Рішення
від 21.03.2024 по справі 357/14363/23
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/14363/23

Провадження № 2/357/865/24

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 березня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О.І.,

за участі секретаря Вальчук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» звернулось до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.

12.09.2017року між публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Z06.232.73965.

Відповідно до п.п. 1.1 договору кредиту № Z06.232.73965 від 12.09.2017 року, банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 33500,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом із процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування)і комісіями, згідно умов договору кредиту та додатками до даного договору, який є його невід`ємною частиною.

Згідно п.п. 14.1 договору кредиту, за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 21,99% річних від залишкової суми кредиту.

Також, відповідно до п.п. 1.11 договору кредиту, за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує банку за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі відповідно до графіку платежів.

Банк на виконання умов договору надав позичальнику грошові кошти у сумі 33500,00 грн. строком до 12.09.2021 року, а позичальник відповідно зобов`язався повернути його разом з іншими платежами, згідно з умовами цього договору.

Як йдеться по тексту договору кредиту, позичальник заявляє та гарантує, що банк перед укладанням договору кредиту повідомив йому в належній формі в повному об`ємі інформацію, передбачену ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначена інформація йому відома та зрозуміла, з вказаним Законом він ознайомлений; він ознайомлений із тарифами банку і згоден із ними; належний йому примірник оригіналу даного договору йому вручено банком при підписанні даної угоди.

Згідно із Законом України «Про споживче кредитування», реальна процентна ставка складає 102,30% (п. 5.7. договору кредиту).

Банк свої зобов`язання за договором кредиту виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти в розмірі 33500,00 грн. в строки, визначені умовами договору.

Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконує.

- заборгованості за основним боргом 33500,00грн.;

- заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками 26663,71 грн.;

- заборгованості на нарахованими та несплаченими комісіями 33725,70 грн.

03.12.2020 року між акціонерним товариством «Ідея Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» було укладено договір факторингу № 12/90.

Відповідно до п. 2.1 договору факторингу, АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФК «Профіт Капітал», а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених договором факторингу.

Права вимоги які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея Банк», та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору.

Пунктом 5.1 договору факторингу права вимоги, строк платежів по котрим настав, а також ті, що виникнуть у майбутньому вважаються такими, що перейшли від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання ТОВ «ФК «Профіт Капітал» зобов`язань передбачених договором факторингу, щодо розрахунків (п. 4.1).

Так, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» зобов`язання за договором факторингу виконав в повному обсязі, та відповідно перерахував суму на користь АТ «Ідея Банк».

За таких обставин, до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» починаючи з 03.12.2020 року відповідно до договору факторингу №12/90 перейшло право за договором № Z06.232.73965 від 12.09.2017 року, що укладено між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за договором № Z06.232.73965 від 12.09.2017 року, що станом на 03.12.2020 року, відповідно до довідки-розрахунку заборгованості складає 93889,41 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три про центи річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

А тому позивач, вправі здійснити нарахування 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення, що складають:

- заборгованість за 3% річних за користування кредитом 3456,58 грн.;

- заборгованість за інфляційними витратами 13362,15 грн.

Отже, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 23.02.2022 року, включаючи тіло кредиту, проценти, 3% річних та інфляційні втрати становить 110708,14 грн.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести до закінчення розгляду справи, становить 7000,00 грн. Так, між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та адвокатським об`єднанням «Правовий діалог» укладено договір про надання правової допомоги № 28092021-1 від 29.09.2021 року. Сторони в п.п. 3.1.5 договору визначили, що клієнт сплачує на користь об`єднання винагороду, зокрема у розмірі 7000,00 грн., за проведення консультацій з клієнтом, здійснення вивчення документів та підготовки проекту позовної заяви для направлення до суду. Відповідно до акту, вартість наданих послуг із правової допомоги складає 112000,00 грн., в котрий відповідно включено правову допомогу до позичальника ОСОБА_1 за договором № Z06.232.73965 в розмірі 7000,00 грн., що була сплачена ТОВ «ФК «Профіт Капітал» адвокатському об`єднанню в повному обсязі.

А тому, просили суд стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» суму заборгованості в розмірі 110708,14 грн., судові витрати в сумі 2684,00 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.(а.с. 1-3).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2023 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 49) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

21 листопада 2023 року судом було здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а.с. 53).

19 грудня 2023 року за вх. № 58038 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а.с. 54).

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 24.06.2015 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

Ухвалою судді від 21 грудня 2023 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання у справі на 19 січня 2024 року (а.с. 55-56).

Розгляд справи двічі відкладався у зв`язку із неявкою відповідача по справі, останній раз до 12 год. 00 хв. 21 березня 2024 року.

21 березня 2024 року позивач ТОВ «ФК «Профіт Капітал» в судове засідання свого представника не направило, в прохальній частині позову, представник, адвокат Мартиненко В.В., який діє на підстав довіреності від 13.01.2023 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, просив в разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника та винесення заочного рішення судом (а.с. 3 зворотна сторона).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 21.03.2024 року не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових документів на адресу місця реєстрації, зазначеної у відповіді відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення, з якого вбачається, що відповідач особисто отримав судові документи 27.02.2024 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом,разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасникам справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

Тобто, у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України, судом відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи та завчасно.

З боку відповідача на адресу суду не надходило жодної заяви або клопотання, як не надходило і відзиву на позовну заяву позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, представник позивача скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з`явився в судове засідання, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.

21 березня 2024 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Встановлено, що 12 вересня 2017 року між публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № Z06.232.73965 (а.с. 5-6).

Відповідно до п. 1.1 договору, банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 33500,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.

Згідно п. 1.2 договору, банк надає кредит у день підписання даного договору строком на 48 місяців. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок позичальника, вказаний в п. 1.14 договору (при видачі кредиту у готівковій формі).

За користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 12,49% (Маржу Банку). Станом на день укладення договору, змінна частина ставки, визначена за рішенням правління банку, становить 9,50%, що разом із Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 21,990% (п. 1.3-1.4).

Банк може в будь-який момент за рішенням правління банку визначити змінну частину процентної ставки нижчу ніж ставка, яка розрахована відповідно до п. 1.5. цього договору на основі зміни ключових ранкових показників.

Банк відкриває позичальнику банківський поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні в рамках пакету «БПР «Стартовий», що обслуговується на умовах договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

Позичальник повертає кредит разом із процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 48 щомісячних внесках включно до 12 дня/числа кожного місяця, згідно графіку щомісячних платежів. Погашення простроченої заборгованості за цим договором (крім штрафних санкцій) здійснюється шляхом списання банком з транзитного рахунку суми простроченої заборгованості в день надходження грошових коштів на рахунок обліку заборгованості. Погашення іншої заборгованості здійснюється в терміни погашення заборгованості, визначені графіком щомісячних платежів.

Згідно п.п. 5.1 договору, клієнт заявляє та гарантує, що уся інформація, відомості та документи (у тому числі ті, що містяться в договорі та кредитній справі клієнта у банку), які повідомлені та надані ним банку з метою одержання кредиту, є достовірними і відповідають дійсності, кредит одержується ним на поточні потреби та не пов`язаний із підприємницькою діяльністю. Банк перед укладенням договору повідомив відповідачу в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомлений із тарифами банку і згоден з ними. Належний йому примірник оригіналу даного договору вручено банком при підписанні даного договору. Умови договору відповідач вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає свою згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитної історії інформації про нього, а також третім особам, у випадку невиконання клієнтом взятих на себе зобов`язань.

Також встановлено, що 12.09.2017 року ОСОБА_1 було укладено заяву № Z06.232.73965 на приєднання до договору добровільного страхування життя, з якого вбачається, що між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка Життя» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування життя № ПБ 130800, відповідно до умов договору страхування життя, визначено страховий платіж за договором в розмірі 2906,39 грн., страховий тариф 9.5000%, територія дії договору весь світ. Строк страхування 12 місяців від дати подання заяви страхувальником.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором № Z06.232.73965 виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти у розмірі 33500,00 грн. строком до 12.09.2021 року, за вирахуванням витрат на страховий платіж в строки визначені умовами договору, що підтверджується орденом-розпорядження № 1 про видачу кредиту в розмірі 30593,61 (а.с. 11).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим, ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в строк, встановлений договором, відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В силу ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визнанні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Отже, підписання кредитного договору № Z06.232.73965 від 12.09.2017 року, свідчить про те, що відповідачу всі умови даного договору цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.

Вказаний договір був прочитаний та підписаний сторонами.

Оскільки відповідач підтвердив свою згоду та погодився з усіма умовами вищевказаного договору, підписавши його, а тому зазначені умови були прочитані, з якими погодилися сторони.

Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Позичальник зобов`язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Встановлено, що у зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань, відповідач має заборгованість.

У зв`язку з неповерненням відповідачем заборгованості за договором та відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за договором № Z06.232.73965 від 12.09.2017 року, станом на 03.12.2020 року становить 93889,41 грн., яка складається із: заборгованості за основним боргом 33500,00 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками 26663,71 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями 33725,70 грн. (а.с. 13).

Згідно із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, додатка до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку та має право на здійснення банківських операцій (а.с. 43-44).

Згідно договору факторингу, укладеного між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» (фактор) та АТ «Ідея Банк» (клієнт), останній відступив позивачу права грошової вимоги за кредитним договором.

Відповідно до положень договору факторингу, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта, а клієнт зобов`язується відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язання за яким настав до третіх осіб боржників, включаючи суми основного зобов`язання, проценти, комісію, неустойку та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані, зазначені в Реєстрі прав грошових вимог та є невід`ємною частиною договору.

Згідно до п. 5.1 договору факторингу права вимоги, строк платежів по котрим настав, а також ті, що виникнуть у майбутньому вважаються такими, що перейшли від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання ТОВ «ФК «Профіт Капітал» зобов`язань передбачених договором факторингу, щодо розрахунків (п. 4.1).

Так, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» зобов`язання за договором факторингу виконав в повному обсязі, та відповідно перерахував суму на користь АТ «Ідея Банк», що підтверджується в матеріалах справи копією платіжного доручення № 14 від 03.12.2020 року (а.с. 28).

Відповідно до Реєстру боржників від 03.12.2020 року до договору факторингу № 12/90 від 03.12.2020 року, ТОВ «ФК «Профіт Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 93889,41 грн., з яких 33500,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 26663,71 грн. сума заборгованості за відсотками; 33725,70 грн. заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями (а.с. 25-27).

Встановлено, що відповідач своїх зобов`язань за договором № Z06.232.73965 від 12.09.2017 року належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 03.12.2020 року заборгованість становить 93889,41 грн., відповідно до довідки-розрахунку заборгованості (а.с. 13).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні, саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

З метою досудового, добровільного врегулювання спору, 13.07.2023 року на адресу відповідача ОСОБА_1 направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань (а.с. 15), однак, дана вимога залишена останнього без виконання.

Тобто, відповідач свідомо не скористався своїм правом на дотримання строку для погашення заборгованості за кредитним договором, а позивач ТОВ «ФК «Профіт Капітал» вчинив всі необхідні дії для досудового урегулювання спору.

У зв`язку із невиконанням відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за договором № Z06.232.73965 від 12.09.2017 року, сума заборгованості складає 93889,41 грн., з яких: заборгованість за основним боргом 33500,00 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками 26663,74 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями 33725,70 грн., яку позивач просить в судовому порядку стягнути з відповідача.

З вимог позивача вбачається, що ТОВ «ФК «Профіт Капітал» не нараховувало ніяких сум заборгованості за кредитним договором відносно позичальника, а вказаний розмір заборгованості є незмінним з моменту отримання ТОВ «ФК «Профіт Капітал» права вимоги за кредитним договором від 12.09.2017 року.

В свою чергу, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо наявної заборгованості та нарахованих сум.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тому, враховуючи, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за основним боргом в розмірі 33500,00 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в сумі 26663,71 грн., та заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями в сумі 33725,70 грн., розмір та нарахування яких передбаченого умовами договору.

До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», що відображено в постановах від 12.01.2022р. у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 р.у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 р. у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 р. у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 р. у справі № 234/8079/20.

Волевиявлення сторони щодо підписання договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.

Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Стосовно позовних вимог позивача в частині нарахованих інфляційних втрат в розмірі 3456,58 грн., 3% річних за користування кредиту в сумі 13362,15 грн., суд приходить до наступного.

Так, приписи ст. 625 ЦК України передбачають, що розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачали інший розмір процентів річних.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 263/8216/20 (провадження № 61-9100св21) зазначено, що: «цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання».

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, провадження № 12-142гс19, від 03 листопада 2020 року у справі № 921/315/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку салати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З наданого з боку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних (а.с. 14), останні нараховані позивачем за період з 03.12.2020 року по 23.02.2022 року.

Однак, суд не може погодитися в повній мірі з періодом та сумою нарахованих з боку позивача інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи викладені позиції Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Як зазначено у вищевказаних постановах, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Так, Банк на виконання умов договору надав позичальнику грошові кошти у сумі 33500,00 грн. строком до 12.09.2021 року, а позичальник відповідно зобов`язався повернути його разом з іншими платежами, згідно з умовами цього договору.

Строк, на який надавався позичальнику грошові кошти у сумі 33500,00 грн., становив до 12.09.2021 року, про що підтверджено самим позивачем та зазначено у позовній заяві.

Тому, вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період з 03.12.2020 року по 12.09.2021 року не підлягають стягненню, оскільки за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За умовами кредитного договору № Z06.232.73965 від 12.09.2017 року, передбачена процентна ставка за користування коштами кредитної лінії, що складають 21,99 % річних (п. 1.4 договору) та відповідно нараховано відсотки у розмірі 26663,71 грн., які позивач просив стягнути з відповідача.

Враховуючи те, що відповідач не повернув отримані грошові кошти та не виконав взяті на себе зобов`язання за вищевказаним договором в строк до 12.09.2021 року та дійсно має заборгованість за основним боргом (тілом) кредиту в розмірі 33500,00 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в розмірі 26663,71 грн., та комісією в розмірі 33725,70 грн., що підтверджується вищезазначеними документами (довідка-розрахунок заборгованості), загальна сума не повернутого боргу складає 93889,41 грн., то період після такого прострочення, а саме після 12.09.2021 року підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Тому, в межах заявлених вимог період за який позивач має право на стягнення з відповідача річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК Україниза прострочення зобов`язання становить з 13.09.2021 року по 23.02.2022 року.

Отже, правова природа правовідносин за статтею 625 ЦК України розповсюджується та можуть нараховуватись на неустойку; на суму основного зобов`язання; на інші суми, які підлягають поверненню; на інші суми, які стягнуто рішенням суду; нараховуються за весь час прострочки; розповсюдження на усі правовідносини.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштіву наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (пост. ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15).

Розраховується за формулою: [Проценти] = [Сума боргу] * [Процентна ставка (%)] / 100% * [Кількість днів] / [Кількість днів у році] Де: [Сума боргу] сума простроченого боргу; [Процентна ставка (%)] проценти річних; [Кількість днів] кількість днів прострочення зобов`язання; [Кількість днів у році] кількість днів у календарному році.

Період розрахунку: з 13.09.2021 року по 31.12.2021 року - 110 днів

[Проценти] = 93889,41 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 110 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 848,86 грн.

Період розрахунку: з 01.01.2022 року по 23.02.2022 року - 54 дні

[Проценти] = 93889,41 грн. (сума боргу) * 3,000% (процентна ставка) / 100% * 54 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 416,71 грн.

Сума нарахованих процентів: 1265,57 грн.

Інфляційні втрати розраховуються шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникла з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Таким чином, інфляційне збільшення нараховується на суму боргу і є видом відшкодування втрат при недобросовісному виконанні грошових зобов`язань.

Розраховується за формулою: [Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] * [Сукупний індекс інфляції] / 100% - [Сума боргу] Де: [Сума боргу] сума простроченого боргу. [Сукупний індекс інфляції] добуток щомісячних індексів за відповідний період.

У період з 13.09.2021 року по 23.02.2022 року індексація на суму 93889,41 грн.

[Сукупний індекс інфляції] = 101,20% * 100,90% * 100,80% * 100,60% * 101,30% * 101,60% = 106,570% (за період Вересень 2021 - Лютий 2022)

[Інфляційні нарахування] = 93889,41 грн. (сума боргу) * 106,570% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 93889,41 грн. (сума боргу) = 6168,16 грн.

Сума збитків від інфляції: 6168,16 грн.

Оскільки відповідач, як встановлено в судовому засіданні та не спростовано з боку останнього дійсно має заборгованість за невиконання умов договору, позивач має право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Тому, з урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 6168,16 гривень та 3% річних в сумі 1265,57 гривень.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, жодних належних та допустимих доказів в спростування доводів позивача щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних не надав, як і не надав контррозрахунку сум.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 101323,14 гривень (загальний борг за договором 93889,41 грн. + 6168,16грн. інфляційні втрати + 1265,57 грн. 3% річних ).

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Окрім цього, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 гривень.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, судові витрати понесені позивачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: Договором про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021 року (а.с. 30-36); Додатковою угодою № 6 до договору про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021 року, укладену 12.06.2023 року (а.с. 37); Актом № 16 прийому-передачі Реєстру Боржників за договором про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021 року, укладений 12.06.2023 року (а.с. 38); Актом № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги від 11.09.2023 року (а.с. 39-40); Платіжною інструкцією від 14.09.2023 року № 265, де платник ТОВ «ФК «Профіт Капітал», отримувач АО «Правовий Діалог», призначення платежу оплата правової допомоги за договором № 28092021-1 від 28.09.2021 р., сума 112000,00 грн. (а.с. 42).

З вищевказаних документів вбачається, що договір про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021 року, укладений між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та АО «Правовий Діалог», надання правової допомоги відповідно до 16 осіб (боржників), серед яких є боржником ОСОБА_1 , надано консультації з клієнтом, здійснено вивчення документів та підготовлено проект позовної заяви для направлення до суду (16 позовних заяв).

Відповідно до умов п.п. 3.1.5 договору, клієнт сплачує на користь Об`єднання в розмірі 7000,00 грн. за підготовку та подання 1 (однієї) позовної заяви згідно реєстру Боржників.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Так, відповідач ОСОБА_1 отримав копію ухвали судді від 21 грудня 2023 року про відкриття провадження та позовну заяву з додатками особисто, а тому був ознайомлений з позовними вимогами, а також з вимогами позивача про стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 гривень.

Однак, до суду, станом на час розгляду судом вищевказаної позовної заяви з боку відповідача не надходило жодних заяв та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, не надходження з боку сторони клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція міститься в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також, потрібно враховувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Також, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи №904/4507/18.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов`язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ «Оболонь» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 808/1849/18).

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов`язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.

Оскільки правова допомога надавалася позивачу стосовно шістнадцяти боржників, консультація, вивчення документів та підготовка позовної заяви, суд вважає, що з боку адвоката не потребувало значного часу для надання такої консультації, вивчення документів та складання позовної заяви відносно відповідача ОСОБА_1 , оскільки справи відносно шістнадцяти осіб, які є боржниками за договорами самі по собі є ідентичними, в свою чергу, сама позовна заява не є змістовою та вказана категорія справ (стягнення заборгованості) є розповсюдженою.

Суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 2000,00 грн.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2684,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 10749 від 05 вересня 2023 року (а.с. 4).

Тому, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» судові витрати по справі, які складаються з судового збору у розмірі пропорційно задоволених вимог, а оскільки позов задоволено на 91,52% (101323,14 грн. х 100 : 110708,14 грн.), судовий збір слід стягнути в розмірі 2456,39 гривень (2684,00 грн. х 91,52% : 100).

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 18, 203, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 638, 903, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 5, 12, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 128, 131, 133, 137, 141, 187, 247, 263-265, 273, 274, 280-289ЦПК України, п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» суму заборгованості за договором № Z06.232.73965 від 12.09.2017 року в розмірі 93889,41 гривень, 3% річних в розмірі 1265,57 гривень, інфляційні втрати в розмірі 6168,16 гривень, витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 гривень та судовий збір в сумі 2456,39 гривень, загалом 105779,53 гривень (сто п`ять тисяч сімсот сімдесят дев`ять гривень п`ятдесят три копійки).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса відсутня.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (юридична адреса: вул. Набережно-Лугова буд. 8, м. Київ, 04071, ЄДРПОУ 39992082, р/рахунок ІВАN № НОМЕР_2 в АТ «Універсал Банк», код банку - 322001);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт, серії НОМЕР_4 , виданий Білоцерківським МВМ № 1 ГУ МВС України в Київській області 12 січня 2007).

Повний текст заочного рішення складено 21 березня 2024 року.

Заочне рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов


Дата ухвалення рішення	21.03.2024
Оприлюднено	28.03.2024
Номер документу	117912261
Судочинство	Цивільне
Суть	стягнення заборгованості

Судовий реєстр по справі —357/14363/23

Ухвала від 21.03.2024

Цивільне

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Орєхов О. І.

Рішення від 21.03.2024

Цивільне

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Орєхов О. І.

Ухвала від 21.12.2023

Цивільне

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Орєхов О. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 21.03.2024 по справі 357/14363/23БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —357/14363/23

Ухвала від 21.03.2024

Рішення від 21.03.2024

Ухвала від 21.12.2023

Рішення
від 21.03.2024 по справі 357/14363/23
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