Постанова

від 26.03.2024 по справі 932/4176/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3055/24 Справа № 932/4176/23 Суддя у 1-й інстанції - Овчиннікова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді : Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Драгомерецької А.О.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпрі апеляційнускаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коган Р.В. на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпра від 22грудня 2023року у цивільнійсправі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

02.05.2023року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування посилався на те, що він працював у КП «Муніципальна варта» ДМР у відділі швидкого реагування на посаді водія автотранспортних засобів. Відповідно до наказу № 50-к про припинення трудового договору (контракту) від 04.04.2023 року його було звільнено з посади водія автотранспортного засобу на підставі п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Але насправді його було звільнено за особисту позицію щодо умов праці. З даним наказом не згоден , оскільки відповідачем було порушено процедуру повідомлення позивача щодо зміни істотних умов праці, передбачену ч.3 ст. 32 КЗпП, щодо повідомлення позивача за два місяці , також як таких змін істотних умов праці не передбачалося та не озвучувалося роботодавцем. Позивачем не було надано відмови відповідачу щодо продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці.

В зв`язку зі звільненням йому спричинено моральну шкоду, оскільки було втрачено джерело доходу його родини, тому моральну шкоду позивач оцінив в розмірі 100000 грн.

Просив визнати неправомірним та скасувати наказ № 50-к від 04.04.2023 року про припинення трудового договору на підставі п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів у відділі швидкого реагування КП «Муніципальна варта» ДМР; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04.04.2023 року по дату ухвалення судового рішення по справі ; стягнути моральну шкоду в розмірі 100000 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за два місяці.

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпра від 22грудня 2023року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Вважав, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що відповідачем було порушено процедуру повідомлення позивача щодо зміни істотних умов праці, крім того, зміни істотних умов праці взагалі не передбачалося, а підстави для звільнення є надуманими. Позивачем не надавалася заява про відмову працювати після зміни істотних умов праці.

Зазначеня відповідачем того факту, що позивач з травня 2023 року є військовослужбовцем не підтверджується належними доказами, наявність грамоти не підтверджує такого факту.

Позивач не відмовлявся працювати у відповідача і фактично працював за новою посадовою інструкцією.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанці без змін як законне та обґрунтоване. Звертає увагу на недобросовісність позивача, який перебуваючи на військовій службі, ухилявся від надання підтверджуючої інформації про місце роботи станом на 16.08.2023 року. Позивач не підписав посадову інструкцію і не надав пояснень про причини такої відмови,чим фактично ухилився від продовження роботи в нових умовах.

Всудове засідання з`явилися представник ОСОБА_1 адвокат Коган Р.В. та представник Комунального підприємства «Муніципальна варта» Дніпровської міської ради Коршун С.В..

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціївідповідно довимог частини1статті 367ЦПК Україниза наявнимив нійдоказами вмежах доводівта вимог апеляційноїскарги,апеляційний судвважає,що апеляційнаскарга непідлягає задоволенню з такихпідстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом № 27-к від 31 січня 2020 року ОСОБА_1 прийнято з 01 лютого 2020 року на посаду водія автотранспортних засобів відділу швидкого реагування КП «Муніципальна варта» ДМР, що підтверджується наказом № 27-к від 31 січня 2020 року.

Наказом від26.01.2023року №10затверджено положенняпро відділшвидкого реагування.З метоюналежного визначеннята регламентаціїтрудових правта обов`язківпрацівників,встановлення єдиногопідходу доорганізації трудових відносин на підприємстві пунктом 1 наказу від 27.02.2023 року № 22 затверджено робочу інструкцію водія автотранспортних засобів відділу швидкого реагування.

Пунктом 2 цього наказу встановлено ввести в дію цю інструкцію з дня ознайомлення працівників, але не пізніше дня доведення до відома.

Пунктом 3 наказу від 27.02.2023 року № 22 встановлено, що робочу інструкцію водія в попередній редакції вважати такою, що втратила чинність.

Відповідно до п.4 наказу від 27.02.2023 року начальника відділу швидкого реагування зобов`язано ознайомити працівників відділу швидкого реагування з цим наказом та новими робочими інструкціями під підпис, а у випадку відмови працівника від ознайомлення, вважати такий факт відмовою від продовження роботи з урахуванням змінених істотних умов праці, задокументувати факт відмови та разом зі старшим інспектором з кадрів внести на розгляд директора проект наказу про звільнення на підставі п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Робоча інструкція водія автотранспортних засобів відділу швидкого реагування затверджена наказом відповідача від 27.02.2023 року № 22 має розширений перелік прав та обов`язків працівника порівняно з робочою інструкцією, затвердженою директором підприємства 01.08.2022 року, отже роботодавцем були змінені істотні умови праці, запроваджені на підприємстві і доведені до працівників підприємства, згідно законодавства у період дії воєнного стану.

До наказу від 27.02.2023 року № 22 додано список старших водіїв та водіїв відділу швидкого реагування, які ознайомлені з наказом, серед інших, в графі під номером 22 навпроти прізвища позивача ОСОБА_1 підпис відсутній.

Доповідною запискою начальника відділу швидкого реагування ОСОБА_2 від 03.04.2023 року на ім?я т.в.о. директора підприємства, зареєстрованою в журналі реєстрації внутрішніх документів від 03.04.2023 року N?76/1, доведено до відома, що позивачу ОСОБА_1 надано для ознайомлення наказ від 27.02.2023 року N?22 та затверджену цим наказом робочу інструкцію, які позивач отримав для ознайомлення.

04.04.2023 року в присутності начальника відділу швидкого реагування ОСОБА_2 , фахівця з публічних закупівель ОСОБА_3 , помічника директора з охорони праці ОСОБА_4 позивачу повторно запропоновано ознайомитись під особистий підпис з наказом від 27.02.2023 року N?22 та затвердженою цим наказом робочою інструкцією водія автотранспортних засобів відділу швидкого реагування.

Позивач ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення під особистий підпис з наказом від 27.02.2023 року № 22 та робочою інструкцією водія автотранспортних засобів, про що складено акт від 04.04.2023 року.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка начальник відділу швидкого реагування КП «Муніципальна варта» ДМР Сущенко В.К. підтвердив, що ОСОБА_1 був його підлеглим, працював на посаді водія автотранспортних засобів відділу. Посадові інструкції водія автотранспортних засобів були змінені в лютому 2023 року. Весь особистий склад відділу ознайомився, підписав та погодився зі змінами: було змінено підпорядкування водій тепер підпорядковувався старшому водієві , додано нову функцію для водіїв охорона об`єкта. 29.03.2023 року приблизно о 14.00 годині він зустрівся з ОСОБА_1 та його напарником ОСОБА_5 , попередив про необхідність ознайомитися з посадовою інструкцією. ОСОБА_1 сказав, що йому потрібен час на ознайомлення. Після цього ОСОБА_1 подзвонив йому на мобільний телефон та повідомив, що його не влаштовує нова ієрархія: підпорядкування водія старшому водієві та нова функція водія охороняти об`єкт. 03.04.2023 року він написав про це доповідну керівництву КП. В його присутності 04.04.2023 року в.о. керівника КП ОСОБА_6 ОСОБА_1 неодноразово пропонувалося підписати робочу інструкцію водія автотранспортних засобів відділу швидкого реагування та продовжити роботу на підприємстві. Але ОСОБА_1 відмовився, про що вони склали відповідний акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення. Усі інші працівники, приблизно 30 осіб, підписалися та продовжують працювати. В той же день ОСОБА_1 було звільнено через відмову працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Наказом № 50-к від 04.04.2023 року ОСОБА_1 звільнено з 04.04.2023 року з посади водія автотранспортних засобів відділу швидкого реагування КП «Муніципальна варта» ДМР на підставі п.6 ч.1 ст. 36 КЗпП України з зазначенням причини звільнення відмова працівника від продовження роботи з зв`язку із зміною істотних умов праці.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади через відмову продовжувати роботу у зв`язку зі зміною істотних умов праці на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося із правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням порядку звільнення.

Дії відповідача були правомірними, зумовленими об`єктивними чинниками, волевиявлення позивача у вигляді відмови від продовження роботи на змінених істотних умовах праці, є свідомим, а тому наслідки такої відмови позивача у вигляді звільнення є такими, які настали обґрунтовано.

Позивачем не спростовано надані відповідачем докази, які є належними та допустимими.

Висновок суду першої інстанції узгоджується з положеннями пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, якою передбачено, що підставою припинення трудового договору є відмова працівника від від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що у відповідача відбулася зміна істотних умов праці, а саме: з 27.02.2023 року у відділі швидкого реагування, де працював позивач, внесено зміни до посадової інструкції, якими було введено підпорядкування водія автотранспортних засобів старшому водієві, введено функцію обов`язок водія охороняти об`єкт.

В постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 761/24929/20 викладено правовий виновок, згідно якого посадові обов`язки працівника є також істотними умовами його праці (трудового договору). Тому у випадку виробничої необхідності змінити їх, така зміна має розглядатися як зміна істотних умов праці, для здійснення якої слід дотримуватися відповідних процедур, передбачених чинним трудовим законодавством. Якщо працівник не погодиться на таку зміну в установленому порядку (тобто відмовиться від продовження роботи за колишньою посадою, але з новими посадовими обов`язками), то роботодавець має право звільнити його за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 32 КЗпП України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що наказом від 27.02.2023 року № 22 затверджено робочу інструкцію водія автотранспортних засобів відділу швидкого реагування.

Доводи про те, що відповідачем було порушено процедуру повідомлення позивача щодо зміни істотних умов праці, крім того, зміни істотних умов праці взагалі не передбачалося, а підстави для звільнення є надуманими, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки вирішення питання щодо змін істотних умов праці відноситься лише до компенеції самого підприємства.

Щодо порушення процедури повідомлення позивача щодо зміни істотних умов праці, то суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ від 15.03.2022 року, яким встановлено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьоюстатті 32тастаттею 103 Кодексу законів про працю України,здійснюється непізніш якдо запровадженнятаких умов.

Пунктом 2 наказу №22 від 27 лютого 2023 року передбачалося, що нові посадові інструкції вводяться в дію з дня ознайомлення працівників, але не пізніше дня доведення до відома.

Таким чином процедура повідомлення позивача щодо зміни істотних умов праці відповідачем дотримана.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відмовлявся підписувати нову посадову інструкцію, неодноразово висловлював свою незгоду на роботу із зміненими істотними умовами праці, про що свідчать доповідна записка начальника відділу швидкого реагування ОСОБА_2 від 03.04.2023 року, акти, письмове пояснення свідка ОСОБА_7 та пояснення свідка ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 в телефоному режимі повідомив, що не буде підписувати інструкцію, так як його не влаштовує, що він буде підчинятися старшому водію та виконувати функції охорони.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем при звільненні позивача з роботи було дотримано вимоги трудового законодавства.

Доводи про те, що позивач не відмовлявся працювати за новою посадовою інструкцією і заяви про відмову працювати після зміни істотних умов праці не надавав, що не давало підстав для звільнення, не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки спростовуються встановленими обставинами. Для того, щоб працювати після зміни істотнихумов праці, позивачповинен був ознайомится ізробочою інструкцієюстаршого водіята водіяавтотранспортних засобіввідділу швидкогореагування,затвердженими наказом№22від 27.02.2023року.В списку старшоговодія таводія відділу швидкогореагування напротипризвіщаОСОБА_1 підпис про ознайомлення відсутній. Оформлення відмови від ознайомлення з інструкцією заявою не вимагається діючим законодавством.

Належних та допустимих доказів на підтвердження сукупностіобставин, що мають значення для вирішення спору, позивач суду не надав, а самі по собі пояснення про ці обставини не дають підстав вважати їх установленими. Доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, позивачем не надано.

За встановлених обставин суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки,

викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно достатті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 368, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційнускаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коган Р.В. залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпра від 22грудня 2023року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: