Ухвала

від 25.03.2024 по справі 686/14719/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/14719/19

Провадження № 11-кп/4820/321/24

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря с/з ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2024 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_7 ,обвинуваченого увчиненні кримінальногоправопорушення,передбаченого ст. 190 ч. 2, ч. 4 КК України, у об`єднаному в одне кримінальні провадження № 12018240010006690 та № 12021240000000398, -

в с т а н о в и л а:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Ухвалою Хмельницького міськрайонногосуду Хмельницькоїобласті від13березня 2024рокуза результатами розгляду клопотання прокурора, ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч. 2 та ч. 4 КК України продовжено строктримання підвартою до 10травня 2024року включно.

Своє рішення суд обґрунтовував тим, що враховуючи характер кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , тяжкість покарання, яке йому загрожує, дані про особу обвинуваченого, продовжують існувати ризики, визначені ст. 177 КПК України: переховування від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілих, вчинення нових кримінальних правопорушень, які існували і на момент обрання цим обвинуваченим такого запобіжного заходу.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

На вказане рішення обвинувачений ОСОБА_7 подавапеляційну скаргу,в якійпросить скасуватиухвалу Хмельницькогоміськрайонного судуХмельницької областівід 13березня 2024року,змінити запобіжнийзахід зтримання підвартою надомашній арешт іззастосуванням електронного засобу контролю.

Вказує, що перебуває в СІЗО з 26.03.2016 року, розгляд справи неможливо закінчити через неодноразову неявку сторін у судове засідання.

Апелянт вину в інкримінованому йому злочині визнає та бажає служити у лавах ЗСУ.

Узагальнені позиції учасників апеляційного перегляду провадження.

Під час апеляційного перегляду обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 підтримали подану апеляційну скаргу.

Прокурор заперечивпроти їїзадоволення,вважав ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2024 року законною та обгрунтованою.

Заслухавши суддю доповідача, учасників апеляційного перегляду провадження, вивчивши матеріали провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Мотиви суду з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.

Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного виходить, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарнатовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд, за клопотанням прокурора, зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Конвенцією покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримано в повному обсязі.

Колегія суддів вважає достатньо обґрунтованими мотиви суду, викладені в ухвалі про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу в виді тримання під вартою на час судового розгляду. Приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою суд в повній мірі врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.190ч.2,4КК України, одне з яких є особливо тяжкимзлочином проти власності, вчинене повторно, в особливо великих розмірах, організованою групою,санкція якогопередбачає покаранняу видіпозбавлення волівід 5до 12років зконфіскацією майна. Виходячиіз пред`явленогойому обвинувачення,а такожвраховуючи даніпро йогоособу,який офіційноне працевлаштований,неодноразово судимийза вчиненнякримінальних правопорушень,в томучислі противласності,в періодвідбуття покараннязнову вчинивряд умиснихзлочинів,існує реальнийризик,що знаючи,яке кримінальнепокарання йомузагрожує,обвинувачений можепереховуватися відсуду,незаконно впливатина свідківта потерпілих,вчинити іншекримінальне правопорушення. Закінчити судовий розгляд кримінального провадження до закінчення строку дії попередньої ухвали суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою неможливо, оскільки судовий розгляд триває, потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_9 не допитані, самі обвинувачені показань не давали.

Таким чином судом враховані дані про особу обвинуваченого, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованих злочинів, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які з огляду на вказане не зменшилися та продовжують існувати.

Посилання апелянта на те, що обвинувачений утримується під вартою з 26.03.2016 року і подальше застосування найсуворішого запобіжного заходу є безпідставним, оскільки він зазначає загальний строк відбуття покарання за попереднім вироком, а не строк обрання йому запобіжного заходу у провадженні, що розглядається. Колегія суддів також виходить з правової практики викладеної в рішенні ЄСПЛ у справі «Летельє проти Франції», за якою особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_7 у поданій апеляційній скарзі про можливість застосувати до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту іззастосуванням електронногозасобу контролюколегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання прокурора не встановлено достатніх стримуючих факторів від порушень з боку обвинуваченого своїх зобов`язань в разі застосування більш м`якого запобіжного заходу. Не наведено доводів, які б вказували на належну процесуальну поведінку обвинуваченого в разі обрання йому запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою і в апеляційній скарзі.

Визнання вини обвинуваченим ОСОБА_7 та бажання служити у лавах ЗСУ не є підставою для скасування запобіжного заходу в виді тримання під вартою під час судового розгляду провадження. Всі наведені відомості в сукупності, на думку колегії суддів свідчать про неможливість обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді домашнього арешту. Такі обставини не змінилися з часу обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу та в цілому не свідчать про зменшення ризиків в поведінці обвинуваченого, передбачених ст. 177 КПК України. Зважаючи на тяжкість висунутого обвинувачення, яка з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом цілком правильно зазначено, що запобігання встановленим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів до обвинуваченого не можливо.

За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що тяжкість обвинувачення, дані про особу обвинуваченого, обумовлюють доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою та виправдовують обмеження його особистої свободи на певний час.

З огляду на наведене ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування чи зміни, за вимогами апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.

Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.

Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 404, 422-1 КПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргуобвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 березня 2024 року, якою строк тримання під вартою ОСОБА_7 продовжено до 10 травня 2024 року включно, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3