ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
18.01.2024Справа № 910/5640/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Київської міської ради вул.Хрещатик , 36, м. Київ, 01044
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСПІЙ 777" вул.Панаса Мирного 12, м. Київ, 01011
про визнання протиправним та скасування рішення, припинення права власності та зобов`язання звільнити самовільно зайняту ділянку
Представники сторін:
від позивача: Глущенко А.В.
від відповідача : не з`явився.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАСПІЙ 777" про:
- визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.05.2020 року № 52304680 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва, номер запису 36557657, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2083676480000 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Каспій 777" ;
- припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Каспій 777" на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва;
- зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Каспій 777" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:293:0002) площею 0,2000 га на просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від споруди - нежитлової будівлі, автомийки літери "А", загальною площею 300,1 кв.м.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на протиправне, з порушенням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" прийняття приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко О.А. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52304680 від 20.05.2020 року з подальшою реєстрацією права власності на об`єкт нерухомого майна за відповідачем, а також наявність в діях ТОВ "Каспій 777" ознак самовільного зайняття земельної ділянки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2023 року, за результатами розгляду позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5640/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 07.06.2023 року, а також надіслано запит до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо надання інформації щодо підстав внесення в Єдиний реєстр нотаріусів запису про припинення діяльності приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича, номер свідоцтва 7218 (вул. Велика Васильківська, 65, м. Київ, 03150) та надання інформації про місцезнаходження матеріалів реєстраційної справи, яка містить документи, на підставі яких приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко Олегом Анатолійовичем прийнято рішення від 20.05.2020 року № 52304680 та проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м.Києва за Товариством з обмеженою відповідальністю "Каспій 777", а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення реєстраційних дій.
Судом доведено до відома сторін, що через канцелярію суду 22.05.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшла заява б/н від 22.05.2023 року про продовження процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву; засобами електронного зв`язку 29.05.2023 року на виконання вимог ухвали суду від 26.04.2023 року від Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов лист № 26886/9.-23 від 29.05.2023 року про те, що архів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенко О.А. та документи нотаріального діловодства передані на відповідне зберігання до Київського державного нотаріального архіву; через канцелярію суду 05.06.2023 року від уповноваженого представника позивача надійшли додаткові пояснення щодо позовної заяви б/н від 31.05.2023 року з доказами направлення відповідачу; від уповноваженого представника відповідача 06.06.2023 року надійшов відзив на позовну заяву б/н від 06.06.2023 року з доказами направлення позивачу.
Зокрема, у поданому відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначаючи про необґрунтованість доводів позивача, оскільки йдеться не про самовільне захоплення земельної ділянки, а про користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів, враховуючи звернення до Київської міської ради у встановленому законодавством порядку із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблення землевпорядної документації та надання її на затвердження та укладення договору оренди. Окрім цього відповідач зазначає, що ним у встановленому законодавством порядку 06.07.2020 року було зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт з реконструкції будівлі автомийки на проспекті Григоренка Петра, 1Ж, м. Київ та 28.10.2022 року - декларацію про готовність до експлуатації об`єкта з незначними наслідками (ССІ), що за відсутності зауважень від уповноважених органів, приписів, скасувань дозвільних документів свідчить, на переконання відповідача, про законність реєстрації права власності на вищевказане нерухоме майно.
Додатково відповідач посилається на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а отже позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Також у відзиві наведено попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, який складає 50 000,00 грн. в суді першої інстанції та відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України докази на підтвердження понесених витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Окрім того, в судовому засіданні 07.06.2023 року уповноважений представник позивача подав клопотання б/н від 07.06.2023 року про витребування у Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) засвідчену копію реєстраційної справи, яка включає документи на підставі яких прийнято рішення від 20.05.2020 року № 52304680 та проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: просп. Петра Григоренка, буд. 1-Ж у Дарницькому районі, м. Києва за ТОВ "КАСПІЙ 777", а також документи сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення реєстраційних дій. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2023 року у зв`язку з задоволенням клопотання уповноваженого представника позивача про витребування доказів та ненаданням позивачем відповіді на відзив, відкладено підготовче засідання на 13.07.2023 року, а також витребувано у Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином засвідчену копію реєстраційної справи, яка включає документи на підставі яких прийнято рішення від 20.05.2020 року № 52304680 та проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: просп. Петра Григоренка, буд. 1-Ж у Дарницькому районі, м. Києва за ТОВ "КАСПІЙ 777", а також документи сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення реєстраційних дій.
Судом доведено до відома представника позивача, що через канцелярію суду 15.06.2023 року на виконання вимог ухвали суду від 26.04.2023 року від Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшов лист № 26886/9.-23 від 29.05.2023 року про те, що архів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенко О.А. та документи нотаріального діловодства передані на відповідне зберігання до Київського державного нотаріального архіву; від уповноваженого представника позивача надійшла 20.06.2023 року відповідь на відзив б/н від 14.06.2023 року з доказами направлення іншій стороні, в якій позивач не погоджується з доводами зазначеними у відзиві відповідача, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, посилаючись, зокрема, на незаконне заволодіння відповідачем спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим спірний об`єкт зведений на земельній ділянці позивача є результатом будівництва, здійсненим без достатніх правових підстав з одночасним самовільним зайняттям ділянки комунальної власності. Позивач наголошує, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування земельною ділянкою, проте докази звернення відповідача до Київради з погодженим проектом землеустрою щодо прийняття відповідного рішення про надання в оренду земельної ділянки для користування відсутні в матеріалах справи та в Департаменті і Київраді. Також від позивача надійшла заява б/н від 14.06.2023 року про уточнення позовних вимог з доказами направлення іншій стороні, в якій позивач з урахуванням Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої відбулась реєстрація зміни розділу від 18.11.2022 року № 65518173 до державної реєстрації прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна, будівлю автомийки літери «А» від 20.05.2020 № 52304680, а саме: зміна загальної площі нерухомого майна з 300,1 кв. м на 285,6 кв.м, зазначає про відповідну зміну позовних вимог в частині площі нежитлової будівлі, вимоги про звільнення від якої земельної ділянки заявлені позивачем; засобами електронного зв`язку 12.07.2023 року від уповноваженого представника відповідача надійшла заява б/н від 12.07.2023 року про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю представника відповідача в розгляді справи № 908/97/23 у Господарському суді Закарпатської області та продовження підготовчого провадження. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Судом також повідомлено в судовому засіданні 13.07.2023 року, що останнім в порядку дотримання ч. 1, 3 ст. 2 ГПК України самостійно здійснено витяг № 338941173 від 12.04.2023 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірного нерухомого майна за реєстраційним номером 2083676480000. Дані документи судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 року продовжено строк підготовчого провадження у справі № 910/5640/23 на 30 днів за клопотанням відповідача та у зв`язку з клопотанням представника відповідача про відкладення судового засідання та продовження строку підготовчого провадження, а також для надання можливості представнику відповідача надати письмові пояснення щодо заяви позивача про уточнення позовних вимог відкладено підготовче засідання на 03.08.2023 року.
Судом доведено до відома представника позивача, що через канцелярію суду 17.07.2023 року від Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшов лист № 074/07/1-1669 від 12.07.2023 року з копією реєстраційної справи в електронній формі № 2083676480000, який судом долучено до матеріалів справи.
Розглянувши в судовому засіданні 03.08.2023 року подану до початку судового засідання 13.07.2023 року заяву б/н від 14.06.2023 року уповноваженого представника позивача про уточнення позовних вимог (у частині предмету позову) виходячи зі змісту позовної заяви та вказаної заяви позивача, а також співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами, судом розцінено останню як заяву про зміну предмету позову .
З огляду на те, що зміна предмету позову є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, а саме останньому було надано можливість надання заперечень щодо нового предмету позову та наведенні його доводів при розгляді даної заяви, остання відповідає загальним вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, а також зважаючи на те, що відповідна заява подана до суду до закінчення підготовчого засідання, а тому прийнята судом до розгляду та подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням останньої та наступного предмета спору:
- визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу міста Києва Василенка Олега Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.05.2020 року № 52304680 на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва, номер запису 36557657, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2083676480000 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Каспій 777" ;
- припинити право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Каспій 777";
- зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Каспій 777" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:293:0002) площею 0,2000 га на просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від споруди - нежитлової будівлі, автомийки літери "А", загальною площею 285,6 кв.м.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази і вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/5640/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.09.2023 року.
У судовому засіданні 20.09.2023 року у зв`язку з клопотанням уповноваженого представника відповідача протокольною ухвалою оголошено перерву на 19.10.2023 року.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 19.10.2023 року, 08.11.2023 року та 30.11.2023 року протокольними ухвалами оголошено перерви на 08.11.2023 року, 30.11.2023 року та 28.12.2023 року відповідно.
Проте, у зв`язку із перебування судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання 28.12.2023 року не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 року судове засідання з розгляду справи по суті призначене на 18.01.2024 року.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання 18.01.2024 року до суду не надходило.
У судові засідання з розгляду справи по суті 20.09.2023 року та 18.01.2024 року з`явився уповноважений представник позивача, представник відповідача - не з`явився.
Про дату, час і місце проведення судового засідання 20.09.2023 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105494887726.
Докази отримання відповідачем ухвали суду від 01.01.2024 року станом на час проведення судового засідання 18.01.2024 року до суду не повернуті.
Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0600241743982 відповідачеві, в якому зазначено, що станом на 06.01.2024 року поштове відправлення «знаходиться у точці видачі/доставки».
Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи 18.01.2024 року до суду також не надходило.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У судові засідання з розгляду справи по суті 19.10.2023 року, 08.11.2023 року та 30.11.2023 року з`явилися уповноважені представники позивача та відповідача.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, представник ТОВ «Каспій 777» не прибув в судові засідання з розгляду справи по суті 20.09.2023 року та 18.01.2024 року, за відсутності підстав для відкладення судового засідання та/або оголошення перерви та відповідних клопотань, суд здійснював розгляд справи по суті 20.09.2023 року та 18.01.2024 року виключно за наявними матеріалами за відсутності представника відповідача.
Уповноважений представник позивача в судових засіданнях 19.10.2023 року, 08.11.2023 року, 30.11.2023 року та 18.01.2024 року підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов в повному обсязі.
Уповноважений представник відповідача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 19.10.2023 року, 08.11.2023 року та 30.11.2023 року проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 18.01.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
У відповідності до статей 140, 143 та 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Як визначено статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відтак, з аналізу наведених правових норм вбачається, що реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин, Київська міська рада зобов`язана діяти виключно в межах наданих їй повноважень та в інтересах її територіальної громади, дотримуючись приписів законодавства України у своїй діяльності.
При цьому, згідно з приписами ст.ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Територіальні громади у відповідності до частини 2 статті 2 ЦК України є учасниками цивільних відносин, діючи у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, набуваючи та здійснюючи цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (статті 169 та 172 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. (ст. 327 ЦК України).
Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (частини 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.
Приписами ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України" Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Як визначено частиною 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.
Відповідно до п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Згідно з частиною 1 статті 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.
Частиною 1 статті 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.
Згідно ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Таким чином, Київська міська рада є представником територіальної громади міста Києва, яка приймає рішення в межах своїх повноважень.
Згідно зі статтею 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування, а також здійснення контролю за використанням і охороною земель.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається з матеріалів справи, Київською міською державною адміністрацією 02.08.2022 року отримано від Народного депутата України Приходько Наталії депутатське звернення № 150д9/15-2022/126435 від 01.08.2022 року за результатами надходження Скарги б/н від 29.07.2022 року мешканців житлового масиву Позняки у Дарницькому районі міста Києва на незаконне будівництво по проспекту Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва (біля перетину з вулицею Здолбунівська та біля озера Качине), згідно якої на вказаній земельній ділянці порушено благоустрій - встановлено огорожу та здійснюється будівництво автомийки без передачі земельної ділянки у власність чи користування, з порушенням містобудівного, земельного та екологічного законодавства.
Так, позивачем отримано з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно отримано інформацію (довідка № 307830485 від 19.08.2022 року) про те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Василенком Олегом Анатолійовичем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.05.2020 року № 52304680, яким за Товариством з обмеженою відповідальністю «КАСПІЙ 777» зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна, а саме: будівлю автомийки літери «А», загальною площею 300,1 кв.м, що розташована за наступною адресою: просп. Петра Григоренка, будинок 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва (далі - Об`єкт нерухомого майна).
Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою прийняття даного рішення зазначено: довідка про адресу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 21/1/01/20, виданий 21.01.2020, видавник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Каспій 777»; інформаційна довідка, серія та номер: НЖ-2020 № 642, виданий 15.05.2020, видавник: КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації»; довідка, серія та номер: б/н, видавник: ТОВ «Каспій 777».
Суд зазначає, що відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV із змінами та доповненнями, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно їх та обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року.
Частина 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (ч. 3 статті 3 вказаного Закону).
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону (ч. 4 статті 3 вказаного Закону).
Відповідно до частини першої статті 10 Закону державним реєстратором є громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; нотаріус; державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Повноваження державного реєстратора встановлені частиною другою статті 10 Закону до яких, зокрема, належать прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про відмову в державній реєстрації.
Так, у відповідності до пункту 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 (у редакції чинній на момент державної реєстрації права власності на Об`єкт нерухомого майна) (далі - Порядок), державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
З метою врегулювання процедури реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 року № 241/2463 затверджено Порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві (далі - Порядок), що визначає особливості землекористування у місті Києві як столиці України у відповідності до Конституції України, Земельного кодексу України, законів України «Про Державний земельний кадастр», «Про оренду землі», «Про землеустрій» «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України - місто-герой Київ» та інших нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини.
Пунктом 2.1 Порядку передбачено, що зацікавлена особа звертається до Київської міської ради через приймальню Київради з земельних питань з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або заявою на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.
У пункті 3.1 Порядку зазначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється на підставі рішення Київської міської ради про надання дозволу на його розроблення або без такого дозволу у разі якщо зацікавленою особою відповідно до законодавства та цього Порядку набуто право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, крім випадку, коли право на земельну ділянку підлягає набуттю на конкурентних засадах (земельних торгах).
Так, згідно з пунктом 2.12 Порядку у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Київська міська рада не надала дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у наданні такого дозволу, зацікавлена особа у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу за принципом мовчазної згоди, про що письмово повідомляє Київську міську раду через приймальню Київради з земельних питань. До письмового повідомлення, в якому зазначається реєстраційний номер справи-клопотання, додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Як встановлено судом за матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, ТОВ «Каспій 777» подано до Київської міської ради 03.09.2020 року клопотання, яке зареєстроване за вхідним номером 685100173, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,20 га в оренду строком на 10 років за адресою: вул. Петра Григоренка, 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва для експлуатації та обслуговування будівлі автомийки, з доданими до нього документами.
Відповідно до тверджень відповідача, у зв`язку з відсутністю прийняття відповідного рішення Київською міською радою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, керуючись вищевказаним Положенням, ст. 123 Земельного кодексу України та на підставі мовчазної згоди, товариством повідомлено Київську міську раду (лист-повідомлення про мовчазну згоду від 06.10.2020 № 727793357) про початок виконання робіт щодо розробки проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, зокрема, шляхом укладення з ФОП Холявко В.М. договору № 06/10-20 про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 06.10.2020 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
За змістом наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що заступником директора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради Шейко Вадимом погоджено Завдання на проектування № МЗГ/2019-12401 від 06.10.2020 року.
Згідно п. 5 Рішення Київської міської ради від 20.04.2017 року № 241/2463 «Про затвердження Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві» доручено Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надавати зацікавленій особі (до подання клопотання (заяви) про набуття прав на земельну ділянку) перелік містобудівних обмежень у використанні земельної ділянки та інформацію щодо відповідності заявленої ініціативи містобудівній документації у формі листа у разі невідповідності інформації, яка міститься в міській інформаційно-аналітичній системі забезпечення містобудівної діяльності "Містобудівний кадастр Києва" реальному стану використання земельної ділянки. У цьому випадку при розгляді клопотання (заяви) про набуття прав на земельну ділянку перевага надається вказаному вище листу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
При цьому, судом встановлено, що відповідачем було отримано від Департаменту архітектури та містобудування КМДА листом № 055-27608 від 09.11.2021 року перелік містобудівних обмежень у використанні земельної ділянки, що мають бути враховані при розробці документації із землеустрою та відповідність заявленої ініціативи містобудівній документації або ситуації.
В подальшому на замовлення відповідача ФОП Холявко В.М. у 2021 році було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «КАСПІЙ 777» для експлуатації та обслуговування будівлі автомийки на проспекті Григоренка Петра, 1-Ж, копія якого наявна в матеріалах справи.
Згідно Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Послідовність проведення державної реєстрації земельної ділянки визначається Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.
Наразі, на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ФОП Холявко В.М. від 22.11.2021 року Відділом № 2 Управління у Гайсинському районі Головного державного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відомості про земельну ділянку було внесено до Державного земельного кадастру та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:63:293:0002, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу. Копія відповідного Витягу № НВ-0523107432021 від 03.122.021 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку наявна в матеріалах справи.
Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» Департамент з питань державного архітектурного-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснює повноваження в сфері дозвільних та реєстраційних функцій, державного архітектурного-будівельного контролю за дотриманням вимог містобудівного законодавства під час виконання підготовчих та будівельних робіт, щодо об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідності) належать до об`єктів з незначними (СС1) та середніми (СС2) наслідками, розташованих на території міста Києва з 12.10.2016 року.
Як встановлено судом, 06.07.2020 року відповідачем було зареєстровано повідомлення № КВ051200803408 про початок виконання будівельних робіт на об`єкті - реконструкція приміщень будівлі автомийки по проспекту Григоренка Петра, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва; Департаментом з питань державного архітектурно - будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 04.08.2020 року зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт, реєстраційний номер КВ051200803408, назва об`єкту: реконструкція приміщень будівлі автомийки по проспекту Григоренка Петра, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва, та 28.10.2022 року, відповідно, зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта з незначними наслідками (СС1), вид будівництва - реконструкція, назва об`єкта будівництва - реконструкція приміщень будівлі автомийки по проспекту Григоренка Петра, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва, початок 04.08.2020 року, закінчення - 30.09.2022 року.
Згідно з пунктом 4.8 Порядку після державної реєстрації земельної ділянки (внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру про проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки) зацікавлена особа з метою прийняття Київською міською радою рішення про передачу (надання) земельної ділянки у власність (в користування) звертається в установленому порядку до приймальні Київради з земельних питань для прийняття Київською міською радою відповідного рішення. До заяви зацікавлена особа подає погоджену в установленому порядку документацію із землеустрою, витяг з Державного земельного кадастру, електронний файл іn4 та файл ХМL. Приймальня Київради з земельних питань у день надходження заяви або протягом наступного робочого дня надсилає подані матеріали до Департаменту земельних ресурсів для підготовки відповідного проекту рішення.
Натомість, як зазначає позивач в позовній заяві, заява від відповідача щодо прийняття Київською міською радою рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду ТОВ «Каспій 777» з розробленим проектом землеустрою до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не надходила.
За доводами позивача, в порушення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127, при прийнятті спірного рішення від 20.05.2020 року № 52304680 про реєстрацію права власності приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу міста Києва Василенко Олегом Анатолійовичем не здійснено перевірку поданих відповідачем документів, зокрема, не проведено перевірку щодо належності у відповідача документа, який засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (зазначений документ у ТОВ «КАСПІЙ 777» повністю відсутній), не перевірено наявність зареєстрованого за ТОВ «Каспій 777» права власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, не здійснено перевірку наявності зареєстрованої поштової адреси на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: просп. Петра Григоренка, будинок 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва.
Наразі, Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було направлено запит до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.02.2023 року № 05703-2554 щодо надання інформації про присвоєння або зміну адреси об`єкта будівництва на просп. Петра Григоренка, 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва, у відповідь на який листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.03.2023 року № 055-1800 повідомлено, що в реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом згідно з Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 року № 337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві» відсутні відомості про документ щодо присвоєння (зміни) об`єкту нерухомого майна адреси просп. Петра Григоренка, 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва.
Такі дії приватного нотаріуса щодо здійснення реєстрації права приватної власності на об`єкт нерухомого майна за відповідачем лише на підставі довідки про адресу нерухомого майна, на думку позивача, є незаконними та такими, що не відповідають нормам законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а тому рішення приватного нотаріуса від 20.05.2020 року № 52304680 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Окрім цього позивачем зазначено, що з урахуванням приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 05.12.2019 року, який набрав чинності з 16.01.2020 року, зокрема ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень викладено у новій редакції, та враховуючи правову позицію Верховного Суду, ефективним захистом порушеного права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради є також припинення права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Каспій 777» на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: просп. Петра Григоренка, 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва.
У відповідності до ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Як стверджує позивач, земельна ділянка не була відведена Київською міською радою як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, у зв`язку з чим вказана земельна ділянка підлягає приведенню у придатний для використання стан та поверненню позивачу.
Як встановлено судом, оскільки Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва будь-яких рішень щодо передачі зазначеної земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Каспій 777» у власність чи у користування не приймала та документи, що посвідчують право користування ділянкою у відповідача відсутні, позивач на підставі ст. 212 Земельного кодексу України та ст. 376 ЦК України звернувся з вимогами про зобов`язання ТОВ «Каспій 777» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:63:293:0002 площею 0,2000 га на просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від споруди - нежитлової будівлі, автомийки літери "А", загальною площею 285,6 кв.м.
При цьому позивачем враховано, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відбулась реєстрація приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Чорногуз Ольгою Валеріївною зміни розділу від 18.11.2022 року № 65518173 до державної реєстрації прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна, будівлю автомийки літери «А» від 20.05.2020 року № 52304680, а саме: відбулась зміна загальної площі нерухомого майна з 300,1 кв.м на 285,6 кв.м, а також на доповнення до зміни площі об`єкта нерухомого майна також відбулась зміна (доповнення) до розділу реєстрації права власності від 20.05.2020 року № 52304680 в частині документів, які стали підставою для державної реєстрації, а саме: ТОВ «Каспій 777» додано документи, серед яких: технічний паспорт, серія та номер: ТІ01:2775-1514-8715-7328, виданий 17.11.2022, видавник: ЄДЕССБ,; витяг з реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ, серія та номер: КВ101221028982, видавник: ЄДЕССБ.
Київська міська рада наголошує на тому, що вказані дії відповідача є неправомірними, оскільки вони мають на меті виправити вчинені раніше порушення та ухилення від вимог щодо повноцінної реєстрації права власності на майно, що, в свою чергу, свідчить про неправомірність дій відповідача та вказує на намір зловживати процедурою реєстрації речових прав на майно.
Тобто, за твердженнями позивача, приватним нотаріусом за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і документів, поданих ТОВ «Каспій 777», в порушення частини 2 статті 19 Конституції України, частини 1, 2 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо неможливості здійснення державної реєстрації права на майно на підставі документів, які не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, за відсутності правових підстав зареєстровано таке право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за відповідачем - ТОВ «Каспій 777», оскільки така державна реєстрація права власності на майно проведена приватним нотаріусом за відсутності подання відповідачем для проведення реєстраційних дій необхідного обсягу документів та за наявності ознак самовільного будівництва, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даними позовними вимогами.
Додатково в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на завдання шкоди екосистемі та довкіллю шляхом здійснення будівництва та експлуатації автомийки на землях комунальної власності, позаяк земельна ділянка до здійснення будівництва була суцільно вкрита земельними насадженнями та розташовується у безпосередній близькості від озера «Качине» та житлових забудов.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд зазначає, що відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Статтею 41 Конституції України та статтями 316, 317 Цивільного кодексу України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно статті 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина 2 статті 331 ЦК України).
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (частина 3 статті 331 ЦК України).
Частиною 4 ст. 334 Цивільного кодексу України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Суд зазначає, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на факті невизнання правомірності вчинення реєстратором (приватним нотаріусом) оскаржуваних дій щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, а саме: нежитлової будівлі автомийки літери «А», загальною площею 285,6 кв.м, розташованої за адресою: просп. Петра Григоренка, 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва, за ТОВ «Каспій 777» з посиланням, зокрема, на відсутність документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, чим порушені права позивача як власника земельної ділянки територіальної громади міста Києва.
Абзацом першим частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто, державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не видається за можливе.
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Відповідно до положень частини 8 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.
Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що записи, які містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться у документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведено реєстраційні дії.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є, зокрема, нотаріус.
Як визначено частиною 1 статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством; про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву.
Статтею 26 вказаного Закону передбачено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Згідно із частиною 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Аналогічні положення містяться у пункті 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 (далі - Порядок), відповідно до якого розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
В свою чергу, підставами для зупинення державним реєстратором розгляду заяви про державну реєстрацію прав може бути подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством (пункт 1 частини 1 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (частина 2 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина 5 статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
З контексту вищенаведених норм вбачається, що порядок проведення державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна та об`єкти незавершеного будівництва включає, зокрема: перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення такого розгляду (у випадку встановлення наявності відповідних підстав для цього), надання встановленого Законом строку, для усунення виявлених недоліків та, відповідно, прийняття рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації прав (у випадку не усунення заявником недоліків, які стали підставами для зупинення розгляду заяви).
За таких обставин, до моменту прийняття приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Василенко Олегом Анатолійовичем рішення від 20.05.2020 року № 52304680 щодо державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: будівлю автомийки літери «А», загальною площею 300,1 кв.м (після внесення змін 18.11.2022 року - 285,6 кв.м), що розташована за наступною адресою: просп. Петра Григоренка, будинок 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва за Товариством з обмеженою реєстрацією «Каспій 777», на першого покладався обов`язок перевірки відповідності поданих відповідачем для такої реєстрації документів вимогам діючого законодавства України, як в частині їх наявності, так і в частині відповідності їх змісту.
Пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Частиною другою статті 18 Закону встановлено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
За приписами п. 41 Порядку для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються, зокрема:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;
2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;
4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.
У такому разі, державний реєстратор відповідно до наданих заявником у відповідній заяві відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, обов`язково перевіряє наявність реєстрації такого документа в Єдиному реєстрі документів, відсутність суперечностей між заявленими правами та відомостями, що містяться в цьому Реєстрі.
Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
Разом з цим, згідно пунктів 4.3, 4.4, 4.6 Положення, затвердженого рішенням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 01.10.2015 року № 978 (у редакції станом на момент прийняття спірного рішення) Департамент з питань державного архітектурного-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надає, отримує, реєструє, повертає документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт з підстав, визначених законом, відмовляє у видачі дозволу на виконання будівельних робіт з підстав, визначених законом та приймає в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає та відмовляє у видачі сертифікатів, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації та повертає такі декларації на доопрацювання для усунення виявлених недоліків).
Однак, при прийнятті спірного рішення від 20.05.2020 року № 52304680 про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будівлю автомийки літери «А», загальною площею 300,0 кв.м, приватним нотаріусом не зроблено перевірку щодо належності у відповідача документа, який засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.
Зокрема, станом як на час реєстрації права власності за ТОВ «Каспій 777», так і на час розгляду справи по суті документ щодо прийняття об`єкта нерухомості в експлуатацію до моменту реконструкції відсутній.
Як визначено ч. 1 ст. 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» адресою об`єкта нерухомого майна (далі - адреса) є унікальна структурована сукупність реквізитів, що використовуються для ідентифікації об`єкта та визначення місця його розташування на місцевості.
Водночас, згідно з частиною другою, третьою та п`ятою статті 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок присвоєння адрес об`єктів нерухомого майна затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок не може передбачати обов`язок фізичних та юридичних осіб щодо отримання будь-яких дозволів, погоджень або інших документів дозвільного характеру, а також повноважень державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, підприємств, установ, організацій, утворених такими органами, видавати зазначені документи. Адреса присвоюється об`єктам будівництва, будинкам, будівлям, спорудам, квартирам, гаражним боксам, машиномісцям, іншим житловим та нежитловим приміщенням, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.
Також адреса (крім реквізиту, визначеного пунктом 10 частини четвертої цієї статті) присвоюється, змінюється, коригується, анулюється: виконавчим органом сільської, селищної, міської ради - у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради; місцевою державною адміністрацією - у разі, якщо об`єкт знаходиться у межах території, на яку не поширюються повноваження сільської, селищної, міської ради, а також у разі неприйняття органом з присвоєння адреси рішення про присвоєння, зміну, коригування, анулювання адреси у строк, визначений цією статтею, У містах з районним поділом за рішенням міських рад повноваження щодо присвоєння, зміни, коригування, анулювання адрес можуть делегуватися виконавчим органам районних в місті рад. За рішенням Київської міської ради повноваження щодо присвоєння, зміни, коригування, анулювання адрес можуть делегуватися органам, визначеним частиною другою статті 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ».
Відповідно до ч. 1 ст. 26-4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після запровадження електронної системи присвоєння, зміна, коригування, анулювання адреси щодо об`єктів, право на виконання будівельних робіт щодо яких набуто до запровадження цієї системи, здійснюються у порядку, визначеному статтею 26-3 цього Закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Для присвоєння адреси подається в тому числі, копія документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій споруджується (споруджено) об`єкт (крім випадків, встановлених Кабінетом Міністрів України в Порядку присвоєння адрес), - у разі, якщо право власності або користування земельною ділянкою не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ч. 5 ст. 26-4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Крім того, відповідно до Положення, затвердженого рішенням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.12.2014 року № 1550, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у межах своєї компетенції забезпечує реалізацію державної політики у сфері містобудування та архітектури на території м. Києва, аналізує стан містобудування на території міста, організацією розроблення, експертизи і забезпечення затвердження в установленому порядку містобудівних програм, генерального плану міста Києва, координує в межах своїх повноважень діяльності суб`єктів містобудування щодо комплексного розвитку територій, забудови міста Києва, поліпшення його архітектурного вигляду, забезпечує дотримання законодавства у сфері містобудування, державних стандартів, норм і правил, затвердженої містобудівної документації, організовує у межах свої повноважень охорону, реставрацію та використання пам`яток архітектури та містобудування.
Разом з цим, згідно пункту 6.41.2 зазначеного Положення Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надає пропозиції щодо питань присвоєння поштових адрес об`єктам містобудування.
Як встановлено судом за матеріалами справи, під час реєстрації права власності приватним нотаріусом та звернення з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яке надійшло від позивача до Департаменту земельних ресурсів, відповідачем було надано довідку, яка підтверджує адресу об`єкта нерухомого майна, а саме будівлі автомийки літери «А», яка була видана Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектний Дім» 21.01.2020 року № 21/1/01/20, замовник - ТОВ «КАСПІЙ 777», однак доказів наявності будь-яких повноважень у Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектний Дім» щодо присвоєння адреси об`єктам нерухомості на підставі проведення інвентаризацій матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.
Отже, матеріали справи не містять належних доказів в розумінні ст. 76 ГПК України, зокрема, рішення та/або довідки органу місцевого самоврядування про присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, а також не міститься такий документ у переліку документів, наданому реєстратору - приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Василенко О.А. для реєстрації за ТОВ «Каспій 777» спірного нерухомого майна.
При цьому судом враховано надану Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом № 055-1800 від 22.03.2023 року інформацію щодо відсутності в реєстрі адрес у місті Києві, який ведеться Департаментом згідно з Положенням про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 року № 337/9394 «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об`єктів у місті Києві», відомостей про документ стосовно присвоєння (зміни) об`єкту нерухомого майна адреси просп. Петра Григоренка, 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва.
Відтак, надана відповідачем для державної реєстрації довідка про адресу об`єкта нерухомого майна ТОВ «Проектний дім» № 21/1/01/20 від 21.01.2020 року, видана Товариству з обмеженою відповідальністю «КАСПІЙ 777», не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджує присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: проспект Петра Григоренка, будинок 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва.
Будь - яких інших документів для здійснення реєстрації права власності на спірне нерухоме майно 06.05.2020 року приватному нотаріусу як державному реєстратору відповідачем надано не було.
Додатково враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини реєстрації відповідачем повідомлення про початок будівельних робіт з реконструкції будівлі автомийки літери «А» та подальшого введення об`єкта реконструкції в експлуатацію суд наголошує, що набуття фізичною або юридичною особою статусу замовника будівництва має місце за одночасного виконання таких умов: 1) перебування у власності або користуванні в такої особи земельної ділянки, на якій плануються або здійснюються будівельні роботи; 2) саме цей користувач або власник земельної ділянки має намір на здійснення будівельних робіт, про що свідчить подання у встановленому порядку відповідної заяви.
Згідно п. 7 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.
У відповідності до ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 5) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.
Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключно після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю.
Пунктом 4 статті 26 зазначеного Закону передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Нормами законодавства чітко регламентовано, що будівельні роботи на певній земельній ділянці можуть виконуватися замовником об`єкту будівництва виключно за наявності документів, які підтверджують речове право цієї особи на земельну ділянку на якій плануються відповідні будівельні роботи, про що зазначається у повідомленні про початок виконання будівельних робіт до органу державного архітектурно-будівельного контролю,
Також, обов`язковими ознаками права власності на землю є володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до закону і використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Право власника на забудову на своїй земельній ділянці здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.
При цьому будівельні роботи на певній земельній ділянці можуть виконуватися замовником об`єкта будівництва виключно за наявності документів, які підтверджують речове право цієї особи на земельну ділянку, на якій плануються відповідні будівельні роботи, про що зазначається в повідомленні про початок виконання будівельних робіт до органу державного архітектурно-будівельного контролю (постанова Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі № 804/2423/16).
Тобто, системний аналіз положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про архітектурну діяльність» дає підстави для висновку про те, що замовником будівництва є особа, яка має легітимний намір щодо здійснення нового будівництва (новоутворення, реконструкції, капітального ремонту існуючого об`єкта) на належній їй земельній ділянці (щодо належного їй об`єкта), виразила такий намір шляхом подання відповідної заяви та у встановленому Законом порядку отримала дозвільний документ. За відсутності дозвільного документа будівництво об`єкта вважається таким, що здійснено самочинно, що є самостійною підставою для проведення перевірки. У такому разі перевірці підлягає відповідний об`єкт самочинного будівництва з метою підтвердження факту самочинності будівництва та виявлення особи, яка таке будівництво здійснила.
Окрім цього суд звертає увагу на той факт, що відповідачем ТОВ «Каспій 777» отримано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта № КВ 101221028982 від 10.11.2022 року, вид будівництва: реконструкція вже існуючої будівлі.
Згідно постанови Верховного суду України від 06.07.2016 року у справі № 6-1213цс16, постанови Верховного суду у складі колегії Касаційного цивільного суду від 04.07.2018 року у справі № 335/640/15-ц, постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного цивільного суду від 19.04.2018 року у справі № 161/3376/17 встановлено, що новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об`єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.
Відповідно до Державної будівельної норми «Склад та зміст проектної документації на будівництва» (ДБН А. 2.2 - 3:2014) від 01.10.2014 року, реконструкція - перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його технікоекономічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкта в цілому або його частин (за умови їх автономності).
Нове будівництво, згідно з ДБН А.2.2 - 3:2014 - будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об`єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об`єктів інженерно - транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об`єктів незавершеного будівництва.
Наразі, будь - яких доказів первісного будівництва об`єкту нерухомого майна на спірній земельній ділянці як до моменту реєстрації реконструкції, так і під час розгляду справи відповідачем суду не надано, у зв`язку з чим, за висновками суду, термін «реконструкція» не може визнаватись таким, що відповідає статусу наявного на земельній ділянці майна - будівлі автомийки, за відсутності жодних доказів наявності раніше існуючого об`єкту нерухомості, тобто станом на час реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт з реконструкції будівлі автомийки літери «А» та подальшого введення об`єкта реконструкції в експлуатацію.
Суд зазначає, що відповідно до пункту четвертого статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» при проведенні реконструкції документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою не вимагається, відтак відповідач - ТОВ «Каспій 777» за відсутності документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою за адресою: вул. просп. Петра Григоренка, будинок 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва, протиправно зареєстрував декларацію про готовність об`єкта до експлуатації як реконструкцію об`єкта будівництва, а не як новостворений об`єкт (нове будівництво), оскільки при формуванні декларації на нове будівництва, документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою вимагається в обов`язковому порядку.
Отже, за відсутності у ТОВ «КАСПІЙ 777» будь-яких дозвільних документів щодо речового права на земельну ділянку, яка належить на праві власності територіальної громади міста Києва, вчиняти дії щодо початку виконання будівельних робіт є таким, що порушує норми чинного законодавства, відтак, не отримавши відповідної дозвільної документації, яка б дозволяла здійснити розміщення на земельній ділянці будівлі автомийки літери «А», відповідач як замовник всупереч вимогам законодавства вчинив дії з самочинного будівництва споруди автомийки та здійснив подальшу реєстрацію права власності на неї.
За змістом ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності із фактом його державної реєстрації.
При дослідженні обставин існування в особи права власності першочерговим є встановлення підстави, на якій особа набула це право.
При цьому суд зазначає, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.
За таких обставин, оскільки за відсутності законних підстав для здійснення державної реєстрації за відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна по вул. Петра Григоренка, 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва сама по собі державна реєстрація не свідчить про виникнення прав власника на вказане нерухоме майно, суд дійшов висновку, що реєстрація за відповідачем права власності на нерухоме майно відбулася на підставі документів, які не відповідають вимогам законодавства, що не може свідчити про наявність підстав для реєстрації ТОВ «Каспій 777» права власності на нерухоме майно, а відтак, є підставою для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права на це майно.
Поряд із цим суд зазначає, оскільки земельна ділянка на вул. Петра Григоренка, 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва належить до комунальної власності міста, тому виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею, зокрема і щодо передачі такої земельної ділянки в користування чи на іншому визначеному законом майновому праві.
Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-ІV викладено у новій редакції.
Відповідно до абзаців першого-третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.10.2020 року у справі № 910/10963/19, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.12.2020 року у справі № 922/476/20, від 23.06.2020 року у справах №№ 906/516/19, 905/633/19, 922/2589/19, від 30.06.2020 року у справі № 922/3130/19 та від 03.09.2020 року у справі № 914/1201/19.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Нормами ст. 90, 95, 102-1 Земельного кодексу України визначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок, землекористувачі та особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
При цьому, згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, земельна ділянка за адресою вул. Петра Григоренка, 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва за даними державного земельного кадастру сформована та зареєстрована на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, рішення щодо передачі (надання) вказаної земельної ділянки фізичним чи юридичним особам у власність (користування) Київською міською радою не приймалось та право оренди чи власності на земельну ділянку не реєструвалося.
Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на землі власника, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати в оренду в майбутньому. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.01.2023 року у справі № 607/19806/18 виснував, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод.
Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що розпорядження землями територіальної громади міста Києва відноситься до повноважень Київської міської ради.
Оскільки вказана вище земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, Київська міська рада має виключне право розпоряджатися нею.
При цьому, Київською міською радою як власником земельної ділянки за адресою вул. Петра Григоренка, 1-Ж у Дарницькому районі м. Києва в установленому законом порядку відповідачу- ТОВ «Каспій 777» або іншим фізичним чи юридичним особам у власність чи користування, в тому числі для експлуатації та обслуговування будівлі автомийки, зазначена земельна ділянка не передавалась.
Поряд із цим, твердження відповідача про те, що ТОВ «Каспій 777» після розробки відповідної землевпорядної документації було подано зазначену документацію для її затвердження та подальшого укладання договору оренди до Київської міської ради, спростовуються відсутністю доказів наявності будь-яких звернень до приймальні Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради, відтак, судом до уваги не приймаються.
В той же час, відповідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 року у справі №914/1874/18, згідно вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.
За змістом частин четвертої, п`ятої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.
Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).
Отже, наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18).
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22 самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки. Разом із цим, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.
Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.
Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Як встановлено судом, на час звернення відповідача 03.09.2020 року до Київської міської ради з проханням надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку площею 0,0200 га, Товариство з обмеженою відповідальністю «Каспій 777» вже здійснило реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, в той час як право на забудову у особи виникає після набуття права на земельну ділянку/користування на законних підставах.
Тобто, факт здійснення незаконної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна ТОВ «Каспій 777», який передував зверненню до Київської міської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення земельної ділянки в оренду додатково свідчить про самовільність зайняття земельної ділянки відповідачем, позаяк така послідовність дій порушує встановлену процедуру.
Натомість відповідачем зазначено у відзиві на позовну заяву, що оскільки ТОВ «Каспій 777» було вчинено дії щодо відведення земельної ділянки в оренду, зокрема, виготовлення проекту землеустрою, відсутні підстави вважати його дії самовільним зайняттям спірної земельної ділянки комунальної власності, у зв`язку з чим суд зазначає, що у чинному законодавстві Україні принцип єдності правової долі земельної ділянки і розташованої на ній споруди, тому зведення споруди на земельній ділянці всупереч волі власника протирічить правилам цивільного обігу.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (постанови від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).
Крім того, згідно правових висновків, наведених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20 не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.
Як зазначалось судом вище, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки є одним із документів, на підставі яких орган місцевого самоврядування може прийняте рішення щодо передачі певній юридичній або фізичній особі у власність чи користування земельної ділянки, однак лише сама його наявність не може бути доказом права користування земельною ділянкою.
При цьому враховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 910/4055/18, згідно якої відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна, у таких випадках положення статті 212 Земельного кодексу застосуванню не підлягають, в контексті обставин даного спору суд наголошує на висновках про неправомірність реєстрації права власності відповідача на нерухоме майно - будівлю автомийки та відсутність додаткової необхідності встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки ТОВ «Каспій 777», в тому числі шляхом складення акту обстеження земельної ділянки та перевірки дотримання вимог земельного законодавства.
Також судом враховано, що відповідно до Детального плану території в районі вулиць Тепловозної, Здолбунівської, Драгоманова рішенням КМР від 25.12.2012 № 718/9002 та ДПТ в районі Дніпровської набережної, вулиці Здолбунівської, просп. Петра Григоренка в Дарницькому районі рішенням КМР від 06.07.2017 № 691/2853 вказана Земельна ділянка є територією вулиць та доріг в межах червоних ліній (витяг з містобудівного кадастру від 29.05.2020 № 0078287 та від 16.09.2020 № 0034902).
Суд зазначає, що відповідно до частини першої та другої статті 61 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;
Разом з цим, згідно з матеріалами аерофотозйомки 2014 року, наявними в матеріалах справи, спірна земельна ділянка була вільна від забудови, вкрита зеленими насадженнями, а об`єкти нерухомого майна були відсутні. В подальшому на зазначеній земельній ділянці було розпочато будівництво та було побудоване нерухоме майно, що підтверджують матеріали аерофотозйомки 2019 року.
В свою чергу, доводи позивача щодо порушення відповідачем законодавства про захист навколишнього середовища, з посиланням на можливість забруднення відповідачем за наслідками провадження діяльності автомийки навколишнього середовища, оскільки відповідно до п. 9.6 «Правил охорони праці на автомобільному транспорті» стічні води від миття автомобілів перед злиттям у каналізаційну мережу повинні очищатися в місцевих очисних установках (аналогічний обов`язок передбачений п. 21.1 ДБН В.2.5-64:2012), та, окрім цього, при скиді стічних вод у каналізаційну мережу повинен бути укладений договір про надання послуг каналізації, за відсутності доказів вчинення відповідних дій з боку відповідача, враховуючи зміст позовних вимог та особливості правового регулювання, судом до уваги не приймаються як такі, що виходять за межі предмета доказування у даному спорі.
У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка, на якій було збудовано будівлю автомийки не була відведена відповідачу відповідно до порядку, встановленого законом для будівництва таких об`єктів нерухомого майна, отже враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, згідно якої не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має право власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці; отже, вкотре наголошуючи на принципі єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право суд зазначає, що власності набуває той, хто має речове право на землю, відповідач як власник відповідного об`єкту будівництва не може на законних підставах набути права власності на нього в силу приписів частини першої, другої статті 376 ЦК України.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).
Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Згідно змісту статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Таким чином, особа, що використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель та споруд за власний кошт.
З огляду на викладене, вимога позивача про зобов`язання ТОВ «Каспій 777» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:63:293:0002) площею 0,2000 га на просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан, підлягає задоволенню.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18).
З урахуванням вищенаведеного, оскільки відповідач жодним чином не спростував наведені позивачем обставини щодо самовільного будівництва об`єкта нерухомості на землях комунальної власності, а також не надав суду доказів на підтвердження здійснення ним будівництва новоствореного майна, суд вважає заперечення відповідача необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Суд зазначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України).
У статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним/ тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17.
Отже, обраний позивачем засіб захисту має бути ефективним, тобто поновлювати порушені права та інтереси фізичних та юридичних осіб, держави (частина 1 статті 2 ГПК).
У справі, яка розглядається, позивач обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Каспій 777» на нерухоме майно та припинення права власності за ТОВ «Каспій 777» на спірний об`єкт будівлі автомийки.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час вирішення справи судом) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.
Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №922/2589/19 ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Оскільки порушення майнових прав позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Каспій 777», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 20.05.2020 року № 52304680 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 року у справі №914/2350/18 вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Як зауважила Велика Палата Верховного Суду, положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.
Задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів зажиту, таких як поновлення права власності, за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 року у справі №910/20036/20.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки речові права позивача були порушені внаслідок прийняття приватним нотаріусом Василенко О.А. оскаржуваного рішення від 20.05.2020 року № 52304680, згідно якого за відповідачем було неправомірно проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, такі права підлягають поновленню.
Зважаючи на вищенаведене суд доходить висновку, що оскаржуване рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.05.2020 року № 52304680 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва, номер запису 36557657, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2083676480000 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Каспій 777", прийняте вказаним державним реєстратором з порушенням вимог статей 10, 24, 27-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 12 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, що призвело до протиправної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Каспій 777», а відтак за наявності підстав для його скасування відповідно до частини 3 статті 26 Закону позовні вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування вказаного спірного рішення державного реєстратора (приватного нотаріуса) з одночасним проведенням скасування вчиненої останнім державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно за відповідачем є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому фактично оцінивши наявність таких складових, як законність втручання у право власності, легітимність мети такого втручання та справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами, суд з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод додатково зазначає, що позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню, у тому числі з мотивів, що їх задоволення забезпечить відновлення прав та законних інтересів територіальної громади міста Києва як власника спірної земельної ділянки, з посиланнями на практику Європейського суду з прав людини у справах "Амер проти Бельгії", "Депаль проти Франції", "Бросее-Трибуле та інші проти Франції".
Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 916/1174/22 реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі № 316/2082/19, стаття 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є процедурною нормою і не містить та й не може містити приватноправових способів захисту. Тому посилання у статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" на скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав не є встановленням приватно-правових способів захисту прав.
Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).
Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).
Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності позивача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 ЦК України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності) (постанова Верховного Суду від 19.04.2023 року у справі № 904/7803/21).
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна й не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Отже, за висновками суду, вимога позивача про припинення права власності ТОВ «Каспій 777» не відповідає належному способу захисту, оскільки право власності цього суб`єкта на спірний об`єкт нерухомості не виникло (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 191, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Василенка Олега Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.05.2020 року № 52304680 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва, номер запису 36557657, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2083676480000 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Каспій 777" .
3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Каспій 777" (вул. Панаса Мирного 12, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 43532354) (звільнити самовільно зайняту земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:293:0002) площею 0,2000 га на просп. Петра Григоренка, 1Ж у Дарницькому районі м. Києва та повернути її Київській міській раді. привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від споруди - нежитлової будівлі, автомийки літери "А", загальною площею 285,6 кв.м.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Каспій 777" (вул. Панаса Мирного 12, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 43532354) на користь Київської міської ради (вул.Хрещатик , 36, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ 22883141) 5368,00 грн. (п`ять тисяч триста шістдесят вісім грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.
5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 22 березня 2024 року.
Суддя А.М. Селівон
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 18.01.2024 |
Оприлюднено | 28.03.2024 |
Номер документу | 117910227 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про невиконання або неналежне виконання зобов’язань |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Селівон А.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні