встановлення факту відсутності працівника на робочому місці, з якого вбачається, що головний інженер ОСОБА_1 відсутній на робочому місці з 02 січня по 10 квітня 2023 року, про причини відсутності з 07 лютого 2023 року по 10 квітня 2023 року не повідомив.

10 квітня 2023 року на електронну адресу позивача направлено копію оскаржуваного наказу про звільнення від 10 квітня 2023 року, а також повідомлено про необхідність отримання трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що все листування між учасниками справи здійснювалося засобами електронного зв`язку.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40Кодексу законівпро працюУкраїни (далі КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази з числа передбачених статтею 76 ЦПК України.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом чотири статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Статтею 147КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни.

Позивач не заперечує своєї відсутності на роботі у період з 02 січня 2023 року по 10 квітня 2023 року, посилаючись на те, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану та бойовими діями він зі своєю сім`єю вимушений був виїхати до Федеративної Республіки Німеччина. Під час перебування за кордоном ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього народився син, ОСОБА_2 . На разі повернення до України є небезпечним для його новонародженого сина та всієї родини через систематичні ракетні обстріли, оголошення повітряних тривог, відсутність водопостачання, опалення та електропостачання.

Крім того, вказує, що направляв роботодавцю заяви про надання відпуски по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку та відпустки без збереження заробітної плати, без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки», відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в у мовах воєнного стану».

Відповідно до статті 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»

№ 64/2022від 24лютого 2022року введено в Україні воєнний стані з 05 години/30 хвилин

24 лютого 2022 року, який триває і на час розгляду даної справи по суті.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» (пункт 2 Прикінцевих Положень КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Відповідно до частини другої вказаної статті у період дії воєнного стану норми статті

43Кодексу законівпро працюУкраїни не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Згідно з частиною третьою статті 12Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

У період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9Закону України«Про відпустки» (частина четверта статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).

При розгляді даної справи по суті встановлено, що у період з 01 червня 2022 року по

22 серпня 2022 року позивач згідно з частиною третьою статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ перебував у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю 83 календарні дні. У період з 23 серпня 2022 року по 03 жовтня 2022 позивач перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 42 дні календарні дні. У період з 04 жовтня 2022 року до 01 січня 2023 року позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати на підставі частини четвертої статті

12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ як особа, яка набула статусу зовнішньо переміщеної особи, тривалістю

90 календарних днів, але не довше ні до припинення або скасування воєнного стану тривалістю 90 календарних днів. Таким чином, у 2022 році позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати 173 календарні дні. Право позивача на відпустки на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» забезпечено відповідачем у повному обсязі. Не зважаючи на невихід позивача на роботу 02 січня 2023 року, відповідач тривалий час вів переписку з позивачем засобами електронного зв`язку, а саме листом від

26 січня 2023 року просив впродовж 10 робочих днів з`явитися на робоче місце та підтвердити поважність причин неявки з 02 січня 2023 року, а також попередив, що у випадку не відновлення трудових обов`язків та не надання пояснень або документів, що підтверджують поважність причин неявки, вказані дії будуть розцінені як відмова надавати пояснення причин відсутності, а самі причини будуть визнані неповажними. 07 лютого 2023 року позивач направив відповідачу пояснювальну записку, в якій на поважність причин своєї неявки послався на народження сина та небезпеку перебування на території України. Крім того, позивач подав заяву про надання йому відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Вимога відповідача щодо надання документу, який підтверджує, що мати дитини не перебуває у вказаній відпустці позивачем виконана не була, тому листом від 23 лютого 2023 року позивачу відмовлено у наданні такої відпустки. 09 березня 2023 року позивач надіслав відповідачу чергову заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати на підставі частини третьої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року

№ 2136-ІХ. Суд звертає увагу, що право позивача на такий вид відпустки відповідачем реалізовано, про що зазначено вище. Посилання позивача на порушення процедури звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України судом до уваги не приймається. Про відсутність на роботі на необхідність надання пояснень позивач неодноразово попереджався. Відповідач більш як достатньо вживав заходів для забезпечення трудових прав позивача, не зважаючи на його не вихід на роботу 02 січня 2023 року, звільнив позивача лише 10 квітня

2023 року, неодноразово вимагав надати пояснення поважності причин неявки на робоче місце. Незважаючи на те, що позивачу було повідомлено про відмову в наданні відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки без збереження заробітної плати та запропоновано приступити до роботи, він не скористався своїм правом продовжити трудову діяльність, не вийшов на роботу, можливості виконання посадових обов`язків у дистанційному режимі не з`ясовував та з відповідною пропозицією до роботодавця не звертався. Правом щодо розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника також не скористався. Посилання ОСОБА_1 , як на поважні причини відсутності на роботі воєнний стан, бойові дії, оголошення тривог та відсутність безпеки для життя та здоров`я новонародженого сина, суд відхиляє, виходячи з того, що відповідач враховував вказані обставини тривалий час та надавав відпустки позивачу. Місто Київ та Київська область не включені до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» (з подальшими змінами), затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75. Позивачем також не надано будь-яких доказів наявності реальних перешкод у здійсненні трудових обов`язків, оскільки саме по собі запровадження в Україні воєнного стану, оголошення тривог, народження сина, не є достатніми доказами на підтвердження поважності причини відсутності на роботі. Суд звертає увагу, що ТОВ «БК «Стіл Центр» працювало у звичайному режимі, при цьому позивач з 24 лютого

2022 року трудові обов`язки не виконував.

Оскільки позивачем не наведено і судом не встановлено поважності причин відсутності на роботі з 02 січня 2023 року по 10 квітня 2023 року, звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40КЗпП України (прогул) є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення у зв`язку з прогулом, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З матеріалів справи вбачається, що листами від 26 січня 2023 року та 06 березня 2023 року відповідачем повідомлено позивачу про необхідність приступити до виконання своїх посадових обов`язків. Разом з тим, позивач до виконання своїх посадових обов`язків не приступив, на робочому місці не з`явився.

Враховуючи наведені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність скоєння позивачем прогулу в період з 02 січня 2023 року по 10 квітня 2023 року без поважних причин і правомірність застосування роботодавцем до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогули на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Натомість позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин скоєння прогулу та наявності істотних обставин, які не могли бути усунуті позивачем чи стану здоров`я, який би унеможливлював здійснення трудових обов`язків.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Керуючись статтями 141, 263, 264, 265 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд Київської області,

в и р і ш и в:

У задоволенніпозову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин