Рішення

від 25.03.2024 по справі 340/10479/23

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/10479/23

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної ради про стягнення середнього заробітку, збитків від інфляції за час затримки виконання рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник, звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- стягнути з Кіровоградської обласної ради на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Кіровоградського ОАС від 16.08.2021 в справі №340/2117/21 за період з 17.08.2021 по 13.12.2021 в сумі 82 453,28 грн.

- стягнути з Кіровоградської обласної ради на її користь збитки від інфляції за час затримки виконання рішення Кіровоградського ОАС від 16.08.2021 в справі №340/2117/21 за період з 17.08.2021 по 13.12.2021 в сумі 2413,97 грн.

Ухвалою суду від 08.01.2024 року справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін (а.с.30).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної ради, яким:

- визнано протиправним та скасовано розпорядження №32-к від 05.04.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника керуючого справами виконавчого апарату Кіровоградської обласної ради;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді;

- стягнуто з Кіровоградської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.04.2021 по 16.08.2021 в сумі 81 547,20 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення за 1 місяць допущено до негайного виконання.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 10.11.2021 апеляційну скаргу Кіровоградської обласної ради повернуто.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою Кіровоградської обласної ради на рішення Кіровоградського ОАС від 16.08.2021 в справі №340/2117/21.

Рішення суду реалізовано розпорядженням голови Кіровоградської обласної ради "Про поновлення на посаді ОСОБА_1 " №71-к від 14.12.2021 року.

Листом від 05.12.2023 за №Р-167/04.01-02-01 позивачу повідомлено, що фактично вона приступила до виконання посадових обов`язків з 15.12.2021, про що свідчить табель виходу на роботу працівників виконавчого апарату Кіровоградської обласної ради за грудень 2021 (а.с.20).

Позивач, вважаючи, що з боку відповідача порушені її право на оплату праці, які гарантовані Конституцією України та Законом України "Про оплату праці", в результаті чого відбулась затримка виконання судового рішення з вини відповідача за період часу з 17.08.2021 року по 13.12.2021 року, звернулася із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч.2 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.

Частина 6 ст.43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

У силу ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положеннями ст.236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Аналіз зазначених вище норм вказує на те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення і цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення такого працівника на роботі.

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, на підставі ст. 236 Кодексу законів про працю України, суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Попри те, що на відповідача - Кіровоградську обласну раду рішенням суду в справі №340/2117/21 було покладено обов`язок негайно поновити позивача на роботі, відповідач безпідставно зволікав з виконанням рішення суду аж до 14.12.2021 року, коли розпорядженням голови Кіровоградської обласної ради "Про поновлення на посаді ОСОБА_1 " №71-к від 14.12.2021 року, позивача було поновлено на посаді заступника керуючого справами виконавчого апарату Кіровоградської обласної ради.

Отже період невиконання рішення суду тривав з 17.08.2021 року 13.12.2021 року, а позивач, відповідно до статті 236 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі за цей період.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 п.2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За приписами пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У цьому спорі виплата позивачу середнього заробітку пов`язана з затримкою виконання рішення суду про поновлення його на роботі у зв`язку з незаконним звільненням, тому середньомісячна заробітна плата повинна обчислюватися, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували цій події (лютий-березень 2021 року).

Для обчислення середньоденного заробітку суд використав довідку Кіровоградської обласної ради від 27.04.2021 року про заробітну плату ОСОБА_1 за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням, надану у справі №340/2117/21. Відповідно до цієї довідки розмір заробітку ОСОБА_1 у лютому 2021 року склав 17 511,56 грн., у березня 2021 року 16 919,38 грн., усього 34430,94 грн. Середньоденна заробітна плата, розрахована із кількості відпрацьованих робочих днів за ці два місяці (38 днів), становить 906,08 грн. Саме із такого середньоденного заробітку Кіровоградський окружний адміністративний суд у справі №340/2117/21 обчислив та стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, зумовленого незаконним звільненням.

На період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі з 17.08.2021 року до 13.12.2021 року припало 83 робочих днів, тому розмір середнього заробітку ОСОБА_1 , який має бути їй компенсований за цей період, становить 75 204,64 грн. (906.08 грн. х 83 дні).

Кошти середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача слід стягнути на його користь з Кіровоградської обласної прокуратури. Сума середнього заробітку визначена судом без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів, а їх нарахування та утримання має бути здійснено роботодавцем як податковим агентом при виплаті цієї суми позивачу.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 75 204,64 грн. середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення її на роботі за період з 17.08.2021 до 13.12.2021, що свідчить про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження правомірності своєї бездіяльності в частині невиконання судового рішення про поновлення позивача на посаді, звернутого до негайного виконання.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №260/1424/18 від 30.04.2020 року.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

При цьому, суд звертає увагу, що норми законодавства України, зокрема КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

У постанові від 12.06.2019 року у справі № 826/18436/16 Верховний Суд зазначив, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді, а отже судом апеляційної інстанції відхиляються доводи апеляційної скарги про затримку виконання судового рішення з незалежних від відповідача причин.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися, чи позивач буде пред`являти виконавчий документ до виконання в частині поновлення його на посаді.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 року у справі №591/772/17.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Стосовно тлумачення в даній справі норм законів суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в п.67 в справі «Вєренцов проти України» (Заява N 20372/11) зазначив, що як би чітко не було положення сформульоване, у будь-якій галузі права … існуватиме неминучий елемент судового тлумачення. Завжди існуватиме потреба у роз`ясненні нечітких норм або тих, що потребують пристосування до обставин, що змінюються.

Щодо інфляційних збитків.

В обґрунтування зазначеної позовної вимоги представник позивача посилається на статтю 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У частині 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, з яким кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання, в силу частин 2 та 3 статті 11 Цивільного кодексу України, може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Разом з тим, стягнення інфляційних втрат регулюється ст.625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.07.2018 р. у справі №2а-11853/10/1570, за змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Кіровоградським окружним адміністративним судом вирішено спір між позивачем та відповідачем (справа №340/2117/21) у сфері публічних правовідносин, а факт виконання судового рішення, прийнятого за результатами розгляду публічно-правового спору, не може бути доказом виникнення цивільно-правових відносин між сторонами у даній справі.

Таким чином, за результатами розгляду справи судом встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та Кіровоградською обласною радою та, як наслідок, відсутність підстав для застосування приписів статті 625 Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення відповідача на користь позивача збитків від інфляції за час затримки виконання рішення Кіровоградського ОАС від 16.08.2021 в справі №340/2117/21 за період з 17.08.2021 по 13.12.2021 в сумі 2413,97 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 160/2211/19.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:

- договір про надання професійної правничої (правової) допомоги;

- квитанція про отриманий гонорар в сумі 7800 грн.

Як вбачається з звіту (акту) про надані послуги у зв`язку із розглядом судової справи вартість наданих адвокатом послуг становить 7800 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання - передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правничої допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.

В той час, з огляду на частикове задоволення позовних вимог відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.90, 139, 242-246, 250, 251, 255 292-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Стягнути з Кіровоградської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 17.08.2021 року по 13.12.2021 року включно, в сумі 75 204,64 грн.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградської обласної ради.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО