Постанова

від 26.03.2024 по справі 344/1280/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/1280/24

Провадження № 22-ц/4808/455/24

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.

суддів: Баркова В.М., Пнівчук О.В.,

за участю секретаря Струтинської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 24 січня 2024 року, постановлену у складі судді Антоняка Т.М., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Надвірнянська міська рада, про встановлення факту постійного проживання особи зі спадкодавцем на день смерті,

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою в порядку окремого провадження, в якій просить встановити факт, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , на момент смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 як чоловік і єдиний спадкоємець прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , подавши 16.03.2021 року відповідну заяву в нотаріальну контору. До складу даної спадщини входила, зокрема, земельна ділянка площею 0,64 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Парищенської сільської ради, яка належала тещі заявника - ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ІФ №032278 від 20.09.1999 року. Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину на таку ділянку йому було відмовлено.

Після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняв її син ОСОБА_3 - брат ОСОБА_2 , оскільки був зареєстрований разом з померлою за однією адресою. Останній був інвалідом 1 групи, потребував постійного догляду, і такий йому надавала сестра ОСОБА_2 14.11.2012 року він склав на користь сестри заповіт, яким заповів їй все своє майно.

В останні роки ОСОБА_2 проживала разом з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , тому прийняла спадщину після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , хоч і була зареєстрована в м. Івано-Франківську.

Факт такого спільного проживання підтверджується Довідкою Парищенського старостинського округу №09-9 від 09.01.2024 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Тому заявник просить встановити факт постійного спільного проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 на час його смерті.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 24 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заявник подав апеляційну скаргу. Вважає таку ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права.

Зазначає, що в даному випадку відсутні інші спадкоємці і немає спору.

Описані у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 року у справі №205/2102/19-ц, на яку посилався суд першої інстанції, обставини спростовують положення оскаржуваної ухвали, оскільки Верховний Суд зазначав, що висновок судів про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним.

Заявник вказує, що факт, про доведення якого він просить, породжує в подальшому його право оформити спадщину після смерті дружини, тому необхідно встановити факт її проживання з братом на час його смерті. Відтак суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про наявність спору у даних правовідносинах і безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі.

Просить скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду від 24 січня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заінтересована особа - Надвірнянська міська рада правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

В судове засідання апеляційного суду учасники справи повторно не з`явилися, повідомлялися про дату, час та місце слухання справи у встановленому законом порядку.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги, апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду, що оскаржується, зазначеним вимогам не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 30.04.2013 року та серії НОМЕР_2 від 27.02.1970 року відповідно ОСОБА_5 була матір`ю ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 5, 9).

26.05.1984 року ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 уклала шлюб з ОСОБА_1 та змінила прізвище на « ОСОБА_7 », про що свідчить копія Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 26.05.1984 року (а.с. 6).

Відповідно до копії Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ІФ №032278 від 20.09.1999 року ОСОБА_4 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,64 га, розташована на території Парищанської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_4 померла, про що свідчить копія Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 11.02.2013 року (а.с. 7).

Згідно копії Довідки №408 від 27.08.2021 року, виданої старостою Парищенського старостинського округу №9 Надвірнянської міської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_4 на момент смерті проживала та була зареєстрована по АДРЕСА_1 . Разом з нею на момент смерті проживав її син ОСОБА_3 1970 року народження. Заповіт від її імені в Парищенській сільській раді не посвідчувався (а.с. 13).

14.11.2012 року ОСОБА_3 склав заповіт, за яким усе майно, яке належатиме йому на день смерті, заповів своїй сестрі ОСОБА_2 (а.с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, про що свідчить копія Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 05.05.2014 року (а.с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 13.10.2020 року (а.с. 4).

Згідно копії Довідки №09-9 від 09.01.2024 року, виданої старостою Парищенського старостинського округу, ОСОБА_2 проживала по АДРЕСА_1 разом з братом ОСОБА_3 до дня його смерті, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_3 посвідчував заповіт в Парищенській сільській раді на користь сестри ОСОБА_2 №130 від 14.11.2012 року (а.с. 14).

ОСОБА_1 (чоловік ОСОБА_2 ) звернувся до Івано-Франківського міського суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала зі своїм братом ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , на момент смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також заявником надано копію нерозбірливого посвідчення; зазначено, що таке посвідчення інваліда 1 групи ОСОБА_3 від 19.03.2003 року (а.с. 11).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги про встановлення факту спільного проживання особи зі спадкодавцем на час його смерті не можуть розглядатись в окремому провадженні, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Однак апеляційний суд не може погодитися із таким висновком, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Статтею 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спором є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 травня 2021 року у справі №523/19129/19 (провадження №61-10712св20) та від 17 листопада 2021 року у справі №214/1816/20 (провадження 61-6397св21), ухвалі від 2 травня 2022 року у справі №944/2326/21 (провадження №61-3761ск22).

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968сво21).

Згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі №205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі №520/19532/19 (провадження №61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі №554/10125/20 (провадження №61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі №759/12740/21 (провадження №61-126св22)).

Як вбачається з матеріалів справи, метою звернення ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту постійного спільного проживання його покійної нині дружини ОСОБА_2 з її братом ОСОБА_3 на час його смерті є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних для отримання права на спадкування на земельну ділянку площею 0,64 га, розташовану на території Парищанської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала на праві приватної власності матері ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 . Обґрунтовує це тим, що ОСОБА_3 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки був зареєстрований з нею за однією адресою, а дружина заявника ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті брата ОСОБА_3 , оскільки проживала з ним в с. Парище, хоч і була зареєстрована в м. Івано-Франківську. При цьому ОСОБА_4 заповіту на випадок своєї смерті не залишала, а ОСОБА_3 14.11.2012 року склав заповіт, за яким усе майно, яке належатиме йому на день смерті, заповів своїй сестрі ОСОБА_2 . Інших спадкоємців немає, як і немає спору щодо даного майна.

Зазначає, що він звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку, оскільки така належала ОСОБА_2 , яка померла, не залишивши заповіту.

Однак суд не перевірив вказані доводи, не встановив і в своєму рішенні не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, тобто не встановив коло спадкоємців, а також між ким існує спір щодо спадкового майна, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Також суд не з`ясував причини відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про прийняття спадщини, позицію міської ради, яка залучена до участі у справі, наявність у неї претензій щодо спадкового майна.

Необхідність встановлення факту спільного проживання для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору.

Отже, висновок суду про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасним і нічим не підтверджений.

Без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 21 лютого 2024 року у справі №278/304/23 (провадження №61-8713св23), від 31 травня 2023 року у справі №357/11366/22 (провадження №61-3393св23), від 15 квітня 2020 року у справі №302/991/19, від 14 грудня 2022 року у справі №180/2132/21, від 31 травня 2023 року у справі №357/11366/22 та від 07 лютого 2024 року у справі №545/844/23.

З урахуванням викладеного ухвала суду першої інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, та підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 24 січня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: В.М. Барков

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 27 березня 2024 року.