Рішення

від 26.03.2024 по справі 290/70/24

РОМАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Романівський районний суд Житомирської області

290/70/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 березня 2024 року смт. Романів

Романівський районний суд Житомирської області в складі судді Кірічука М.М., з участю секретаря судового засідання Панасюк К.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі ТОВ «Дієса»), в якому зазначив, що він працював у відповідача на посаді керуючого магазином. Наказом №Z00/07/09/005 від 8 вересня 2023 року позивача було звільнено з посади за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). В день звільнення ОСОБА_1 відповідачем не було проведено розрахунку при звільненні, а саме не виплачено заробітну плату за період з 8 серпня 2023 року по 8 вересня 2023 року в та компенсацію за два дні невикористаної відпустки. У зв`язку з тим, що відповідач в добровільному порядку не провів розрахунок при звільнені, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ТОВ «Дієса» заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 45103,14 грн і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 148463,91 грн, всього разом 193567,05 грн.

Розгляд справи, відповідно до статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (даліЦПК України), проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

31січня 2024 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що невиплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталося внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили. Торгова марка «Eldorado», до якої відноситься ТОВ «Дієса» зазнала значних збитків: ракетним ударом знищена частина товарних запасів на центральному складі; товарні запаси та інші активи в магазинах, що знаходяться в містах Маріуполь, Херсон, Ірпінь, Буча, Мелітополь, Бердянськ, Нова Каховка, частково знищені товарні запаси в магазинах міст Києва та Харкова; втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. За попередніми підрахунками тільки збитки мережі в товарних запасах склали понад 890 млн. грн. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок та інших платежів, непов`язаних із стягненням заробітної плати.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 8 серпня 2023 року по 8 вересня 2023 року перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Відповідно до наказу № Z00/07/09/005 від 7 вересня 2023 року позивач звільнений з займаної посади (керуючий магазином) за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України( далі КЗпП України).

Згідно довідки № Z0000000506 від 31 жовтня 2023 року позивачу нарахований дохід за період з 8 серпня 2023 року по 8 вересня 2023 року в розмірі 45103,14 грн, в тому числі нарахована компенсація за невикористану відпустку за два дні.

Середньоденний дохід позивача на момент звільнення згідно «Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою КМУ № 100 від 8 лютого 1995 року становить 1879,29 грн.

Відповідно до відповіді центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №Ц/1/4053-3В-23 від 22 грудня 2023 року на день звільнення ОСОБА_1 з роботи нараховано та невиплачено 36308,03 грн. Зазначена сума включена відповідачем у довідку № Z0000000506 від 31 жовтня 2023 року в розділі сума до виплати.

Таким чином, позивач не отримав заробітну плату з 8 серпня 2023 року по 8 вересня 2023 року , включаючи компенсацію за невикористану відпустку.

Як передбачено частиною 1 статті 15Цивільного кодексуУкраїни (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1статті 16ЦК України та частиною 1статті 4ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно статті 43Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно статті115 КЗпП України, статті 24Закону України«Про оплатупраці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 21Закону України«Про оплатупраці» працівникмає правона оплатусвоєї працівідповідно доактів законодавстваі колективногодоговору напідставі укладеноготрудового договору.Згідно статті22цього Закону та статті 97КЗпП України суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку (стаття 15 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно вимог статті 47КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини 1 статті 116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 статті 83КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно статті 117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середня заробітна плата обраховується згідно з нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до абзацу 4 частини 1статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки".

Частиною 1статті 24 Закону України "Про відпустки"визначено, зокрема, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Крім того, необхідно зазначити, що у частині 2 статті 233КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до статті 115, 116КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Відповідно до частини 2 статті 30Закону Українивід 24березня 1995року №108/95-ВР«Про оплатупраці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Правила нарахування заробітної плати трудовим законодавством не регламентовано. У cтатті 115 КЗпП України визначено лише порядок її виплати, - не рідше двох разів на місяць.

Незважаючи на те, що військовий стан віднесений до переліку форс-мажорних обставин, це не означає автоматичне звільнення суб`єкта господарювання від доказування. Посилаючись на форс-мажор як на підставу, зацікавленій стороні обов`язково потрібно довести, як саме проявився форс-мажор у конкретному випадку. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору буде однозначно недостатньо.

Зокрема, з цього приводу в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21 зазначено: «... Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом ...».

Тягар доказування впливу форс-мажорних обставин покладається на сторону, яка про них заявляє.

Таким чином, суд не приймає до уваги доводи відповідача про неможливість виплати заробітної плати в період дії воєнного стану, оскільки надані докази не доводять неможливість своєчасної виплати заробітної плати.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами 3, 4 статті 12, частинами 1, 6 статті 81ЦПК України часники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання відповідача на те, що внаслідок ракетних ударів знищена частина товарних запасів на центральному складі; товарні запаси та інші активи в магазинах, що знаходяться в містах Маріуполь, Херсон, Ірпінь, Буча, Мелітополь, Бердянськ, Нова Каховка, частково знищені товарні запаси в магазинах міст Києва та Харкова; втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях суд приймає до уваги. Однак, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу після виникнення зазначених обставин.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінністатті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Таким чином, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність форс-мажорних обставин, не надав беззаперечних доказів про їх існування, не довів суду неможливості здійснити виплату заробітної плати працівнику.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац 2 підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата`і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини 3статті 94 КЗпП Українипитання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цимКодексом, Законом України «Про оплату праці»та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин- відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від03.05.1996, ратифікованоїЗаконом України від14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та компенсації за невиплачену відпустку в розмірі 45103,14 грн. підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 117КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Встановлено,що повнийрозрахунок позаробітній платівідповідачем зпозивачем призвільненні непроведено.Відповідальність запорушення вимогстаттей116-117КЗпП України у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виплат, настає за наявності вини підприємства.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 20 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №13від 24грудня 1999року «Пропрактику застосуваннясудами законодавствапро оплатупраці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Пункт 21 зазначеної постанови передбачає, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Водночас, пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 рокувизначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Згідно з пункту 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином, під час проведення розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки розрахунку при звільненні з використанням даних про середній заробіток позивача.

Відповідно до довідки довідки № Z0000000506 від 31 жовтня 2023 року позивачу нарахований дохід за період з 8 серпня 2023 року по 8 вересня 2023 року в розмірі 45103,14 грн.

Середньоденний дохід позивача на момент звільнення згідно «Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою КМУ № 100 від 8 лютого 1995 року становить 1879,29 грн.

Позивача було звільнено 8 вересня 2023 року, тобто затримка виплати заробітної плати після звільнення настає з 9 вересня 2023 року.

Отже, за період з 9 вересня 2023 року по 28 грудня 2023 року затримка виплати заробітної плати складає 79 робочих днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 148463,91 грн. (1879,29 грн * 79 робочих днів).

Відшкодування, передбачене статтею 117КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Разом з тим, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого саттею 117 КЗпП України.

Критерії оцінки розумності, справедливості та пропорційності сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових відносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи права відповідно до частини 3 статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, за обставин цієї справи суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 40000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, суд зазначає у резолютивній частині рішення присудженні до стягнення кошти без утримання податків й інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством, оскільки такі відрахування є обов`язком роботодавця.

Відповідно до частини 1 статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини 2 статті 141ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 1073,60 грн., оскільки позивач у силу пункту 3 частини 1 та частини 2 статті 8Закону України"Просудовий збір" звільнений від його сплати при зверненні до суду з вказаною позовною вимогою.

Разом з тим за позовну вимогу про стягнення середнього заробітоку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні позивач не звільнений від сплати судового збору та останнім сплачено 1484,63 грн судового збору, враховуючи, що цю позовну вимогу задоволено частково з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 399,36 грн судового збору.

З огляду на наведене, керуючись статтями2, 12,13,76-79, 141, 258, 259,263-265,268,273,274,279,352,354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з товаристваз обмеженоювідповідальністю «Дієса»(адресамісцязнаходження:вул.Велика Васильківська,45м.Київ; ідентифікаційнийкодвЄДРПОУ:36483471)накористь ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) 45103 (сорок п`ять тисяч сто три) грн 14 коп заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, та компенсації за невикористану відпустку з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків і зборів, та 40000 (сорок тисяч) грн 00 коп середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.

Стягнути зтовариства зобмеженою відповідальністю«Дієса» (адресамісцязнаходження:вул.Велика Васильківська,45м.Київ;ідентифікаційнийкод вЄДРПОУ:36483471)на користь ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі399,36 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (адресамісця знаходження:вул. Велика Васильківська, 45 м. Київ; ідентифікаційнийкод вЄДРПОУ:36483471) на користь держави судовий збір в розмірі1073,60 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення в порядку передбаченому підпунктом 15.5 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Суддя М.М. Кірічук