Рішення

від 25.03.2024 по справі 703/5152/23

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/5152/23

2/703/185/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Криви Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Холодняк Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла Черкаської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Балаклеївської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання права власності в порядку спадкування, -

встановив:

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Стратілатов К.Г., звернулася до суду з позовом до Балаклеївської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина в тому числі і на право на земельну частку (пай) розміром 3,18 умовно-кадастрових гектарів, яка перебуває в колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» в с. Балаклея Смілянського району Черкаської області, що належало останній на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0163660, виданого Смілянською районною державною адміністрацією 26 січня 1997 року, зареєстрованого 21 січня 1997 року за № 369 в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).

За життя ОСОБА_2 склала заповіт в якому усе своє майно заповіла ОСОБА_1 .

Позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 шляхом подачі у встановлений законом строк відповідної заяви про прийняття спадщини та частково оформила право власності на спадкове майно.

Позивач вказує, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя набула право власності на земельну частку (пай) КСГІ «Дружба» с. Балаклея Смілянського району Черкаської області розміром 3.18 умовних кадастрових гектарів. На момент її смерті це право фактично існувало та перейшло в порядку спадкування до позивача, однак не було належним чином переоформлено.

Внаслідок проведення виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок, вказана земельна частка (пай) трансформувалась у земельну ділянку площею 2,53 га, кадастровий помер 7123780500:02:002:0048. На підставі розпорядження Смілянської райдержадміністрації від 07 вересня 2004 року № 356 на ім`я ОСОБА_2 було виготовлено Державний акт на право власності на цю земельну ділянку. Однак цей державний акт ОСОБА_2 не могла отримати, оскільки на той час вже померла.

Позивач через свого представника звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на вказане майно, однак постановою нотаріуса Смілянської державної нотаріальної контори Зайцевої О.А. № 1197/02-31 від 22 вересня 2023 року у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено у зв`язку з тим, що державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий після смерті спадкодавця, відтак остання за життя не набула право власності на вказану земельну ділянку.

За вказаних обставин позивач позбавлена можливості у встановленому законом позасудовому порядку оформити право власності на земельну ділянку, що залишилась після смерті ОСОБА_2 . Крім того, позивач зауважує, що вона не може оформити у спадщину право на земельну частку (пай), що належала померлій ОСОБА_2 , оскільки ця частка (пай) на даний час вже не існує у зв`язку з її перетворенням в інший об`єкт права власності - земельну ділянку.

В зв`язку з наведеним, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою про визнання за нею права власності на земельну ділянку в порядку спадкування по заповіту, оскільки в позасудовому порядку отримати свідоцтво про право на спадщину вона позбавлена можливості, при цьому вважає, що вимога про визнання за нею саме права власності на земельну ділянку, а не права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, є законною та обґрунтованою.

Ухвалою судді від 23 жовтня 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Відповідачу визначено строк для надіслання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу для надання відповіді на відзив. Крім того, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано з Смілянської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Правом для надання відзиву відповідач не скористався.

Ухвалою суду від 25 грудня 2023 року по справі було закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 13 лютого 2024 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано з Черкаського обласного державного нотаріального архіву копію спадкової справи № 207/1998, заведеної Смілянською державною нотаріальною конторою після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , яка зберігається в архіві, а також копії свідоцтв про право на спадщину, які видавалися після смерті ОСОБА_2 .

Позивач в судове засідання не з`явилася, однак представник позивача, - адвокат Стратілатов К.Г., подав суду заяву, згідно якої просив справу розглядати без участі сторони позивача, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник Балаклеївської сільської ради в судове засідання також не з`явився, надіслав до суду заяву в якій просив розгляд справи провести без участі уповноваженого представника відповідача на підставі наявних у справі доказів. Відзиву на позовну заяву разом з доданими до нього письмовими доказами на обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог ОСОБА_1 представник відповідача у встановлений судом строк не подав. Заяви про визнання позову, поданої в порядку ч.1 ст.206 ЦПК України, від представника відповідача на дату проведення судового засідання також не надходило.

