Постанова

від 25.03.2024 по справі 910/5184/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2024 р. Справа№ 910/5184/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Козир Т.П.

Коробенка Г.П.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА", м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023

у справі № 910/5184/23 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмітад", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА", м. Київ

про стягнення 167 548,64 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Адмітад" (далі - ТОВ "Адмітад", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА" (далі - ТОВ "КФ.ЮА", відповідач) про стягнення 167 548,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем належним чином не виконано зобов`язань за договором від 01.03.2019 №UKR/1-01137 про надання послуг з розміщення реклами.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/5184/23 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з ТОВ "КФ.ЮА" на користь ТОВ "Адмітад" основного боргу у розмірі 115 846,88 грн, 3% річних у розмірі 3 752,63 грн, інфляційних втрат у розмірі 27 513,40 грн, пені у розмірі 20 435,73 грн та 2 684,00 грн судового збору.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, всупереч умовам укладеного між сторонами договору, не виконав зобов`язання з оплати отриманих послуг, у зв`язку з чим позивачем було обґрунтовано нараховано відповідачу 3% річних, інфляційні втрати та пеню, розрахунок яких Господарським судом міста Києва визнано арифметично вірним та таким, що виконаний відповідно до норм чинного законодавства та умов договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "КФ.ЮА" 10.08.2023 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/5184/23 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Також скаржник просить суд поновити строк на подання апеляційної скарги, зупинити дію рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/5184/23 та задовольнити клопотання про долучення доказів.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказав, що суд першої інстанції здійснив розгляд справи без участі відповідача, який не був обізнаний про наявність судового спору.

Також скаржник зазначає, що розмір штрафних санкцій заявлений позивачем та задоволений судом є неспівмірним суті порушення, несправедливим по відношенню до відповідача, нерозумним з огляду на їх непропорційність наслідкам правопорушення.

Крім того, апелянт наголошує на тому, що математичний розрахунок пені не відповідає умовам договору.

Також скаржник просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій, посилаючись на те, що період нарахування штрафних санкцій припадає на початок збройної агресії проти України; реальне відновлення господарської діяльності на території м. Києва та Київської області відбулось у серпні 2022 року; відповідач позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність на ринку фінансових послуг, у зв`язку з анулюванням Національним банком України ліцензії.

Скаржником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що повний текст рішення було отримано 21.07.2023, що підтверджується матеріалами справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 справу № 910/5184/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тищенко О.В., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.08.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5184/23.

Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/5184/23 до надходження до суду матеріалів справи.

06.09.2023 матеріали справи №910/5184/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відрядженні.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2023 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/5184/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Кравчук Г.А., судді: Тищенко О.В., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/5184/23 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України. Надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

12.10.2023 скаржником усунуто недоліки апеляційної скарги та надано суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 4 026,00 грн.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відрядженні.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2023 справу № 910/5184/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Козир Т.П., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2023 клопотання ТОВ "КФ.ЮА" про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/5184/23 задоволено, поновлено ТОВ "КФ.ЮА" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/5184/23, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "КФ.ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/5184/23, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі №910/5184/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

Позиції учасників справи.

06.11.2023 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив апеляційний господарський суд відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги відповідача, оскаржуване рішення місцевого господарського суду просив залишити без змін.

Також позивач просить суд стягнути з ТОВ "КФ.ЮА" витрати на професійну правничу допомогу щодо складення даного відзиву у розмірі 7 000,00 грн, яка була надана ТОВ "Адмітад" відповідно до Договору про надання правничої допомоги № 02/11/23-1 від 02.11.2023, що підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг № 1 від 03.11.2023.

В обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги позивач зазначає, що пунктом 5.2 Договору чітко не зазначено про те, що обмеження у розмірі 10% стосуються саме простроченої суми боргу.

Також позивач звертає увагу суду, що відповідачем не було надано жодних доказів свого скрутного майнового стану, відтак вважає, що підстави для зменшення нарахованої пені за порушення відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором відсутні.

Заявлені клопотання та результати їх розгляду.

В апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про долучення доказів, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а саме копії листа НБУ від 04.11.2023 № 27-0008/77005, платіжних доручень та акта звірки взаєморозрахунків за Договором.

Дослідивши матеріали справи у сукупності з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву (частини 1, 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Колегія суддів зауважує, що скаржник звертаючись до апеляційного суду із клопотанням про долучення доказів не заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання таких доказів.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку на відповідача).

Отже, колегія суддів зазначає, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Клопотання повинне містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 256 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, її розгляд здійснювався судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що 23.05.2023 конверт з ухвалою місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі від 12.04.2023 було повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З цього приводу, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, суд зазначає, що факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою, та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що скаржником не наведено причин, які можна визнати такими, що об`єктивно не залежать від нього та є винятковим випадком в розумінні вимог частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак, додані відповідачем до апеляційної скарги докази судом апеляційної інстанції не приймаються до розгляду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається із матеріалів справи, між ТОВ "Адмітад" (виконавець) та ТОВ "КФ.ЮА" (замовник) укладено Договір від 01.03.2019 № UKR/1-01137 про надання послуг з розміщення реклами, відповідно до п. 2.1 якого на підставі наданих Замовником заявок Виконавець терміни, в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов`язується надавати Замовнику наступні послуги:

- здійснювати розміщення РІМ Замовника в мережі Інтернет на веб-сайтах на свій розсуд;

- здійснювати облік здійснення лідів і надавати Замовнику відповідно до умов цього Договору статистичні звіти про надання послуг.

Відповідно до п. 2.2 Договору вбачається, що параметри здійснення лідів, обсяги і терміни надання послуг і інші істотні умови узгоджуються сторонами в заявках Замовника на надання послуг.

У формі додатків до Договору сторонами підписані Заявка № 27 від 30.12.2021 та Заявка № 28 від 31.01.2022, в яких останні узгодили істотні умови послуг.

Підпунктом 3.3.2 Договору сторони погодили, що Замовник зобов`язується своєчасно і в повному обсязі вносити передоплату, визначену у відповідній заявці, і оплачувати послуги Виконавця відповідно до цього Договору.

Згідно з підпунктом 3.3.7 Договору Замовник зобов`язується зараховувати на користь Виконавця і, відповідно, оплачувати Виконавцю всі дії (ліди), здійснені користувачами за незабороненими видами трафіку в проекті (на сайті) Замовника, зазначеним у заявках до цього Договору, незалежно від деталей вчинення дій (лідів), включаючи, але не обмежуючись версією сайту і/або мобільним додатком Замовника, способом оформлення і доставки дії (ліда) тощо.

Відповідно до п. 4.1 Договору ціни і тарифи на послуги, що надаються Виконавцем за цим Договором, сторони визначають в заявках на послуги, в залежності від обраних Замовником параметрів і умов здійснення лідів. Підсумкова вартість послуг Виконавця за звітний період фіксується в Акті надання послуг (далі - Акт). Звітним періодом за Договором визнається 1 (один) календарний місяць.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що сплата Замовником вартості послуг Виконавця проводиться, зокрема, в такому порядку - за звітний період Замовник здійснює сплату наданих послуг у розмірі 100% протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати виставлення рахунку.

Згідно з п. 4.4 Договору Виконавець щомісяця, не пізніше 5-ти робочих днів після закінчення календарного місяця, надає Замовнику Акт надання послуг за відповідний календарний місяць. Замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання Акту надання послуг зобов`язаний направити Виконавцю підписаний Акт надання послуг або письмову вмотивовану відмову від його підписання. У разі якщо Замовник не виконує цю умову, зобов`язання Виконавця перед Замовником за даним Договором вважаються виконаними в повному обсязі і належним чином, а Акт надання послуг - належним чином оформленим. Момент отримання Замовником відповідних документів визначається в будь-якому випадку не пізніше 15 календарних днів з дати їх відправки Виконавцем рекомендованим листом за адресою, вказаною у Договорі.

Відповідно до п. 5.2 Договору у разі порушення Замовником термінів оплати послуг більше, ніж на 5 робочих днів, у порівнянні з термінами, вказаними в пункті 4.2. Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше 10% від вказаної суми.

21.02.2020 сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, в якій погоджено, що при виконанні умов Договору будуть здійснювати обмін первинними бухгалтерськими документами (рахунки/рахунки-фактури, акти виконаних робіт, видаткові накладні та ін.) у вигляді електронних документів із застосуванням до них електронного підпису (електронного цифрового підпису) відповідно до вимог, що встановлені у Законі України "Про електронні довірчі послуги", засобами телекомунікаційного зв`язку за допомогою відповідних систем електронного документообігу, таких як інтернет сервіс "МЕDОС".

Відповідно до вимог положень пункту 5.3 зазначеної вище Додаткової у годи №5, електронні документи, які містять обов`язкові реквізити та підписані електронним підписом є оригіналом і мають таку ж юридичну силу, як оригінали документів у паперовій формі. Аналогічні за змістом, але щодо інтернет сервісу "Вчасно" були укладені Додаткова угода від 04 січня 2021 року № 2 до Договору та Додаткова угода від 01 листопада 2021 року № 5 до Договору.

Матеріали справи свідчать, що позивач надав, а відповідач отримав послуги, передбачені Договором, на загальну суму 115 846,88 грн, що підтверджується Актом надання послуг від 31.01.2022 № 311 на суму 66 986,18 грн та Актом надання послуг від 31.03.2022 № 554 на суму 48 860,70 грн.

На оплату наданих послуг згідно з вказаними Актами надання послуг позивач виставив відповідачу такі рахунки: рахунок на оплату від 31.01.2022 № 34 на суму 66 986,18 грн, рахунок на оплату від 31.03.2022 № 55 на суму 48 860,70 грн.

Сторонами, у відповідності до вимог Додаткової угоди № 5 від 01.11.2021 до Договору, підписано засобами телекомунікаційного зв`язку за допомогою системи електронного документообігу "Вчасно" Заявки № 27 від 30.12.2021 та № 28 від 31.01.2022, Акти надання послуг від 31.01.2022 № 311 на суму 66 986,18 грн та від 31.03.2022 № 554 на суму 48 860,70 грн., Рахунки на оплату від 31.01.2022 № 34 на суму 66 986,18 грн, від 31.03.2022 № 55 на суму 48 860,70 грн.

Крім того, 27.02.2023 позивач продублював зазначені вище Акти та Рахунки цінним листом з описом вкладення на адресу відповідача, але відповідний лист повернувся позивачу у зв`язку з закінченням встановленого терміну зберігання. Відтак, відповідно до п. 4.4 Договору Акти вважаються погодженими.

03.01.2023 відповідачем за допомогою інтернет сервісу "Вчасно" було підписано Акт звірки взаємних розрахунків з позивачем, підписанням якого підтверджено невиконане відповідачем перед позивачем грошове зобов`язання у загальному розмірі 115 846,88 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Статтею 175 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов`язання.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до договору.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами позивач надав, а відповідач отримав послуги на загальну суму 115 846,88 грн, що підтверджується Актом надання послуг від 31.01.2022 № 311 на суму 66 986,18 грн та Актом надання послуг від 31.03.2022 № 554 на суму 48 860,70 грн.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що сплата Замовником вартості послуг Виконавця проводиться, зокрема, в такому порядку - за звітний період Замовник здійснює сплату наданих послуг у розмірі 100% протягом 5 робочих днів з дати виставлення рахунку.

За надані послуги позивач направив відповідачу у сервісі Вчасно:

10.02.2022 рахунок на оплату від 31.01.2022 № 34 на суму 66 986,18 грн (Акт надання послуг від 31.01.2022 № 311 на суму 66 986,18 грн), який було отримано відповідачем 11.02.2022,

07.04.2022 рахунок на оплату від 31.03.2022 № 55 на суму 48 860,70 грн (Акт надання послуг від 31.03.2022 № 554 на суму 48 860,70 грн), який було отримано відповідачем 12.04.2022.

Відтак, враховуючи умови п. 4.2 Договору, відповідач мав здійснити оплату за рахунком від 31.01.2022 № 34 у строк до 18.02.2022, а з 19.02.2022 відповідно настало прострочення, за рахунком від 31.03.2022 № 55 у строк до 19.04.2022 та з 20.04.2022 відповідно настало прострочення.

