Ухвала

від 20.03.2024 по справі 752/13405/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/1508/2024 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 752/13405/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючої судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ТОВ «ЛЕГОНГРУПП-Т» - адвоката ОСОБА_6 , з внесеними адвокатом ОСОБА_7 доповненнями до неї, на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 20.12.2023 року задоволено клопотання слідчого СВ Голосіївського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором Голосіївської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт на майно, яке вилучене 15.12.2023 року під час проведення обшуку, а саме на: транспортний засіб - автомобіль марки «Audi Q8», д.н.з. НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 , що належить АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та перебуває в користуванні ОСОБА_10 , а також на чорнові записи на трьох аркушах.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в інтересах ТОВ «ЛЕГОНГРУПП-Т»., з внесеними адвокатом ОСОБА_7 доповненнями до неї, в яких просять скасувати ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 20.12.2023 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на майно.

Мотивуючи апеляційні вимоги представник зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також на підставі висновків суду, які не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Зокрема, апелянт посилається на те, що відсутні будь-які докази події кримінального правопорушення, що унеможливлює застосування заходів забезпечення кримінального провадження, відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України.

Представник звертає увагу суду, що стороною обвинувачення було порушено строки, передбачені ч. 5 ст. 171 КПК України, однак слідчий суддя не надав оцінку вказаній обставині, що призвело до незаконного накладення арешту.

Вказує, що транспортний засіб на який накладено арешт не відповідає ознакам речових доказів, відповідно до ст. 98 КПК України. Зазначений автомобіль належить АТ КБ «Приватбанк», АТ КБ «Приватбанк», його посадові особи не є фігурантами та не мають жодного відношення до обставин кримінального провадження. Крім того, автомобіль марки «Audi Q8», д.н.з. НОМЕР_3 є предметом договору фінансового лізингу між АТ «КБ Приватбанк» та ТОВ «ЛЕГІОНГРУПП-Т». ТОВ «ЛЕГІОНГРУПП-Т» має право користуванням вказаним автомобілем, а також несе ризики пов`язані із володінням вказаним автомобілем, тобто є володільцем вказаного автомобіля. ТОВ «ЛЕГІОНГРУПП-Т», його посадові особи також не є фігурантами та не мають жодного відношення до обставин кримінального провадження. Водночас, зазначений автомобіль не міг бути використаний як знаряддя чи засіб вчинення злочину, оскільки фізично був виготовлений у 2021 році, тобто через два роки після подій кримінального провадження.

Зазначає автор апеляційної скарги і те, що автомобіль було вилучено з грубим порушенням вимог КПК України.

Крім того, зауважує, що слідчим суддею проводився розгляд клопотання за відсутності представника власника майна, що позбавило ТОВ «ЛЕГОНГРУПП-Т» можливості надати свої пояснення та докази, що істотним чином порушило право на захист. Одночасно вказує, що представником ТОВ «ЛЕГОНГРУПП-Т» копію оскаржуваної ухвали було отримано 11.01.2024 року, що підтверджується відповідною розпискою.

В доповненнях до апеляційної скарги адвокат ОСОБА_7 звертає увагу, що клопотання про накладення арешту на майно було подане не уповноваженою особою, оскільки транспортний засіб на який накладено арешт належить АТ КБ «Приватбанк», яке є третьою особою, а тому із відповідним клопотанням мав звернутися саме прокурор у даному кримінальному провадженні, що не було враховано слідчим суддею при розгляді клопотання слідчого про арешт майна, що призвело до постановлення фактично незаконної ухвали.

В судове засідання прокурор та представник не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату та час призначеного судового розгляду. Разом з тим, від представника ОСОБА_7 до початку розгляду апеляційної скарги по суті, надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі.

Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов`язки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності апелянта та прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, з внесеними доповненнями до неї, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, що слідчим відділом Голосіївського УП ГУ НП у місті Києві, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021102010000015 від 15.04.2021 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191; ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням зазначено, що 30.05.2016 року між Комунальним підприємством з Утримання експлуатації Житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (замовник) та ТОВ «СКАЙБУД ГРУП» укладено договір підряду на виконання будівельних робіт №29/05 предметом якого є будівництво житлового будинку для працівників КП «Київський метрополітен» та ПАТ «Київметробуд» з об`єктами соціальної інфраструктури та блоком первинного обслуговування на просп. 40-річчя Жовтня, 74 у Голосіївському районі м. Києва на суму більше 120 мільйонів гривень.

Під час досудового розслідування проведено ряд слідчих (розшукових) дій направлених на встановлення фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення. Так, в ході досудового розслідування отримано ухвали суду на тимчасовий доступ до документів що перебувають у КП «Спецжитлофонд» та ТОВ «СКАЙБУД ГРУП». В ході реалізації вказаних ухвали, КП «Спецжитлофонд» надало копію протоколу тимчасового доступу проведеного на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва, та відмовилось надавати необхідні документи посилаючись на передачу їх до експертної установи, при цьому не повідомивши її назву.

В подальшому директор КП «Спецжитлофонд» ОСОБА_11 двічі допитувався в ході чого повідомив, що документи передані адвокатському об`єднанню, що обслуговує КП, для подальшого спрямування до експертної установи, назву адвокатського об`єднання не повідомив.