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.

Суд вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи вважає позовну заяву обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Теклине Смілянського району Черкаської області померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 виданим 01 грудня 1997 року Балаклеївською сільською радою Смілянського району Черкаської області (а.с.5).

Згідно копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0163660, виданого Смілянською районною державною адміністрацією 26 січня 1997 року, зареєстрованого 21 січня 1997 року за № 369 в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) ОСОБА_2 належить право на земельну частку (пай) розміром 3,18 умовно-кадастрових гектарів, яка перебуває в колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» в с. Балаклея Смілянського району Черкаської області (а.с. 4).

Як вбачається з копії повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 29-23-0.3-4184/2-23 від 04 серпня 2023 року, наданого на запит завідувача Смілянської державної нотаріальної контори, за інформацією наданою Відділом №4 Управління надання адміністративних послуг Головного управління ОСОБА_2 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 3,18 умовних кадастрових гектарів серія ЧР №0163660, який зареєстровано 21 січня 1997 року за № 369 в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються громадянам із земель колективної власності КСП «Дружба» на території Балаклеївської сільської ради. Вартість земельної частки (паю) розміром 3,18 умовних кадастрових гектарів становила 10740 гривень. Крім того, повідомлено, то відповідно Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 20 вересня 2004 року за № 457 був зареєстрований державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,53 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва серії ЯБ № 169288 кадастровий номер 7123780500:02:002:0048 на ім`я ОСОБА_2 , підпис про отримання відсутній. Вказане об`єктивно підтверджується копією вказаного державного акту серії ЯБ № 169288 (а.с. 6, 9).

22 вересня 2023 року ОСОБА_4 , діючи на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до нотаріуса Смілянської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , а саме на земельну частку (пай) КСП «Дружба», що належала померлій на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0163660 від 20 січня 1997 року.

Постановою нотаріуса Смілянської державної нотаріальної контори Зайцевої О.А. № 1197/02-31 від 22 вересня 2023 року ОСОБА_4 , який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_1 , у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено у зв`язку з тим, що державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий після смерті спадкодавця, тому остання за життя не набула право власності на вказану земельну ділянку (а.с. 7).

Згідно п.4 ч.1 ст.264, п.6 ч.4 ст.265 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, яка правова норма підлягає застосуванню до правовідносин сторін та зазначає в мотивувальній частині рішення норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, мотиви їх незастосування.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 на обґрунтування заявленої до відповідача позовної вимоги про визнання за нею права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом посилається на відповідні положення книги шостої «Спадкове право» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, ст.ст.1218, 1220,1268 ЦК України.

Разом з тим, ЦК України, в книзі шостій якого містяться норми, що врегульовують правовідносини зі спадкування, набрав чинності 01 січня 2004 року.

У пункті 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 28 серпня 2019 року у справі №695/104/17, норми пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529-531 ЦК УРСР.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Зазначений порядок застосування законодавства про спадкування підтверджений також і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №145/797/15-ц).

Оскільки спадкодавець ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є часом відкриття спадщини, до даних правовідносин сторін слід застосовувати норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом в постанові від 08 квітня 2020 року у справі №761/41071/19, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З огляду на викладене, враховуючи засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, суд приходить до висновку про те, що спадкові правовідносини, які виникли після смерті ОСОБА_2 були врегульовані відповідними нормами ЦК УРСР (1963 року), а тому посилання позивача ОСОБА_1 у поданій до суду позовній заяві на норми ЦК України, як правові підстави позову, є необґрунтованими.

Відповідно до ст.525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно з частиною першою статті 534 ЦК УРСР 1963 року кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

За змістом ст.548 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Незважаючи на те, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 шляхом подачі у встановлений законом строк відповідної заяви про прийняття спадщини та частково оформила право власності на спадкове майно.

Так, на виконання ухвали суду про витребування доказів Черкаським обласним державним нотаріальним архівом надано копію спадкової справи № 207/1998, виданої Смілянською державною нотаріальною конторою 13 березня 2000 року після смерті ОСОБА_2 .

Як вбачається із заповіту від 05 червня 1997 року, посвідченого секретарем виконавчого комітету Балаклеївської сільської ради, зареєстрованого в реєстрі за № 70, ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй, і на що вона за законом матиме право заповіла своїй невістці ОСОБА_1 .

Таким чином, спадкування належного ОСОБА_2 майна повинно відбуватися за заповітом.

Також, з матеріалів копії спадкової справи № 207/1998 вбачається, що 26 травня 1998 року ОСОБА_1 звернулась до Смілянської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , на підставі поданої нею заяви заведена спадкова справа № 207/1998.

Окрім того, вбачається, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом посвідченого 13 березня 2000 року державним нотаріусом Смілянської державної нотаріальної контори позивачу ОСОБА_1 належить домоволодіння АДРЕСА_1 , в порядку спадкування по заповіту після смерті ОСОБА_2 .

Як вбачається з довідки Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області №11 від 10 лютого 2000 року, ОСОБА_2 до дня своєї смерті постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини за даною адресою місце проживання інших осіб зареєстровано не було.

Відтак, суд прийшов до висновку, що позивач є спадкоємцем по заповіту після смерті ОСОБА_2 та прийняла спадщину у встановлений законом шестимісячний строк, звернувшись із відповідною заявою про прийняття спадщини до нотаріуса.

Судом встановлено, що хоча державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий вже після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , однак земельна частка (пай), що належала померлій ОСОБА_2 , на даний час вже не існує у зв`язку з її перетворенням (трансформацією) в інший об`єкт права власності - земельну ділянку, відтак за вказаних обставин спадкоємець ОСОБА_1 позбавлена можливості оформити у нотаріуса спадщину по заповіту після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Таким чином, звернення позивача до суду з даним позовом є правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до листа «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 через свого представника зверталася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадкове майно по заповіту після смерті ОСОБА_2 , однак постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, їй відмовлено у його видачі, оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку був виданий після смерті спадкодавця, відтак остання за життя не набула право власності на вказану земельну ділянку.

При вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України 1990 року, Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та відповідні норми ЦК УРСР. У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень ЗК України від 25.10.2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Водночас, з повідомлення управління Держгеокадастру № 29-23-0.3-4184/2-23 від 04 серпня 2023 року вбачається, що на зберіганні в управлінні Держгеокадастру у Черкаській області перебуває державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,53 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва серії ЯБ № 169288 кадастровий номер 7123780500:02:002:0048 на ім`я ОСОБА_2 , земельна ділянка розташована в адміністративних межах Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області. Державний акт на право власності на земельну ділянку не отриманий, про що свідчить відсутність підпису про отримання. Копію зазначеного державного акта додано позивачем до позовної заяви.

Таким чином, право на земельну частку (пай), яке за життя належало спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЧР № 0163660 було передано у власність останньої та видано на її ім`я державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 169288, що посвідчує право власності на земельну ділянку розташовану в адміністративних межах Балаклеївської сільської ради Смілянського району Черкаської області площею 2,53 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Жодних доказів на спростування факту належності спадкодавцю ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,53 га, кадастровий номер 7123780500:02:002:0048, розташованої в межах Балаклеївської сільської ради Черкаського (колишнього Смілянського) району Черкаської області матеріали справи не містять.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права.

За таких обставин суд приходить до беззаперечного висновку, що невизнане право позивача підлягає захисту в судовому порядку.

На стягненні судових витрат із відповідача, які складаються із судового збору в сумі 1073 грн. 60 коп., позивач не наполягала.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 76, 81, 82, 89, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Балаклеївської сільської ради Черкаського району Черкаської області про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ) право власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,53 га, кадастровий номер 7123780500:02:002:0048, розташовану в межах Балаклеївської сільської ради Черкаського (колишнього Смілянського) району Черкаської області, що належала ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27 березня 2024 року.

Головуючий: Ю. В. Крива