Постанова

від 27.03.2024 по справі 185/10947/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2266/24 Справа № 185/10947/23 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Пищиди М.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він працював на підприємстві відповідача у шкідливих підземних умовах праці 21 рік та 5 місяців. 26 вересня 2019 року його було звільнено за ч. 2 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі. Згідно з довідкою МСЕК від 22 лютого 2021 року у зв`язку з професійним захворюванням йому встановлено 60 % втрати працездатності, рекомендовано медикаментозне лікування, нагляд і лікування у невролога, пульмонолога, ЛОР, стаціонарне лікування. Згідно довідки МСЕК від 14 лютого 2022 року йому повторно встановлено 60 % втрати професійної працездатності. Діагнози професійних захворювань, отриманих на виробництві під час тривалої дії шкідливих факторів, підтверджено та встановлено остаточно в ДУ «Український науковий дослідний інститут промислової медицини» в м.Кривий Ріг з 15 грудня 2020 року. Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 13 січня 2021 року встановлені обставини, за яких виникло професійне захворювання. Оскільки з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків 241000 грн., без урахування утримань з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 120000 грн. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 60000 грн. з утриманням податків та інших обов`язкових платежів, розстрочивши виконання рішення на чотири місяці рівними частинами, з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця.

Апеляційна скарга мотивована тим, що склад правопорушення у діях відповідача відсутній. Спричинення позивачу моральної шкоди у стягнутому судом розмір нічим об`єктивно не підтверджено. За весь час роботи на підприємстві від позивача не надходило жодних скарг щодо умов праці. Звертав увагу на ряд справ, де стягнуті значно менші суми.

Позивач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).

Зважаючи на те, що ціна позову становить 241000 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Як встановлено судом першої інстанції та це підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», у шкідливих умовах праці.

26 вересня 2019 року позивач був звільнений у зв`язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню даної роботи, п.2 ст.40 КЗпП України.

13 січня 2021 року начальником ГУ Держпраці у Дніпропетровській області затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, з якого вбачається, що ОСОБА_1 , 15 грудня 2020 року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини м.Кривий Ріг встановлений діагноз: радикулопатія попереково-крижова; антракосилікоз.

Даним актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів.

Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби медичної та соціальної допомоги серія 12ААА № 063836 від 12 лютого 2021 року ОСОБА_1 встановлено первинно 60 % втрати професійної працездатності, з яких: 45% - радикулопатія; 15% - антракосилікоз.

Довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби медичної та соціальної допомоги серія 12ААА № 066086 від 14 лютого 2022 року ОСОБА_1 встановлено повторно 60 % втрати професійної працездатності, з яких: 45% - радикулопатія; 15% - антракосилікоз до 01 березня 2025 року.

Довідкою до акта огляду МСЕК серія 12ААВ № 154328 від 14 лютого 2022 року ОСОБА_1 повторно встановлена третя група інвалідності по професійному захворюванню з 14 лютого 2022 року до 01 березня 2025 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийняв до уваги стан здоров`я позивача, відсоток втрати професійної працездатності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, істотність вимушених змін в життєвих стосунках. З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120000 грн., з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

З аналізу змісту ст.1167 ЦК України вбачається, що підставами відповідальності за завдану моральну шкоду є наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина останнього.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У відповідності до статті 4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди внаслідок професійного захворювання підлягають доказуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому, чинне законодавство встановлює, що наявність зв`язку між погіршенням стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу підтверджується висновком лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 надано належні та допустимі докази втрати ним професійної працездатності у загальному розмірі 60 % та встановлення 3 групи інвалідності.

Суд першої інстанції, на підставі медичних документів, правильно визначив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, через ушкодження здоров`я у зв`язку з отриманням професійного захворювання, його страждання носять постійний характер, а його здоров`я зазнало незворотні зміни, він втратив працездатність, та вимушений постійно проходити медичні обстеження, лікувальні процедури, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я, в результаті отримання професійних захворювань, пов`язаних з багаторічними шкідливими умовами праці, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд в повній мірі врахував роз`яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд врахував характер отриманих професійних захворювань, тривалий стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 60%, третю групу інвалідності, стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Так суд встановив, що внаслідок професійних захворювань позивач зазнає моральні страждання, оскільки вимушений постійно лікуватися, переносити фізичний біль, дискомфорт та доводи апеляційної скарги відповідача в частині наявності підстав для зменшення моральної шкоди відхиляються.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відповідач в повному обсязі виконував обов`язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.

Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Прохальна частина апеляційної скарги про розстрочення виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, не може бути прийнята до уваги, з огляду на наступне.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство визначає, що питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст. 267 ЦПК України (судом, який ухвалив рішення) або після відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.М. Пищида