Рішення

від 22.03.2024 по справі 305/2625/23

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/2625/23

Провадження по справі 2/305/111/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2024 Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ємчука В.Е.

за участі: секретаря судового засідання Шемоти М.І.

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , яка діє також в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , до ОСОБА_7 , треті особи виконавчий комітет Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області як орган опіки та піклування, Ясінянська селищна рада Рахівського району Закарпатської області в особі Центру надання адміністративних послуг про визнання права користування житловим приміщенням та вселення,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_5 й ОСОБА_6 , звернулися в суд з даним позовом, який мотивували тим, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_8 з 2 вересня 1989 року. У 1992 році ОСОБА_1 з чоловіком та своїм семирічним сином від першого шлюбу, ОСОБА_2 , повернулися до його батьківської хати в АДРЕСА_1 , який пустував з 1988 року після смерті ОСОБА_9 , яка являлася матір`ю ОСОБА_8 . З цього часу ОСОБА_1 з чоловіком та сином постійно проживали в цьому будинку, проводили капітальний ремонт крівлі, поточні ремонти приміщень, збудували біля будинку нові господарські споруди, добудували навіс, привезли всі свої речі з Естонії, які розмістили в цьому будинку. Крім того, добровільно поділили земельну ділянку зі старшою сестрою чоловіка - ОСОБА_10 (матір`ю відповідачки ОСОБА_11 ), яка належить до будинку площею 0,15 га. В цьому ж будинку в 1995 році у ОСОБА_1 й ОСОБА_8 народилася донька ОСОБА_12 . І син ОСОБА_13 , і донька ОСОБА_12 зростали в цьому будинку, вважали його своїм. Після одруження доньки, тут народилися і внуки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_8 , чоловік, батько, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після його смерті відповідачка ОСОБА_7 оформила спадщину за заповітом після смерті своєї баби, тобто матері ОСОБА_8 - ОСОБА_9 . Про наявність заповіту вони не знали та вважали, що будинок АДРЕСА_1 , як спадок чоловіка ОСОБА_8 після смерті батьків - ОСОБА_14 та ОСОБА_9 . Натомість відповідачка ОСОБА_7 понад тридцять років взагалі не цікавилася станом будинку та достеменно знала, що вони там проживають всією сім`єю,

вільно і безперешкодно користуючись ним, як власністю, проводячи всі необхідні, належні побутові дії, будівництво до будинку. У 2004 році, після отримання паспорта громадян України були зареєстровані у даному будинку. Натомість, відповідачка, ОСОБА_7 про свої спадкові права за заповітом заявила тільки після смерті ОСОБА_8 , звернувшись до суду про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області у справі №305/1541/16 від 22 вересня 2016 року, залишеним у силі ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 09 липня 2018 року за ОСОБА_7 визнано право власності у порядку спадкування за заповітом на житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_1 . Однак і після цього вони проживали у згаданому будинку, аж допоки відповідачка, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зламала вхідні двері, змінила замок, викинула їхні деякі речі з будинку, та частково речі і по нині залишилися в будинку. Крім цього, у 2018 році відповідачка звернулася до суду із позовом до позивачів про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, позбавлення особи права користування житлом, зняття з реєстрації місця проживання та виселення. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 24 травня 2022 року у справі №305/1835/18, яке набрало законної сили 05 липня 2022 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , Ясінянської селищної ради Рахівського району, Закарпатської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору, орган опіки та піклування Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, позбавлення особи користування житлом, зняття з реєстрації місця проживання та виселення. Попри дане рішення суду за заявою відповідачки адміністратором ЦНАП Ясінянської селищної ради В.Вуїв, 15 березня 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 знято із зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 . Внаслідок протиправних дій відповідачки та службової особи ЦНАП Ясінянської селищної ради, Рахівського району, Закарпатської області вони стали безхатченками, оскільки іншого жила не мають, бо 30 років гарували біля будинку АДРЕСА_1 . З приводу незаконного виселення та зняття з реєстрації вже більше пів року шукали правди у правоохоронних органах, органах місцевої влади, на що отримували нескінченні відписки з посиланням на цивільно-правові відносини. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з малолітніми дітьми, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , проживають у спірному будинку з 1992 року, а зареєстровані з 2004 року, вселившись як в батьківську хату нині померлого чоловіка, батька позивачів, ОСОБА_8 , іншого житла не мають. Після здійснення відповідачкою протиправного виселення, їх тимчасово прихистили чужі небайдужі люди, бо фактично вони залишилися на вулиці без даху над головою. Відповідачка, ОСОБА_7 , як власник спірного житлового будинку, який успадкувала за заповітом, нікому невідомого, достовірно знала про користування позивачами житловим будинком, проведенням його капітального ремонту, поточних ремонтів, добудови, побудови нових будівель до будинку, протягом тридцяти років не проявляла інтересу до будинку. Таким чином, тривалий час їхнє проживання у спірному житловому будинку, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати спірний будинок житлом позивачів в розумінні статті 8 Конвенції. Водночас відповідачка ОСОБА_7 знала ще до 1992 року про отримання будинку в спадок за заповітом, що у ньому проживають позивачі, а отже, вона мала можливість з`ясувати у позивачів підстави такого проживання, а також довідатися про їхні наміри щодо подальшого проживання у будинку або про їхню відмову від свого права та готовність звільнити житловий будинок у такому випадку, та не чекати тридцять років, протягом яких вони спірний житловий будинок вважають житлом, належним їм у розумінні статті 8 Конвенції, а тому виселення їх зі згаданого житла є невиправданим втручанням в їхню приватну сферу, порушенням прав на повагу до житла. Оскільки позивачі незаконно позбавлені права користування спірним житловим будинком, шляхом зняття з реєстрації місця проживання, протиправно виселені з будинку, тобто фактично на даний час у спірному будинку не проживають, не мають можливості потрапити до нього через зміну вхідних замків в дверях, тому просять визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , та її малолітніми дітьми - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , право користування житловими приміщеннями у будинку АДРЕСА_1 . Вселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та її малолітніх дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в житловий будинок АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідачки, ОСОБА_7 , в користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , сплачений судовий збір по 1073,60 гривень в користь кожного.