Крім того, КП «Спецжитлофонд» двічі відмовилось надати вказану інформацію на відповідні прокурорські запити. Також, в ході реалізації ухвали про тимчасовий доступ до документів, що знаходяться ТОВ «СКАЙБУД ГРУП», вказане підприємство надало лист про відсутність у них зазначених документів, також посилаючись на направлення їх до експертної установи.

В ході досудового розслідування отримані відповіді від ряду державних органів що регулюють питання містобудування та експертної установи які проводила експертизу проекту «Додаткових будівельних робіт по об`єкту: «Будівництво житлового будинку для працівників КП «Київський метрополітен» та ПАТ «Київметробуд» з об`єктами соціальної інфраструктури та блоком первинного обслуговування на АДРЕСА_1 (Будівництво багатоквартирних житлових та індивідуальних будинків, код CPV за ДК 021:2015 - 45211000-9)».

Крім того, 23.02.2022 року КП «Спецжитлофонд» оголосило тендерну закупівлю предметом якої було: «Завершення будівництва по об`єкту «Будівництво житлового будинку для працівників КП «Київський метрополітен» та ПАТ «Київметробуд» з об`єктами соціальної інфраструктури та блоком первинного обслуговування на АДРЕСА_1 » (Інші завершальні будівельні роботи, код CP V за ДК 021:2015 - 45450000-6)» з очікуваною вартістю 93 529 768, 48 грн. https://prozorro.gov. на/tender/UA- 2022-02-23-001908-b). При цьому, 11.03.2022 року, вказана закупівля була відмінена з причини поданням для участі в торгах менше двох тендерних пропозицій.

В ході досудового розслідування зазначено громадян України, а також юридичні особи, які причетні до протиправної діяльності, зокрема: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , використовує транспортний засіб з ДНЗ НОМЕР_3 , Audi Q8. Зокрема, ОСОБА_10 здійснював контроль за діяльністю ТОВ «Скайбуд груп» (код ЄДРПОУ 39861149), ТОВ «Форма», (код ЄДРПОУ 24733144).

15.12.2023 року слідчим слідчого відділу Голосіївського УП ГУ НП у м. Києві було проведено обшук на підставі ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 07.12.2023 р. транспортний засіб з ДНЗ НОМЕР_3 , Audi Q8, за результатами проведення вказаного обшуку виявлено ряд речей та документів які мають значення для досудового розслідування та сам транспортний засіб.

16.12.2023 року вказані речі, документи та транспортний засіб Audi Q8, ДНЗ НОМЕР_3 VIN: НОМЕР_2 визнано речовими доказами, про що винесено відповідну постанову.

19.12.2023 року (клопотання датоване 19.12.2023 року) слідчий СВ Голосіївського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_8 за погодженням із прокурором Голосіївської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, яке вилучене 15.12.2023 року під час проведення обшуку, а саме на: транспортний засіб - автомобіль марки «Audi Q8», д.н.з. НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 , що належить АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та перебуває в користуванні ОСОБА_10 , а також на чорнові записи на трьох аркушах.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 20.12.2023 року вказане клопотання слідчого задоволено у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з`ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту на вищевказане майно, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.

Прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження висновку про відповідність майна ознакам речових доказів.

Як вбачається зі змісту клопотання, слідчий зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, всупереч доводам представника.

Вищевказане майно в рамках досудового розслідування може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінального провадження та попередньою кваліфікацією вчиненого кримінально-протиправного діяння.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Що стосується доводів представника стосовно пропуску стороною обвинувачення 48-годинного строку для звернення з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Як вбачається з матеріалів провадження, обшук було проведено 15.12.2023 року. З клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене під час обшуку майно слідчий за погодженням із прокурором звернувся до Голосіївського районного суду міста 16.12.2023 року, дата зазначається на клопотанні, тобто на наступний день після проведення обшуку та вилучення майна.

Вказані відомості, що містяться у матеріалах провадження, засвідчують факт дотримання стороною обвинувачення визначених законом строків для звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, а отже спростовують доводи представника в цій частині, які в свою чергу не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Щодо інших доводів представника про подання клопотання неуповноваженою особою, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 40 КПК України слідчий уповноважений звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Положенням ч. 2 ст. 131 КПК України передбачено, що заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

З аналізу вказаних норм вбачається, що в частині застосування заходів забезпечення кримінального провадження закон наділив слідчого за погодженням із прокурором повноваженнями звертатися з клопотанням про накладення арешту на майно до слідчого судді.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.

На підставі викладеного посилання представника на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки прокурором надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що майно на яке накладено арешт в даному кримінальному проваджені відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.

Слід зазначити, що у даному провадженні арешт майна накладено з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, що по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий захід забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно, не є переконливими.

Інші доводи представника не є безумними підставами для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, колегія суддів звертає увагу представника, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 395, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ Голосіївського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором Голосіївської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт на майно, яке вилучене 15.12.2023 року під час проведення обшуку, а саме на: транспортний засіб - автомобіль марки «Audi Q8», д.н.з. НОМЕР_1 VIN: НОМЕР_2 , що належить АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та перебуває в користуванні ОСОБА_10 , а також на чорнові записи на трьох аркушах, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ТОВ «ЛЕГОНГРУПП-Т» - адвоката ОСОБА_6 , з внесеними адвокатом ОСОБА_7 доповненнями до неї, -залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4