Постанова

від 20.03.2024 по справі 910/16207/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. Справа№ 910/16207/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю секретаря судового засідання: Прокопенко О.В.

учасники справи:

від позивача: Заведій В.І.

від відповідача: Кримець О.С., Корсун Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 (повний текст складено та підписано 05.02.2024)

у справі №910/16207/23 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Міністерства оборони України

до Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

про визнання укладеною додаткової угоди,

УСТАНОВИВ:

Міністерство оборони України (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (надалі - відповідач) про визнання укладеною додаткової угоди № 4 до державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від 16.09.2022 за № 403/1/22/303 в редакції, що викладена в прохальній частині позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 у справі №910/16207/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у позові суд першої інстанції виходив з того, що вимога про внесення змін до контракту, шляхом визнання укладеною додаткової угоди, якою в тексті контракту та додатках до нього слова "орієнтована ціна" та "договірна ціна" замінити на слова "вартість (ціна)" у відповідних відмінках не є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просило поновити Міністерству оборони України строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду м. Києва від 24.01.2024 у справі № 910/16207/23; прийняти апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду м. Києва від 24.01.2024 у справі № 910/16207/23 до розгляду та відкрити апеляційне провадження; поновити Міністерству оборони України строк для подання до апеляційного суду додаткових доказів на стадії апеляційного провадження в господарській справі №910/16207/23 - копію додаткової угоди №5 від 29.12.2023 до державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від 16.09.2022 за №403/1/22/303; ухвалити постанову, якою апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду м. Києва від 24.01.2024 у справі № 910/16207/23 задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 у справі № 910/16207/23 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Міністерства оборони України в повному обсязі; судові витрати покласти на Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель".

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначав, що рішення від 24.01.2024 незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене за неповного дослідження всіх обставин справи, що входять до предмета доказування, неправильного тлумачення, застосування норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Позивач зазначав, що фактично суд першої інстанції правильно установив, що максимально можливий розмір договірної ціни не може перевищувати погоджений сторонами розмір орієнтовної ціни, тобто договірна ціна це та сума коштів (в межах орієнтовної), які позивач зобов`язаний сплатити відповідачу за Контрактом (до аналогічних висновків також дійшов суд в рішенні від 18.01.2024 у справі №910/16610/23 за позовом ДП «Агенція закупівель» до Міноборони про стягнення коштів за Контрактом). Водночас, суд не захистив інтереси Міноборони, оскільки між сторонами не погоджено остаточний розмір договірної ціни через фактичне самоусунення Відповідача від підписання змін до Контракту, які б надали оборонному відомству завершити всі розрахунки за Контрактом та оформити акт приймання - передачі товарів, який є підставою для остаточного завершення розрахунків (п.2.7 Контракту).

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив суд апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду м. Києва від 24.01.2024 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. При цьому відповідач зазначав, що оскільки позивач просить визнати укладеною додаткову угоду до Державного контракту, якою фактично змінюється істотна умова договору - ціна, та який відповідачем належним чином виконаний, то у такий спосіб захисту є нічим іншим ніж установлення юридичного факту, що не відноситься до компетенції господарських судів, з урахуванням норм чинного законодавства.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2024 апеляційну скаргу Міністерства оборони України у справі №910/16207/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Буравльов С.І., Шапран В.В.

Апеляційна скарга Міністерства оборони України подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду (через електронний суд).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/16207/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/16207/23.

26.02.2024 на адресу суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 у справі №910/16207/23. Розгляд апеляційної скарги Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 призначено на 20.03.2024.

Колегія суддів зазначає, що у апеляційній скарзі позивач просив суд поновити Міністерству оборони України строк для подання до апеляційного суду додаткових доказів на стадії апеляційного провадження в господарській справі №910/16207/23 - копію додаткової угоди №5 від 29.12.2023 до державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення від 16.09.2022 за №403/1/22/303. Розглянувши заявлене клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ч. 1 та 3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Аналіз наведеної норми свідчить, що учасник справи, який подає нові докази до суду апеляційної інстанції, має належним чином обґрунтувати наявність причин, що об`єктивно не залежали від нього, що унеможливили подання цього доказу до суду першої інстанції. Приймаючи новий доказ у суді апеляційної інстанції, цей суд має обґрунтувати своє рішення, встановити, що такі докази не могла сторона подати до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає (схожий за змістом правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 01.07.2021 у справі №46/603 тощо).

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями установленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - апелянта) (подібні за змістом висновки щодо застосування статті 269 ГПК України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 13.01.2021 у справі №10/Б-921/1442/2013).

Принцип рівності сторін у судовому процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони ( Прийняття апеляційним судом доказів, без установлення й оцінки обов`язкових за частиною третьою статті 269 ГПК України передумов, крім порушення відповідних процесуальних приписів, матиме наслідком недотримання принципів рівності учасників процесу і змагальності сторін, принципу правової визначеності в аспекті однозначності та передбачуваності.

Ураховуючи вищенаведене суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотань позивача про поновлення строку для подання нових доказів у суді апеляційної інстанції.

У судове засідання,яке відбулося 20.03.2024 з`явились представники позивача т відповідача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи убачається наступне. 16.09.2022 між позивачем (далі - замовник) та відповідачем (далі - виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/303 (далі - контракт), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари, зазначені в Специфікації товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом (далі - специфікація, додаток № 1), що постачаються з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти їх через вантажоодержувача, який визначається окремою письмовою вказівкою замовника, не пізніше ніж за 3 дні до дати поставки та оплатити такі товари.

Згідно з п. 2.1. контракту орієнтовна вартість товарів на момент укладення контракту без урахування податку на додану вартість становить 117 316 380,76 грн. Податок на додану вартість становить 0 грн.

Орієнтовну вартість товарів установлено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів від 20.03.2022 №335 "Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану" на підставі калькуляції витрат виконавця від 02.09.2022 № 21/2-471 та зазначено в специфікації.

Розрахунок орієнтовної вартості товарів здійснено за курсом Національного банку України 36,5832 грн за один Євро станом на 02.09.2022.

У п.2.2. контракту сторони погодили, що відповідальність за проведення маркетингових досліджень, за правильність розрахунку, обґрунтованість витрат за статтями калькуляції витрат несе виконавець.

Відповідно до п.2.3. контракту беручи до уваги, що товари будуть поставлятись з іноземної держави, в обґрунтованих випадках (внесення змін у митне та податкове законодавство, зміну курсу валюти відносно гривні, який застосовувався під час визначення орієнтовної ціни товарів, зміни фактичних (обґрунтовано очікуваних) витрат на транспортування (страхування)), як виключення, орієнтовна вартість товарів може бути переглянута з метою недопущення зриву виконання контракту та неналежного забезпечення потреб Збройних сил України.

Перегляд орієнтовної ціни здійснюється на підставі письмового звернення однієї з сторін встановленим порядком на підставі калькуляції витрат.

Всі зміни орієнтовної ціни за одиницю та загальної вартості товарів оформлюються шляхом укладання додаткової угоди до цього контракту.

У пункті 2.4. договору сторони погодили, що рівень договірної ціни на товари встановлюється сторонами на підставі калькуляції витрат, сформованої виконавцем за фактичними (обґрунтованими очікуваними) витратами, понесеними ним у процесі виконання контракту, з урахуванням курсу валют на момент купівлі виконавцем іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України для здійснення оплати постачальнику товарів, врахування різниці курсу Національного банку України і міжбанківського валютного ринку України, рівня прибутку - 3% вартості товарів за зовнішньоекономічним контрактом та іншими фактичними (обґрунтованими очікуваними) витратами у складі ціни.

Згідно з п.2.5. контракту для установлення договірної ціни виконавець після закупівлі валюти та/або після проведення митного оформлення товарів надає замовнику калькуляцію витрат з обґрунтування рівня договірної ціни за результатами понесених фактичних (обґрунтованих очікуваних) витрат із підтверджуючими документами.

Договірна ціна не може перевищувати орієнтовну ціну.

Відповідно до п.2.6. контракту розрахунки проводяться шляхом оплати замовником поставлених товарів протягом 15 банківських днів після пред`явлення виконавцем рахунку на оплату товарів та документів, зазначених у п.2.7. контракту (за умови надходження бюджетних коштів на рахунки Міністерства оборони України).

Замовник оплачує поставлені товари за договірною ціною, установленою сторонами, яка зазначається у специфікації.

Згідно з п.2.7. контракту усі платіжні документи за контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Виконавець надсилає рахунок протягом 3 (трьох) календарних днів з дня поставки товарів. До рахунку додаються: акт приймання-передачі військового майна (за формою згідно з додатком 22 до Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440) (далі - акт приймання-передачі); видаткова накладна з печаткою вантажоодержувача та підписом посадової особи, яка отримала товари; повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених у централізованому порядку за формою, установленою наказом Міністерства оборони України від 31.12.016 № 757 (зі змінами) (далі - повідомлення-підтвердження); сертифікат якості товарів; сертифікат походження товарів.

На підставі зазначених документів не пізніше 5-денного терміну після їх отримання сторонами оформляється акт приймання-передачі товарів за контактом, який є підставою для проведення розрахунків.

Відповідно до п. 10.1. контакту (в редакції додаткової угоди № 3 від 30.12.2022) контракт набирає чинності з моменту укладання додаткової угоди щодо взяття бюджетних зобов`язань і діє до 31.12.2023.

Судом установлено, що між сторонами погоджено та підписано додаток №1 до державного контракту - Специфікація товарів оборонного призначення, що поставляються за державним контрактом, відповідно до якого загальна орієнтовна вартість товарів, що поставляються за контрактом, складає 117 316 380,76 грн.

На виконання умов договору позивач здійснив попередню оплату товару в загальному розмірі 113 796 800,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 403/1/689 від 25.10.2022 (проведено банком 27.10.2022) на суму 35 194 900,00 грн та № 403/1/785 від 05.12.2022 (проведено банком 07.12.2022) на суму 78 601 900,00 грн.

У свою чергу відповідач здійснив поставку товару, обумовленого договором, що підтверджується видатковою накладною № 5 від 20.12.2022 на суму 117 316 380,76 грн, повідомленням-підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України в централізованому порядку від 20.12.2022 № 2497, актом приймання-передачі військового майна № 3529 від 20.12.2022 на суму 117 316 380,76 грн, сертифікатами якості та сертифікатами погодження.

Листом від 16.12.2022 за вих.№21/2-1510 відповідач повідомив позивача про фактичні витрати, понесені в процесі виконання державного контракту, для установлення договірної ціни товарів, зокрема: на закупівлю товарів іноземного постачальника - 115 882 314,95 грн; витрати на організацію транспортування і охорону товару за маршрутом від виконавця то бази вантажоодержувача відповідача - 3235 004,63 грн; витрати відповідача на декларування товарів - 20 000,00 грн; кошти за сплату відповідачем банківських комісій - 142 310,75 грн; сума коштів на сплату відрядження фахівців відповідача - 102 000,00 грн; прибуток відповідача на рівні 3% ціни закупівлі товару - 3 314 943,56 грн.

У відповідь на вказаний вище лист 03.03.2023 позивач направив відповідачу листа за вих.№403/6/1/2983 від 03.03.2023, у якому зазначив, що вартість (ціна) товару за контрактом не може бути змінена у бік збільшення щодо зобов`язань в частині здійсненої попередньої оплати, розмір якої становить 97%, а тому з метою належного виконання умов контракту просив розглянути та погодити проект додаткової угоди №4, якою вносяться зміни до контракту і додатків до нього, а саме слова "орієнтована ціна" та "договірна ціна" замінити на слова "вартість (ціна)" у відповідних відмінках.

Відповідно до листа від 16.03.2023 за вих.№21/2-953 відповідач повідомив позивача, що в ході виконання державного контракту відповідачем були понесені значні витрати, які пов`язані з коливанням курсу гривні до євро, про що позивачу надано детальну інформацію. У вказаному листі відповідач зазначив, що єдиним вирішенням проблеми є внесення відповідних змін до постанови Кабінету міністрів України № 355 від 20.03.2022 "Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану", які дадуть виконавцю підстави для зміни ціни державного контракту у бік збільшення, у зв`язку з чим відповідач просив відкласти підписання акту приймання товару за цінами, визначеними державним контрактом, до вирішення питання, пов`язаного із внесенням змін до постанови КМУ № 355 від 20.03.2022.

У подальшому відповідач звернувся до позивача з претензією за вих.№11/2-2656 від 10.07.2023, у якій зазначив, що загальна сума витрат за контрактом становить 122 668 915,30 грн, у той час як позивач перерахував лише 113 796 800 грн, а тому різниця оплати за державним контрактом між перерахованою сумою і фактичними витратами становить 8 872 115,30 грн, яку відповідач просив перерахувати за реквізитами, вказаними в контракті.

Вказана претензія позивачем задоволена не була, про що надано відповідь листом від 18.07.2023.

Відповідач листом від 16.08.2023 вих.№21/2-3355 направив позивачу актуалізовану калькуляцію витрат за контрактом.

У подальшому відповідач листом від 03.10.2023 вих. № 21/1-4244 у доповнення до документів, які були надіслані листами від 16.12.2022 вих. № 21/2-1510 та від 22.12.2022 вих. № 21/2-1608 надіслав підписаний акт приймання-передачі товару за контрактом на суму 122 668 915,30 грн, просив підписати позивача і надіслати другий примірник для відповідача.

У відповідь на вказаний лист позивач листом від 18.10.2023 вих. №403/15078 проінформував, що контрактом визначено, а на підставі документів, що підтверджують поставку товарів (лист позивача від 22.12.2022 № 21/2-1608) установлено, що вартість контракту і вартість поставлених товарів складає 117 316 380,76 грн. Однак, у надісланому акті вартість поставленого товару не відповідає зазначеним вище документам щодо поставки. Вартість контакту не може бути змінена в бік збільшення щодо зобов`язань в частині здійсненої попередньої оплати, розмір якої становить 97%, у зв`язку з чим акт залишено без підписання.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач звертаючись до суду позовом зазначав про наявність підстав для внесення змін до контракту, шляхом визнання укладеною додаткової угоди, якою в тексті контракту та додатках до нього слова "орієнтована ціна" та "договірна ціна" замінити на слова "вартість (ціна)" у відповідних відмінках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на установлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/303 від 16.09.2022 за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не установлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, правовідносини сторін підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як убачається із матеріалів справи та визнається сторонами відповідач здійснив поставку товару, обумовленого контрактом, що підтверджується наявними в матеріалах справи: видатковою накладною № 5 від 20.12.2022 на суму 117 316 380,76 грн, повідомленням-підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України в централізованому порядку від 20.12.2022 № 2497, актом приймання-передачі військового майна № 3529 від 20.12.2022 на суму 117 316 380,76 грн.

Відповідно до частин першої-третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на установлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За частинами першою - третьою статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Разом з цим, статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Наведені положення законодавства дають підстави для висновку про те, що, як правило, ціна договору поставки погоджується сторонами під час укладення цього договору за їх домовленістю і зміна такої ціни допускається лише у разі передбачення такої можливості умовами договору або закону.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 № 335 "Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану" (чинної на момент укладення державного контракту) на період воєнного стану ціна на постачання товарів, виконання робіт та надання послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України визначається на підставі калькуляції витрат, сформованої виконавцем державного контракту (договору). При цьому під час розрахунку ціни враховуються всі податки та збори, загальновиробничі, адміністративні, операційні та інші витрати виконавця, пов`язані з виготовленням товарів, виконанням робіт та наданням послуг.

Як установлено судом вище, сторони під час укладення контракту погодили орієнтовну вартість товару, що становить 117 316 380,76 грн (п. 2.1 контракту).

Вказану орієнтовну ціну установлено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів від 20.03.2022 №335 "Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану" на підставі калькуляції витрат виконавця від 02.09.2022 № 21/2-471.

У пункті 2.5 контакту сторони передбачили, що для установлення договірної ціни виконавець після закупівлі валюти та/або після проведення митного оформлення товарів надає замовнику калькуляцію витрат з обґрунтуванням рівня договірної ціни за результатами понесених фактичних (обґрунтованих очікуваних) витрат із підтверджуючими документами.

Договірна ціна не може перевищувати орієнтовну ціну.

Поряд з цим, умовами контракту сторони передбачили порядок та умови зміни орієнтовної ціни.

Зокрема, як установлено судом вище, відповідно до п. 2.3 контракту беручи до уваги, що товари будуть поставлятись з іноземної держави, в обґрунтованих випадках (внесення змін у митне та податкове законодавство, зміну курсу валюти відносно гривні, який застосовувався під час визначення орієнтовної ціни товарів, зміни фактичних (обґрунтовано очікуваних) витрат на транспортування (страхування)), як виключення, орієнтовна вартість товарів може бути переглянута з метою недопущення зриву виконання контракту та неналежного забезпечення потреб Збройних сил України.

Перегляд орієнтовної ціни здійснюється на підставі письмового звернення однієї з сторін встановленим порядком на підставі калькуляції витрат.

Всі зміни орієнтовної ціни за одиницю та загальної вартості товарів оформлюються шляхом укладання додаткової угоди до цього контракту.

З аналізу положень укладеного договору убачається, що сторони погодили зміну не договірної, а орієнтовної ціни, оскільки визначили, що договірна ціна не змінюється, а встановлюється на підставі калькуляції витрат та не може перевищувати орієнтовну ціну.

Тобто, орієнтовна ціна контракту - це максимально можлива ціна, яка може бути змінена, в той час як договірна ціна встановлюється за результатами понесених фактичних у межах орієнтовної ціни.

Крім того, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 № 335 "Деякі питання здійснення оплати товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони в умовах воєнного стану" ціна державного контракту (договору) не може бути змінена у бік збільшення щодо зобов`язань в частині, зокрема, здійсненої попередньої оплати.

Судом ураховано, що зазначена постанова втратила чинність, в зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 18 липня 2023 № 736.

Водночас, аналогічна умова установлена в п. 49 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 № 1275 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану", яка є чинною на даний час.

Суд зазначає, що позивач звертаючись до суду з позовом просив визнати укладеною додаткову угоду, якою в тексті контракту та додатках до нього слова "орієнтована ціна" та "договірна ціна" замінити на слова "вартість (ціна)" у відповідних відмінках.

Цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не установлено договором або законом.

Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України.

За змістом ч. 2, 3 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Отже, як установлено судом вище 03.03.2023 позивач направив відповідачу листа за вих.№403/6/1/2983 від 03.03.2023, у якому, зокрема, просив розглянути та погодити проект додаткової угоди №4, якою вносяться зміни до контракту і додатків до нього, а саме слова "орієнтована ціна" та "договірна ціна" замінити на слова "вартість (ціна)" у відповідних відмінках.

Однак, з огляду на те, що сторони не дійшли згоди про внесення змін до договору, спір передано на вирішення суду.

Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України), інші випадки, встановлені договором або законом (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

За змістом частин першої та другої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не установлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Аналіз статті 652 Цивільного кодексу України свідчить про те, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Суд зазначає, що зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №905/3332/15, від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних.

Порядок судового захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів визначається законом.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Судом установлено, що станом на дату подання позову в даній справі договір виконаний зі сторони відповідача в повному обсязі, позивачем сплачено ціну договору на 97% та чинним законодавством України не передбачена можливість внесення змін до договору який фактично виконаний сторонами. Більше того строк дії договору закінчився 31.12.2023.

Тобто час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, закінчився. Доказів досягнення сторонами домовленості про його продовження матеріали справи не містять.

У той же час зміна умов договору або його розірвання можливі виключно під час дії відповідного правочину.

Положеннями ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже суд, установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, дійшовши висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Тому суду, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Виходячи з фактичних обставин справи та правовідносин, які склались між сторонами, суд встановив, що вимога про внесення змін до контракту, шляхом визнання укладеною додаткової угоди, якою в тексті контракту та додатках до нього слова "орієнтована ціна" та "договірна ціна" замінити на слова "вартість (ціна)" у відповідних відмінках не є належним та ефективним способом захисту прав позивача.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що по суті доводи позивача щодо необхідності укладення додаткової угоди зводяться до його незгоди з вимогою відповідача про сплату понесених ним фактичних витрат у сумі 122 668 915,30 грн, що перевищують установлену орієнтовну вартість товару за контрактом у розмірі 117 316 380,76 грн.

Проте на переконання суду такі обставини підлягають дослідженню і установленню при розгляді спору про стягнення із замовника заборгованості за контрактом та саме при розгляді такої справи будуть установлені обставини щодо ціни договору та наявності/відсутності підстав для стягнення витрат виконавця за контрактом та інші обставини, що впливають на висновок суду щодо стягнення заборгованості.

Ураховуючи вищенаведені обставини та підстави позову колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання укладеної додаткової угоди до контракту.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом ураховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Отже, ураховуючи те, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 у справі №910/16207/23 прийнято відповідно до вимог ГПК України, у задоволенні апеляційної скарги Міністерства оборони України належить відмовити.

Беручи до уваги вищенаведене, рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 у справі №910/16207/23 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладається на позивача.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 у справі №910/16207/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 у справі №910/16207/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Міністерства оборони України покласти на позивача.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.03.2024.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран