Ухвала

від 26.03.2024 по справі 509/3843/19

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/3843/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кочко В.К.,

при секретарі Савченко М.В.,

розглянувши заяву представника Одеського квартирно-експлуатаційного управління Рашевської О.О. про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Кабінета Міністрів України, Міністерства оборони України, Одеського квартирно-експлуатаційного управління до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває вказана вище цивільна справа.

22.03.2024 р. на адресу суду надійшла заява представника Одеського квартирно-експлуатаційного управління Рашевської О.О. про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,0200 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3961, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити ОСОБА_1 , а також іншим фізичним та юридичним особам здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, продажу, передачі в користування/оренду, забудову тощо земельної ділянки площею 0,0200 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3961, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявник вказує, що накладення арешту та заборона вчинення дій, необхідно для ефективного захисту порушених та оспорюваних прав, так як є реальна загроза їх порушення шляхом відчуження майна, що значно ускладнить виконання рішення суду, у випадку його задоволення.

Суд, дослідивши надані докази та вивчивши заяву про забезпечення позову приходить до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Заява про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 пунктів 1, 2 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; та забороною вчиняти певні дії.

Частиною 2 ст.149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч.3 ст. 149 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При цьому, насамперед забезпечення позову шляхом накладення арешту повинно бути обґрунтовано доказами, щодо наявності у відповідача у власності об`єктів нерухомого майна, на які позивач просить накласти арешт.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Цей правовий висновок міститься у постанові Верховного суду України у справі за № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року.

У рішенні КонституційногоСуду Українивід 16червня 2011№ 5-рп/2011 усправі № 1- 6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших осіб з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1 Протоколу. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року (справа № 911/1695/18) зазначив наступне: законом не встановлено обов`язку суду вимагати від особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, відповідна вимога лише може висуватися судом з урахуванням обставин справи, але не визначається як неодмінна умова забезпечення позову.

Згідно з п. 43 рішення ЄСПЧ у справі «Шмалько проти України», право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову`особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Крім того, відповідно до п. 4 вказаної Постанови, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам.

Дослідивши матеріали, додані до позовної заяви, вивчивши обґрунтування заявника щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду у разі задоволення позову, вважає за необхідне задовольнити заяву частково, застосування саме таких видів забезпечення позову є співмірним заявленим вимогам та фактично реалізує мету його застосування.

Керуючись ст.151-154 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву задовольнити частково.

Накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0200 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3961, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, продажу, передачі в користування/оренду, забудову тощо земельної ділянки площею 0,0200 га з кадастровим номером 5123782000:02:004:3961, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині відмовити.

Ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову направити негайно для виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 15 - денний строк з дня її складення.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя: Кочко В.К.