Ухвала

від 25.03.2024 по справі 911/1927/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/1927/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малалашенкової Т.М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд» (далі - ТОВ ««Макстрансбуд», скаржник)

на рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2023 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024

у справі №911/1927/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд»

про стягнення 288 492,43 грн,

ВСТАНОВИВ:

На адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 05.03.2024 від ТОВ «Макстрансбуд» надійшла касаційна скарга, в якій скаржник, зокрема, просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі №911/1927/22 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Крім того, в резулятивній частині касаційної скарги міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень Товариство з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Київбуд» про стягнення з відповідача на користь позивача 288492,43 грн, з яких 237185 грн основний борг, 30000,72 грн інфляційні втрати, 3809,07 грн 3% річних та 17497,64 грн пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг перевезення будівельною технікою від 01.02.2022 року № 01-02/2022 щодо здійснення повного розрахунку за наданні транспортні послуги та реалізований відсів у встановлений договором строк.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.10.2023 у справі №911/1927/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2023 у справі №911/1927/22 залишено без змін.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги ТОВ «Макстрансбуд» у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у цій справі було подано у 2022 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2022" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року був визначений у розмірі 2 481, 00 грн.

Предметом позову у даній справі є стягнення з ТОВ «Компанія Київбуд» на користь ТОВ «Макстрансбуд» 288 492,43 грн, з яких 237 185 грн основний борг, 30 000,72 грн інфляційні втрати, 3 809,07 грн 3% річних та 17 497,64 грн пеня., а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

ТОВ «Макстрансбуд» у поданій касаційній скарзі вважає, що оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій у цій справі прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України). Проте, Суд зазначає, що ця підстава є саме підставою касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, натомість, не є доводами, які у розумінні підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадків, які дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

В той же час, необхідність відкриття касаційного провадження у цій справі, скаржник зазначає про наявність підстав для перегляду у касаційному порядку оскаржуваного судового рішення, що передбачена підпунктами «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Необхідність відкриття касаційного провадження обґрунтовує тим, що: він буде позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, при розгляді іншої справи № 120240411720000229, предметом цивільного позову у якій буде відшкодування матеріальних збитків на суму 144625,00 грн (вартість 578,5 тон щебеню/відсіву) та 92560,00 грн. (вартість послуг), тобто матеріальних цінностей та вартості послуг з приводу яких в даній справі встановлено обставину безпідставності їх стягнення, тобто він буде позбавлений можливості спростувати під час розгляду цивільного позову у кримінальній справі обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням в даній справі, а в такому разі є загроза створення ситуації конфлікту двох судових рішень, які набрали законної сили, і з яких обвинувальний вирок має пріоритетне значення в силу своєї обов`язковості для господарського суду; справа № 911/1927/22 становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього, оскільки в результаті ознайомлення з оскаржуваними судовими рішеннями, у необмеженого кола осіб, які виявлять зацікавленість стосовно взаємовідносин ТОВ "Макстрансбуд" як потенційного контрагента, скоріш за все виникне сумнів в його добросовісності, зважаючи на ступінь викривлення в цих рішеннях фактичних обставин у даній справі. Зокрема, зі змісту оскаржуваних рішень, у необізнаних щодо дійсних обставин в даній справі осіб, може виникнути хибна уява, що ТОВ "Макстрансбуд" намагалося стягнути з ТОВ "Компанія Київбуд" шляхом введення судів в оману, щодо реальності здійснення спірних господарських операцій, що вплине на його бездоганну партнерську репутації у майбутніх господарських відносинах, як зі знайомими контрагентами, так і з тими, з якими договірні відносини лише плануються.

Передбачені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки не є тотожними з поняттям підстав касаційного оскарження, які передбачені пунктами 1- 4 частини першої статті 287 ГПК України.

У поданій касаційній скарзі скаржник хоча й зазначив випадки передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження судом відхиляються, як необґрунтовані, з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Щодо доводів скаржника про виняткове значення для нього даної справи, суд касаційної інстанції зазначає, що вони ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а зводяться лише до незгоди із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції. Сама лише вказівка на те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу без належного такого обґрунтування та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом випадком, що підпадає під дію підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПКУкраїни.

Крім цього відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі з випадків, передбачених підпунктом «б» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, оскільки Верховний Суд вважає, що, зазначені у скарзі загальної вказівки на те, що прийняте у справі рішення позбавляє скаржника можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді інших справ без належного обґрунтування, при розгляді якої він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, недостатньо для висновку про наявність підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Водночас скаржник посилається лише на потенційну можливість настання негативних наслідків, що не є тією безумовною підставою для перегляду судового рішення у цій справі.

Інших доводів щодо випадків, передбачених, підпунктами «б» та «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України Скаржник не зазначає.

Тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Верховний Суд виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "виняткове значення", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під підпункт «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Інших доводів та посилання на випадки, що передбачені підпунктами «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржником не наведено.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 24.02.2024 у справі № 922/2321/22.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст оскаржуваних судових рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів тільки через те, що такі рішення скаржник вважає незаконними.

Доводи, які викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судом обставин та доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваного судового рішення у цій справі не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для скаржника а також, те що скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що ціна позову у даній справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Таким чином, касаційна скарга ТОВ «Макстрансбуд» не містить належних обґрунтувань випадків, які могли б підпадати під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, а суд з власної ініціативи таких підстав не вбачає.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Макстрансбуд» на рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі № 911/1927/22, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання про поновлення строку на касаційне оскарженння не розглядається.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 163, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстрансбуд» на рішення Господарського суду Київської області від 10.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 у справі № 911/1927/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова