Рішення

від 28.02.2024 по справі 369/12170/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/12170/23

Провадження № 2/369/1819/24

РІШЕННЯ

Іменем України

28.02.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 369/12170/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» про визнання трудових відносин припиненими, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просила визнати свої трудові відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» припиненими.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 26.10.2010 року працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «БОРГОВА АГЕНЦІЯ «ПРИСТАВ» (код ЄДОПОУ 37079700) на посаді спеціаліста по роботі з ранньою заборгованістю (Наказ № 21 від 26.10.2010 року), з 02.01.2018 року була переведена та працювала на посаді Комерційного директора, про що свідчать записи у трудовій книжці НОМЕР_1 та Індивідуальні відомості про застраховану особу наявні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідки форми ОК-5, ОК-7), відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» зареєстровано 20.05.2010 року за юридичною адресою: вул. Єврейська, б. 24, м. Одеса, Одеська обл., 65001. Керівником організації є ОСОБА_2 (станом на 24.05.2023 року).

20.05.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «БОРГОВА АГЕНЦІЯ «ПРИСТАВ» (адреса місцезнаходження: 03680, м. Київ, пров. Охтирський , б. 7). Керівником став ОСОБА_3 .

З 29.12.2019 року Товариство зобмеженою відповідальністю «БОРГОВА АГЕНЦІЯ «ПРИСТАВ» перейменовано в Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП». Керівником Товариства зобмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» з 29.12.2019 року став ОСОБА_2 та було змінено адресу місцезнаходження (було - АДРЕСА_1 , стало АДРЕСА_2 ).

Про вищевказані зміни позивачу стало відомо під час її перебування у відпустці по догляду за дитиною.

Станом на 24.05.2023 року Товариство зобмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» знаходиться за адресою: 65001, Одеська обл., м. Одеса, вул. Єврейська, б. 24, власником/засновником ТОВ «ГУЛІЄВ ГРУП» є ОСОБА_2 .

За час роботи роботодавцем (код 37079700) позивачу виплачувалася заробітна, оплачувалися листки непрацездатності, надавалися відпустки.

У 2013 році позивач перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами, а потім до липня 2014 року мала відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.

З 15.04.2019 року по 18.08.2019 року позивач перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина, ОСОБА_4 , і роботодавцем позивачем була надана відпустка по догляду за дитиною.

У зв`язку з тим, що відпустка по догляду за дитиною припинилася 25.06.2022 року та дізнавшись, що змінено місцезнаходження роботодавця, маючи на руках двох неповнолітніх дітей під час збройної військової агресії російської федерації, позивач прийняла рішення звільнитися за власним бажанням. Діти проживають разом із позивачем. Чоловік, ОСОБА_5 , є військовослужбовцем Збройних сил України.

Крім того, позивач зазначає, що неодноразово намагалася зв`язатися телефоном з адміністрацією Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП», але її спроби не увінчалися успіхом.

10.06.2022 року позивачем було листом відправлено на адресу (нову) місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» заяву про звільнення за власним бажанням, що підтверджується копією заяви та копією поштового відправлення.

20.07.2022 року поштове відправлення на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» повернулося з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Отже, мною позивачем вжито заходів щодо досудового порядку врегулювання спору.

Станом на момент подання позовної заяви, позивач вказує, що перебуває у скрутних життєвих обставинах: має утримувати і доглядати за дітьми і чоловіком (має важке порання та потребує догляду).

У жовтні 2022 року позивач зверталася до центру зайнятості за місцем свого фактичного проживання щодо отримання статусу безробітної, однак їй було відмовлено у зв`язку з тим, що вона перебуваю у трудових відносинах.

Позивач зауважує, що намагаючись працевлаштуватися, має проблеми з оформленням трудових відносин у зв`язку з не припиненими трудовими відносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП».

За висновками медичної комісії чоловік позивача потребує тривалого вартісного лікування та постійного стороннього догляду. При оформленні догляду за особою з інвалідністю чи іншою особою, що потребує стороннього догляду, вимагається перелік необхідних документів, які позивач фактично не маю можливості надати. Наявність трудових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» перешкоджає реалізації її прав та прав родини.

04.08.2023 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

28.02.2024 року позивач через канцелярію суду зареєструвала заяву, у якій просила суд здійснювати розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

28.02.2024 року відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разінеявки всіхучасників справиу судовезасідання,яким завершуєтьсярозгляд справи,або розглядусправи безповідомлення (виклику)учасників справи,суд підписуєрішення безйого проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наведених нижче підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 26.10.2010 року працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «БОРГОВА АГЕНЦІЯ «ПРИСТАВ» (код ЄДОПОУ 37079700) на посаді спеціаліста по роботі з ранньою заборгованістю (Наказ № 21 від 26.10.2010 року), з 02.01.2018 року була переведена та працювала на посаді Комерційного директора, про що свідчать записи у трудовій книжці НОМЕР_1 та Індивідуальні відомості про застраховану особу наявні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідки форми ОК-5, ОК-7), відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» зареєстровано 20.05.2010 року за юридичною адресою: вул. Єврейська, б. 24, м. Одеса, Одеська обл., 65001. Керівником організації є ОСОБА_2 (станом на 24.05.2023 року).

20.05.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «БОРГОВА АГЕНЦІЯ «ПРИСТАВ» (адреса місцезнаходження: 03680, м. Київ, пров. Охтирський , б. 7). Керівником став ОСОБА_3 .

З 29.12.2019 року Товариство зобмеженою відповідальністю «БОРГОВА АГЕНЦІЯ «ПРИСТАВ» перейменовано в Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП». Керівником Товариства зобмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» з 29.12.2019 року став ОСОБА_2 та було змінено адресу місцезнаходження (було - АДРЕСА_1 , стало АДРЕСА_2 ).

Станом на 24.05.2023 року Товариство зобмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» знаходиться за адресою: 65001, Одеська обл., м. Одеса, вул. Єврейська, б. 24, власником/засновником ТОВ «ГУЛІЄВ ГРУП» є ОСОБА_2 .

За час роботи роботодавцем (код 37079700) позивачу виплачувалася заробітна, оплачувалися листки непрацездатності, надавалися відпустки.

У 2013 році позивач перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами, а потім до липня 2014 року мала відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.

З 15.04.2019 року по 18.08.2019 року позивач перебувала на лікарняному у зв`язку з вагітністю та пологами.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина, ОСОБА_4 , і роботодавцем позивачем була надана відпустка по догляду за дитиною.

10.06.2022 року позивачем було листом відправлено на адресу (нову) місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» заяву про звільнення за власним бажанням, що підтверджується копією заяви та копією поштового відправлення.

20.07.2022 року поштове відправлення на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» повернулося з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Отже, мною позивачем вжито заходів щодо досудового порядку врегулювання спору.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Положеннями частини першої статті 312 Цивільного кодексу України, передбачено, що фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.

Частиною першою ст. 99 Цивільного кодексу України встановлено, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Статтею 22 КЗпП України передбачено заборону будь-якого прямого або непрямого обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Позивач використав усі можливі засоби для захисту свого права щодо звільнення з займаної посади за власним бажанням у позасудовому порядку.

Відповідно до пункту 4 частини першої ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

За частиною першою ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Вбачається, що відповідач проігнорував повідомлення позивача про його звільнення і не розглянув по суті заяву позивача про звільнення протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього обов`язків. З огляду на викладене, своєю бездіяльністю, яка виразилася у не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача у межах статутної діяльності товариства відповідачем були порушені трудові права, зокрема право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

Як встановлено судом, обставини, на які посилався позивач про те, що його повноваження як керівника підприємства фактично є припиненими, а наявність запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що він є керівником ТОВ «Транслінк-Освіта» відповідає дійсності, однак порушує його особисте немайнове право на вільний вибір та зміну сфери діяльності, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 22, 24, 43, 55, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-22, 99 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 38 Кодексу Законів України про працю, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУЛІЄВ ГРУП» про визнання трудових відносин припиненими задовольнити у повному обсязі.

Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 та Товариством зобмеженою відповідальністю«ГУЛІЄВ ГРУП» (ідентифікаційний код 37079700, адреса: 65001, Одеська область, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 24) припиненими.

Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«ГУЛІЄВ ГРУП» (індетифікаційний код 37079700, адреса: 65001, Одеська область, м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 24) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи,якому повнерішення судуне буловручено удень йогоскладення,має правона поновленняпропущеного строкуна апеляційнеоскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлений 27.03.2024 року.

Суддя А.В. Янченко