Ухвалою Рахівського районного суду від 08.11.2023 було відкрито провадження, визначено розгляд справи проводити у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення сторін та запропоновано Відповідачці протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, подати суду відзив на позовну заяву і всі докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Згідно з вимогами ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 15.01.2022 було закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду на 24.06.2022.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю. Пояснила, що вони з чоловіком та дітьми проживали в цьому будинку понад 30 років і це було єдиним місцем їхнього проживання. Все своє життя, всі кошти, весь труд вони вкладали в цей будинок, повністю його відремонтували, оскільки він був у дуже поганому стані, добудували господарські будівлі та споруди. У цьому будинку народилася її донька ОСОБА_12 та внуки ОСОБА_13 і Антон. ОСОБА_7 весь час проживала у Херсонській області, де має два будинки. Лише після того, як вони привели будинок до порядку, ОСОБА_7 у 2016 році заявила про своє право на цей будинок, оформивши в судовому порядку право власності на нього в порядку спадкування за заповітом після смерті матері чоловіка позивачки, яка являлася також бабусею відповідачці. Наразі внаслідок таких дій Відповідачки вони опинилися на вулиці, без житла, вимушені проситися на тимчасовий прихисток до чужих людей, тому просить захистити їхнє право на проживання у спірному будинку, яке вони отримали як члени сім`ї колишнього власника, матері її чоловіка ОСОБА_9 .

Представник відповідачки ОСОБА_17 - ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, просила відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідачка відповідно до рішення Рахівського районного суду є власником спірного житлового будинку, а позивачі є працездатними особами, інвалідами не являються, мають сталий заробіток, тому повинні самостійно думати про те, щоб забезпечити себе житлом. ОСОБА_7 втратила житло в Херсонській області, тому наразі проживає у своєму будинку. Позивачі згоди власника на вселення не мали.

Свідок ОСОБА_18 , в судовому засіданні пояснив, що покійний ОСОБА_8 з сім`єю проживали у спірному будинку понад 30 років. Вони приїхали у 1992 році з Прибалтики в батьківський будинок, робили у ньому ремонт. Одного дня їх звідти вигнали родичі ОСОБА_8 .

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 зі своїм нині померлим чоловіком ОСОБА_8 та дітьми проживали у спірному булинку десь 30 років. Після смерті чоловіка її звідти вигнала ОСОБА_7 , зокрема вона винесла всі їхні меблі з хати, всю одежу й залишила їх на вулиці. Коли ця сім`я вселилася в будинок, він був в дуже поганому стані і його позивачі привели до належного стану відремонтувавши.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні підтвердив, що сім`я ОСОБА_21 проживала постійно у спірному будинку понад 30 років, поки їх не вигнала з будинку відповідачка, яка проживала в Херсонській області, де має два будинки.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Конституцією Українипередбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Відповідно достатті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з частинами першою, третьоюстатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четвертастатті 9 ЖК України).

Згідно зістаттею 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першоїстатті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно з частиною першоюстатті 383 ЦК України,статтею 150 ЖК Українигромадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Відповідно достатті 156 ЖК Україничлени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другійстатті 64 цього Кодексу(до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановленістаттею 162 цього Кодексу.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно достатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзакріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України", в контексті вказаної Конвенції поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі "Прокопович проти Росії", заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", заява № 19009/04, пункт 50).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Отже, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), зауважила, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Постанова ВП ВС від 05.06.2019 у справі № 643/18788/15-ц правомочності власника не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. ВП ВС вважає, що ст. 109 ЖК УРСР викладено в саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верст населення, які в силу об`єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом.

Таким чином, при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою.

У даній справі суд встановив, що ОСОБА_7 на підставі рішення Рахівського районного суду від 22.09.2016 у справі 305/1541/16-ц провадження по справі 2/305/1069/16 стала власницею житлового будинку АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом від 11.10.1988 року після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Рахівський районний суд Закарпатської області 24.05.2022 ухвалив рішення у справі 305/1835/18 провадження по справі 2/305/22/22 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Ясінянської селищної ради Рахівського району, Закарпатської області про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, про позбавлення особи права користування житлом, зняття з реєстрації місця проживання та виселення, яке набрало законної сили 05.07.2022. Цим рішенням було встановлено, що ОСОБА_1 , разом зі своїм чоловіком - нині померлим ОСОБА_8 , та сином ОСОБА_2 постійно з 1992 року проживали і проживають на час вирішення справи у будинку, який являється предметом позову, та є у ньому зареєстрованими з 2004 року. ОСОБА_8 , проживав у цьому будинку з народження, і лише короткий період перебував на сезонних роботах в Естонії, де проживав тимчасово. Проживаючи у цьому будинку у ОСОБА_8 та ОСОБА_1 у 1995 році народилася донька ОСОБА_4 , яка також все своє життя проживала у цьому будинку, адже вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (ст. 156 ЖК України). ОСОБА_4 хоч тимчасово в спірному будинку не проживає, але вона з дітьми ОСОБА_15 та ОСОБА_22 іншого житла немає. Позивачка ОСОБА_7 , прийнявши будинок у спадок за заповітом після смерті бабусі ОСОБА_9 , знала про реєстрацію та проживання в ній відповідачів, які не мають іншого житла і ОСОБА_7 могла усвідомлювати про існування такого обмеження нерухомого майна. Позивачка ОСОБА_7 не надала суду доказів, які б свідчили про те, що відповідачі не являються членами її сім`ї, також не надала доказів наявності в діях Відповідачів обставин, які дають підставу суду для виселення, визначенихст. 116 ЖК України, також суд не встановив та позивачка не надала суду жодних доказів того, що реєстрація відповідачів у її будинку якимось чином перешкоджає їй в одержанні соціальної допомоги чи інших пільг, а також унеможливлює їй вільно та безперешкодно володіти й розпоряджатися цим майном. За такихобставин,суд встановившиправовідносини сторін,прийшов довисновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд звертає увагу, що з 12.10.1988 року ОСОБА_7 являлася спадкоємцем за заповітом ОСОБА_9 , проте немає жодних даних, що вона з того часу якимось чином підтримувала спадковий будинок у належному стані, на відміну від сім`ї її дядька - нині померлого ОСОБА_8 , який приходився сином ОСОБА_9 . Вони повністю взяли на себе утримання в належному стані цього будинку, в якому його сім`я постійно проживала з 1995 року.

У вказаній вище справі орган опіки та піклування Ясінянської селищної ради на виконання ухвали суду надавав висновок 625 від 18.05.2022 про недоцільність визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, про позбавлення особи права користування житлом, зняття з реєстрації проживання та виселення малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , де зокрема працівниками служби у справах дітей було здійснено обстеження умов проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка після смерті її батька ОСОБА_8 , тимчасово була змушена змінити місце проживання у зв`язку з конфліктами з тіткою ОСОБА_7 . У будинку АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Комісія з метою захисту права на житло неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , дійшла до висновку про недоцільність визнання їх такими, що втратили право на житло, оскільки у матері цих дітей - ОСОБА_4 іншого житла, яким би вона могла забезпечити малолітніх дітей, немає.

Попри вказане рішення суду, ОСОБА_7 виселила зі спірного будинку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Зокрема, вона замінила замок на вхідних дверях, викинула особисті речі позивачів з будинку, через що вони опинилися безхатьками й неодноразово зверталися до органів поліції та прокуратури, де їм надали роз`яснення, що даний спір виник внаслідок цивільно-правових угод й рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Згідно з повідомленнями про скасування декларування/реєстрації/зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи №10,11,12 від 15.03.2023 громадяни ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 знаті з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 за заявою власника житла про зняття із зареєстрованого місця проживання ОСОБА_7 , згідно зі ст. 18 ЗУ 1871-ІХ та Постанови №265 КМУ від 07.02.2022.

З витягів з реєстру територіальної громади №2023/008882046 від 01.11.2023, №2023/008881995 від 01.11.2023, №2023/008881908 від 01.11.2023, в будинку АДРЕСА_1 громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , був зареєстрований в період 28.09.2004 по 15.03.2023, громадянка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , була зареєстрована в період 18.11.2011 по 15.03.2023 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , була зареєстрована в період 05.03.2004 по 15.03.2023.

Отже, ОСОБА_23 приймаючи спадщину за заповітом, тобто набуваючи безоплатно у власність житловий будинок АДРЕСА_1 , у якій проживали постійно позивачі, про що їй було відомо, повинна була усвідомлювати, що їх виселення можливо лише з підстав, визначених законом, вона могла та мала передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості при прийнятті у спадок будинку.

У даній справі суду не надано жодних належних доказів того, що були передбачені законом які-небудь підстави для виселення позивачів з будинку АДРЕСА_1 (систематичні порушення правил співжиття тощо), а Ясінянська селищна рада Рахівського району в особі Центру надання адміністративних послуг, знаючи добре (була залучена до участі у розгляді справи в статусі відповідача) про наявність рішення суду від 24.05.2022 у справі 305/18354/18 номер провадження 2/305/22/22 про відмову у виселенні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та її малолітніх дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , скасувала реєстрацію місця проживання позивачів за адресою АДРЕСА_1 .

Внаслідок зазначених дій ОСОБА_23 та Ясінянської селищної ради в особі Центру надання адміністративних послуг, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та її неповнолітні діти ОСОБА_5 і ОСОБА_6 залишилися взагалі без житла, з яким мали тривалий зв`язок (сплачували комунальні послуги, здійснювали його ремонт, постійно проживали у ньому 30 років і вважали його своїм у розумінні статті 8 Конвенції.), що є неприйнятним в демократичному суспільстві, тому з огляду на усталеність практики Верховного Суду та практики ЄСПЛ суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та її малолітніми дітьми - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , право користування житловими приміщеннями у будинку АДРЕСА_1 .

Вселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та її малолітніх дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в житловий будинок АДРЕСА_1 .

Стягнути з відповідачки, ОСОБА_7 , в користь ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , сплачений судовий збір в сумі по 1073,60 гривень в користь кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Відомості про учасників справи.

Позивачі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 .

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , АДРЕСА_2 ;

Відповідач:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_4 , мешканка АДРЕСА_1 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Виконавчий комітет Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області як орган опіки та піклування, смт Ясіня, вул. Борканюка, 7, Рахівського району, Закарпатської області;

Ясінянська селищна рада Рахівського району Закарпатської області в особі Центру надання адміністративних послуг, смт Ясіня, вул. Борканюка, 1, Рахівського району, Закарпатської області;

Повний текст рішення виготовлено 26.03.2024.

Суддя: В.Е. Ємчук