Суд акцентує увагу, що доказів на спростування тверджень позивача про не виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань за Актом надання послуг від 31.01.2022 № 311 на суму 66 986,18 грн та Актом надання послуг від 31.03.2022 № 554 на суму 48 860,70 грн відповідачем не надано, а матеріали справи не місять.

Отже, судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем свого договірного зобов`язання.

Так, позивачем у зв`язку з порушенням відповідачем договірного зобов`язання заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 ГК України до 3% річних та інфляційних втрат не застосовується.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, вірно визначивши дату прострочення та період нарахування, не виходячи при цьому за межі заявленого позивачем періоду, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат становить 26 523,74 грн (за Актом № 311 від 31.01.2022 за період з березня 2022 року по березень 2023 року в розмірі 17 908,98 грн та за Актом №554 від 31.03.2022 за період з травня 2022 року по березень 2023 року в розмірі 8 614,76 грн) та 3% річних в розмірі 3 643,88 грн (за Актом № 311 від 31.01.2022 за період з 19.02.2022 по 02.04.2023 в розмірі 2 246,33 грн та за Актом №554 від 31.03.2022 за період з 20.04.2022 по 02.04.2023 в розмірі 1 397,55 грн).

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 20 435,73 грн.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За змістом положень частин 4 та 6 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

Пунктом 5.2 Договору сторони погодили, що у разі порушення Замовником термінів оплати послуг більше, ніж на 5 робочих днів, у порівнянні з термінами, вказаними в пункті 4.2. Договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше 10% від вказаної суми.

Таким чином, сторони підписуючи договір, добровільно погодилися визначити розмір санкцій, в т.ч. обмеження нарахування пені у розмірі 10% від суми боргу та строки нарахування за прострочення виконання зобов`язання, що відповідає вимогам закону.

З огляду на викладена, колегія суддів відхиляє аргументи позивача, що пунктом 5.2 Договору чітко не зазначено про те, що відповідні обмеження у розмірі 10% стосуються саме простроченої суми боргу.

Відтак, за порушення строку оплати відповідач має сплатити позивачу пеню у розмірі 11 584,69 грн (за Актом № 311 від 31.01.2022 у розмірі 6 698,62 грн та за Актом №554 від 31.03.2022 у розмірі 4 886,07 грн), що складає, у відповідності до п. 5.2 Договору, не більше 10% від суми боргу.

Щодо клопотання скаржника про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України надає право суду у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, зменшити розмір цих санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, диспозиція ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Відтак, колегія суддів комплексно оцінивши наведені скаржником в апеляційній скарзі підстави для зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій, інтереси сторін, ступінь виконання зобов`язання, причини невиконання зобов`язання, розміру стягуваної пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання), дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання апелянта про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

Щодо доводів скаржника, що суд першої інстанції здійснив розгляд справи без участі відповідача, який не був обізнаний про наявність судового спору, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали у порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції повідомляв відповідача про відкриття провадження у справі засобами поштового зв`язку, шляхом направлення на юридичну адресу відповідача ухвали суду від 12.04.2023.

23.05.2023 конверт з ухвалою місцевого господарського суду про відкриття провадження у справі від 12.04.2023 було повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З цього приводу, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, суд зазначає, що факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою, та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Відтак, неотримання відповідачем копії ухвали суду про відкриття провадження у справі зумовлене не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. Скаржником іншого суду апеляційної інстанції не доведено.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до вимог статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на встановлені обставини, за висновком колегії суддів апеляційного господарського суду апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/5184/23 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково.

Судові витрати.

За частиною 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції - у випадку скасування рішення або зміни судового рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки за результатами апеляційного провадження оскаржуване рішення у даній справі скасоване з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, судом апеляційної інстанції здійснюється новий розподіл судових витрат,

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Разом із тим, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить суд стягнути з ТОВ "КФ.ЮА" витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у даній справі за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Адмітад" на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом апеляційної скарги у даній справі на суму 7 000,00 грн додано до відзиву на апеляційну скаргу: копію Договору про надання правничої допомоги № 02/11/23-1 від 02.11.2023, укладеним між ТОВ "Адмітад" (клієнт) та Адвокатським бюро "Тарас Кулачко та партнери" (Бюро) на представництво інтересів клієнта у Північному апеляційному господарському суді у справі № 910/5184/23; ордер на надання правничої допомоги від 03.11.2023 серії АІ №1489183, яким уповноважено адвоката Кулачка Тараса Миколайовича представляти інтереси ТОВ "Адмітад" у Північному апеляційному господарському суді; копія Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 08.10.2014 серії КС № 5221/10; копія посвідчення адвоката від 08.10.2014 № 5221/10; копія Акту приймання-передачі наданих послуг від 03.11.2023; копія рахунку від 02.11.2023 № 1.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що 02.11.2023 між ТОВ "Адмітад" (Клієнт) та Адвокатським бюро "Тарас Кулачко та партнери" (Бюро) укладено договір про надання правничої допомоги №02/11/23-1, відповідно до умов якого Бюро зобов`язується надавати Клієнту правничу допомогу (надалі - послуги) стосовно представництва інтересів клієнта у Північному апеляційному господарському суді у справі № 910/5184/23 (п. 1.1 договору).

За умовами п. 1.1.1 Договору Клієнт та Бюро погодили, що правничу допомогу, яка є предметом даного Договору буде надавати керуючий партнер Бюро - адвокат Кулачко Тарас Миколайович (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5221/10 від 08.10.2014, видане на підставі рішення Ради адвокатів Київської області від 08.10.2014 № 17), якому надаються усі повноваження та права, передбачені п. 1.2 даного Договору.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що загальна вартість послуг складає 7 000,00 грн, які клієнт зобов`язується сплатити протягом 7 календарних днів з моменту укладення даного Договору у безготівковій формі.

Відповідно до п. 3.2 Договору детальний опис наданих послуг буде зазначений у відповідному акті приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з п. 4.1. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і дії до повного його виконання.

Згідно з актом від 03.11.2023 приймання-передачі наданих послуг (детальний опис наданих послуг), підписаним сторонами, Бюро надало послуги зі складення відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "КФ.ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/5184/23.

За надані послуги Клієнт зобов`язаний сплатити Бюро 7 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат за приписами ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Як вже зазначено судом апеляційної інстанції, загальне правило розподілу витрат на професійну правничу допомогу визначене ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частинами 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи за заявою сторони судового процесу питання про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, вирішуючи чи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, апеляційний господарський суд враховує, що під час апеляційного перегляду справи позиція позивача не змінювалася, підготовка відзиву на апеляційну скаргу здійснювалася тим самим адвокатом, який представляв інтереси позивача у суді першої інстанції, обсяг доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу відповідача є незначним.

Таким чином, правова позиція щодо суті спору вже була сформована позивачем ще до апеляційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

За таких обставин, дослідивши та оцінивши клопотання позивача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу на підставі поданих ним документів, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що розмір заявлених ТОВ "Адмітад" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною позивачем роботою у суді апеляційної інстанції. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, витрати ТОВ "Адмітад" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, підлягають безпосередньому розподілу частково, відтак суд покладає на відповідача відшкодування позивачу вказаних витрат пропорційно задоволеним вимогам у сумі в сумі 3 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/5184/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/5184/23 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмітад" задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА" (02094, м. Київ, вул. Сергієнка Івана, буд. 18, ідентифікаційний код 41940643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмітад" (04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 6, корп. 6, оф. 2, ідентифікаційний код 38864442) 115 846,88 грн основного боргу, 26 523,74 грн інфляційних втрат, 3 643,88 грн 3% річних, 11 584,69 грн пені та 2 524,62 грн судового збору за подання позовної заяви.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмітад" (04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 6, корп. 6, оф. 2, ідентифікаційний код 38864442) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА" (02094, м. Київ, вул. Сергієнка Івана, буд. 18, ідентифікаційний код 41940643) 239,07 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КФ.ЮА" (02094, м. Київ, вул. Сергієнка Івана, буд. 18, ідентифікаційний код 41940643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адмітад" (04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 6, корп. 6, оф. 2, ідентифікаційний код 38864442) судові витрати на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 (три тисячі) грн.

8. Доручити місцевому господарському суду видати накази на виконання даної постанови із зазначенням необхідних реквізитів.

9. Матеріали справи № 910/5184/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Т.П. Козир

Г.П. Коробенко