Постанова

від 20.03.2024 по справі 910/12788/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2024 р. Справа№ 910/12788/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Калачик В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Авест Буд"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2023

у справі № 910/12788/23 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРД Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авест Буд"

про стягнення 591 802, 25 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

В серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОРД Груп" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авест Буд" про стягнення 591 802,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 2309/1 від 23.09.2021.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/12788/23 позов задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авест Буд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРД Груп" основний борг у розмірі 363470 грн 42 коп., пеню у розмірі 34748 грн 85 коп., 3% річних у розмірі 18402 грн 56 коп., інфляційні втрати у розмірі 120659 грн 86 коп., штраф у розмірі 54520 грн 56 коп та судовий збір у розмірі 8877 грн 03 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 15000 грн 00 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що вірогідними доказами, які не заперечувались і не спростовувались відповідачем підтверджено поставку позивачем відповідачу товару на загальну суму 871379,42 грн та підтверджено часткову оплату відповідачем отриманого товару у сумі 507909,00 грн.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/12788/23, Товариство з обмеженою відповідальністю "Авест Буд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права, зокрема, ст. 642 ЦК України,ст.ст. 91, 210, 263 ГПК України, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

При цьому скаржник посилається на те, що договір поставки, на який посилається позивач, не був підписаним відповідачем, позивачем не надано належних доказів поставки товару відповідачу.

Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на те, що сукупність наданих ним доказів свідчить про укладення договору поставки та наявність заборгованості відповідача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 (колегія суддів: головуюча Ховаківська І.М., Владимиренко С.В., Демидова А.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Авест Буд" на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/12788/23 та призначено її до розгляду в засіданні суду на 13.03.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 за клопотанням ТОВ "Авест Буд" розгляд справи № 910/12788/23, призначений на 13.03.2024, постановлено здійснювати в режимі відеоконференції у системі EasyCon.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 розгляд справи відкладено на 20.03.2024 та продовжено строк її розгляду.

У судовому засіданні 20.03.2024 у режимі відеоконференції взяв участь представник відповідача, який просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач явку свого представника у судове засідання 20.03.2024 не забезпечив. Викладене у відзиві на апеляційну скаргу клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника судом задоволено.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.

Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю "ОРД Груп" було направлено для підписання на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авест Буд" договір поставки №2309/1 від 23.09.2021, умовами якого було передбачено зобов`язання позивача як постачальника передати у власність відповідача як покупця товар, окрему партію товару, визначений відповідно до п. 1.2 цього договору, а покупець - в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар.

Строк дії договору було визначено з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і до 31.12.2022.

Позивачем до матеріалів справи долучено опис вкладення в цінний лист та накладну про направлення відповідачу 18.07.2022 договору поставки № 2309/01 від 23.09.2021 (у двох примірниках).

Проте, підписаний договір відповідачем повернуто не було, про зауваження чи інші причини не підписання позивача неповідомлено.

Крім того, позивач повторно 24.08.2023 направив відповідачу на підписання договір поставки та видаткові накладні разом з супровідним листом від 24.08.2023.

Також, до матеріалів справи долучено видаткові накладні на поставку товару: № 255 від 27.09.2021 на суму 212589,00 грн, № 263 від 28.09.2021 на суму 200707,20 грн, № 264 від 29.08.2021 на суму 94612,80 грн, № 403 від 18.11.2021 на суму 33837,10 грн, № 404 від 19.11.2021 на суму 47814,71 грн, № 410 від 22.11.2021 на суму 49281,90 грн, № 411 від 23.11.2021 на суму 116982,30 грн, № 412 від 24.11.2021 на суму 48495,91 грн, № 413 від 25.11.2021 на суму 67058,50 грн. Загальна вартість товару згідно перелічених видаткових накладних становить 871379,42 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані з боку постачальника, підпис покупця відсутній.

Позивачем до матеріалів справи долучено опис вкладення в цінний лист та накладну про направлення відповідачу 18.07.2022 рахунків на оплату та зазначених вище видаткових накладних (у двох примірниках).

До матеріалів справи також долучено складені позивачем та зареєстровані в ЄРПН податкові накладні по правовідносинах з відповідачем: № 41 від 24.09.2021 на суму 289800,00 грн, № 4 від 28.09.2021 на суму 123496,20 грн, № 45 від 18.11.2021 на суму 33837,10 грн, № 46 від 29.09.2021 на суму 94612,80 грн, № 48 від 19.11.2021 на суму 47814,71 грн, № 53 від 22.11.2021 на суму 49281,90 грн, № 60 від 23.11.2021 на суму 116982,30 грн, № 63 від 24.11.2021 на суму 48495,91 грн, № 65 від 25.11.2021 на суму 67058,50 грн.

З оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за 2021 вбачається поставка позивачем відповідачу товару на загальну суму 1297324,92 грн та часткова оплата з боку відповідача у сумі 933 854,50 грн, дебіторська заборгованість позивача становить 363 470,42 грн.

Відповідачем на користь позивача було сплачено грошові кошти у сумі 289 800,00 грн 24.09.2021 та у сумі 644054,50 грн 22.10.2021, з яких 425945,50 грн було повернуто позивачем відповідачу як зайво перераховані, що підтверджується банківською випискою.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 01-6 від 01.06.2023 щодо сплати заборгованості за поставку товару у сумі 363 470,42 грн.

Залишення зазначеної претензії буз задоволення і стало підставою для звернення ТОВ "ОРД Груп" з позовом у даній справі.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання, окрім вказаної суми основного боргу, позивач також заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 34 748, 85 грн, 3 % річних у розмірі 18 402, 56 грн, інфляційні втрати у розмірі 120 659,86 грн та штраф у розмірі 54 520,56 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції оскаржується у частині задоволених позовних вимог, а тому з огляду на норми частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судом апеляційної інстанції переглядається в цій частині.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частин першої та восьмої статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається.

Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (абзаци перший, другий пункту 198.1 статті 198 ПК України).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України унормовано, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вище вбачається, що норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими цим Законом . Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (в т.ч. у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Матеріалами справи підтверджено, що в ЄРПН зареєстровано податкові накладні по правовідносинах з відповідачем: № 41 від 24.09.2021 на суму 289800,00 грн, № 4 від 28.09.2021 на суму 123496,20 грн, № 45 від 18.11.2021 на суму 33837,10 грн, № 46 від 29.09.2021 на суму 94612,80 грн, № 48 від 19.11.2021 на суму 47814,71 грн, № 53 від 22.11.2021 на суму 49281,90 грн, № 60 від 23.11.2021 на суму 116982,30 грн, № 63 від 24.11.2021 на суму 48495,91 грн, № 65 від 25.11.2021 на суму 67058,50 грн.

З оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за 2021 вбачається поставка позивачем відповідачу товару на загальну суму 1297324,92 грн та часткова оплата з боку відповідача у сумі 933854,50 грн, дебіторська заборгованість позивача становить 363470,42 грн.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що факт отримання відповідачем товару від позивача та наявність заборгованості у заявленому до стягнення розмірі є підтвердженим.

З огляду на зазначене, вище вмотивованим є висновок суду про стягнення з відповідача суму заборгованості з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, апеляційний господарський суд зважає на те, що позивачем не надано доказів укладення між сторонами спору договору поставки № 2309/1 від 23.09.2021 відповідно до частини першої ст. 181 ГК України, як єдиного документа, підписаного сторонами, оскільки він не підписаний з боку відовідача, а відтак, останній не може бути прийнятим в якості належної підстави позовних вимог у даній справі.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як встановлено в ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З огляду на те, що договір поставки № 2309/1 від 23.09.2021 не є укладеним, господарським судом першої інстанції безпідставно застосовано до відповідача штрафні санкції, розмір яких було визначено у такому договорі.

Суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18, про неможливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань за умови невизначення їх у договорі та за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення штрафної санкції у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом.

За таких обставин, судове рішення в частині стягнення з відповідача штрафу та пені є помилковим.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції у частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу не оскаржується, а тому згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України рішення в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Частиною 5 статті 236 ГПК України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 ГПК України).

Судові витрати

Відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позов та апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню, витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу у суді першої інстанції покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авест Буд" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/12788/23 скасувати у частині задоволених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРД Груп" про стягнення пені у розмірі 34 748 грн 85 коп., штрафу у розмірі 54 520 грн 56 коп, судового збору та 2 262 грн витрат на правову допомогу і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі № 910/12788/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авест Буд" (01103, місто Київ, вулиця Михайла Бойчука, будинок 18А, ідентифікаційний код 41530051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРД Груп" (49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Мандриківська, будинок 66, ідентифікаційний код 42786596) 7 537 (сім тисяч п`ятсот тридцять сім) гривень 99 копійок судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та 12 738 (дванадцять тисяч сімсот тридцять вісім) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу у суді першої інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРД Груп" (49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Мандриківська, будинок 66, ідентифікаційний код 42786596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авест Буд" (01103, місто Київ, вулиця Михайла Бойчука, будинок 18А, ідентифікаційний код 41530051) 2 007 (дві тисячі сім) гривень 98 копійок судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 25.03.2024.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко