Рішення
від 25.03.2024 по справі 520/37907/23
ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.03.2024 р. справа №520/37907/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - Повелиця Г.В., представника відповідача - Лисенко М.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дриллекс" (далі за текстом - позивач, заявник)до Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)проскасування правових актів індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 06.10.2023р. №003180070705, 2) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення ГУ ДПС у Харківській області від 06.10.2023р. №00318140705.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що податковий кредит з ПДВ у декларації з ПДВ за звітний податковий період червень 2023р. був сформований за рахунок відємного значення з ПДВ, відображеного у податкових деклараціях з ПДВ за січень 2019р., за лютий 2020р.-травень 2020р., за липень 2020р., за вересень 2020р., за листопад 2020р., за лютий 2021р., за квітень 2021р., за червень 2021р., за серпень 2021р., за жовтень 2021р., за листопад 2021р., за лютий 2022р., за травень 2022р.-травень 2023р. 16.06.2023р. контролюючим органом було прийнято рішення про анулювання реєстрації заявника як платника ПДВ у звязку із неподанням податкових декларацій з ПДВ за 12 послідовних звітних податкових періодів календарних місяців. Податкові декларації з ПДВ за звітні податкові періоди лютий 2022р.-травень 2023р. як у паперовій, так і у електронній формі 10.07.2023р. були подані платником податків, але не прийняті контролюючим органом. Стверджував про неправомірність того, що під час обчислення суми грошових зобовязань з ПДВ за «умовним продажем» контролюючим органом було нараховано 395,00грн. ПДВ на товари, придбані без сплати ПДВ (системні блоки) та 11.466,67грн. ПДВ на залишкову вартість лінії для гомогенізації меду, до складу якої увійшла послуга з ремонту на суму 86.000,00грн., котра також була отримана без сплати ПДВ.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у межах перевірки з питання правильності обчислення заявленої до перерахування на рахунок платника у банку суми бюджетного відшкодування з ПДВ у межах звітного податкового періоду з ПДВ, де мала місце подія анулювання реєстрації особи у якості платника ПДВ та застосування правил умовного продажу контролюючим органом цілком правомірно були не взяті до обрахунку неприйняті до обліку податкові декларації з ПДВ за лютий 2022р.-травень 2023р., а також правильно було обраховано суму податкових зобов`язань з ПДВ у процедурі умовного продажу саме із показника залишкової вартості активу.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, а також інших долучених до справи процесуальних документів сторін, заслухавши представників сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов визначену законодавством процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання, є резидентом України - юридичною особою приватного права, обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань під реєстраційним кодом 34954359, набув правового статусу платника податку на додану вартість; вказані обставини сторонами по справі не заперечується.

У поданій заявником до контролюючого органу податковій декларації з ПДВ за звітний податковий період грудень 2021р. (котра була прийнята контролюючим органом до обліку) рядок « 21» (сума відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду визначене у 1.169.703,00грн.

У поданій заявником до контролюючого органу податковій декларації з ПДВ за звітний податковий період січень 2022р. (котра була прийнята контролюючим органом до обліку) рядок « 21» (сума відємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду визначене у 1.149.185,00грн.

Після цієї події заявник припинив подавати до контролюючого органу податкові декларації з ПДВ і у подальшому податкові декларації з ПДВ за звітні податкові періоди лютий 2022р.-травень 2023р. були складені заявником лише 10.07.2023р. як у паперовому вигляді, так і у вигляді електронних документів.

19.06.2023р. контролюючим органом було прийнято рішення від 19.06.2023р. №33368/6/20-40-04-04-17 про анулювання з 16.06.2023р. реєстрації заявника як платника ПДВ у звязку із неподанням податкових декларацій з ПДВ за 12 послідовних звітних податкових періодів календарних місяців. (т.1 а.с.132).

Відносно податкових декларацій заявника з ПДВ за звітні податкові періоди лютий 2022р.-травень 2023р. у вигляді письмових документів контролюючим органом було вчинено оформлене листом від 13.07.2023р. №37723/6/20-40-75-12 управлінське волевиявлення у формі відмови у прийнятті означених документів обовязкової податкової звітності до обліку.

Відносно податкових декларацій заявника з ПДВ за звітні податкові періоди лютий 2022р.-травень 2023р. у вигляді електронних документів контролюючим органом були вчинені окремі оформлені відповідними квитанціями №1 управлінські волевиявлення у формі відмови у прийнятті означених документів обовязкової податкової звітності до обліку.

20.07.2023р. заявник склав і подав до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ за звітний податковий період червень 2023р., де відобразив арифметичне значення рядка « 9» у 444.955,00грн., арифметичне значення рядка « 17» у 1.169.188,00грн., арифметичне значення рядка « 19» у 724.233,00грн., арифметичне значення рядка « 20.2.2» (сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку» у 724.233,00грн.

Звернень до контролюючого органу у порядку п.69.28 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України заявник до субєкта владних повноважень не подавав.

28.08.2023р. субєктом владних повноважень відносно заявника було видано наказ від 28.08.2023р. №3713-п з приводу призначення документальної позапланової виїзної перевірки з питання дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2023р. відємного значення з ПДВ (у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету) у податковій декларації з ПДВ за червень 2023р. від 20.07.2023р. за №9179348604.

Доказів оскаржене цього рішення субєкта владних повноважень до суду або до органу державної виконавчої влади системи ДПС України вищого рівня матеріали справи не містять.

Відтак, суд кваліфікує означене рішення субєкта владних повноважень як таке, що не втратило юридичної сили.

На виконання наказу ГУ ДПС у Харківській області від 28.08.2023р. №3713-п працівниками субєкта владних повноважень була проведена документальна позапланова виїзна перевірка з питання дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2023р. відємного значення з ПДВ (у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету) у податковій декларації з ПДВ за червень 2023р. від 20.07.2023р. за №9179348604.

Доказів оскарження дій субєкта владних повноважень з приводу здійснення указаного заходу податкового контролю до суду або до органу державної виконавчої влади системи ДПС України вищого рівня матеріали справи не містять.

Результати проведеної перевірки були оформлені актом від 06.09.2023р. №27265/20-40-07-05-03/34954359 (далі за текстом - Акт №27265).

У тексті Акту №27265 субєктом владних повноважень викладені власні судження про вчинення позивачем низки податкових правопорушень, а саме: п.184.7 ст.184, п.198.5 ст.198, ст.200 Податкового кодексу України за рахунок безпідставного включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкової декларації з ПДВ за звітний податковий період червень 2023р. суми відємного значення з ПДВ за попередній звітний податковий період травень 2023р. у розмірі 1.168.778,00грн., яка не підтверджена відомостями належно складеної податком податків, поданої до календарної дати анулювання реєстрації платника ПДВ (16.06.2023р.) та прийнятої контролюючим органом податкової декларації з ПДВ за звітний податковий період травень 2023р.; за рахунок безпідставного заявлення до відшкодування на рахунок платника у банку суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 724.233,00грн.; за рахунок заниження на суму 923.737,00грн. розміру податкових зобовязань з ПДВ, котрі підлягали нарахування за процедурою «умовного продажу» через анулювання реєстрації заявника у якості платника ПДВ (44.955,00грн. податкових зобовязань з ПДВ, самостійно обчислених заявником у податковій декларації з ПДВ за звітний податковий період червень 2023р. + 479.192,00грн. податкових зобовязань з ПДВ, занижених за твердженням субєкта владних повноважень у податковій декларації з ПДВ за звітний податковий період червень 2023р. 410,00грн. податкового кредиту з ПДВ).

06.10.2023р. із посиланням на Акт №27265 відповідачем були прийняті: 1) податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00318070705 від 06.10.2023 року про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1.154.671,25грн. (основний платіж - 923.737,00грн., штраф - 230.934,25грн.; 2) податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00318140705 від 06.10.2023 року про зменшення задекларованої до відшкодування на рахунок платника у банку суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі - 724.233,00грн. і застосування 181.058,25грн. штрафу.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінських волевиявлень контролюючого органу за вказаними вище правовими актами індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.

При цьому, суд відзначає, що згідно з п.2 ч.5 ст.44, п.4 ч.4 ст.44, п.5 ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Відповідно до ч.4 ст.77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 ст.79 КАС України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Як то указано у ч.3 ст.79 КАС України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

За приписами ч.4 ст.161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Пунктом 4 ч.2 ст.162 КАС України передбачено, що відзив повинен містити обставини, які визнаються відповідачем.

У силу приписів п.1 ч.4 ст.162 КАС України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Згідно з ч.1 ст.160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.160 КАС України у позові зазначається: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

Також відповідно до п.5 ч.5 ст.160 КАС України у позові зазначається: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Суд відмічає, що текст позову заявника та приєднані до позову докази містять незгоду із правильністю обчислення суб"єктом владних повноважень розміру податкового зобов`язання з ПДВ у процедурі "умовного продажу" виключно: з причини невключення до складу податкового кредиту з ПДВ звітного податкового періоду - червень 2023р. сум від"ємного значення з ПДВ попередніх звітних податкових періодів лютий 2022р.-травень 2023р. за неподаними до настання події прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації заявника у якості платника ПДВ податковими деклараціями з ПДВ лютого 2022р.-травня 2023р. і неприйнятими після настання події прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації заявника у якості платника ПДВ податковими деклараціями з ПДВ лютого 2022р.-травня 2023р.; з причини неправильності обчислення контролюючим органом суми ПДВ у процедурі "умовного продажу" не за ринковою вартістю активів; з причини нарахування 395,00грн. ПДВ на товари, придбані без сплати ПДВ (системні блоки) та нарахування 11.466,67грн. ПДВ на залишкову вартість лінії для гомогенізації меду, до складу якої увійшла послуга з ремонту на суму 86.000,00грн., котра також була отримана без сплати ПДВ.

У судовому засідання представник позивача підтвердив відсутність відображеної у тексті позові і підтвердженої відповідними доказами незгоди із розрахунками суб"єкта владних повноважень за іншими епізодами визначення ПДВ у процедурі "умовного продажу" як на залишкову вартість основних фондів (стор.22-24 Акту №27265; т.1 а.с.40-42), так і на залишкову вартість залишків товарно-матеріальних цінностей (стор.25-54 Акту №27265; т.1 а.с.43-72).

Вирішуючи спір по суті, надаючи правову оцінку обставинам спору та відповідності оскаржених рішень суб"єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Суд відзначає, що суспільні відносини з приводу суті та меж податкового обов`язку, змісту податкової дисципліни, обсягу повноважень органів публічної адміністрації у галузі податкової справи, механізмів та заходів податкового контролю, приводів та порядку і способів та підстав застосування заходів податкового примусу, складу протиправних діянь у вигляді податкових правопорушень, міри юридичної відповідальності винних осіб та правил її реалізації з 01.01.2011р. унормовані, насамперед, приписами Податкового кодексу України.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п.75.1.2 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Підпунктом 78.1.8 ст.78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється у разі коли платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

У спірних правовідносинах складена позивачем податкова декларація з ПДВ за звітний податковий період червень 2023р. містила показник відємного значення з ПДВ понад 100.000,00грн., а тому субєкт владних повноважень цілком правомірно вчинив управлінське волевиявлення з приводу призначення заходу податкового контролюю у вигляді документальної позапланової перевірки.

У спірних правовідносинах позивач не посилався, а суд за власною ініціативою на виконання вимог ч.4 ст.9 КАС України у цілях зясування обєктивної істини у спорі безвідносно до правових позицій сторін та процесуальної поведінки учасників спору не виявив існування доказів порушення субєктом владних повноважень процедури проведення перевірки, котрі б були здатні призвести до виникнення істотних недоліків в результатах або суттєво погіршити правове становище заявника.

Статтею 83 Податкового кодексу України передбачено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; 83.1.4. судові рішення; 83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи; 83.1.7. мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Стосовно епізоду формування податкового кредиту з ПДВ поточного звітного податкового періоду за рахунок відємного значення з ПДВ минулих звітних податкових періодів суд зазначає, що за приписами п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Як то указано у п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку). У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми. Порядок обчислення та накопичення реєстраторами розрахункових операцій та фіскальним сервером контролюючого органу сум податку встановлює Кабінет Міністрів України; в) бухгалтерська довідка, складена відповідно до пункту 36 підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу; г) податкова накладна, складена платником податку відповідно до пункту 208.2 статті 208 цього Кодексу та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У силу п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За змістом п.187.8 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. У випадках, передбачених статтею 191 цього Кодексу, дата виникнення податкових зобов`язань визначається з урахуванням положень статті 191 цього Кодексу.

З наведених норм кодексу чітко та однозначно випливає, що підставою для формування податкового кредиту з ПДВ за загальним правилом є або податкова накладна (належно складена за правилом першої події та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних), або митна декларація з доказами оплати самостійно узгоджених за нею грошових зобовязань з ПДВ.

Відтак, і підставою для підтвердження у подальшому правомірності та правильності обчислення відємного значення з ПДВ є не виключно та податкова декларація з ПДВ, до якої був включений податковий кредит з ПДВ, що зазнав трансформування у відємне значення з ПДВ, а саме податкові накладні чи митні декларації, котрі були використані при формуванні згаданого податкового кредиту разом із податковою декларацією з ПДВ, до якої був включений податковий кредит з ПДВ, що зазнав трансформування у відємне значення з ПДВ.

Але у разі відсутності належно оформленої та прийнятої контролюючим органом податкової декларації з ПДВ попереднього до поточного звітного податкового періоду (рівно як і у випадку неподання учасником суспільних відносин належно оформленої податкової декларації з ПДВ попереднього до поточного звітного податкового періоду) сума відємного значення з ПДВ попереднього до поточного звітного податкового періоду не може бути включена до складу податкового кредиту з ПДВ поточного звітного податкового періоду саме як відємне значення з ПДВ.

У спірних правовідносинах поточним звітним податковим періодом з ПДВ є червень 2023р., коли контролюючим органом було прийнято рішення про анулювання реєстрації заявника у якості платника ПДВ через неподання податкових декларацій з ПДВ протягом 12 послідовних календарних місяців.

До настання події прийняття рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації заявника у якості платника ПДВ через неподання податкових декларацій з ПДВ протягом 12 послідовних календарних місяців заявник належно оформленої декларації з ПДВ за травень 2023р. не подавав.

Подана вже після вже після анулювання реєстрації заявника у якості платника ПДВ декларація з ПДВ за травень 2023р. не може створювати будь-яких юридичних наслідків, позаяк, по-перше, подана не платником ПДВ, по-друге, подана не в електронній, а в паперовій формі, по-третє, не оскаржено управлінське волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу невизнання цього документа податковою декларацією з ПДВ за травень 2023р. і з приводу непроведення відомостей цього документа за інтегрованою карткою платника податків з ПДВ.

Оскільки за податковими деклараціями заявника з ПДВ за звітні податкові періоди лютий 2022р.-травень 2023р. як у вигляді паперових документів, так і у вигляді електронних документів субєктом владних повноважень були вчинені управлінські волевиявлення з приводу відмови у прийнятті цих документів обовязкової податкової звітності до обліку і ці відмови контролюючого органу не оскаржені заявником ані до суду, ані до субєкта владних повноважень вищого рівня (тобто не втратили юридичної сили і є діючими), то суд не знаходить підстав для визнання юридично спроможними доводів заявника стосовно існування правових підстав для врахування відомостей цих податкових декларацій під час вирішення даного спору.

При цьому, окремо суд відзначає, що саме підстава прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації заявника у якості платника ПДВ за п.п."г" п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України (де указано, що реєстрація особи платником ПДВ діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту) автоматично виключає правомірність прийняття контролюючим органом до обліку будь-яких відомостей податкових декларацій з ПДВ минулих звітних податкових періодів, у звязку із неподанням яких і було прийнято відповідне рішення контролюючого органу.

Протилежне тлумачення юридичних наслідків п.п."г" п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України призводить до безпідставного виникнення у контролюючого органу обов"язку прийняти до обліку ті документи обов"язкової податкової звітності, у зв"язку із неподанням яких і було вчинено управлінське волевиявлення з приводу анулювання реєстрації учасника суспільних відносин у якості платника ПДВ.

Тому суд доходить до переконання про те, що прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації особи у якості платника ПДВ за п.п."г" п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України позбавляє таку особу права на уточнення чи виправлення у будь-який спосіб відомостей показників неподаних декларацій з ПДВ як в частині податкового кредиту з ПДВ, так і в частині від`ємного значення з ПДВ.

Також стосовно форми подання заявником декларацій з ПДВ у спірних правовідносинах суд зазначає, що у розумінні п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.

Згідно з п.49.1 ст.49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до п.49.2 ст.49 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Пунктом 49.3 ст.49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

У силу спеціального застереження абз.2 п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Суд вважає, що абз.2 п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України є спеціальною нормою права відносно п.49.3 ст.49 Податкового кодексу України, адже регламентує виключно випадок способу та форми подання саме декларацій з ПДВ, а не будь-яких інших документів обов`язкової податкової звітності.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах платник податків не мав права подавати декларації з податку на додану вартість у паперовій формі.

При цьому, суд зважає, що за змістом запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права учасник суспільних відносин платник податків, котрий не має фізичної змоги виконати чітко та однозначно сформульовані правила закону про спосіб та форму подання декларації з ПДВ у вигляді електронних документів, не може бути свавільно позбавлений права на належно прийнятні умови для виконання податкового обовязку в частині подання документів обов`язкової податкової звітності, але повинен довести існування виключного випадку для подання декларації з ПДВ у паперовій формі.

Між тим, у спірних правовідносинах заявник не посилався на існування факторів нездоланної та непереборної сили, котрі завадили дотриманню вимог закону і поданню декларацій з ПДВ за період лютий 2022р.-травень 2023р. у вигляді електронних документів.

Окрім того, суд зважає, що за правилами п.49.15 ст.49 Податкового кодексу України податкова декларація вважається неподаною за умови порушення норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48, абзаців першого - третього пункту 49.4 статті 49 цього Кодексу та надання або надсилання контролюючим органом платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації, зокрема засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" для податкових декларацій, поданих у такий спосіб.

Судом достеменно встановлено, що у спірних правовідносинах заявник не оскаржував ані управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень з приводу неприйняття податкових декларацій з ПДВ у паперовій формі, ані управлінських волевиявлень субєкта владних повноважень з приводу невнесення відомостей податкових декларацій з ПДВ у паперовій формі до інтегрованої картки платника податків.

Стосовно юридичних наслідків прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації заявника у якості платника ПДВ суд зазначає, що згідно з п.п.«г» п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України реєстрація особи платником ПДВ діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

Відповідно до п.184.5 ст.184 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.

Отже, подія анулювання реєстрації учасника суспільних відносин у якості платника ПДВ за рішенням контролюючого органу позбавляє таку особу права на включення будь-яких сум податкового кредиту з ПДВ до складу податкової декларації з ПДВ того звітного податкового періоду, на який припала подія прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації особи у якості платника ПДВ.

За правилами п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

За приписами п.п.184.7 ст.184 Податкового кодексу України, якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов`язаний визначити податкові зобов`язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Згідно з п.п.184.8 ст.184 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку, реєстрація якого анулюється, має податкові зобов`язання за результатами останнього податкового періоду, така сума податку враховується в суму зменшення бюджетного відшкодування, а в разі його відсутності у строки, визначені цим Кодексом, платник зобов`язаний погасити суму податкових зобов`язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, залишатиметься така особа зареєстрованою як платник цього податку на день сплати такої суми податку чи ні.

Відповідно до п.п.184.9 ст.184 Податкового кодексу України у разі якщо за результатами останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надається протягом строків, визначених цим розділом, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні.

Пунктом 198.5 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Суд відзначає, що після прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації учасника суспільних відносин у якості ПДВ усі подальші господарські операції такого субєкта права не є обєктом справляння ПДВ згідно з ст.196 Податкового кодексу України.

Відтак, за подією прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації учасника суспільних відносин у якості ПДВ такий субєкт права зобов`язаний провести нарахування податкових зобовязань з ПДВ за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту.

За визначенням п.п.14.1.71 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче за мінімальну або індикативну ціну.

Якщо під час здійснення операції обов`язковим є проведення оцінки, вартість об`єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Під час проведення аукціону (публічних торгів) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (публічних торгів), обов`язковість проведення якого передбачено законом.

Якщо постачання товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі форвардного або ф`ючерсного контракту, звичайною ціною є ціна, яка відповідає форвардній або ф`ючерсній ціні на дату укладення такого контракту.

Якщо продаж (відчуження) товарів, у тому числі майна, переданого у заставу позичальником з метою забезпечення вимог кредитора, здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною ціною є ціна, сформована під час такого продажу;

Відповідно до п.189.1 ст.189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли в процедурі обчислення податкових зобов`язань з ПДВ за правилом «умовного продажу» товарів (робіт, послуг) після настання події прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації особи у якості платника ПДВ базою оподаткування ПДВ є вартість придбання товарів (робіт, послуг) або балансова (залишкова) вартість придбаних товарів.

У ході розгляду справи судом достеменно зясовано, що у спірних правовідносинах під час обчислення податкових зобовязань з ПДВ звітного податкового періоду червень 2023р. за правилом «умовного продажу» заявником було за власною вільною волею включено до податкової декларації з ПДВ 444.955,00грн. податкових зобовязань з ПДВ.

Суд відзначає, що згідно з п.2 ч.5 ст.44, п.4 ч.4 ст.44, п.5 ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Відповідно до ч.4 ст.77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 ст.79 КАС України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Як то указано у ч.3 ст.79 КАС України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

За приписами ч.4 ст.161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Пунктом 4 ч.2 ст.162 КАС України передбачено, що відзив повинен містити обставини, які визнаються відповідачем.

У силу приписів п.1 ч.4 ст.162 КАС України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Згідно з ч.1 ст.160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.160 КАС України у позові зазначається: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

Також відповідно до п.5 ч.5 ст.160 КАС України у позові зазначається: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Між тим, у тексті позову не викладено взагалі жодних обставин стосовно тих активів, на вартість яких заявником за правилом "умовного продажу" було нараховано 444.955,00грн. податкових зобовязань з ПДВ.

До матеріалів справи доказів на підтвердження цих обставин заявником не подано.

У судових засіданнях представник позивача на питання суду відповів про те, що ці обставини у тексті позову не відображені, є окремими підставами позову.

Згідно з Актом №27265 у спірних правовідносинах під час обчислення податкових зобовязань з ПДВ звітного податкового періоду червень 2023р. за правилом «умовного продажу» субєкт владних повноважень сформулював судження про заниження заявником податкових зобов`язань з ПДВ на 479.192,00грн. (276.568,00грн. на залишкову вартість основних фондів + 202.624,00грн. на залишкову вартість товарно-матеріальних цінностей).

Відповідні судження відповідача субєкта владних повноважень відображені на стор.22-54 Акту №27265 (т.1 а.с.40-54).

При цьому, жодних зауважень до наявності правових підстав для обчислення за правилом «умовного продажу» за звітний податковий період червень 2023р. 444.955,00грн. податкових зобовязань з ПДВ текст Акту №27265 не містить.

Будь-яких відомостей про те яким чином співвідносяться обсяги та вартість активів платника податків, на які заявником за правилом «умовного продажу» було самостійно нараховано 444.955,00грн., а субєктом владних повноважень було додатково донараховано ще 479.192,00грн. текст позову не містить.

У судових засіданнях представник позивача на питання суду відповів про те, що обставини неправильності визначення контролюючим органом податкових зобовязань з ПДВ за кожним із конкретних та окремих епізодів, відображених на стор.22-54 Акту №27265 (т.1 а.с.40-54) у тексті позову не викладені.

Натомість, представник позивача зосередив увагу суду на тому, що причиною оскарження винесених за Актом №27265 рішень суб"єкта владних повноважень є: невключення до складу податкового кредиту з ПДВ звітного податкового періоду - червень 2023р. сум від"ємного значення з ПДВ попередніх звітних податкових періодів лютий 2022р.-травень 2023р. за неподаними до настання події прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації заявника у якості платника ПДВ податковими деклараціями з ПДВ лютого 2022р.-травня 2023р. і неприйнятими після настання події прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації заявника у якості платника ПДВ податковими деклараціями з ПДВ лютого 2022р.-травня 2023р.; неправильність обчислення контролюючим органом суми ПДВ у процедурі "умовного продажу" не за ринковою вартістю активів; помилкове нарахування 395,00грн. ПДВ на товари, придбані без сплати ПДВ (системні блоки) та нарахування 11.466,67грн. ПДВ на залишкову вартість лінії для гомогенізації меду, до складу якої увійшла послуга з ремонту на суму 86.000,00грн., котра також була отримана без сплати ПДВ.

У звязку із тим, що під час розгляду справи ані позивач, ані відповідач не виконали обов`язку із підтвердження відповідними доказами власних доводів і у межах спірних правовідносин судом не знайдено інших джерел здобуття обєктивних даних про справжні обставини фактичної дійсності, суд змушений керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Оскільки за даним епізодом правова позиція відповідача субєкта владних повноважень грунтується на конкретних та письмово зафіксованих в Акті №27265 обчисленнях, юридична правильність та документальна доведеність яких не спростована позивачем, то суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах розмір обчислених у межах звітного податкового періоду червень 2023р. за правилом «умовного продажу» ПДВ складає - 479.192,00грн. за вирахуванням конкретно оскаржених заявником епізоду донарахування 395,00грн. (що за твердженням заявника припадає на придбання системних блоків без ПДВ) та епізоду донарахування 11.466,67грн. (що за твердженням заявника припадає на придбання послуги з ремонту лінії гомогенізації меду на 86.000,00грн. без ПДВ).

Суд зауважує, що відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

За правилами п.85.4 ст.85 Податкового кодексу України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Пунктом 85.6 ст.85 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Як то указано у п.85.8 ст.85 Податкового кодексу України, посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Тому за даними епізодами (епізод донарахування 395,00грн. (що за твердженням заявника припадає на придбання системних блоків без ПДВ) та епізод донарахування 11.466,67грн. (що за твердженням заявника припадає на придбання послуги з ремонту лінії гомогенізації меду на 86.000,00грн. без ПДВ)) суд визнає доводи заявника обгрунтованими, позаяк у ході проведення заходу податкового контролю суб"єктом владних повноважень не здобуто відповідних доказів формування заявником за цими господарськими операціями податкового кредиту з ПДВ, в Акті №27265 таких суджень не викладено і у ході розгляду справи судом таких доказів до матеріалів справи не подано.

Разом із тим, оскільки заявник у тексті позову не відобразив відповідних доводів із посиланням на докази в їх підтвердження та у ході розгляду справи у порядку ч.1 ст.77 КАС України не довів тих обставин, що активи, з вартості яких самим же заявником за правилом "умовного продажу" та без визначення будь-яких параметрів ринкової вартості ТМЦ було самостійно обчислено ПДВ у розмірі 444.955,00грн. співпадають з активами, із залишкової вартості яких контролюючим органом за правилом «умовного продажу» було обчислено ПДВ у розмірі 479.192,00грн., то суд не знаходить підстав для визнання юридично неправильним і документально недоведеним управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу підсумкового визначення загального розміру ПДВ за правилом «умовного продажу» у спосіб сумування обчисленого платником ПДВ (444.955,00грн.) із обчисленим контролюючим органом ПДВ (479.192,00грн.).

Натомість, у межах даного спору з урахуванням здобутих по справі доказів суд вважає за справедливе визнати доведеним судження саме контролюючого органу про існування підстав для додаткового самостійного визначення ПДВ за правилом «умовного продажу» у сумі 479.192,00грн. за мінусом податкового кредиту з ПДВ, правомірність формування якого також визнана контролюючим органом у тексті Акту №27265 та за мінусом двох вище викладених епізодів донарахування ПДВ за процедурою "умовного продажу" відносно активів, придбання яких з ПДВ проведеною контролюючим органом перевіркою документально не доведено.

Таким чином, підсумкова загальна сума ПДВ заявника за звітний податковий період червень 2023р. повинна складати - 911.876,33грн.

Міркування з приводу відсутності у заявника права на формування податкового кредиту з ПДВ звітного податкового періоду - червень 2023р. як за рахунок від"ємного значення з ПДВ звітного податкового періоду - травень 2023р. чи січень 2022р., так і за рахунок податкового кредиту з ПДВ лютого 2022р.-травня 2023р. викладені судом вище.

Стосовно строку давності суд зазначає, що згідно з п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації або уточнюючої декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань, в межах поданих уточнень, за такою податковою декларацією протягом 1095 днів (2555 дня - у разі проведення перевірки відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу) з дня подання уточнюючого розрахунку (декларації).

У разі виявлення за результатами перевірки порушень інших вимог податкового законодавства, безпосередньо не пов`язаних з декларуванням податкових зобов`язань платником податків, а також порушень вимог іншого, крім податкового, законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) платника податків не пізніше 1095 дня з дня вчинення відповідного правопорушення.

З місцевих податків та/або зборів, за якими передбачено подання річної податкової декларації, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право за результатами перевірки самостійно визначити суму грошових зобов`язань, у разі виявлення ним за результатами перевірки заниження суми визначеного платником податків податкового зобов`язання з цих податків, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати цих податків, визначених відповідними розділами цього Кодексу.

Відповідно до п.102.2 ст.102 Податкового кодексу України грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: 102.2.1. податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано; 102.2.2. посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов`язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Контролюючий орган має право проводити перевірку з питань дотримання вимог статті 393 цього Кодексу фінансовими агентами та власниками рахунків та визначати суму штрафних санкцій (фінансових санкцій, штрафів) у випадках та розмірах, визначених цим Кодексом, не пізніше 1825 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання звіту про підзвітні рахунки, а якщо відповідний звіт був поданий пізніше - за днем його фактичного подання. Строк давності, визначений цим абзацом, не застосовується щодо перевірки фінансового агента, який не подав звіт про підзвітні рахунки за звітний період у визначеному цим Кодексом порядку.

За правилами п.113.1 ст.113 Податкового кодексу України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування грошових зобов`язань, визначеним статтею 102 цього Кодексу.

Як то указано у п.113.2 ст.113 Податкового кодексу України, перебіг строку давності для застосування штрафних (фінансових) санкції (штрафів) зупиняється у випадках, визначених пунктом 102.3 статті 102 цього Кодексу.

Законом України від 17.03.2020р. №533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18.03.2020р., до Податкового кодексу України було внесено зміни, зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено п.521 та п.525.

Відповідно до абзацу 10 п.522 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період з 18.03.2000р. по 31.05.2020р. зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України від 13.05.2020р. №591-IX до пункту 522 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України внесені зміни (набрали чинності 29.05.2020р.), якими в абзаці десятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Крім того, Законом України від 15.03.2022р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (набрав чинності з 17 березня 2022 року) статтю 102 Податкового кодексу України було доповнено пунктом 102.9 такого змісту: « 102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

В подальшому пункт 102.9 статті 102 Податкового кодексу України було виключено на підставі Закону України від 30.06.2023р. №3219-IX, який набрав чинності 01 серпня 2023 року.

Отже, в період з 18 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, строк давності, передбачений статтею 102 ПК України, був зупинений з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а в період з 17 березня 2022 року по 01 серпня 2023 року - у зв`язку з дією правового режиму воєнного, надзвичайного стану.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.12.2023р. по справі №240/34220/22.

Стосовно розміру штрафу, застосованого субєктом владних повноважень на занижену платником суму грошового зобовязання з ПДВ за основним платежем, суд зазначає, що згідно з п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, кваліфікуючою умовою для застосування субєктом владних повноважень штрафу розміром 25% законодавець визначив доведення контролюючим органом обставин умисності діяння платника податків.

Суд зважає, що у розумінні абз.1 п.109.1 ст. 109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

За приписами абз.2 п.109.1 ст. 109 Податкового кодексу України діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.112.1 ст.112 Податкового кодексу України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п.112.2 ст.112 Податкового кодексу України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Як-то указано у п.112.7 ст.112 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків. Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством. Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи.

Звідси слідує, що законодавець обтяжив саме контролюючий органом обов`язком у межах процедури здійснення заходу податкового контролю довести як подію і факт вчинення особою податкового правопорушення, так і відсутність поза межами розумного сумніву інакшого тлумачення реально наявного вчинку особи, окрім як у якості умисного податкового правопорушення для правомірного вчинення управлінського волевиявлення з приводу застосування штрафу у розміром 25 % від суми самостійно визначеного контролюючим органом податкового зобовязання.

У межах даного спору субєкт владних повноважень існування таких обставин у порядку ч.2 ст.77 КАС України не довів, а викладені з цього приводу у тексті Акту №27265 судження субєкта владних повноважень мають суто загальний неконкретизований характер, а тому підлягають кваліфікації виключно у якості необгрунтованих припущень, а не розумних сумнівів у дотриманні учасником суспільних відносин податкової дисципліни.

Тому на суму правомірно визначеного контролюючим органом у даному конкретному випадку податкового зобовязання з ПДВ за процедурою «умовного продажу» та на суму правомірно зменшеного бюджетного відшкодування з ПДВ підлягають застосуванню штрафи у порядку п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, а не у порядку п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України.

Відтак, за епізодом нарахування штрафів понад розмір згідно з п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України відповідні податкові повідомлення рішення слід визнати протиправними та скасувати.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Таке тлумачення судом змісту ч.4 ст.9, ч.1 ст.77, ч.2 ст.77, ст.90, ст.211 КАС України є цілком релевантним правовій позиції, сформульованій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскаржених рішень, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскаржених рішень за епізодом заниження податкових зобов`язань з ПДВ, обчислених за процедурою «умовного продажу» на суму в частині обчислення ПДВ у сумі 11.861,67грн. та за епізодом застосування контролюючим органом штрафу згідно з п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України понад розмір штрафу згідно з п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України.

У решті епізодів, відображених в тексті Акту №27265 у якості вчинення позивачем податкових правопорушень, суд доходить до переконання про визнання суджень субєкта владних повноважень юридично правильними та фактично обґрунтованими з викладених вище міркувань.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність факту порушення власних суб`єктивних прав та інтересів приватної особи.

З огляду на викладені вище міркування, позов підлягає частковому задоволенню.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат належить провести за правилом ст.ст.132-143 КАС України та співвідносно результату розв`язання спору по суті.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 06.10.2023р. №003180070705 в частині визначення основного платежу з ПДВ у сумі 11.861,67грн. та в частині застосування 139.746,72грн. штрафу.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 06.10.2023р. №00318140705 в частині застосування 108.634,95грн. штрафу.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення у повному обсязі складено (виготовлено) у порядку ч.3 ст.243 КАС України і підписано - 25.03.2024р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко

СудХарківський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення25.03.2024
Оприлюднено28.03.2024
Номер документу117919465
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних)

Судовий реєстр по справі —520/37907/23

Ухвала від 18.06.2024

Адміністративне

Другий апеляційний адміністративний суд

Жигилій С.П.

Ухвала від 18.06.2024

Адміністративне

Другий апеляційний адміністративний суд

Жигилій С.П.

Ухвала від 05.06.2024

Адміністративне

Другий апеляційний адміністративний суд

Жигилій С.П.

Ухвала від 28.05.2024

Адміністративне

Другий апеляційний адміністративний суд

Жигилій С.П.

Ухвала від 20.05.2024

Адміністративне

Другий апеляційний адміністративний суд

Жигилій С.П.

Ухвала від 14.05.2024

Адміністративне

Другий апеляційний адміністративний суд

Жигилій С.П.

Ухвала від 30.04.2024

Адміністративне

Другий апеляційний адміністративний суд

Жигилій С.П.

Ухвала від 29.04.2024

Адміністративне

Другий апеляційний адміністративний суд

Жигилій С.П.

Рішення від 25.03.2024

Адміністративне

Харківський окружний адміністративний суд

Сліденко А.В.

Ухвала від 02.01.2024

Адміністративне

Харківський окружний адміністративний суд

Сліденко А.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні