Постанова

від 25.03.2024 по справі 910/7471/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2024 р. Справа№ 910/7471/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023

у справі №910/7471/23 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спан"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

про стягнення 38 816,55 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спан" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Оператор) 8 168 673,76 грн, з яких: 8 142 617,38 грн - основна заборгованість, 26056,38 грн - пеня, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №4600006928 від 22.12.2022 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/7471/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

12.06.2023 на адресу суду від Товариства надійшла заява про зміну розміру позовних вимог, у якій позивач повідомив про погашення Оператором основної заборгованості у повному обсязі у зв`язку з чим просив суд зменшити розмір позовних вимог на суму основного боргу у розмірі 8 142 617,38 грн та стягнути пеню у сумі 38 816,55 грн.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 вищезазначену заяву Товариства прийнято до розгляду та вирішено здійснювати розгляд справи №910/7471/23 з урахування заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/7471/23 позов Товариства задоволено частково, стягнуто на користь останнього з Оператора пеню в розмірі 38 002,29 грн та 2 627,70 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності факту поставки позивачем відповідачу товару на суму 8 142 617,38 грн, що підтверджується належним чином оформленою видатковою накладною №1886 від 28.02.2023;

- у відповідності до положень пункту 4.2. договору розрахунок за товар мав бути здійснений не пізніше 30.03.2023, однак оплата поставленої продукції відбулася вже після звернення Товариства з даним позовом до суду;

- за розрахунком суду обґрунтований розмір пені становить 38 002,29 грн, оскільки позивачем неправомірно включено до періодів нарахування вказаної штрафної санкції дні фактичної оплати товару;

- доводи Оператора про те, що прострочення виконання зобов`язання сталося через форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є необґрунтованими, оскільки відповідачем не надано суду передбачених законом та договором доказів настання форс-мажорних обставин (непереборної сили), а також відповідних доказів повідомлення позивача, початок дії таких обставин;

- заява про зменшення розміру штрафних санкцій на 99% не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведенням Оператором законодавчо визначених підстав для її задоволення.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Оператор звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а зроблені висновки, не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Оператор наголосив на тому, що:

- судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам відповідача про наявність форс-мажорних обставин, зумовлених введенням на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, які були засвідчені листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1;

- згідно з положеннями постанови НКРЕКП від 17.03.2022 №348 Оператору заборонено використовувати тарифні кошти, отримані як плату за розподіл потужності (транспортування природного газу) на інші цілі, окрім як на ліквідацію наслідків аварійних ситуацій, викликаних веденням воєнних дій на території здійснення ліцензованої діяльності, а також на першочергові заходи, що безпосередньо спрямовані на забезпечення надійної та безпечної експлуатації та підтримання у належному стані об`єктів газорозподільної системи/газотранспортної системи/газосховищ;

- судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, з огляду на незаподіяння позивачу збитків, а тому стягнення пені носить не компенсаційний, а каральний характер.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023 апеляційну скаргу Оператора передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П., яка була розглянута колегією суддів після повернення головуючої судді з навчання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7471/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/7471/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

30.11.2023 матеріали справи №910/7471/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 апеляційну скаргу Оператора на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/7471/23 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

18.12.2023 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, яка була передана головуючому судді після виходу з відпустки 08.01.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Оператора на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/7471/23, розгляд якої вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; Товариству встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 29.01.2024.

Товариство скористалося правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та подало відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є належним доказом, який підтверджує настання обставин непереборної сили;

- тягар доказування щодо незавдання позивачу збитків внаслідок несвоєчасної оплати поставленого товару покладено на відповідача.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

З огляду на межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині неврахування настання форс-мажорних обставин та відмови у зменшення пені на 99%. Не є предметом апеляційного перегляду рішення в частинах встановлення прострочення грошового зобов`язання та визначення обґрунтованого розміру пені.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 22.12.2022 між Товариством (далі за текстом договору - постачальник) та Оператором (далі за текстом договору - покупець) було укладено договір №4600006928 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язується у визначений договором строк передати у власність покупця телефонне обладнання (обладнання ІР-телефонії), зазначене в специфікації, яка наведена в додатку 1 до договору, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити такий товар. Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації.

Відповідно до пункту 3.1. вказаного правочину ціна договору визначається загальною вартістю товарів, зазначених у специфікації, та становить 8 142 617,38 грн (разом із ПДВ).

Розрахунки здійснюються у безготівковій формі в національній валюті шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у розділі 15 цього договору, на умовах, визначених цим договором. Покупець зобов`язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 20 та не пізніше 30 календарних днів з дати поставки (пункти 4.1., 4.2. договору).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що постачальник, якщо є платником ПДВ, зобов`язаний надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі та оформлену належним чином, із зазначенням обов`язкових реквізитів, відповідно до вимог Податкового кодексу України, з дотриманням умов щодо належної реєстрації електронного підпису уповноваженої особи та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних в порядку та в строки, встановлені ПК України.

Згідно з пунктом 5.1. договору постачальник зобов`язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Покупець залишає за собою право змінити місце поставки товару, про що сторони складають додаткову угоду. Постачальник повинен одночасно з товаром передати покупцю документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього договору та чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 5.3. договору поставка товарів здійснюється на умовах DDP "Поставка зі сплатою мита" (місце поставки згідно специфікації), ІНКОТЕРМС (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати в редакції 2010 року), з урахуванням умов пункту 5.1. цього договору. Поставка товару здійснюється на підставі письмових заявок від покупця, які є невід`ємною частиною цього договору.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в дату прийняття товару покупцем за видатковою накладною (пункт 5.6 договору).

Пунктом 5.7 договору передбачено, що приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов`язку з поставки товарів за цим договором та відсутності у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Такі претензії можуть бути заявлені покупцем постачальнику у порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 5.8. договору датою поставки товарів за цим договором є дата підписання покупцем акта приймання товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.14 цього договору та передачі постачальником покупцю в повному обсязі наведених нижче документів: видаткової накладної; документу про підтвердження якості товарів на кожну одиницю (або партію) товару: сертифікати або декларації про відповідність від виробника або імпортера; документу про підтвердження гарантійних зобов`язань виробника на товар; товарно-транспортної накладної; рахунку-фактури; документу про експлуатацію товарів: документація на сайті відповідного виробника.

За умовами пункту 5.9. договору в разі виявлення недоліків в переданих товарах (будь-яка невідповідність товару вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договору або вимогам, що пред`являються до товарів, а також інформації про товар, наданій виробником (постачальником), покупець має право, незалежно від можливості використання товарів за призначенням, вимагати від постачальника за своїм вибором: пропорційного зменшення вартості товарів (підпункт 5.9.1 договору); безоплатного усунення недоліків товарів у визначений покупцем строк, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання постачальником повідомлення про виявлені недоліки (підпункт 5.9.2 договору); відшкодування витрат на усунення недоліків товарів (підпункт 5.9.3).

Згідно з пунктом 5.14. договору приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акту приймання товарів за кількістю та якістю.

Відповідно до пункту 6.1. договору покупець зобов`язаний прийняти поставлені товари у порядку, визначеному цим договором та оплатити товари своєчасно та в повному обсязі згідно умов цього договору, а покупець має право відмовитись від прийняття товарів у разі їх невідповідності якості та комплектності, технічним характеристикам, умовам поставки та відстрочити виконання своїх зобов`язань з оплати товарів до усунення порушень умов договору (підпункт 6.2.3. пункту 6.2. договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.06.2023 (включно), а в частині розрахунків - до їх повного виконання, у той же час закінчення терміну (строку) його дії не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за цим договором, та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього правочину (пункти 12.1., 12.2. договору).

На виконання умов договору, на підставі заявки відповідача на поставку №1 від 17.01.2023 позивач 28.02.2023 поставив відповідачу товар на загальну суму 8 142 617,38 грн, що підтверджується видатковою накладною №1886 від 28.02.2023 (т. 1, а.с. 37) та товарно-транспортною накладною №1886 від 28.02.2023 (т. 1, а.с. 139).

Вказана видаткова накладна підписана кваліфікованими електронними підписами уповноважених представників сторін без будь-яких претензій та/або зауважень щодо кількості та якості товару.

У той же день (28.02.2023) позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №2136-ІТ на суму 8 142 617,38 грн (т. 1, а.с. 137).

28.02.2023 Товариством складено податкову накладну №38 (т. 1, а.с. 140), яка була зареєстрована 14.03.2023, що підтверджується відповідною квитанцією (т. 1, а.с. 142).

29.03.2023 докази реєстрації податкової накладної були надані шляхом направлення на електронну адресу відповідача: shamanovska-oy@tsoua.com.

З метою досудового врегулювання спору, 13.04.2023 Товариство звернулося до Оператора з претензією №2023/04/626-ЦЮ від 10.04.2023, в якій позивач вимагав протягом 7 календарних днів з її отримання сплатити заборгованість у розмірі 8 143 617,38 грн та 8956,88 грн штрафних санкцій.

17.04.2023 вказана претензія була отримана Оператором проте була залишена без відповіді та задоволення.

У зв`язку з несплатою Оператором у повному обсязі вартості поставленого йому товару за договором №4600006928 від 22.12.2022 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів), Товариство звернулося з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 8 142 617,38 грн основного боргу та 26 056,38 грн пені.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи із нижчезазначеного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення Товариством та Оператором договору №4600006928 від 22.12.2022 про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати у встановлений договором строк.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, на підставі заявки відповідача на поставку №1 від 17.01.2023 позивач 28.02.2023 поставив відповідачу товар на загальну суму 8 142 617,38 грн, що підтверджується видатковою накладною №1886 від 28.02.2023 (т. 1, а.с. 37) та товарно-транспортною накладною №1886 від 28.02.2023 (т. 1, а.с. 139).

Після звернення Товариства до суду першої інстанції з даним позовом Оператором у добровільному порядку сплачено позивачу вартість поставленого товару на суму 8 142 617,38 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: від 16.05.2023 №141903 на суму 3 411 380,74 грн, від 16.05.2023 №141902 на суму 2 000 000,00 грн та від 18.05.2023 №142371 на суму 2 731 236,64 грн. Вказана обставина також визнавалася позивачем.

У зв`язку зі сплатою основної заборгованості 12.06.2023 Товариство подало до Господарського суду міста Києва заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просило стягнути з відповідача лише пеню в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (за період з 31.03.2023 по 16.05.2023 на суму боргу 8 142 617,38 грн та з 17.05.2023 по 18.05.2023 на суму боргу 2 731 236,64 грн), що склало 38 816,55 грн.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 вищезазначену заяву Товариства прийнято до розгляду та вирішено здійснювати розгляд справи №910/7471/23 з урахування заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Отже, прийнявши до розгляду заяву Товариства про зменшення розміру позовних вимог, позовні вимоги останнього стосувалися лише стягнення неустойки у розмірі 38 816,55 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Пунктом 7.2 договору визначено, що у разі порушення покупцем строків оплати за цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,01% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов`язань за цим договором.

Нарахування штрафних санкцій починається з дня, що є наступним після останнього дня строку виконання зобов`язання, і закінчується в день, що передує дню виконання зобов`язання в повному обсязі (пункт 7.12. договору).

В силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, пунктом 7.6. договору сторонами узгоджено, що строк нарахування постачальником покупцю штрафних санкцій за договором не обмежується шістьма місяцями з моменту виконання та/або неналежного виконання зобов`язань за договором, у зв`язку з чим, штрафна санкція підлягає нарахуванню за весь період порушення зобов`язання.

За розрахунком місцевого господарського суду, обґрунтований розмір пені становить 38002,29 грн, оскільки Товариством неправомірно включено до періодів нарахування дні, в які відбувалася часткова сплата заборгованості (16.05.2023 та 18.05.2023).

Перевіривши розрахунок позивача заявленої штрафної санкції, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 38 002,29 грн, тобто у меншій сумі, ніж просить позивач. Таким чином, у задоволенні позовних вимог про стягнення 814,26 грн було правомірно відмовлено.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції, Оператор вказував на неврахуванні місцевим господарським судом форс-мажорних обставин.

Згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

За частиною 2 статті 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в постановах: від 25.01.2022 у справі № 904/3886/22, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

У пункті 8.1. договору сторони передбачили, що вони не несуть відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов цього договору у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, а саме: загрози війни, збройного конфлікту або серйозної погрози такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, блокади, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальну військову мобілізацію, військові дії, оголошену та неоголошену війну, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокаду, тощо.

Згідно з пунктом 8.2. договору протягом 10 календарних днів сторони повинні сповістити одна одну про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажора) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажора) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом, виданим уповноваженим органом країни виробника товару, де виникли дані обставини.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним договором зобов`язань внаслідок дії обставин непереборної сили та/або ненадання сертифікату Торгово-промислової палати України/відповідного документу уповноваженого органу країни виробника товару, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань (пункт 8.3. договору).

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в України" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.

Отже, відповідний сертифікат ТПП України є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте, як було правильно встановлено судом першої інстанції, у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа, а також не надав доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.

Також у своїй апеляційній скарзі Підприємство зазначає, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є достатнім доказом настання форс-мажорних обставин.

Однак у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що :

- ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);

- вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;

- лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.

У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд зазначив, що:

- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";

- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;

- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання;

- той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію Російської Федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.

Отже лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №922/193/23.

Також колегія суддів звертає увагу скаржника, що спірний правочин було укладено вже після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України та введення на території України воєнного стану, а відтак сторони повинні були усвідомлювати настання негативних наслідків, зумовлених ворожою агресією.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість доводів відповідача про відсутність його вини внаслідок настання обставин непереборної сили.

Крім цього, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо відсутності фінансової спроможності для здійснення вчасної оплати за поставлений товар, виходячи з того, що абзацом 2 частини 1 статті 617 ЦК України та частиною 2 статті 218 ГК України прямо передбачено, що не вважається випадком, зокрема, недодержання (порушення) своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 99%.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи у суді першої інстанції Оператором було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, у задоволенні якого місцевим господарським судом було відмовлено.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною 2 статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, якщо її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

У цих висновках суд апеляційної інстанції звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (Провадження №14-224цс21) з посиланням на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки колегія суддів виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості, а тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами 1 та 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках судова колегія звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Поряд з викладеним суд апеляційної інстанції зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21).

Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90%, 70% чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 та підтримана у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

З матеріалів справи вбачається, що у відсотковому співвідношенні обґрунтований розмір пені до вартості поставленої продукції складає лише 0,47% (38002,29 грн х 100% / 8 142 617,38 грн).

Таким чином, нарахована позивачем пеня не може бути віднесена до надмірно великих штрафних санкцій порівняно зі збитками кредитора та не змінює стимулюючий, компенсаційний характер неустойки на каральну санкцію.

Крім цього, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов`язань з поставки товару, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №910/14628/17, від 13.06.2018 у справі №910/17259/17, від 14.08.2018 у справі №910/496/18, від 15.08.2018 у справі №910/21804/17, від 22.05.2019 справі №904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі №910/1338/19.

Колегія суддів також погоджується з місцевим господарським судом про те, що відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру пені, а також не наведено поважних причин порушення зобов`язання, що стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем.

Судом апеляційної інстанції враховано доводи відповідача про погіршення його фінансового становища у порівнянні з 2021 роком, однак договір, на підставі якого було поставлено спірну продукцію було укладено у 2022 році, а тому відповідач мав усвідомлювати негативні наслідки несвоєчасного розрахунку за товар. Крім цього, оцінюючи наявну звітну фінансову документацію Оператора, погашення обґрунтованого розміру пені у розмірі 38 002,29 грн кардинально не вплине на фінансове становище відповідача та не призведе до зупинення та/або припинення його діяльності.

Крім цього, згідно зі статтею 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Так, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №910/1338/19 викладено правову позицію, відповідно до якої юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому, укладаючи договір з визначеним строком поставки, сторона повинна була належним чином планувати з урахуванням виду своєї діяльності та специфіки виробництва можливість виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки.

Інші обставини, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру неустойки.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, нез`ясування усіх обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/7471/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Оператора має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/7471/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 у справі №910/7471/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/7471/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир