Рішення

від 08.02.2024 по справі 758/8497/20

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/8497/20

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2024 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Волошиній А.М.,

за участю: представників позивача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

відповідача-1 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Київської міської ради до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Казаєвої Наталії Михайлівни, третя особа: Гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2020 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень, просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Козаєвої Н.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2016 року № 32357939 на земельну ділянку, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 937921180000 за ОСОБА_3 ; 2) зобов`язати ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку орієнтовною площею 17.3 кв.м на АДРЕСА_1 ( код ділянки 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

Позов мотивований тим, що за результатами здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель, що перебувають у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Наталією Михайлівною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2016 № 32357939, яким за ОСОБА_3 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , а саме: гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 . Київська міська рада, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_3 , ні іншим особам у власність чи користування не приймала. Дані факти дають підстави вважати, що ОСОБА_4 здійснила самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності територіальній громаді м. Києва та на підставі неналежних документів здійснив реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна. Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890 проведено обстеження земельної ділянки на АДРЕСА_1 (обліковий код земельної ділянки: 91:066:0005), за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розрібні та цегляні гаражі гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження від 31.01.2020 № 20-0050-07. Дані факти свідчать про намагання ОСОБА_3 в незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді м. Києва згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Враховуючи вищевикладені обставини, Київська міська рада не погоджується з діями приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Козаєвою Наталією Михайлівною, вважає їх такими, що прийняті у спосіб що суперечить нормам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон), а запис про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна таким, що підлягає скасуванню. Щодо неправомірних дій приватного нотаріуса Козаєвої Наталії Михайлівни та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.11.2016 № 32357939, то з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що підставою виникнення права власності стала довідка, серія та номер:ГЖ-2016 № 3762, виданий 29.08.2016, видавник: київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна; Довідка, серія та номер:125, виданий 28.07.2015, видавник: Гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1». З аналізу норм законодавства вбачається, що інститут реєстрації права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому, держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою ведення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно. Враховуючи вищевикладене, рішення приватного нотаріуса Козаєвої Наталії Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32357939 від 15.11.2016 є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і підлягає скасуванню.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 21.08.2020 року провадження у вказаній справі було відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 15.02.2022 року залучено до участі в справі як третю особу на стороні відповідача без самостійних вимог, щодо предмету спору - Гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Протокольною ухвалою від 24.01.2023 року підготовче провадження у справі закрито та призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У червні 2023 року представником третьої особи подані письмові пояснення, в яких просив відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що правовими підставами для здійснення функції землекористувача Гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» щодо земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки № 8000000000.91.066.0005. в інтересах Відповідача-1 є Рішення Виконкому Київської міської ради від 31 березня 1988 року № 316 яким було відведено зазначену земельну ділянку для організації відкритої автостоянки та будівництва зблокованих поверхових кооперативних гаражів на 300 машиномісць на проспекті Правда в м.Києві. Гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» зазначає, що відсутні будь-які рішення Київської міської ради, які б змінювали цільове призначення земельної ділянки, вилучали її з користування Гаражного автокоперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» або зобов`язували землекористувача (ГА «ІНФОРМАЦІЯ_1») її звільнити. Члени гаражного кооперативу, в тому числі Відповідач-1, відкрито володіє, користується та розпоряджається своїм гаражем більш ніж 10 років як і земельною ділянкою на якій розміщено гараж. Також Третя особа вважає що кожний член гаражного кооперативу набуває права власності за набувальною давністю на користуванням земельною ділянкою на якій розміщено гаражі, оскільки добросовісно, відкрито, безперервно та давне володіє земельною ділянкою що розміщена під гаражем. У Гаражного автокоперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та членів автокооперативу в тому числі Відповідача-1 жодного разу не виникало сумніву щодо правомірності володіння земельною ділянкою, оскільки відповідними Рішеннями міської ради були надано дозвіл на розміщення та будівництво гаражів. Відповідачем-1 дотримано всі умови набуття права власності за набувальною давністю та буде звертатись із відповідним позовом до суду. Зазначене спростовує доводи Позивача, що Київська Міська Рада не приймала рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні Відповідачу-1 ні іншим особам у власність чи користування. Окрім цього, Третя особа зазначає, що члени гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» звертались у 2017 році із заявами щодо приватизації земельної ділянки що знаходиться під гаражем до Київської Міської Ради але була надана відповідь членам автокооперативу що зазначена земельна ділянка є складовою частиною гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» питання набуття права власності необхідно вирішувати кооперативу як юридичній особі з метою задоволення потреб членів кооперативу. Позивач був обізнаний про наявність збудованих на території 327 гаражів, що підтверджується Рішенням Київської міської ради № 342/9830 від 23.10.2013 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки, у зазначений період, але не вчиняв будь-яких дій, тобто визнавав правомірність вчинених дій Відповідача-1 та/чи Третьої особи.

В судовому засіданні представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач-1 ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в повному обсязі.

Відповідач-2 Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Казаєва Н.М. будучі повідомлена про день, час та місце розгляду справи належним чином, в судове засідання не з`явилась, подала до суду клопотання, в якому просила розглядати справу за її відсутності, проти задоволення позову заперечувала.

Представник третьої особи - гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» в судове засідання не з`явився, подав до суду письмові пояснення, в яких просив у задоволені позовних вимог позивача відмовити.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 10.11.2016, на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Козаєвої Н.М. від 15.11.2016, індексний номер:32357939, про державну реєстрацію прав за ОСОБА_3 , зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна - гараж № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , загальною площею 17,3 кв. м. за адресою місцезнаходження гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1»: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, право власності було зареєстроване на підставі: довідки, серія та номер: 136, виданий 19.09.2016, видавник: Гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1»; Інформаційна довідка, серія та номер: ГЖ-2016 № 3762, виданий 29.08.2016, видавник: Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна; Довідка, серія та номер: 125, виданий 28.07.2015, видавник: Гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідно до Довідки гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» № 125 Войтешенко В.І. є дійсно членом гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та власником гаражу № НОМЕР_2 , ряд № НОМЕР_1 , за адресою: 04108, м. Київ, проспект Правди, 39, який побудований господарчим способом та введений в експлуатацію 1990 р., сума паю в розмірі 1500,00 грн. сплачена у повному обсязі.

Рішенням Київської міської ради від 23.10.2013 № 342/9830 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 1,45 га для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.

31 січня 2020 року Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код: 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва та за результатами складено Акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07. Обстеження проведено на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890.

У ході вказаного обстеження земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка площею 1, 4548 га (обліковий код: 91:066:0005) на АДРЕСА_1 згідно з даними міського земельного кадастру обліковується за гаражним автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1»; за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі (надання) зазначеної земельної ділянки в користування (власність); інформація щодо державної реєстрації вказаної земельної ділянки у державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї у міському земельному кадастрі відсутня; зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовано індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони.

Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як стверджує позивач у позовній заяві, Київська міська рада як єдиний розпорядник земель комунальної власності жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_3 , ні іншим особам у власність чи у користування не приймала, дані факти дають підстави вважати, що ОСОБА_3 здійснив самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці у АДРЕСА_1 , та мав намір у незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді міста Києва.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є доведена належними доказами наявність певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тобто законодавець пов`язує факт звернення до суду з наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, право власності припиняється у випадках встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо позовних вимог Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що «вимогу про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення сторона у справі не пред`являла, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Крім того, в задоволенні позовних вимог до державних реєстраторів про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів слід відмовити, оскільки державні реєстратори не є належними відповідачами».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 521/21538/19 (провадження № 61-204св22) вказано, що «позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку з здійсненням на думку прокурора самочинного будівництва є неефективними способами захисту, а позовні вимоги про знесення самочинно збудованих будинків, зобов`язання привести земельну ділянку до попереднього стану є недоведеними».

Отже, у даній справі, позовні вимоги Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на думку суду не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо позовних вимог Київської міської ради до приватного нотаріуса.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно з ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року в справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зазначено, що: «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року по справі № 431/7386/19 (провадження № 61-8694св21) зазначено, що: «Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлений судом, підтверджує, що цей спір виник між міською радою та ОСОБА_3 , тому приватний нотаріус є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовної вимоги міської ради до приватного нотаріуса необхідно відмовити із зазначеної підстави.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан.

Згідно з частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, зокрема рішенні від 04.07.2019 у справі «Світлана Ільченко проти України» (Заява № 47166/09) вказує, що: «право власності заявниці на гараж та його постійний характер не ставилися під сумнів двадцять років, поки не почалося нове дороговартісне будівництво на ділянці, яка збіглася з місцем розташування гаража заявниці. «Самовільний» характер користування заявницею земельною ділянкою у цій справі виник не в результаті порушення законодавства на момент будівництва її гаража, а, насамперед, у результаті розвитку українського законодавства в рамках переходу від радянського законодавства, яке не визнавало право приватної власності на землю та оренду у класичному сенсі, до системи, що ґрунтувалася на праві власності та наданні землі в оренду, які наразі характеризують українське земельне законодавство. Усталеним принципом практики суду є те, що умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є важливими для оцінки, чи зберігає оскаржуваний захід необхідний справедливий баланс, і, зокрема, чи покладає він на заявника непропорційний тягар.

До заявниці ставилися як до особи, яка самовільно зайняла земельну ділянку та не мала права не лише на відшкодування, але, у принципі, була зобов`язана відшкодувати владі міста витрати, понесені у зв`язку зі знесенням її гаража. Специфічний характер її ситуації до уваги взято не було. У такій ситуації, коли проект будівництва був, насамперед, спрямований на розбудову житла з метою отримання приватної комерційної вигоди, хоча він також оцінювався національними органами державної влади з точки зору інтересів суспільства через сприяння збільшенню та оновленню наявного житлового фонду, відповідати вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції могло б лише відшкодування, визначене порядком, який гарантує загальну оцінку наслідків експропріації, у тому числі присудження компенсації, яка відповідатиме ринковій вартості відчуженого майна. Жодної такої компенсації разом із належними гарантіями заявниці запропоновано не було».

Європейський суд з прав людини зазначає, що: «за обставин цієї справи, беручи до уваги прецедентне право та наведений нижче аналіз, суд вважає, що застосовною є норма про позбавлення власності. Повертаючись до питання законності втручання, суду важко прийняти твердження уряду про те, що будівлі, які належали компаніям-заявникам, були законно знищені з наступних причин. У зв`язку з цим суд зазначає, що ЦК України чинна на той час, передбачала, що будівництво будівлі вважається самовільним, якщо воно було збудовано на ділянці, яка не була відведена особі, яка вів будівництво; або воно було виділено з іншою метою; або якщо не було відповідного документа на право виконання будівельних робіт або робіт згідно із затвердженим проектом; або якщо це суттєво порушувало будівельні стандарти та правила. Цією ж статтею передбачено, що особа, яка здійснила самовільне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак будівлі були викуплені у держави в 1990-х роках; вони вже були побудовані, і влада ніколи не припускала, що під час будівництва будинків було порушено будь-який закон. Державні органи видали компаніям-заявникам майнові сертифікати, що підтверджують їх приватну власність на будівлі, і ці сертифікати ніколи не були анульовані. Більше того, у договорах оренди конкретно вказувалося, що землю було надано компаніям-заявникам з метою обслуговування та експлуатації кафе та магазину, які розташовані в будівлях (див. пункт 3 вище). Таким чином, на момент винесення рішення № 679 міська рада усвідомлювала, що компанії-заявники є законними власниками будівель, про які йде мова, і що знищення будівель порушить їхні права власності та завдасть шкоди компаніям-заявникам. За таких обставин важко зрозуміти, як на момент видання рішення міської ради від 7 листопада 2012 року могло належним чином кваліфікувати будівлі, що належали компаніям-заявникам, як «самовільне будівництво». Той факт, що земля перебувала у муніципальній власності, а договір оренди закінчився, не скасовував права власності компаній-заявників на будівлі, яке було встановлено належним чином і не залежало від права власності на земельну ділянку. У зв`язку з цим суд зауважує, що ані Уряд, ані національні суди не посилалися на будь-яке національне правове положення, яке визначає міську раду як орган чи один із органів влади, уповноважених приймати рішення щодо експропріації приватної власності. Суд не зміг визначити будь-яке таке національне законодавство самостійно» (CASE OF AZALIYA, TOV AND OTHERS v. UKRAINE, № 31211/14 та № 31338/14, § 20-22, ЄСПЛ, від 09 березня 2023 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішення про організацію відкритої автостоянки, зблокованих одно-дво поверхових кооперативних гаражів було прийнято виконкомом Київської міської ради 31 березня 1988 року № 316, в якому була зазначена адреса: проспект Правди на 300 машиномісць.

Рішення про відведення земельної ділянки та зобов`язання забудовників завершити до 1990 року організацію відкритої автостоянки, будівництво та здачу в експлуатацію зблокованих одно-дво поверхових кооперативних гаражів на 300 машиномісць на проспекті Правди було прийнято виконкомом Київської міської ради 31 березня 1988 року № 316.

Крім того, розпорядженням Київського міського голови від 03.08.2001 року № 969-г про погодження місць розташування об`єктів, зокрема пунктом 10 погоджено гаражному кооперативу місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1 на землях міської забудови орієнтовною площею 1,045 га та приєднано об`єкт до інженерних мереж міста.

Рішенням Київської міської ради № 342/9830 від 232/10/2013 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки.

Отже, гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» з 1988 року є користувачем земельної ділянки площею 1,4548 га (обліковий код 91:066:0005) на проспекті Правди у Подільському районі м. Києва, для обслуговування існуючих гаражів та автостоянки. Користування зазначеною ділянкою є безперервним та відкритим, а докази зворотного, зокрема будь-яких порушень законодавства щодо використання земельної ділянки не за цільовим призначенням не зафіксовано.

Відповідно до довідки ГА «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 23.02.2017 року гаражний бокс № НОМЕР_3 побудований господарським способом та зданий в експлуатацію у 1990 році, а відповідач в особі ОСОБА_3 є власницею гаражного боксу № НОМЕР_1 (ряд № НОМЕР_2 ).

ТОВ «Житлоексперт» було проведено інвентаризацію гаражного боксу НОМЕР_1 (ряд № НОМЕР_2 ) по АДРЕСА_1 , про що складено технічний паспорт на гаражний бокс.

Зазначені документи в своїй сукупності підтверджують, що предмет спору - гаражний бокс № НОМЕР_1 (ряд № НОМЕР_2 ) по АДРЕСА_1 , ГА «ІНФОРМАЦІЯ_1» був збудований господарським способом та введений в експлуатацію в 1990 році на підставі діючих на той час дозвільних документів.

Ураховуючи вищевказане, доводи позивача стосовно того, що Київська міська рада жодних рішень щодо передачі оскаржуваної земельної ділянки у власність або користування, ні ОСОБА_3 , ні іншій особі не приймала, відповідач ОСОБА_3 начебто самочинно здійснив будівництво гаражного боксу, спростовується наявними матеріалами справи, наданими суду представником відповідача, а також документами, які перебувають у володінні ГК «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Позивачем не наведено жодного обґрунтування тієї обставини, що державна реєстрація права власності на збудований та введений в експлуатацію в 1990 році гаражний бокс на відведеній позивачем для цієї мети земельній ділянці порушує його права та охоронювані законом інтереси.

Щодо решти доводів представника позивача суд дійшов наступних висновків.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб було дотримано обґрунтовану пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Стороною позивача не надано суду належних доказів на підтвердження обставин, у чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував позбавлення права власності відповідача.

Усні доводи представника позивача про будівництво метрополітену через зазначену земельну ділянку не підтверджені жодними доказами, які долучені до матеріалів справи, а твердження представника позивача, що така інформація є загальновідомою та розпорядження позивача міститься на сайті Київської міської ради не є доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України, такі відомості не зазначалися стороною позивача у заявах позивача по суті справи, а тому підлягають доведенню у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України.

Будь-яких клопотань позивача про огляд доказів за їх місцезнаходженням відповідно до ст. 85 ЦПК України стороною позивача не заявлялося.

Підсумовуючи викладене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги Київської міської ради є безпідставними та необґрунтованими, які не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги Київської міської ради задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено, а відповідачами не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

В позові Київської міської ради до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Казаєвої Наталії Михайлівни, третя особа: Гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - Київська міська рада (місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141);

Відповідач-1 - ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач-2 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Казаєва Наталія Михайлівна (місцезнаходження: 02140, м.Київ, вул.Мишуги, буд.7-А літ.«Б»);

Третя особа - Гаражний автокооператив «Вікторія» (місцезнаходження: м. Київ, пр.Правди, 39; код ЄДРПОУ 24927279).

Суддя Н. М. Ларіонова