Рішення

від 26.03.2024 по справі 910/345/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.03.2024Справа № 910/345/24

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Покровський машзавод"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Центр покрівельних технологій"простягнення 634 222,00 грн Суддя Підченко Ю.О.Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Покровський машзавод» (далі також - позивач, ТОВ «Покровський машзавод») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр покрівельних технологій» (далі також - відповідач, ТОВ «Центр покрівельних технологій») про стягнення заборгованості в розмірі 594 336,00 грн, пені в розмірі 36 467,20 грн, 3% річних в розмірі 3 418,80 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 26.01.2024 відкрито провадження у справі № 910/345/24, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

При цьому суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвала суду про відкриття була надіслана за адресою відповідача, яка містяться у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення про повернення поштового відправлення за відсутністю адресата за місцезнаходженням (02.02.2024), вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 26.01.2024.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Покровський машзавод» (як покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр покрівельних технологій» (як постачальником) було укладено договір поставки № 353-122-23 (далі також - договір) за умовами якого постачальник зобов`язується виготовити, поставити та передати у власність покупцю товар, найменування, кількість та ціна якого будуть вказані у відповідних рахунках-фактурах, а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. договору, товар може поставлятися партіями у відповідності із рахунками-фактурами. У рахунках-фактурах вказуються: найменування, кількість, ціна, строки поставки товару, а також гарантійні строки та комплектація товару.

Згідно з п.п. 3.1., 3.2. договору, оплата вартості товару здійснюється шляхом оплати 70% попередньої оплати та залишок грошового зобов`язання по факту поставки товару покупцю до його відвантаження і підписання сторонами видаткової накладної, та/або інших супровідних документів. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

У розділі 4 договору сторони погодили, що якщо інші умови поставки не будуть передбачені у відповідній Специфікації, базовими умовами поставки товару постачальником є умови: DDP, у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» (редакція 2010 року), з урахуванням особливостей, наведених у договорі, склад покупця за рахунок постачальника. Строк поставки товару складає протягом 5 робочих днів з моменту отримання постачальником 70% передоплати.

Відповідно до п. 12.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині розрахунків та гарантійних зобов`язань - до повного їх виконання. Договір вважається автоматично продовженим на такий самий строк та на таких самих умовах, якщо за 10 календарних днів до його закінчення жодна із сторін не заявить письмову відмову від його продовження.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує позивач, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором в частині поставки оплаченого товару на суму 594 336,00 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, викладених у позовній заяві доводів не спростував.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору № 353-122-23 від 20.10.2023, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що сторони підписали Специфікацію № 1 від 20.10.2023 як Додаток № 1 до договору відповідно до якої, постачальник зобов`язався відвантажити покупцю, а покупець прийняти товар відповідно до найменувань, за ціною і кількістю:

- лист 35х1500х6000 ст. S355J2 (5 шт) на суму 510 450,00 грн;

- лист 30х1500х6000 ст. S355J2 (2 шт) на суму 262 400,00 грн.

Всього на суму 927 420,00 грн, про що зазначено також у рахунку-фактурі № ПТ-0001798 від 20.10.2023.

На виконання умов договору позивач оплатив на користь відповідача грошові кошти за рахунком-фактурою № ПТ-0001798 від 20.10.2023 на загальну суму 927 420,00 грн відповідно до наступних платіжних інструкцій:

- № 995 від 20.10.2023 на суму 649 194,00 грн;

- № 1014 від 26.10.2023 на суму 278 226,00 грн.

Відповідач, у свою чергу, поставив позивачу товар на суму 333 084,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № ПТ-0000212 від 25.10.2023.

Таким чином, станом на дату розгляду справи, недопоставленим лишається товар на суму 594 336,00 грн.

Наявність обов`язку відповідача щодо повернення вартості недопоставленого товару на суму 594 336,00 грн підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів поставки товару на вказану суму чи повернення коштів, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 3 418,80 грн та пеню в розмірі 36 467,20 грн.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з урахуванням встановленого договором строку, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 3 418,80 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно заявленої до стягнення пені та штрафу встановлено таке.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.3. договору, за прострочення поставки товару, покупець має право стягнути з постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого в строк товару, за кожен день прострочення.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк обов`язку за договором щодо своєчасної поставки товару не виконано, чим допущено прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив. Відповідно, позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання (або за весь період прострочення) не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, судом перевірено розрахунок заявленої до стягнення пені, який наданий позивачем та встановлено, що за період з 28.10.2023 по 05.01.2024 розмір пені складає 35 751,79 грн, а позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню на вказану суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов та не спростував твердження позивача про наявність порушення зобов`язань за договором поставки.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог згідно з вимогами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровський машзавод" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр покрівельних технологій" (03039, м. Київ, вул. Лобановського Валерія, 119,; код ЄДРПОУ 44422607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Покровський машзавод" (85300, Донецька обл., м. Покровськ, вул. Добропільська, 2; код ЄДРПОУ 39755437) заборгованість в розмірі 594 336,00 грн, 3% річних в розмірі 3 418,80 грн, пеню в розмірі 35 751,79 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 502,59 грн. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26.03.2024.

Суддя Ю.О. Підченко