Рішення

від 26.03.2024 по справі 736/2693/23

КОРЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 736/2693/23

Номер провадження 2/736/46/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2024 року м. Корюківка

Корюківський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Чурупченка М.І.,

за участю секретаря - Макуха О.О.,

розглянувши цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в :

21 листопада 2023 року (згідно штампу) позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №2797302 від 06.01.2021 року у розмірі 34405,00 грн. та судові витрати згідно квитанції, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач не виконує умов кредитного договору.

Від позивача в поданих документах вказано про розгляд справи у їх відсутності, вимоги підтримують.

У судове засідання від представника відповідача надано відзив на позовну заяву, де просять відмовити у його задоволенні. Також надано заяву про розгляд справи у їх відсутності, свої заперечення підтримують.

Як встановлено судом, 06.01.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений кредитний договір №2797302, згідно з умовами якого відповідач отримала 7 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.

Як стверджує в Позивач, ТОВ «МІЛОАН» виконав свої зобов`язання перед Відповідачем в повному обсязі, в свою чергу Відповідач свої зобов`язання не виконав. В подальшому, Позивач стверджує, що 23.04.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та Позивачем було укладено Договір відступлення прав вимоги №67-МЛ від 23.04.2021 року, відповідно до якого Позивач набув право грошової вимоги за Кредитним договором.

Станом на 28.05.2021 року (включно) сума заборгованості Відповідача становить 34405.00 грн., що складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту 7000.00 грн, простроченої заборгованості за комісією 1330.00 грн., простроченої заборгованості за відсотками - 26075,00 грн.

Посилаючись на вищевикладене, Позивач просив суд стягнути з Відповідача зазначену вище заборгованість у розмірі 34 405,00 грн. за Кредитним договором, а також понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2684.00 грн.

Для доведення існування ймовірної заборгованості та встановлення розміру даної ймовірної заборгованості Відповідача перед Первісними кредиторами (а отже, і перед Позивачем). Позивач зобов`язаний був надати банківські виписки, платіжні доручення, меморіальні ордери та/або інші первинні бухгалтерські документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність». Окрім того, як вбачається з ст.1054 ЦК України «1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. 2. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. 3. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.». Більше того, відповідно до абз.2 ч.1 ст.1046 ЦК України Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Тобто, для того щоб стягувати з Відповідача якусь уявну заборгованість Позивач зобов`язаний був довести належними та допустимими доказами (первинними бухгалтерськими документами, оформленими відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та Фінансову звітність в Україні») сам факт наданнякоштів Відповідачупервісним кредитором, що зроблено не було.

Позивачем серед інших доказів поданий такий доказ, як «Копія Платіжного доручення 37126863». Однак по-перше, даний документ не є первинним бухгалтерським документом, оформленим відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»: «1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. 2. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).»

Як вбачається з даної «Копії Платіжного доручення 37126863» - в ньому відсутні дані осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, відсутні також особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, що вже доводить той факт, що даний документ не є первинним бухгалтерським документом, оформленим відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Разом з тим, як вбачається з даної «Копії Платіжного доручення 37126863» вона не була складена, ні Первісним кредитором, ні Банком-емітентом, який здійснював господарську операцію - на ній не стоїть жодного підпису чи печатки, окрім підпису та печатки самого Позивача. Не зрозуміло також на який рахунок переказувалися кошти та якого банку, оскільки в якості коду банку отримувача зазначено «VISA», а рахунок отримувача є неповним.

Окрім того, що даний доказ містить відверто неправдиву інформацію, оскільки в якості «Банку платника» в ньому зазначено установу, яка не є банківською установою, відповідно до КІС НБУ - ТОВ «ФК «Елаєнс» (код ЄДРПОУ 38905834) є небанківською фінансовою установою. Більше того, Позивачем не надано жодного доказу того, що сторони Кредитного договору узгоджували переказ коштів на рахунок Відповідача від третьої особи. Більше того, такий переказ коштів прямо суперечить п.1.1 Кредитного договору, де зазначено, що кошти Відповідачу повинен був перевести саме Первісний кредитор, а не третя особа.

Більше того, «копія платіжного доручення 37126863» датована 07.01.2021 року, однак Позивач стверджує, що відповідно до Кредитного договору кошти були переведені Відповідачу не 07.01.2021 року, а 06.01.2021 року (п.1.3 Кредитного договору). Тобто, даний доказ де юре не є належним доказом, оскільки він не є достовірним та допустимим, в розумінні цивільного процесуального законодавства.

Позивачем в якості доказів укладення Кредитного договору між Первісним кредитором та Відповідачем подано: Копію Кредитного договору (індивідуальна частина), Копію Додатку №1 до Кредитного договору (Графік платежів). Копію Додатку №2 до Кредитного договору (Паспорт споживчого кредиту), Копію Анкети-заяви на кредит №2797302, Копію Платіжного доручення №37126863 від 07.01.2021 року та Копію довідки про ідентифікацію.

Як вжезазначалося вище,«Копія Платіжногодоручення 37126863»,що наданаПозивачем напідтвердження виконанняПервісним кредиторомумов Кредитногодоговору,навпаки доводитьфакт невиконанняПервісним кредиторомданих умов,оскільки Первіснийкредитор мав,згідно умовКредитного договорупереказати коштиВідповідачу 06.01.2021року,а «КопіяПлатіжного доручення37126863»стверджує,що такікошти начебтобули переведені07.01.2021року.Разом зтим,і іншінадані Позивачемдокази суперечатьодин одному.Так,згідно КопіїАнкети-Заявина кредит№2797302підписання Кредитногодоговору відбулося08.01.2021року о12:39:36.Це підтверджуєтьсятакож тим,що відповіднодо Довідкипро ідентифікаціюодноразовий кодВідповідачу бувнаправлений лишероку о21:35.Тоді незрозуміло,яким чиномі напідставі чогоПозивач стверджує,що Первіснийкредитор оплативкошти,відповідно доумов п.п.1.1,1.2Кредитного договору06.01.2021року чиякщо припустити,що «КопіяПлатіжного доручення37126863»є належнимдоказом,то 07.01.2021року.Адже,відповідно донаданого самимПозивачем доказу-Кредитний договірбуло начебтоукладено лише08.01.2021року. Тобто, Позивач фактично стверджує, що кошти Відповідачу були переведені до укладення Кредитного договору.

Окрім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію»: «Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.».

Як стверджує Позивач, кредитний договір було начебто підписано за допомогою використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

В якості доказу, Позивач надає Копію довідки про ідентифікацію, де зазначений одноразовий ідентифікатор «W19974».

Разом з тим, серед поданих документів, підписаним одноразовим ідентифікатором є лише Паспорт споживчого кредиту. При цьому, невідомо чи підписаний він зазначеним вище одноразовим ідентифікатором «W19974» чи якимось іншим. Ні сам Кредитний договір, ні Графік платежів, не містять підписів в розумінні ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» взагалі.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування»: «До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.». Тобто, Паспорт споживчого кредиту не є частиною Кредитного договору. Аналогічні висновки підтверджуються сталою Практикою Верховного Суду, а саме позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 23.05.2022 року по справі №393/126/20, де Верховний Суд відступив від попередньої позиції та виклав нову позицію в висновках про правильне застосування норм права: «На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли,фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.

Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов 'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту. його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та до тримання його Форми, оскільки в паспорті кредиту не відбуваємся Фіксація волі сторін, договору та його змісту.».

Таким чином, Позивачем подано в якості доказів укладення Кредитного договору: підписаний одноразовим ідентифікатором Паспорт споживчого кредиту, що не є доказом укладення Кредитного договору, згідно наведеної практики Верховного Суду, та не підписані Кредитний договір та Графік платежів. Тобто, Позивачем в принципі не надано належних та допустимих доказів укладення між Відповідачем та Позивачем Кредитного договору.

Як вже зазначалося вище, в своїй Позовній заяві Позивач стверджує, що 06.01.2021 року між ТОВ «МІЛОАН» та Відповідачем було укладено Кредитний договір. Навіть якщо припустити, що він дійсно був укладений та був укладений в тому вигляді, який подав Позивач, то навіть в цьому випадку очевидними є безпідставні нарахування Первісного кредитора, що протирічать нормам чинного законодавства та сталій судовій практиці.

Відповідно до п.1.1 Кредитного договору Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3 надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2 Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4 Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.

При цьому, відповідно до п.1.2 Кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) становить 7000,00 грн. у валюті: українські гривні. Пунктом 1.3 Кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 30 днів з 06.01.2021 року (строк кредитування). Пунктом 1.4 Кредитного договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 05.02.2021.

Щодо сукупної вартості кредиту, то вона встановлена в п.1.5 Кредитного договору, де зазначено, що сукупна вартість кредиту складає 6580,00 грн. в грошовому виразі та відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові визначені в п.п.1.5.1-1.5.2 Договору. При цьому даними пунктами чітко встановлено наступне: Комісія за надання кредиту: 1330,00 грн, яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово; 1.5.2. Проценти за користування кредитом: 5250,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Як вже зазначалося вище, Позивачем в якості доказу подано Додаток №1 до Кредитного договору, а саме Графік розрахунків, де визначений розрахунок заборгованості у розмірі 13580,00 грн. та дата платежу - 05.02.2021 року. У п.2 Графіку розрахунків, де зазначено, що у випадку зміни будь-яких відомостей зазначених у Графіку розрахунків у зв`язку з частковим погашенням заборгованості та/або продовженням строку повернення кредиту. Позичальник доручає Товариству самостійно оновити (актуалізувати) Графік розрахунків, шляхом внесення у нього відповідних змін або викладення його у новій редакції та розмістити дані графіку в особистому кабінеті Позичальника. Таким чином, по-перше, умовами Кредитного договору чітко визначено (п. 1.5.2 Кредитного договору) строк нарахування відсотків у розмірі 2.50% від суми фактичного залишку кредиту за кожен день - виключно протягом строку користування кредиту, тобто протягом строку встановленого п.1.3 Кредитного договору - за період з 06.01.2021 року по 05.02.2021 року. Жодних інших строків, протягом яких Первісний кредитор мав право нараховувати відсотки умовами Кредитного договору не встановлено. Більше того, якби подібні умови були змінені, то відповідно до наведеного п.2 Графіку розрахунків. Первісний кредитор мав змінити даний Графік розрахунків, що зроблено не було, як і не було надано Позивачем доказів зворотного.

В своїй Позовній заяві Позивач зазначає, що він після передачі йому права вимоги за Кредитним договором, він не здійснював жодних нарахувань, а сума заборгованості передані йому в такому вигляді Первісним кредитором за Договором відступлення права вимог.

Як доказ існування заборгованості та її розміру, Позивач подає Копію Витягу з реєстру боржників до відступлення права вимоги №67-МЛ від 23.04.2021 року. Однак з даного документу неможливо встановити, ні коли виникла заборгованість, ні чи були оплати за Кредитним договором, ні строки та розмір нарахування відсотків, ні будь-яку іншу інформацію, яка є необхідною для правильного встановлення розміру заборгованості.

Аналогічно, з наданої Позивачем Виписки з особового рахунка за Кредитним договором, не зрозуміло з яких підстав Позивач так назвав даний документ. Цей документ не виготовлений Первісним кредитором, не містить жодних даних щодо щоденних нарахувань та погашень (немає жодної інформації про сплачені суми, тощо), не містить інформації щодо формування заборгованості та її складових, а отже, в принципі, не є належним доказом існування заборгованості чи її розміру.

Разом з тим, в Постанові Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду від 01.02.2023 по справі №199/7014/20 міститься правовий висновок в подібному до даного спорі: «Позивач надав лише відомості щодо загального розміру несплаченого тіла кредиту та відсотків, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду, що фактично, позбавляє суд можливості навести у рішенні свій розрахунок заборгованості, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення первісного позову в частині стягнення з відповідача боргу за спірним кредитним договором.».

Водночас, як вже зазначалося вище, Кредитним договором передбачено повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків та комісій у загальному розмірі 13 580,00 грн., а не в розмірі 34 405,00 грн., які не зрозуміло з яких підстав намагається стягнути Позивач. Судячи з того, що Позивач в складових заборгованості зазначив, що він стягує «Простроченої заборгованості за відсотками - 26075,00 грн», то можна зробити висновок, що Первісний кредитор продовжував нараховувати відсотки після завершення строку кредитування. Разом з тим, це абсолютно протирічить сталій судовій практиці та нормам цивільного та цивільного процесуального законодавства.

Це твердження випливає з наступного. Сталою практикою Верховного Суду, а саме постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 (п.п. 53-54, 90-91), постановою Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №149/1499/18, де зазначено, що: Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України. Після закінчення строку кредитування можливе лише нарахування відсотків, порядок виплати яких врегульований ч.2 ст.625 України.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 05.04.2023 року по справі №910/4518/16, чітко зазначено, що: «78. Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Підстав відступити від указаних вище правових висновків немає.». Також, важливим висновком в даній Постанові є наступне: «101.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватись за період після, закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів»

Як вбачається з Позовної заяви, Позивач неодноразово стверджує, що він стягує виключно тіло кредиту та нараховані відсотки за користування кредитом, в порядку п. 1.5.2 Кредитного договору, а не проценти за ч.2 ст. 625 ЦК України. Таким чином, Позивач не має право стягувати незаконно нараховані відсотки поза межами строку кредитування.

Що стосується посилань Позивача на стягнення заборгованості за нарахованою комісією за надання кредиту в розмірі 1330,00 грн., то слід зазначити наступне.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Законодавець дійсно надає фінансовим компаніям право встановлювати комісію за надання певних послуг. Разом з тим, «комісія за надання коштів» не може вважатися послугою з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог у тому числі п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України Постановою від 08.06.2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до п.5 Правил, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з Додатком 1 до даних Правил загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним Кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитора, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок кредитора за кредитним договором, то така дія як «надання кредиту» не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитора.

Оскільки «надання кредиту» є фактично перерахуванням коштів згідно Кредитного договору позичальнику, то така операція, відповідає економічним потребам лише самого кредитора та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за Кредитним договором, тому такі дії Первісного кредитора не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до ст. 3 ЦК України принцип справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, зазначивши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Таким чином, передбачене умовами кредитування нарахування комісії за надання кредиту суперечить принципу розумності, справедливості та добросовісності, а тому вимоги Позивача в частині стягнення комісії є незаконними та не підлягають задоволенню.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 09.12.2019 року у справі №524/5152/15-ц (провадження №61- 8862сво18).

Отже,виходячи ізпринципів справедливості,добросовісності напозичальника неможе бутипокладено обов`язоксплачувати платежіза послуги,які нимфактично незамовлялись іякі Первіснимкредитором фактичноне надавались.Тому,не можебути задоволенавимога простягнення коштівв розмірі1330,00грн,як комісіяза «наданнякредиту». Таким чином, на думку Відповідача, Позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу існування заборгованості Відповідача перед ним, а тим більше розміру такої заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 ЦПК України Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК України встановлює, що Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вище вже зазначалося, що ч.1 ст.81 ЦПК України встановлено, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначено, що Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано,- причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Як вже зазначалося вище. Позивач не подав жодного належного, допустимого та достатнього доказу для того, щоб довести свої позовні вимоги, підтвердити їх обґрунтованість, або хоча б взагалі підтвердити своє право на подачу даної Позовної заяви, також Позивач не обґрунтовував неможливість подання таких доказів, не подавав клопотання на їх витребування з відповідними обґрунтуваннями.

Водночас ч.7 ст.81 ЦПК України встановлено, що Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судому випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, позовні вимоги Позивача не підтверджені жодним доказом, як це передбачено чинним цивільним процесуальним законодавством, фактичні обставини, на яких ґрунтує свою позовну заяву Позивач, є недоведеними, більше того, недостовірними.

Щодо витрат на правничу (правову) допомогу.

Частиною 1 ст.133 ЦПК України визначено перелік витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі є витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 59 Конституції України гарантується право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Представництво інтересів в суді як форма правничої допомоги полягає у сприянні особи у здійсненні нею права на захист, що є способом реалізації нею її прав та обов`язків, у разі неможливості з певних причин взаємодіяти із учасниками правових відносин. Одним із видів представництва є представництво за договором, тобто письмовою угодою, якою особа уповноважує іншу особу представляти її інтереси у правових правовідношеннях, як із судом так і з учасниками судового процесу.

У даному випадку представництво інтересів Відповідача здійснював адвокат Яресько Тарас Віталійович на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги №23047 від 09.05.23 року.

Відповідно до п.3.1 Договору Розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокату за надану в межах цього Договору правничу (правову) допомогу, визначається Сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

30.11.2023 року Відповідач та адвокат Яресько Т.В. уклали Додаток №4 до Договору.

Відповідно до п.1 Додатку №4 до Договору: «Даний Додаток визначає порядок оплати правничої (правової) допомоги (надалі - «Гонорар») Адвокату за: надання правничої допомоги щодо складення заяв по суті, клопотань, заяв, всіх процесуальних документів (за потреби) по справі №736/2693/23.Адвокат зобов`язується здійснювати представництво та захист інтересів Клієнта у суді першої інстанції, відповідно до підсудності справи.».

Пунктом 2 Додатку №4 до Договору встановлено, що: «Вартість послуг, встановлених п.1 Додатку №4до даного Договору, складає фіксовану суму 15000,00 (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок). За домовленості Сторін до зазначеної суми не входить вартість участі Адвокатом в судових засідань, що складає 1000.00 грн. (одну тисячу гривень 00 копійок) за кожне судове засідання, що сплачується окремо в порядку, узгодженому Сторонами.».

Пунктами 7.1-7.3 Додатку №4 до Договору встановлено, що правова допомога вважаються наданою після підписання Сторонами Акту приймання-передачі послуг, який підписується Сторонами та скріплюється печатками (за наявності). Адвокат надає Клієнту Акт приймання-передачі послуг, в якому зазначається детальний зміст наданої правової допомоги (за необхідності), розмір Гонорару, який підлягає сплаті відповідно до умов Договору, додаткові витрати, які були понесені Адвокатом понад узгоджену суму Гонорару (якщо такі мали місце). Клієнт зобов`язаний протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання Акту приймання-передачі послуг підписати його або протягом вказаного строку надати письмове заперечення, в якому обґрунтувати причину відмови від приймання наданої правової допомоги та підписання відповідного акту.

12.12.2023 року Адвокат Яресько Т.В. та Відповідач підписали Акт приймання- передачі послуг №1 від 12.12.2023 року тим самим підтвердивши, що послуги адвокатом Яресько Т.В. були надані в повному обсязі. Відповідач оплатив послуги достроково у розмірі 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) 12.12.2023, про що отримав від адвоката Яреська Т.В. відповідну розрахункову квитанцію №12/12/23 від 12.12.2023 року, як це передбачено п.7.5 Додатку №4 до Договору.

Згідно позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі №910/4881/18, від 08.04.2019 р. у справі №922/619/18, щодо розподілу та розміру витрат на правничу (правову) допомогу, а саме те, що відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір втрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно Постанови Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.01.2021 року по справі №357/11023/18 (провадження №61-18258св19), «… саме зацікавлена сторона має вчинити певні спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. [...] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У постанові Верховного Суду у складі колеги суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 вказано, що «суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 12350 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Дослідивши докази, матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню.

Оскільки позов не підлягає задоволенню то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню понесені відповідачем витрати на юридичну допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн.

Сплачений позивачем при зверненні з позовом до суду судовий збір, слід залишити за ним.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 599, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 258-259, 263, 265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Стягнути з ТзОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м, Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) понесені нею витрати на юридичну допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Судовий збір залишити за позивачем.

На рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду. Учасник справи, якому не було вручено рішення у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Суддя М.І.Чурупченко