Ухвала

від 26.03.2024 по справі 917/92/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

26 березня 2024 року м. Харків Справа № 917/92/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.

дослідивши матеріали апеляційної скарги Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вх. №453П/1-18) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 25.01.2024, постановлену в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Паламарчук В.В.), повний текст якої складено 30.01.2024 у справі №917/92/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІТО-ЛЕК", м. Харків, (ухвалою суду від 04.08.2022 замінено на процесуального правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіфанта", м. Київ)

до Полтавського обласного комунального підприємства "Полтавафарм", Полтавська область, Полтавський район, с. Розсошенці

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 25.01.2024 у справі № 917/92/21 відмовлено у задоволенні заяви Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вхід. №38 від 02.01.2024) щодо надання дозволу на звернення стягнення на рухоме майно ПОКП "Полтавафарм".

Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із зазначеною ухвалою господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду Полтавської області від 25.01.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вхід. №38 від 02.01.2024 ) щодо надання дозволу на звернення стягнення на рухоме майно боржника по справі № 917/92/21 повністю.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для її повернення, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

З матеріалів справи вбачається, що заяву (вхід. №38 від 02.01.2024 ) щодо надання дозволу на звернення стягнення на рухоме майно боржника по справі № 917/92/21, за результатами якої Господарським судом Полтавської області постановлено оскаржувану ухвалу, подано Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від імені якого її підписано Станіславом Ніколенком із зазначенням посади - головний державний виконавець.

Разом з цим, апеляційну скаргу від імені Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подано Станіславом Ніколенко із зазначенням того, що він діє від імені відділу в порядку самопредставництва юридичної особи. Як зазначено в апеляційній скарзі, повноваження Ніколенка С.В., як підписанта, який діє виключно в судах України без окремого доручення, підтверджуються відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які доступні за посиланням на https//usr.minjust.gov.ua/freesearch;код ЄДРПОУ 43316700.

Відповідно до частини 1 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до частини 4 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

Частиною 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до ч. 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до пункту 20 частини першої розділу XII «Перехідні положення» ГПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII.

02 червня 2016 року за № 1401-VIII Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України, відповідно до яких розділ XV «Перехідні положення» Основного Закону України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року (абзац перший пункту 11). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року (абзац другий пункту 11).

Пунктом 11 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України врегульовані питання представництва. Про «самопредставництво» в Конституції України не йдеться, воно передбачене лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.

Отже, процесуальне законодавство розмежовує такі юридичні категорії, як «представництво» і «самопредставництво».

Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (органу державної влади) без додаткового уповноваження (довіреності).

Отже, діяти від імені скаржника у цій справі можуть: представники-адвокат, повноваження яких мають підтверджуватись документами, визначеними в частині четвертій статті 60 Господарського процесуального кодексу України, або в порядку самопредставництва - керівник чи інша уповноважена особа, відповідно до документів, визначених в частині 4 статті 56 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності). Зокрема такий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 911/933/19, від 28 квітня 2020 року у справі № 910/10553/18, від 09 червня 2020 року у справі № 904/92/20, від 17 вересня 2020 року у справі № 910/3850/19, від 08 грудня 2020 року у справі № 905/2488/15.

Колегія суддів звертає увагу, що з метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 Закону №755-IV).

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (частина третя статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20 , а також в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.23 у справі № 149/289/21 зазначено, що наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема підтвердити обсяг цих повноважень.

Натомість до апеляційної скарги не додано та в матеріалах справи відсутні як визначені ч. 4 статті 56 Господарського процесуального кодексу України документи на підтвердження повноважень Станіслава Ніколенка діяти в порядку самопредставництва Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, так і визначені частиною 4 ст. 60 цього Кодексу документи на підтвердження його повноважень діяти в якості представника зазначеного органу.

Крім цього зазначена особа не є керівником Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Отже, у матеріалах справи відсутні докази повноважень Станіслава Ніколенка на підписання апеляційної скарги від імені Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в порядку самопредставництва юридичної особи.

Близький за змістом правовий висновок щодо підтвердження повноважень особи діяти в порядку самопредставництва від імені органів державної виконавчої служби викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28.08.2023 у справі № 740/2873/22.

Відповідно до ч.4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 1 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції якщо вона подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази повноважень Станіслава Ніколенка на підписання від імені Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції апеляційної скарги, наявні підстави для її повернення.

При цьому суд звертає увагу скаржника, що відповідно до положень ч. 8 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 174, 234, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Повернути апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вх.№453П/1-18) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 25.01.2024 у справі №917/92/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Порядок і строки її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Додаток заявнику: апеляційна скарга з додатком на 5 арк. та поштовий конверт.

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль