Постанова

від 26.03.2024 по справі 400/9791/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/9791/23

Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Місце ухвалення: м. Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Лук`янчук О.В.

суддів Бітова А.І.

Ступакової І.Г.

при секретарі Качуренко В. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївський області від 03.07.2023 року № 3/2-788/23 про відмову у наданні довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням для визначення посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що з 01.01.2023 року дорівнює 2684 грн.;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївський області надати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням для визначення посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, прожитковою мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн. станом на 01.01.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що Законом № 1402 закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправомірно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом. Таким чином, відповідач повинен надати позивачеві довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного віч ного грошового утримання судді у відставці для розрахунку такої винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на 01.01.2023 року дорівнює 2684 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області задоволено.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївський області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням для визначення посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що з 01.01.2023 року дорівнює 2684 грн.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївський області надати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із застосуванням для визначення посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, прожитковою мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн. станом на 01.01.2023 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Законом № 192710-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2023 року складає 2102 гривні. В обґрунтування своєї правової позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 26.09.2018 р. у справі № 820/1853/17. Вказує, що положення статті 7 Закону № 2710-ІХ, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 гривні, є чинними, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 ороку № 1600-VIII позивача було звільнено з посади судді Корабельного районного суду м. Миколаєва у зв`язку із поданням заяви про відставку.

26.06.2023 року позивач звернувся до ТУ ДСА із заявою про надання довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 року дорівнює 2684 грн.

Листом від 03.07.2023 року № 3/2-788/23 ТУ ДСА повідомило позивача, що суми прожиткового мінімуму на 2023 рік встановлено Законом № 2710, яким запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 01.01.2023 року складає 2102 грн. ТУ ДСА, як розпорядник коштів нижчого рівня нараховувала суддівську винагороду суддям у 2023 році на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 року у розмірі 2102 гривні, тобто в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України.

Положення ст. 7 Закону № 1928, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023 року у розмірі 2102 грн., є чинними і не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню.

Отже, відсутні правові підстави для видачі довідки з урахуванням прожиткового мінімуму саном на 01.01.2023 року у сумі 2684 грн.

Не погоджуючись з відмовою у наданні довідки про суддівську винагороду із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 року становить 2684 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 року (2684,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402 не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), на підставі абз. 5 ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік було неправомірним, а тому прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апелянта виходить з наступного.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно п. 1 ч. 3, ч.ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Поряд з цим, ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб: з 01.01.2023 року 2684,00 грн; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

30.06.2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)».

Названим Законом, серед іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону № 1402, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону № 1402.

Пунктом 1 ч. 3 та п. 1 ч. 4 ст. 135 Закону № 1402 визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Отже розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням з 01.01.2023 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., передбачений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402 у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402.

Однак Закон «Про Державний бюджет України» на відповідний календарний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звертав увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже Законом № 1402 закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», ст. 135 Закону № 1402 викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 року у справі №360/503/21, від 22.06.2023 року у справі №400/4904/21, від 12.07.2023 року у справі №140/5481/22 та від 24.07.2023 року у справі №280/9563/21.

Законом № 1402 закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 року (2684,00 грн.), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402 не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.), на підставі абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.09.2023 року у справі № 240/44080/21, що вірно зазначено судом першої інстанції.

Відповідачами та судом першої інстанції не враховано, що Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.

Конституція України не надає Закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів, а тому доводи апелянта є безпідставними.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про помилковість застосування судом першої інстанції норм права, а отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 09 травня 2023 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Повний текст постанови складено та підписано 26 березня 2024 року .

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова