Рішення

від 25.03.2024 по справі 520/10927/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25 березня 2024 р. справа № 520/10927/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Державного підприємства "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

Позивач, Державне підприємство "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" (далі за текстом заявник, платник, підприємством, ДП "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД") у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення №0269530901 від 26.11.2021 року.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що підприємство не здійснювало діяльність з зберігання пального, яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального". Відтак, наполягав на відсутності подій вчинення податкового правопорушення, відображеного у тексті акту фактичної перевірки, неправдивості та вигаданості суджень контролюючого органу про протилежне.

Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом контролюючий орган, ГУ ДПС у Харківській області), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що при проведені перевірки встановлено порушення підприємством вимог законодавства в частині використання отриманого пального при здійсненні господарської діяльності, а саме: здійснення діяльності по зберіганню пального у періоді з 01.04.2020 по 21.10.2021 без придбання відповідної ліцензії.

20.03.2024 року на ухвалу суду представником позивача надані пояснення та документи стосовно знаходження на балансі Державного підприємства "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" транспортних засобів, перелічених у позовній заяві; щодо виконання Державним підприємством "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" договорів про виконання ремонту (модернізації) техніки; щодо наявності на підприємстві устаткування, станків та різаків, для роботи яких необхідний газ (скріплений, пропан та ін.); акцизні накладні за період з 01.04.2020 по 21.10.2021 на придбання пального.

21.03.2024 року на ухвалу суду представником відповідача надано до суду витяг з Єдиного реєстру акцизних накладних за період з 01.04.2020 по 21.10.2021 по Державному підприємству "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" .

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, набув правового статусу юридичної особи приватного права, є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності та передане в управління Державного концерну "Укроборонпром", значиться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 08099848, що не заперечується сторонами по справі.

Основний видом господарської діяльності заявника є: 30.40 Виробництво військових транспортних засобів. Окрім цього, до видів діяльності підприємства (за КВЕД) належать: 28.11 Виробництво двигунів і турбін, крім авіаційних, автотранспортних і мотоциклетних двигунів; 25.62 Механічне оброблення металевих виробів; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.81 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями іа тютюновими виробами; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 52.10 Складське господарство; 56.29 Постачання інших готових страв; 71.20 Технічні випробування та дослідження; 72.19 Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук; 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.; 33.11 Ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів; 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 33.20 Установлення та монтаж машин і устаткування; 37.00 Каналізація, відведення й очищення стічних вод.

Вказане підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

11.10.2021р. владним суб`єктом, ГУ ДПС у Харківській області, було видано наказ №7633-П про проведення фактичної перевірки ДП "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД".

Позивач зазначеного наказу у судовому або позасудовому порядку не оскаржував.

Владні приписи зазначеного наказу були реалізовані контролюючим органом у спосіб проведення фактичної перевірки, результати якої оформлені актом від 22.10.2021р. за №18767/20-40-09-01-08/08099848 (далі за текстом - Акт).

Позивач дій контролюючого органу з приводу проведення перевірки у судовому або позасудовому порядку не оскаржував.

У тексті Акту викладені судження контролюючого органу про вчинення Підприємством податкового правопорушення, а саме: порушення положень ч.1, ч.8 ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, напоїв, тютюнових виробів та пального" у зв`язку з неотриманням ліцензії на адресу місця зберігання пального - Харківська область, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 222.

Контролюючим органом під час перевірки за даними Єдиного реєстру акцизних накладних, наданих до перевірки документів, прибуткових та товаротранспортних накладних, копії яких додаються до акту, у період з 01.07.2019 по 21.10.2021 ДП "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" отримано пальне за кодами УКТЗЕД 2710124194, 2710194300, 2711000000, 2711129400, 2711129700, 2711139700 та 2711190000 в загальній кількості 208583,13 л. Із загальної кількості пального у період з 01.04.2020 по 21.10.2021 отримано 88513,98л. Приймання та подальше зберігання пального здійснювалось за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 222. При реєстрації акцизних накладних постачальниками пального зазначено наступні критерії: код операції "3", умови оподаткування "0", напрямок використання "0". Дані критерії використовуються у разі відвантаження продукції на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання - не платник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки. При виїзді за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 222, встановлено наявність території де розташовано комплекс споруд для розташування (зберігання), ремонту та обслуговування військової техніки, зокрема, танків.

За викладеними в акті власними судженнями контролюючого органу у період з 01.04.2020 по 21.10.2021 ДП "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" приймало та зберігало пальне для потреб власного споживання за вказаною адресою за відсутності ліцензії, чим порушено вимоги ч.1, ч.8 ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, напоїв, тютюнових виробів та пального".

26.11.2021р. із посиланням на Акт контролюючим органом було прийнято рішення №0269530901 про застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу у розмірі 500.000,00грн.

Не погодившись із правомірністю згаданого податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відзначає, що суспільні відносини з обігу пального регламентовані, зокрема, приписами Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального" (далі за текстом - Закон України від 19.12.1995р. №481/95-ВР) та Податковим кодексом України.

З 1 січня 2016 року Податковий кодекс України визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов`язком суб`єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов`язаних із обігом пального.

Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6 Податкового кодексу України), а суб`єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224 Податкового кодексу України).

Визначення пального наведено у п.п.14.1.1411 ст.14 Податкового кодексу України, де указано, що пальне - нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у підпункту 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 Кодексу.

До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.

З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до Податкового кодексу України та Закону №481/95-ВР.

З цього часу, Закон №481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми Податкового кодексу України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.

Водночас, така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів: документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).

Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема: зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності».

При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв.

Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, колегія суддів вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Не є акцизним складом пересувним: транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки; паливний бак транспортного засобу.

Отже, системний аналіз наведених норм Податкового кодексу України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Вказані висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 року у справі №540/4291/20.

Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі встановленими обставинами у цій справі, ДП "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" здійснює, у тому числі, ремонт та модернізацію військових транспортних засобів, машин і устаткування промислового призначення.

На ухвалу суду представником позивача надано витяг з балансового обліку підприємства (рахунок 105), завірений підписом директора підприємства та скріплений печаткою підприємства, та інформацію щодо кожного транспортного засобу, з яких вбачається, що на балансі підприємства знаходиться певна кількість транспортних засобів, зокрема: Автобус ПАЗ-3205-110, об`єм паливного бака - 105л, тип пального - бензин; Автомобіль НDС В22R33. об`єм паливного бака - 80л, тип пального - бензин; Автомобіль ГАЗ-31029, об`єм паливного бака - 70л, тип пального - бензин; Автомобіль ЗІЛ-130, об`єм паливного бака - 170л, тип пального - бензин; Автомобіль УАЗ-39621, об`єм паливного бака - 77л, тип пального - бензин; Автосамосвал КАМАЗ-5511, об`єм паливного бака - 175л, тип пального - дизельне паливо; Есковатор ЕО-2681А на базі ЮМЗ 6 АП, об`єм паливного бака - 90л, тип пального - дизельне паливо; КАМАЗ-5320, об`єм паливного бака - 250л, тип пального - дизельне паливо; КАМАЗ-53212, об`єм паливного бака - 250л, тип пального - дизельне паливо; КАМАЗ-53212, об`єм паливного бака - 250л, тип пального - дизельне паливо; КРАЗ-257, об`єм паливного бака - 330л, тип пального - дизельне паливо; Моторолер МУРАВЕЙ ТМ 35402, об`єм паливного бака - 13л, тип пального - бензин; Пожежний автомобіль ЗІЛ-130, об`єм паливного бака - 170л, тип пального - бензин; Самоходне шасі БРДМ-2РХБ, об`єм паливного бака - 280л, тип пального - бензин; Сідельний тягач КАМАЗ-5410, об`єм паливного бака - 250л, тип пального - дизельне паливо; Сідельний тягач КАМАЗ-5410, об`єм паливного бака - 250л, тип пального - дизельне паливо; Сідельний тягач МАЗ-537, об`єм паливного бака - 840л, тип пального - дизельне паливо; Тепловоз ТГК-2, об`єм паливного бака - 770л, тип пального - дизельне паливо; Тепловоз ТГК-2-1, об`єм паливного бака - 770л, тип пального - дизельне паливо; Тепловоз ТГМ 23 Б, об`єм паливного бака - 1200л, тип пального - дизельне паливо; Трактор ДТ-75, об`єм паливного бака - 360л, тип пального - дизельне паливо; Тягач ДО-29, об`єм паливного бака - 1200л, тип пального - дизельне паливо; УАЗ 31622, об`єм паливного бака - 90л, тип пального - бензин.

Також, з наданих представником позивача на ухвалу суду актів приймання виконаних робіт вбачається, що на підприємстві у період з 01.04.2020 по 21.10.2021 перебувала на ремонті (модернізації) військова техніка за договорами про виконання ремонту (модернізації) техніки №342/3/5/18/76 від 28.12.2018 року, №370/3/5/2/1/28 від 10.07.2020 року, №370/3/5/2/1/61 від 09.12.2020 року, №342/3/5/19/48 від 28.12.2019 року, №370/3/5/2/1/34 від 12.08.2020 року №370/3/5/2/1/66 від 16.12.2020 року.

Окрім того, згідно з наданих представником позивача на ухвалу суду Відомості по матеріалах в експлуатації за період з 01.04.2020 по 21.10.2021 року та Витягу з балансового обліку підприємства (рахунок 104) вбачається, що на підприємстві наявне більше 400 видів устаткування, станків та різаків згідно довідки про наявність устаткування, для роботи яких, за твердженням позивача, необхідний газ (скріплений, пропан та ін.).

У позовній заяві позивач визнає, що підприємством дійсно закупало паливо у постачальників, проте не зберігало його, а одразу переливало в ємності паливних баків наявної в підприємства техніки і техніки, яка перебуває на ремонті/модернізації (відповідно до видів діяльності підприємства) та безпосередньо використовувало в господарській діяльності.

Вказане відповідачем не спростовано.

Отже, позивач є кінцевим споживачем придбаного палива у період з 01.04.2020 року по 21.10.2021 року обсягом 88 513,98 л, яке використовується виключно для власних потреб (іншого ГУ ДПС не доводило).

З наведеногої вище вбачається, що такі місця зберігання пального, як паливні баки транспортних засобів, відповідають ознакам, які положення Податкового кодексу України встановлюють як винятки з понять "акцизний склад" та/або "акцизний склад пересувний".

За таких обставин, підстави вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення "зберігання пального", яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону № 481/95-ВР відсутні, відповідно, підприємство не мало обов`язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Крім того, окремо суд зазначає, що перевірка дотримання вимог Закону № 481/95-ВР здійснюється податковими органами шляхом проведення фактичних перевірок, за результатами якої у випадку встановлення порушення норм цього Закону, складається акт перевірки, який згідно з усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Діяльність суб`єкта господарювання зі зберігання пального у місці, яке не підпадає під винятки, передбачені статтею 15 Закону № 481/95-ВР та Податкового кодексу України, без наявності відповідної ліцензії утворює склад правопорушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій в сумі 500 000 грн.

Такі штрафні санкції застосовуються податковим органом у випадку виявлення під час проведення фактичної перевірки складу податкового правопорушення, передбаченого Законом №481/95-ВР, що має бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.

Під час розгляду справ, пов`язаних із притягненням суб`єктів господарювання до відповідальності за таке правопорушення, предметом доказування є саме підтвердження або спростування виявлених та зафіксованих в акті перевірки порушень вимог Закону №481/95-ВР, в якому має бути чітко зазначено, в чому полягає порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, яких саме норм та на підставі яких обставин ґрунтується цей висновок.

Дослідженням Акта перевірки у цій справі, суд встановив, що у ньому не зазначено, фактичне місце зберігання пального. Поряд з цим, в Акті перевірки не відображено і спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).

Враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, суд вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини події з`ясував неповно, діяння особи кваліфікував неправильно, оцінки усім юридично значимим факторам не надав, унаслідок чого міра застосованої юридичної відповідальності не узгоджується із характером, змістом та наслідками діяння особи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вчинене адміністративним органом управлінське волевиявлення призвело до погіршення правового становища заявника за рахунок обтяження додатковим майновим тягарем, у зв`язку з чим, позов підлягає до задоволення.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Щодо витрат на професійну правову (правничу) допомогу, суд зазначає, що у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України ці видатки належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилом ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАСУ для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, зміст складових елементів верховенства права та неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об"єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом вирішення справи.

При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19), де указано, що за положеннями ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009р. у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006р. у справі Двойних проти України, від 30.03.2004р. у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Отже, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 22.06.2022р. по справі №380/3142/20.

Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу фіксованого розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.

Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16.

З наданих позивачем до суду документів вбачається, що для захисту прав та інтересів позивачем було укладено з адвокатом Гордейчук В.В. договір про надання правової (правничої) допомоги від 07.05.2018р., відповідно до п.3.4 якого передбачено, що Клієнт оплачує послуги згідно виставленого рахунку шляхом безготівкового розрахунку на банківський рахунок Адвокатського бюро.

У відповідності до змін, внесених у Договір додатковою угодою №4 від 31.12.2022р., згідно з п.3.5 Договору сторони погодили, що 1 (одна) година праці Адвокатського бюро при надані послуг із супроводження справ в суді, що розглядаються в порядку Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного-процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України в межах міста Харкова становить 3000.00 грн.

На виконання умов Договору між сторонами 22.02.2023р. було складено та підписано акт наданих послуг, яким узгоджено обсяг наданих послуг та їх вартість. До вказаних послуг увійшли наступні: 1) Ознайомлення з первісним матеріалом (документами); аналіз, пошук і вивчення консультацій, судової практики в аналогічних справах; аналіз нормативного матеріалу та безпосереднє складання і подання в Харківський окружний адміністративний суд адміністративного позову про скасування податкового повідомлення-рішення №0269530901 від 26.11.2021 року, підготовка додатків. Загальна тривалість витраченого часу - 7 (сім) годин. Загальна тривалість витраченого часу складає 7 годин, що становить 21.000,00 грн.

На виконання умов Договору Клієнтом сплачено 21.000,00 грн. послуг професійної правничої допомоги, що підтверджується платіжним дорученням.

Вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зважає, що обсяг наданих послуг за вказаним Договором, є неспівмірним зі складністю даної справи.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт є неспівмірним з категорією складності справи.

Окрім того, дана справа ухвалою суду від 15.05.2023р. була віднесена до малозначних та слухалась у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання без повідомлення (виклику) осіб.

Підсумовуючи викладені вище міркування, беручи до уваги правові висновки постанови Верховного Суду від 10.06.2021р. по справі №820/479/18 та від 22.06.2022р. по справі №380/3142/20, враховуючи надані до матеріалів справи документи, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 2.000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про застосування фінансових санкцій №0269530901 від 26.11.2021 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46) на користь Державного підприємства "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" (ідентифікаційний код - 08099848; місцезнаходження 61040, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 222) витрати по оплаті судового збору у розмірі 7.500 (сім тисяч п`ятсот гривень) 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ідентифікаційний код - 43983495; місцезнаходження - 61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46) на користь Державного підприємства "ХАРКІВСЬКИЙ БРОНЕТАНКОВИЙ ЗАВОД" (ідентифікаційний код - 08099848; місцезнаходження 61040, м. Харків, вул. Велика Панасівська, 222) частину витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2.000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя О.В. Старосєльцева