Постанова

від 26.03.2024 по справі 904/2730/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2730/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А.( доповідача),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

за участю учасників справи:

від скаржника: Цимбалюк В.В., представник ГУ ДПС у Дніпропетровській області;

інші представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2023 року у справі № 904/2730/23 (суддя Примак С.А.)

за заявою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, м.Дніпро

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання", Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг

про визнання грошових вимог на суму 13 437 319,20 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2023 року у даній справі визнано частково грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" на суму 2 240 437,64 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів; 644 986,35 грн - 3 черга задоволення вимог кредиторів та 1 538 800,17 грн - 6 черга задоволення вимог кредиторів. Грошові вимоги на суму 9 013 095,04 грн відхилено.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована посиланням на наступні доводи:

- виходячи з обставин спливу строку давності для стягнення податкового боргу, відсутні підстави для визнання у цій справі кредиторських вимог по орендній платі з юридичних осіб на суму 6 867 447,21 грн, що виникли до 10.07.2020 року, тобто за період з 30.03.2016 року по 30.06.2020 року, заявлені після спливу визначеного статтею 102 ПК України 1095-денного строку, внаслідок чого заявлена кредиторська заборгованість в цій частині є безнадійною та підлягає списанню, а боржник, в свою чергу, вважається вільним від такого грошового зобов`язання;

- виходячи з обставин спливу строку давності для стягнення податкового боргу, відсутні підстави для визнання у цій справі кредиторських вимог по податку на додану вартість на суму 2 145 647,83 грн, що виникли до 10.07.2020 року, тобто за період з 30.11.2014 року по 26.04.2020 року, заявлених після спливу визначеного статтею 102 ПК України 1095-денного строку, внаслідок чого заявлена кредиторська заборгованість в цій частині є безнадійною та підлягає списанню, а боржник, в свою чергу, вважається вільним від такого грошового зобов`язання;

- грошові вимоги кредитора по єдиному внеску у розмірі 3 583 653,24 грн. підтверджуються наданими документами та підлягають визнанню, в т.ч.:2 240 437,64 грн. (основний платіж); 1 343 215,60 грн. (пеня та штрафна санкція).

Не погодившись із вказаною ухвалою, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що судом безпідставно відхилено заявлені ним грошові вимоги на загальну суму 9 013 096,14 грн у зв`язку з тим, що даний податковий борг є безнадійним, і ці доводи суду спростовуються наступним:

- Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 13.05.2020 року № 591-IX внесено зміни, зокрема, до Податкового кодексу України щодо термінів зупинення перебігу строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, а саме пунктом 52-2 встановлено: На період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу;

- також, статтю 102 Податкового кодексу України доповнено пунктом 102.9 згідно із Законом №2120-ІХ від15.03.2022 року, із змінами, внесеними згідно з Законами №2142-ІХ від 24.03.2022 року, №2260-ІХ від 12.05.2022 року. Відповідно до п. 102.9 ст. 102 Податкового кодексу України на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану, що вводиться в Україні, зупиняється перебіг строків, визначених цим кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім випадків, передбачених цим Кодексом;

- враховуючи викладене, зупиняється строк позовної давності в період дії карантину та в період дії правового режиму воєнного стану;

- зупинення перебігу позовної давності означає, що в період існування вказаних обставин позовна давність не обчислюється, він дня припинення цих обставин перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення;

- рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду: від 16.11.2015 по справі №804/12446/15; від 05.06.2015 по справі №804/5579/15; від 26.01.2015 по справі №804/19369/14; від 09.11.2020 по справі №160/13353/19; від 12.12.2017 по справі №804/7535/17; від 17.07.2017 по справі №804/3169/17; від 24.11.2016 по справі №804/7177/16; від 14.11.2016 по справі №804/6395/16; від 17.08.2016 по справі №804/4810/16; від 19.07.2022 по справі №160/238/22 задоволено вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо стягнення податкового боргу з розрахункових рахунків боржника у період з 30.03.2016 по 30.06.2020. (по орендній платі з юридичних осіб), у період з 30.11.2014 по 26.04.2020 (по податку на додану вартість) на загальну суму 9 999 723,60 грн. (орендна плата 7 330 198,92 грн., ПДВ 269 524,68 грн.). Станом на 24.07.2023 податковий борг по вищезазначеним рішенням не погашено;

- відповідно до п. 102.4 ст. 102 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним;

- п.102.4 ст.102 Податкового кодексу України передбачено спеціальний строк позовної давності задля можливості звернення до суду із позовною заявою про стягнення податкового боргу;

- податковий борг, не погашений протягом 1095 днів, підлягає списанню тільки у разі відсутності рішення суду, яким стягнуто такий податковий борг;

- посилання суду на те, що відхилені вимоги є безнадійним боргом, суперечать п.102.4 ст.102 Податкового кодексу України в наступній частині: Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним;

- з огляду на вищевказане відсутні підстави вважати такий податковий борг безнадійним.

У відзиві на апеляційну скаргу ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Касаткін Д.М. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції арбітражний керуючий вказує, що:

- заява Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з кредиторськими вимогами до боржника не містить жодних аргументованих пояснень та жодних змістовних розрахунків нарахування та підстав виникнення вимог до боржника у заявленому розмірі;

- як на підтвердження підстав виникнення заборгованості у заявленому розмірі скаржника посилався лише на документи, які були додані як додаток до цієї заяви, без жодного пояснення безпосередньо в самій заяві;

- додані до заяви додатки не містили жодного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду про стягнення з боржника боргу, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі. Крім того, заява не містить жодного згадування про вказані судові рішення;

- скаржником не надано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, на які він посилається в апеляційній скарзі ні до заяви з грошовими вимогами, ні до апеляційної скарги;

- скаржником не надано жодних пояснень та детальної аргументації, підтвердження детальної прив`язки та відповідності сум, вказаних у зазначених ним судових рішеннях, до грошових вимог у заявленому розмірі;

- посилання скаржника на порушення судом першої інстанції положень п.102.4 ст.102 Податкового кодексу України безпідставні, оскільки заявником у поданій заяві не вказано про наявність будь-яких судових рішень про стягнення заборгованості з боржника;

- строки позовної давності, передбачені статтями 256, 257, 267 Цивільного кодексу України, відрізняються від строку давності стягнення податкового боргу, визначеного ст.102 Податкового кодексу України, який є строком існування відповідного податкового зобов`язання, по закінченню якого воно припиняється та є неможливим вжиття будь-яких заходів з його погашення.

В судове засідання 26.03.2024 з`явився представник апелянта, який надав суду пояснення щодо доводів апеляційної скарги.

Інші учасники справи правом участі у судовому засіданні не скористались, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Оскільки колегією суддів явка учасників справи в судове засідання не визнавалась обов`язковою, процесуальний строк розгляду апеляційної скарги вичерпано, колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за вказаної явки сторін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2023 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський трубний завод" відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання". Визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський трубний завод" на суму 28 219 726,61 грн (основний борг) - 4 черга задоволення вимог кредиторів та 87 140,00 грн (судовий збір та авансування витрат арбітражного керуючого) - 1 черга задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 30.11.2023. Розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Касаткіна Дениса Миколайовича.

На офіційному веб-сайті Верховного Суду 13.06.2023 року за №70813 оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання".

11.07.2023 року до господарського суду надійшла заява Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" про визнання грошових вимог на суму 13 437 319,20 грн.

Зміст заяви Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання грошових вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" свідчить про те, що в обґрунтування заявлених вимог податковий орган посилається на те, що на теперішній час в інтегрованих картках платника податків ТОВ "Павлоградський завод технологічного обладнання" обліковується податковий борг на загальну суму 13 437 319,20 грн (основний платіж 9 867 130,50 грн, штрафна санкція 343 043,94 грн, пеня 2 227 144,76 грн), а саме:

- податковий борг з податку на додану вартість внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов`язань у загальному розмірі 2 150 013,29 грн., в т.ч.: 1 276 821,68 грн. (основний платіж); 617 357,75 грн. (штраф); 255 833,86 грн. (пеня);

- податковий борг по орендній платі, який виник внаслідок несплати платником податків сум грошових зобов`язань у загальному розмірі 7 703 652,67 грн., в т.ч.: 6 349 871,18 грн. (основний платіж); 380 576,19 грн. (штраф); 973 205,30 грн. (пеня);

- борг по єдиному внеску, нарахований роботодавцем на суми заробітної плати, винагороди за договорами ЦПХ, допомоги при тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку із вагітністю та пологами, який виник внаслідок несплати платником податків суми грошових зобов`язань у загальному розмірі 3 583 653,24 грн., в т.ч.: 2 240 437,64 грн. (основний платіж); 345 110,00 грн. (штраф); 998 105,60 грн. (пеня).

Вказані грошові вимоги визнані місцевим господарським судом частково на суму 2 240 437,64 грн - 2 черга задоволення вимог кредиторів; 644 986,35 грн - 3 черга задоволення вимог кредиторів та 1 538 800,17 грн - 6 черга задоволення вимог кредиторів; грошові вимоги на суму 9 013 095,04 грн відхилено.

Відповідно до вимог апеляційної скарги предметом апеляційного перегляду є ухвала господарського суду від 20.07.2023 року в частині відхилення грошових вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до боржника у розмірі 9 013 095,04 грн.

З урахуванням приписів ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України ухвала місцевого господарського суду від 20.07.2023 року переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Відповідно до положень ч.ч.1,3,6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства:

- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;

- до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;

- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку. Відповідний висновок наведений Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 року у справі №916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 року у справі № 904/9024/16, постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.01.2021 року у справі № 916/4181/14.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 15.03.2023 року у справі № 904/10560/17 звернув увагу на усталені висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та ролі й обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, зокрема:

- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).

- обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови: від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16);

- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови: від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16);

- у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору ( постанови від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17).

Зазначені висновки не втратили своєї актуальності з введенням в дію з 21.10.2019 року КУзПБ (відповідно до пункту 4 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство), оскільки Кодекс (ст.ст. 45 - 47) містить аналогічне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.

Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 року у справі № 911/2043/20 дійшов висновку, що наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, судові рішення, господарські правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань.

Колегія суддів зауважує, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, від 01.03.2023 у справі №910/6210/20, від 22.09.2021 у справі №911/2043/20).

Розглядаючи кредиторські вимоги, суд має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (див. висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18, у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 15.03.2023 у справі № 904/10560/17).

Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України), допустимості (ст.77 Господарського процесуального кодексу України), достовірності (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України) та вірогідності (ст.79 Господарського процесуального кодексу України). Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27.08.2020 року у справі №911/2498/18.

Як зазначалося вище, заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом, із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов`язань боржника згідно з вимогами Податкового кодексу України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до моменту порушення справи про банкрутство.

Положеннями п. 1.1. ст. 1 Податкового кодексу України визначено, що цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 41 Податкового кодексу України унормовано, що органи державної фіскальної служби віднесено до переліку контролюючих органів, що здійснюють від імені держави функції контролю за своєчасністю і правильністю сплати суб`єктами господарювання податків і зборів, зокрема, шляхом проведення документальних невиїзних перевірок платників податків відповідно до ст. 78 Податкового кодексу України.

Пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України надано право контролюючому органу, крім випадків, визначених п. 102.2 цієї статті, самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У п. 102.4 ст.102 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Пункт 101.1 статті 101 Податкового кодексу України передбачає, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

Як зазначено в п. 101.2 ст.101 Податкового кодексу України під терміном "безнадійний податковий борг" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений п. 102.4 ст. 102 цього Кодексу.

Системний аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок про те, що ст. 102 Податкового кодексу України встановлено універсальний граничний строк давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу, нарахованого платнику податків за результатами податкової перевірки, який становить 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Цей строк є спеціальним строком давності для звернення податкового органу до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу та застосовується імперативно (в силу закону). Списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, щодо якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу (аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі № 807/2097/16, від 04.09.2018 у справі № 813/4430/16, від 19.09.2019 у справі № 910/11620/18, від 31.10.2019 у справі № 925/1242/15, від 05.12.2019 у справі № 910/1678/19).

У разі спливу 1095-денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий борг, а відтак, з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у постанові від 06.02.2018 року у справі № 807/2097/16).

Тому, при розгляді грошових вимог контролюючого органу до боржника, як платника податків, заявлених на підставі податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками проведення податкових перевірок боржника, господарському суду належить перевірити дотримання контролюючим органом спеціального строку давності заявлення до стягнення з боржника податкового боргу, який у п. 102.4. ст.102 Податкового кодексу України встановлено у 1095 календарних днів з дня його виникнення та застосування якого є імперативним (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №923/1092/16, від 17.04.2019 № 43/75-15/7-б, від 19.09.2019 №910/11620/18, від 24.10.2019 у справі № 906/665/17).

Відповідно до п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже, сума непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом, є складовою податкового боргу, поряд із сумою узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк.

Пеня є способом забезпечення погашення податкового зобов`язання та визначається у ст. 14 Податкового кодексу України як сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Згідно п. 31.1 ст. 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору є період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Передумовою нарахування пені з підстав, передбачених п.п. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України, є несплата платником податків у встановлені законом строки суми узгодженого податкового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки.

Відповідно до пункту 522 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120-IX зупинено дію пункту 522 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України на період дії воєнного, надзвичайного стану.

Разом з тим, вказаним Законом ст.102 Податкового кодексу України доповнено п. 102.9 такого змісту: "102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи".

Із системного аналізу пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" та пункту 102.9 статті 102 Податкового кодексу України вбачається, що зупинення перебігу зазначених строків розпочалося з 18.03.2020 року та не припинилося у зв`язку із прийняттям Закону України №2120-IX від 15.03.2022 року, з огляду на доповнення цим самим Законом статті 102 Податкового кодексу України пунктом 102.9, а тому не переривався і перебіг строку такого зупинення.

Відповідна правова позиція щодо перебігу строку давності, передбаченого ст. 102 Податкового кодексу України, підтримана Верховним Судом у постановах від 21.07.2023 року у справі №922/5231/21, від 25.07.2023 у справі № 922/5230/21, від 02.08.2023 року у справі № 922/5229/21.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 7 703 652,67 грн свідчить про те, що вказана заборгованість виникла за пері од з 30.03.2016 року по 30.01.2024 року.

Судом першої інстанції зазначено, що заборгованість по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 6 867 447,21 грн за період 30.03.2016 року по 30.06.2020 року заявлена поза межами 1095-денного строку, внаслідок чого ця заборгованість є безнадійною та підлягає списанню.

Водночас, колегія суддів вважає, що стосовно заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Павлоградський завод технологічного обладнання по орендній платі з юридичних осіб, яка виникла після 18.03.2017 року, на момент подання заяви з грошовими вимогами (11.07.2023 року), не сплинув строк, встановлений ст.102 Податкового кодексу України.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості з податку на додану вартість у загальному розмірі 2150013,29 грн свідчить про те, що вказана заборгованість виникла за період з 30.11.2014 року по 20.10.2021 року.

Судом першої інстанції встановлено, що заборгованість з податку на додану вартість розмірі 2 145 647,83 грн за період 30.11.2016 року по 26.04.2020 року заявлена поза межами 1095-денного строку, внаслідок чого ця заборгованість є безнадійною та підлягає списанню.

Проте колегія суддів вважає, що стосовно заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Павлоградський завод технологічного обладнання з податку на додану вартість, яка виникла після 18.03.2017 року, на момент подання заяви з грошовими вимогами (11.07.2023 року), не сплинув строк, встановлений ст.102 Податкового кодексу України.

Як вже зазначалося в обґрунтування заявлених грошових вимог Головне управління ДПС у Дніпропетровській області посилається на те, що на теперішній час в інтегрованих картках платника податків ТОВ Павлоградський завод технологічного обладнання обліковується податковий борг.

Апеляційний господарський суд зауважує, що у разі заявлення у господарській справі (у справі про банкрутство тощо) багатоскладової грошової вимоги (про стягнення, про визнання грошових вимог), тобто вимоги, сума якої має багато складових за підставами виникнення кожної із них: сум заборгованості за кожним зобов`язанням боржника (якщо їх декілька), сум, які підлягають нарахуванню за наслідками невиконання (несвоєчасного виконання - прострочення) кожного із зобов`язань в залежності від їх виду та правової природи (проценти річні, інфляційні втрати, штрафи, пені, неустойки тощо), заявник (у цій справі кредитор), відповідно до покладеного на нього за законом обов`язку, обґрунтовуючи належним чином грошові вимоги та надаючи докази на їх підтвердження, має надати, окрім безпосередньо основних доказів (договорів, накладних, актів, інших первинних документів), також обґрунтований розрахунок суми вимоги із зазначенням назви та розміру її складових, обґрунтування для вимог щодо кожної з яких має міститися в позовній заяві (заяві). Цей висновок узгоджується, зокрема, з положеннями п. 3 ч.3 ст. 162 Господарського процесулаьного кодексу України.

На суд, в свою чергу, при розгляді вимог (кредиторських вимог) покладений обов`язок дослідити та оцінити цей розрахунок на рівні з іншими доказами, надавши оцінку обґрунтованості, підставності та доведеності доказами у справі кожної із складових суми вимог, заявленої до стягнення (для визнання у справі про банкрутство), з чітким розмежуванням за наведеним принципом як визнаної, так і відхиленої частини вимог заявника.

При цьому, що стосується як розрахунку, наданого заявником (стягувачем кредитором), так і того розрахунку, що наводить суд при дослідженні та оцінці наданого заявником розрахунку, відхиляючи/задовольняючи вимоги (повністю або частково), то ці розрахунки мають не тільки відповідати наданим у справі доказам, а і бути такими чіткими та зрозумілими, щоб ні у сторін, ні у судів, що здійснюють перегляд відповідного судового рішення, не виникало сумнівів та/або неоднозначного розуміння щодо: визнаної відхиленої суми вимог, підстави та правової природи її виникнення, а також підстави для її визнання відхилення.

Між тим, заява податкового органу не відповідає наведеним вимогам, оскільки ні вказана заява, ні доданий до неї розрахунок не містить тих розрахунків, які б відповідали наведеним вище вимогам, чим з боку кредитора порушені вимоги ст.ст.74, 162 Господарського процесуального кодексу України, ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Так, податковим органом не зазначено та структурно (за класифікацією податків) не конкретизовано ті чи інші суми за видами податків та складові відповідних донарахованих сум (пені, штрафу).

Колегія суддів вважає, що заявлені боржником кредиторські вимоги у розмірі, що є предметом апеляційного оскарження (9 013 095,04 грн) є недоведеними, оскільки у даному випадку суд позбавлений можливості дослідити структуру кредиторських вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, період їх виникнення та надати оцінку документам, поданим контролюючим органом на підтвердження його грошових вимог до боржника за податковими зобов`язаннями щодо сплати, на предмет їх належності та достатності як доказів у справі.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про обгрунтоване відхилення судом першої інстанції грошових вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Павлоградський завод технологічного обладнання у розмірі 9 013 095,04 грн.

Водночас, помилковий висновок суду першої інстанції, що спірна заборгованість заявлена поза межами 1095-денного строку, внаслідок чого ця заборгованість є безнадійною та підлягає списанню, не призвів до ухвалення неправильного по суті судового рішення.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на судові рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, якими задоволено вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, оскільки вказані обставини та докази не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Крім того, в порушення ч.3 ст.269 Господарського процесуального кодексу України скаржником не надано доказів неможливості подання вказаних судових рішень суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала господарського суду Дніпропетровської області у даній справі постановлена при повному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для її скасування відсутні.

Доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2023 року у справі №904/2730/23 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена у повному обсязі року 27.03.2024 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г.Іванов

Суддя Ю.Б.Парусніков