Постанова

від 05.03.2024 по справі 522/21870/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1953/24

Справа № 522/21870/21

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2024 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного медичного університету, треті особи Уповноважений Верховної Ради України з прав людини ОСОБА_2 , Міністерство охорони здоров`я України, Міністерство освіти та науки України про визнання дискримінаційними та незаконними діянь Одеського національного медичного університету у трудових відносинах, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Абухіна Р.Д. 01 червня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою про визнання дискримінаційними та незаконними діянь Одеського національного медичного університету (ОНМедУ) в трудових відносинах з нею.

В якості обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що у трудових відносинах з відповідачем вона мала обґрунтовані особисті правові переконання щодо організації освітнього процесу та управління підконтрольного їй підрозділу кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права ОНМедУ, за які зазнала дискримінації з боку адміністрації ОНМедУ, була розрізненою серед інших керівників структурних підрозділів ОНМедУ аналогічного рівня, не була допущена до нормальної комунікації із керівництвом ОНМедУ; зазнала заходів із позбавлення права на працю, належних умов праці, в ході яких, у тому числі, наказом ОНМедУ прийнято рішення щодо ліквідації кафедри позивача, позбавлено позивача преміювання. Позивачем викладені обставини щодо відсутності відповідей на її службові й доповідні записки, що адресовані відповідачу, дискредитації позивача в формі поширення негативного ставлення, ворожнечі, розповсюдження неправдивої інформації щодо неї, стосовно дискримінації у формі систематичних незаконних, таємних моніторингів діяльності позивача та підконтрольного їй підрозділу, фальсифікації результатів його проведення. Також позивач посилається на наявність дискримінації відносно неї: у формі незаконних перевірок її діяльності та підпорядкованої їй кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права ОНМедУ, у формі утиску брати участь в таких перевірках, а також брати участь у органах управління стосовно питань організації й діяльності даного структурного підрозділу, посилаючись на необґрунтованість ініціативи з ліквідації вказаного підрозділу та дискримінації за особисті переконання, і фальсифікації результатів такої перевірки; у формі незаконного відсторонення від роботи та утиску в праві на інформацію; в праві брати участь в органах управління щодо оновлених освітніх програм і щодо фальсифікації рішень органів управління; у формі створення ситуації, за наявності якої порушуються законні інтереси позивача через незаконність рішення Вченої ради ОНМедУ; у формі створення та забезпечення для позивача належних умов праці й шляхом бездіяльності адміністрації ОНМедУ щодо врегулювання конфліктної ситуації; у формі утиску в преміюванні.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не була надано належної уваги наступним доводам ОСОБА_1 : адміністрація ОНМедУ не відповідала на звернення позивача, натомість на звернення інших працівників адміністрація реагувала; ОСОБА_3 не мав права видавати наказ №47-о ОНМедУ від 08 лютого 2021 року, оскільки він не був керівником державної організації; висновок суду, що позивачку повідомили про наміри проведення моніторингу, є необгрунтованими; з результатами будь-якого законного внутрішнього моніторингу позивача не ознайомили; відповідач здійснив дискримінацію ОСОБА_1 в формі проведення незаконних перевірок тільки в її підпорядкованому структурному підрозділі; відповідачем незаконно позбавлено позивачку премії.

Сторони про розгляд справи на 05 березня 2024 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився представник відповідача.

Сторони про розгляд справи були сповіщені шляхом направлення судових повісток на офіційну електронну адресу.

Колегія суддів зазначає, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 5 ст. 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (ч. 6 ст. 14 ЦПК України).

Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Вказаний висновок також узгоджується із правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20.

При цьому, згідно ч. 5 ст. 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18 від 06 березня 2023 року, справа № 753/19393/20 зазначено, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 07 жовтня 2020 року між Одеським національним медичним університетом та ОСОБА_1 було укладено контракт з завідувачем кафедри обраним за конкурсом (нова редакція контракту від 14 травня 2019 року, укладеного між Одеським національним медичним університетом та ОСОБА_1 ).

Позивач стверджує, що протягом перебування у трудових відносинах з відповідачем вона зазнала дискримінації відносно неї у формі утиску в праві на комунікацію з керівництвом ОНМедУ, яка проявилась у відсутності відповідей на службові й доповідні записки.

Утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери (ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).

Водночас позивач не наводить фактичних даних, які б підтверджували наявність дискримінації у формі утиску відносно неї. Посилання позивача на те, що в.о. проректора ОСОБА_4 відреагувала на Доповідну записку ОСОБА_5 від 28 квітня 2021 року, видавши розпорядження від 05 травня 2021 року, не є належним доказом, який би підтвердив наявність утиску, адже суть Доповідної записки ОСОБА_5 та суть поданих позивачем записок не є аналогічними та не мають наслідком існування схожих ситуацій для позивача та даної особи.

Відносно посилань позивача про дискримінацію у формі систематичних незаконних, таємних моніторингів діяльності позивача та підконтрольного їй підрозділу кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права ОНМедУ судом встановлено наступне.

Наказ ОНМедУ «Про внутрішній моніторинг підрозділів університету» № 47-о від 08 лютого 2021 року, з-поміж яких кафедра соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права ОНМедУ, завідувачем якої являлась позивач, на переконання останнього, був виданий неуповноваженою особою - керівником ОНМедУ ОСОБА_3 , оскільки на час видачі наказу ОСОБА_3 не був зареєстрований як керівник ОНМедУ в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак відзначене не може свідчити про будь-які дискримінаційні прояви відносно позивача, особливо з огляду на те, що Міністерство юстиції України листом № 3167/8.4.4732-20 від 27 березня 2020 року повідомило міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції, що повноваження керівника юридичної особи виникають не з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а з моменту фактичного початку виконання ним своїх обов`язків, на підставі прийнятого уповноваженим органом управління юридичної особи рішення про його призначення (обрання).

Водночас, як встановлено судом, не лише кафедра, завідувачем якої являлась позивач, стала об`єктом внутрішнього моніторингу якості освіти, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, звітом про результати внутрішнього моніторингу якості освіти в Одеському національному медичному університеті за 2020-21 навчальний рік (оприлюднення якого підтверджується наявними в матеріалах справи доказами), доповідною запискою від 28 квітня 2021 року.

Крім того, відповідно до п.п. 19, 21 Плану роботи відділу моніторингу якості освіти НВК ІТНІБО на 2020-21 навчальний рік, що був наданий суду представником відповідача, передбачалось проведення дій, направлених на здійснення внутрішнього моніторингу.

Посилання позивача на те, що їй не повідомляли про проведення моніторингу не відповідають дійсності, адже 15 лютого 2021 року відділом канцелярії та архівних справ на електронні пошти кафедр ОНМедУ, в тому числі, на електронну пошту кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права надсилався наказ «Про внутрішній моніторинг підрозділів університету» № 47-о від 08 лютого 2021 року, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Позивач стверджує, що її не ознайомлювали з результатами будь-яких внутрішніх моніторингів, проте, судом встановлено, що зазначене дійсності також не відповідає, про що свідчить акт «Про відмову ОСОБА_1 поставити підпис про отримання доповідної записки №2-0421 від 28 квітня 2021 року про результати внутрішнього моніторингу стану освітнього процесу в ОНМедУ та перевірки готовності кафедр ОНМедУ до акредитації освітньої програми зі спеціальності 222 «Медицина», який проведено відповідно до наказу ректора «Про внутрішній моніторинг підрозділів університету» від 28 квітня 2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Судом встановлено, що надалі, в зв`язку з тим, що за результатами проведення моніторингу, виявлено, в тому числі, те, що стан освітнього процесу, методичної та іншої документації на кафедрі соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права є незадовільним, та відповідні недоліки усунені не були, згідно з розпорядженням № 8 від 05 травня 2021 року було призначено додаткову перевірку вказаної кафедри, завідувачем якої була позивач. 05 травня 2021 року складено акт «Про неможливість виконання комісією розпорядження № 8 від 05 травня 2021 року щодо перевірки всіх видів діяльності кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права» №1 від 05 травня 2021 року та подано доповідну записку на ім`я ректора ОНМедУ ОСОБА_3 , з огляду на створювані позивачем перешкоди в вигляді ненадання дозволу співробітникам кафедри щодо видачі документації для перевірки комісією.

За результатами проведеної перевірки всіх видів діяльності кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права складено відповідний акт від 13 травня 2021 року, ознайомлюватись з яким ОСОБА_1 також відмовилась, про що складено акт № 5 від 18 травня 2021 року. Відповідно до акту від 13 травня 2021 року встановлено, зокрема, що наявні незадовільний стан кафедри за всіма видами діяльності та неготовність кафедри до проведення акредитації О1П1 спеціальності 222 «Медицина»; завідувачка кафедри ОСОБА_1 не спроможна організувати освітній процес на належному рівні щодо підготовки студентів, інтернів і курсантів, та не відповідає Ліцензійним вимогам щодо завідуючого кафедри та викладача закладу вищої освіти.

11 травня 2021 року було прийнято наказ «Про відсторонення від роботи завідувачки кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права ОСОБА_1 » № 198-0 від 11 травня 2021 року.

Також судом встановлено, що в травні 2021 року ОСОБА_1 , вважаючи порушеними свої права на працю, звернулась до ГУ Держпраці в Одеській області з заявою щодо недодержання ОНМедУ вимог законодавства про працю. На підставі заяви позивача ГУ Держпраці в Одеській області ініційовано проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) ОНМедУ щодо додержання вимог законодавства про працю, а саме додержання вимог законодавства про працю в частині застосування правових норм щодо використання праці, належного оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, оплати праці та з інших подібних питань.

За результатами проведеного інспекційного відвідування ГУ Держпраці в Одеській області складено акт № ОД349/356/АВ від 02 липня 2021 року, відповідно до висновків якого не встановлено порушень законодавства про працю з боку ОНМедУ в частині прийняття наказу № 198-о від 11 травня 2021 року «Про відсторонення від роботи завідувача кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права».

Водночас суд критично сприймає подані представником позивача рішення у справі № 522/10224/21, в якій розглядалась позовна заява ОСОБА_1 , до Одеського національного медичного університету про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи. Оскільки обставини, встановлені у справі № 522/10224/21, не свідчать про наявність дискримінаційних дій відносно позивача в даній справі.

Як зазначає позивач у позові, 05 травня 2021 року ОСОБА_4 видала розпорядження № 8, згідно з яким призначалась комісія для перевірки відповідності співробітників кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права Ліцензійним вимогам та вимогам «Положення про акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» та всіх видів діяльності кафедри з 05 травня 2021 року по 07 травня 2021 року». Після чого, відповідно до тверджень позивача, 19 травня 2021 року ОСОБА_4 подала доповідну записку від 18 травня 2021 року про результати роботи нелегальної комісії. Нелегальність такої комісії позивач пояснює тим, що до її складу входили голова медичної ради ОНМедУ та провідний юрисконсульт юридичного відділу ОНМедУ, а дані посади не передбачені, відповідно до Штатних розписів ОНМедУ, опублікованих на веб-сайті ОНМедУ.

Проте позивачем не надані фактичні дані, які б підтверджували, що викладене свідчить про наявність дискримінації відносно до позивача. Адже згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» і галузевих актів, відповідальним структурним підрозділом Університету за встановленою формою на підставі затвердженої Структури штатної чисельності ОНМедУ розробляються штатні розписи за відповідними бюджетними програмами та вносяться відповідні зміни до них. Враховуючи норми Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, штатний розпис установ затверджується в порядку, визначеному відповідним міністерством (п. 28). Тому суд доходить висновку про те, що встановлений законодавством механізм затвердження штатних розписів не передбачає визначення конкретних часових рамок такого затвердження, і даний факт жодним чином не впливає саме на позивача, оскільки, має відношення до всіх співробітників університету.

Також позивач стверджує, що без жодної законної підстави відносно неї проводились нелегальні, самовільні перевірки, метою та результатом яких була дискредитація позивача та підпорядкованого їй структурного підрозділу; зазначає, що її було відсторонено від роботи на підставі наказу № 198-о від 11 травня 2021 року. Крім того, позивач відзначає, що вона зазнала дискримінації у формі утиску права брати участь в органах управління щодо питань організації та діяльності кафедри, завідувачем якої являлась, необґрунтованості ініціативи ліквідації даної кафедри та дискримінації за особисті переконання, а також стверджує про порушення порядку проведення засідання Вченої ради ОНМедУ 17 червня 2021 року, на якому було прийнято рішення про ліквідацію вказаної кафедри. Відтак, просить суд, у тому числі, визнати незаконним та скасувати дане рішення Вченої ради ОНМедУ від 17 червня 2021 року щодо ліквідації кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права. Проте такі твердження не знаходять свого підтвердження та не були доведені позивачем відповідними фактичними даними, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в справі № 522/1493/22 розглядалась позовна заява особи, яка обіймала посаду декана факультету «Медичний 3», та позовною вимогою у якій було визнання незаконним рішення Вченої ради Одеського національного медичного університету № 266-о від 17 червня 2021 року в частині ліквідації факультету «Медичний 3» та кафедри соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права, завідувачем якої являлась позивач у даній справі ОСОБА_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2022 року відмовлено в задоволенні позову, постановою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2023 року дане рішення залишено без змін. Дослідивши вказані судові рішення, суд дійшов висновку про те, що обставини, якими позивачі обґрунтовують позиції відносно порушення порядку організації та проведення засідання Вченої ради 17 червня 2021 року є аналогічними.

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Проте позивачем не були спростовані обставини, встановлені рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2022 року та постановою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2023 року в справі № 522/1493/22, якими позовна заява визнана необґрунтованою. Водночас судами було вирішено, що вказаний позов не підлягає задоволенню також з огляду на обрання неналежного способу захисту.

Водночас судом встановлено, що в Положенні про Вчену раду Одеського національного медичного університету, вбачається право голови Вченої ради давати доручення в.о. проректору з науково-педагогічної роботи і зокрема підготувати подання про ліквідацію відповідних структурних підрозділів. (п. 4.3.3. Положення). Вказана позиція позивача відносно того, що в.о. проректора не могло бути доручено підготувати подання про ліквідацію структурного підрозділу, суперечить ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про вищу освіту», відповідно до яких структура закладу вищої освіти, статус і функції його структурних підрозділів визначаються статутом закладу вищої освіти та положеннями про відповідні структурні підрозділи. Основними структурними підрозділами закладів вищої освіти (крім коледжів, які не здійснюють підготовку бакалаврів) є факультети, кафедри, бібліотека.

Безпосереднє управління діяльністю закладу вищої освіти здійснює його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Його права, обов`язки та відповідальність визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти (ч. 1 ст. 34 Закону України «Про вищу освіту»).

Керівник закладу вищої освіти в межах наданих йому повноважень вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу вищої освіти, затверджує його структуру і штатний розпис (п. 2 ч. 3 ст. 34 Закону України «Про вищу освіту»).

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (ч. 3 ст. 64 ГК України).

Частиною 2 ст. 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Верховний Суд у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16 виклав правову позицію, відповідно до якої не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати саме правомірність його звільнення. Аналогічну правову позицію ВС було викладено й у постанові від 08 лютого 2021 року в справі № 591/3598/19.

Велика Палата ВС неодноразово формувала правові позиції відносно того, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати ВС від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, постанова Великої Палати ВС від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, постанова Великої Палати ВС від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати ВС від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).

Більш того, судом встановлено, що згідно з наказом «Про введення в дію Рішення Вченої ради Одеського національного медичного університету від 17 червня 2021 року» № 266-о від 17 червня 2021 року ліквідації зазнала не лише кафедра соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права, але й інші структурні підрозділи. Також відбувалась реорганізація інших структурних підрозділів ОНМедУ. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких дискримінаційних проявів відносно позивача.

Також позивач відзначає у позові про наявність дискримінації та дискредитацію відносно неї у формі поширення негативного ставлення, ворожнечі, розповсюдження неправдивої інформації щодо позивача, щодо дискримінації позивача в праві брати участь в органах управління, відносно дискримінації шляхом бездіяльності адміністрації ОНМедУ відносно врегулювання конфліктної ситуації, утиску в преміюванні. Однак позивачем на наведено фактичні дані, які б підтвердили, що дискримінація мала місце.

Суд критично оцінює твердження позивача про те, що доповідною запискою від 28 квітня 2021 року було реалізовано заходи розпалу ворожнечі адміністрації ОНМедУ до неї, адже позивачем не доведено, що дана записка перебувала у вільному доступі й могла вплинути на ставлення до неї оточуючих. Позивачем не надано жодних фактичних даних, які б підтвердили факт появи ворожнечі.

В частині тверджень позивача відносно позбавлення її премії, остання посилається на те, що ОСОБА_6 у квітні 2021 року було нараховано премію, водночас, позивач була позбавлена премії в даний період. Однак суд також критично сприймає дані твердження, оскільки, як встановлено судом, ОСОБА_6 обіймала посаду декана факультету, а позивач була завідувачем кафедри.

В основі ж дискримінації лежить відмінність у ставленні до індивіда чи поводженні з ним. Відповідно, найпершою ознакою прямої дискримінації є докази несприятливого ставлення чи поводження. Несприятливе ставлення має значення для встановлення факту дискримінації, якщо воно несприятливе для однієї особи порівняно з іншою особою, що перебуває в аналогічній ситуації. Однак судом встановлено, що позивач та ОСОБА_6 не перебували в аналогічних ситуаціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЦПК України, в справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних, доказування їх відсутності покладається на відповідача.

У ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» зазначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

У постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 804/2823/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Невід`ємною умовою кваліфікації юридичної ситуації як дискримінації є наявність «захищених ознак» («заборонених підстав дискримінації»). «Захищена ознака» це індивідуальна характеристика, що не повинна братися до уваги для цілей відмінного ставлення чи користування конкретним благом. Проте відповідні ознаки позивачем не наведені, й судом встановлена їх відсутність.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06), яке набуло статусу остаточного 07 лютого 2014 року, у п. 48 указав: Практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях ( рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97, п. 48, ECHR 2002-IV., у п. 49 зазначив: «Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів»).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Згідно з Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Посилання позивача в позовній заяві на дискримінацію відносно неї є безпідставними, оскільки останньою не наведені фактичні дані, які б підтверджували, що дискримінація мала місце, а зі змісту позовних вимог не вбачається, що позивача обмежено у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, що відповідно до положень Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визнавалось би дискримінацією.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 21 березня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе