Рішення

від 26.03.2024 по справі 917/72/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2024 Справа № 917/72/24

За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37898486, вул. Барляєва, 190, м. Жмеринка, Жмеринський район, Вінницька область, 23100; поштова адреса: вул. Хмельницьке шосе, 122, м. Вінниця, 21029

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сторожове», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31395721, вул. Шевченка, 2, село Сторожове, Чутівський район, Полтавська область, 38840

про стягнення 70 083,68 грн.

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Біла І.М.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 70 083,68 грн, в тому числі: 13 900,32 грн основного боргу, 20 286,19 грн пені, 15 787,76 грн штрафу та 20 109,41 грн відсотків річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач не здійснив своєчасну оплату товару, поставленого позивачем на умовах договору поставки № 05-04-К-МД від 04.05.2022.

Ухвалою від 15.01.2024 суд залишив вказану позовну заяву без руху на підставі ст. 174 ГПК України (а.с. 38-39).

Позивач у встановлений судом строк усунув недоліки позовної заяви (а.с. 42-50).

Ухвалою від 26.01.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, а також встановив процесуальні строки для подання сторонами заяв по суті спору: відповідачу для подання відзиву на позов - до 15 днів з дня отримання ухвали та для подання заперечень до 3 днів з дати отримання від позивача відповіді на відзив; позивачу для подання відповіді на відзив - 5 днів з моменту отримання відзиву (а.с. 51-52).

Ухвала суду від 26.01.2024 була доставлена до електронного кабінету позивача 29.01.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 53).

У зв`язку із відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в системі "Електронний суд", копія ухвали суду від 26.01.2024 була направлена відповідачу в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження відповідача, та була отримана ним 02.02.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням (а.с. 54).

У встановлений судом строк відповідач відзив на позов не надав. У зв`язку з цим, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

07.02.2024 на електронну пошту суду надійшов лист позивача від 07.02.2024, у якому він повідомив про сплату відповідачем заборгованості у розмірі 13 900,32 грн після надходження позовної заяви до суду (вх. № 1660 від 07.02.2024).

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

04.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ» (далі - позивач, ТОВ "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТОРОЖОВЕ» (далі - відповідач, ТОВ "СТОРОЖОВЕ") було укладено договір поставки № 05-04-К-МД (далі - Договір, а.с. 8-13).

Згідно п. 1.1. Договору, Постачальник зобов`язується передати (поставити) партіями у власність Покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - Товар), а саме: мінеральне добриво, мікродобриво, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та провести оплату за нього.

Найменування Товару, чинні відносно Товару коди за відповідними класифікаторами, варіант тарування та/або пакування Товару, виробник та країна походження Товару, одиниці виміру кількості Товару та його кількість, ціна, строки та умови (базис) поставки кожної партії Товару визначаються в Договорі та/або у відповідній специфікації (надалі - Специфікація) до Договору, яка є його невід`ємною частиною (п. 1.2. Договору).

Загальна ціна Договору становить загальну вартість Товару, за усіма Специфікаціями сумарно (п. 1.3. Договору).

Пунктом 3.3. Договору сторони погодили, що умови оплати відповідної партії Товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікації(ях) до Договору.

Згідно п. 5.3. Договору, в разі прострочення оплати Товару Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період прострочення), нарахованої на суму вартості неоплаченого Товару, за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 5.5. Договору, за порушення строків оплати, встановлених специфікаціями до вказаного Договору, Покупець у випадку прострочення виконання зобов`язань щодо своєчасної оплати Товару сплачує Продавцю штраф у розмірі 25% від суми прострочення за кожен випадок порушення зобов`язання по оплаті.

В п. 5.6. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України і встановили її в розмірі 48% річних від несплаченої загальної вартості Товару. Вказана відсоткова ставка підлягає нарахуванню з дати наступної за датою, коли Товар мав бути сплачений Покупцем (відповідно до строку оплати визначеного специфікацією/ями до Договору).

Нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором здійснюється без обмеження строку нарахування та припиняється в день виконання Стороною відповідного зобов`язання. Сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить 5 (п`ять) років (п. 5.8. Договору).

Згідно п. 8.1. Договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання повноваженими представниками Сторін та його скріплення печатками Сторін та закінчується 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку - не раніше моменту виконання Сторонами взятих на себе за Договором зобов`язань.

Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.

Також сторонами укладено наступні специфікації на поставку товару по Договору:

- № 1 від 04.05.2022 на поставку товару на суму 19 000,80 грн; строк оплати - до 30.10.2022 (а.с. 14);

- № 2 від 08.06.2022 на поставку товару на загальну суму 49 250,70 грн; строк оплати - до 30.10.2022 (а.с. 19).

На виконання умов Договору та специфікацій позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 68 251,50 грн за видатковими накладними:

- № 5000150 від 11.05.2022 на суму 19 000,80 грн (а.с. 16);

- № 7000195 від 26.07.2022 на суму 49 250,70 грн (а.с. 21).

Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату товару № 948 від 04.05.2022 на суму 19 000,80 грн та № 1648 від 08.06.2022 на суму 49 250,70 грн (а.с. 15, 20).

Проте відповідач у встановлений специфікаціями строк сплатив лише 5100,48 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 130 від 05.02.2022 на суму 5100,48 грн (а.с. 17).

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було надіслано відповідачу претензію № 21 від 31.03.2023 (вих. № 29) з вимогою оплатити основну заборгованість (а.с. 23). Надіслання претензії підтверджується поштовою накладною № 2102902312409 та описом вкладення до рекомендованого листа від 06.04.2023 (а.с. 25, 26). Проте відповідач оплатив лише частину заборгованості. Зокрема, було сплачено 13 900,32 грн згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 128 від 26.04.2023 та 35 350,38 грн згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 174 від 18.05.2023.

Таким чином, загальна сума, сплачена відповідачем за товар, склала 54 351,18 грн.

Отже, на момент звернення позивачем з даним позовом до суду заборгованість відповідача за отриманий по Договору товар склала 13 900,32 грн (68 251,50 грн - 54351,18 грн).

Враховуючи викладене вище, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань по оплаті, позивачем проведено нарахування сум неустойки (пені), відсотків річних та штрафу за порушення виконання грошового зобов`язання на суми вартості товару, які були оплачені з порушенням встановленого строку чи не оплачені взагалі, а саме: нараховано 20 286,19 грн пені за загальний період прострочення з 31.10.2022 по 21.12.2023, 15 787,76 грн 25% штрафу та 20 109,41 грн 48% річних за загальний період з 31.10.2022 по 21.12.2023. Детальний розрахунок стягуваних сум пені, штрафу та відсотків річних наведено у позовній заяві.

Зазначене стало підставою для звернення позивачем до суду із позовом про стягнення з відповідача 13 900,32 грн основного боргу, 20 286,19 грн пені, 15 787,76 грн штрафу та 20 109,41 грн відсотків річних.

Вказаний позов було надіслано позивачем до суду 26.12.2023, що підтверджується відомостями на конверті, в якому надійшла позовна заява (а.с. 34).

09.01.2024, тобто після подання позову, відповідач сплатив позивачу суму основного боргу у розмірі 13 900,32 грн, що підтверджується наданим позивачем інформаційним повідомленням про зарахування коштів № 15 від 09.01.2024 (а.с. 54).

Таким чином, на момент прийняття рішення по справі, предмет позову в частині вимог про стягнення 13 900,32 грн основного боргу відсутній.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, провадження у справі в частині вимог про стягнення 13 900,32 грн основного боргу підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Вирішуючи спір в іншій частині позовних вимог, суд виходив із наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач передав відповідачу товар за видатковими накладними № 5000150 від 11.05.2022 на суму 19 000,80 грн (а.с. 16) та № 7000195 від 26.07.2022 на суму 49 250,70 грн (а.с. 21), які підписані обома сторонами без зауважень.

В специфікаціях № 1 і № 2 до Договору сторони погодили строк остаточного розрахунку за товар - до 30.10.2022.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач здійснив наступні оплати за отриманий товар:

- 5100,48 грн згідно платіжної інструкції № 130 від 05.02.2022;

- 13 900,32 грн згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 128 від 26.04.2023;

- 35 350,38 грн згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 174 від 18.05.2023;

- 13 900,32 грн, згідно інформаційного повідомлення про зарахування коштів № 15 від 09.01.2024.

Тобто, у встановлений в специфікаціях строк відповідачем було сплачено лише 5100,48 грн. Інші платежі були здійснені з порушенням строку оплати.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 5.3. Договору, в разі прострочення оплати Товару Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період прострочення), нарахованої на суму вартості неоплаченого Товару, за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 5.5. Договору, за порушення строків оплати, встановлених специфікаціями до вказаного Договору, Покупець у випадку прострочення виконання зобов`язань щодо своєчасної оплати Товару сплачує Продавцю штраф у розмірі 25% від суми прострочення за кожен випадок порушення зобов`язання по оплаті.

Згідно п. 5.8. Договору, нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором здійснюється без обмеження строку нарахування та припиняється в день виконання Стороною відповідного зобов`язання. Сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором становить 5 (п`ять) років (п. 5.8. Договору).

Враховуючи вищевказане, позивач правомірно нарахував відповідачу на прострочені суми оплати пеню у розмірі подвійної облікової ставки за загальний період з 31.10.2022 по 21.12.2023 та 25% штрафу.

Перевіривши розрахунки пені та штрафу, судом встановлено, що нарахування здійснено правильно, визначені позивачем періоди нарахування та база нарахування є обґрунтованими.

При цьому, судом враховано, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 вказала, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. Щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов?язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. 5.6. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України і встановили її в розмірі 48% річних від несплаченої загальної вартості Товару. Вказана відсоткова ставка підлягає нарахуванню з дати наступної за датою, коли Товар мав бути сплачений Покупцем (відповідно до строку оплати визначеного специфікацією/ями до Договору).

Таким чином, позивач правомірно нарахував відповідачу 48% річних на прострочені суми оплати за загальний період з 31.10.2022 по 21.12.2023.

Перевіривши розрахунки річних, судом встановлено, що нарахування здійснено правильно, визначені позивачем періоди нарахування та база нарахування є обґрунтованими.

Як уже вказано вище, судом встановлено, що умовами Договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.6. Договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 48% річних від несплаченої загальної вартості товару з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем.

Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та від 13.02.2024 у cправі № 917/272/23.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, зменшення неустойки (зокрема, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, частини першої статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому суд зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.6 укладеного сторонами Договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за Договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц звернула увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що стягувані суми пені, річних та інфляційних значно перевищують розмір заборгованості відповідача станом на день звернення позивачем з даним позовом до суду. Крім цього, на день прийняття судом рішення по справі сума основного боргу відповідачем сплачена у повному обсязі. Також в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати товару.

Таким чином, з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності, враховуючи розумний баланс інтересів сторін по справі,їхній майновий стан, а також загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд дійшов висновку про доцільність зменшення стягуваних сум пені, штрафу та відсотків річних на 80% від заявлених сум.

Враховуючи зазначене, позов підлягає задоволенню частково, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 4057,24 грн пені, 3157,55 грн штрафу та 4021,88 грн відсотків річних. В іншій частині позовних вимог суд позов відхиляє.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З урахуванням того, що спір виник внаслідок порушення відповідачем зобов`язань з оплати товару по Договору, суд на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України покладає судові витрати зі сплати судового збору на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 129, 231-233, 237-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 13 900,32 грн основного боргу.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сторожове» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 31395721; вул. Шевченка, 2, село Сторожове, Чутівський район, Полтавська область, 38840) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ» (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37898486; вул. Барляєва, 190, м. Жмеринка, Жмеринський район, Вінницька область, 23100; поштова адреса: вул. Хмельницьке шосе, 122, м. Вінниця, 21029) 4057,24 грн пені, 3157,55 грн штрафу, 4021,88 грн відсотків річних та 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

6. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.

Згідно із ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя Пушко І.І.