Рішення

від 13.03.2024 по справі 761/17201/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/17201/20

Провадження № 2/761/246/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Дем`янчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», треті особи: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2020 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», треті особи: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

У обґрунтування позовних вимог зазначає, що у травні 2020 року дізналась, що 22.05.2020 постаною приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко Р.В. відкрито виконавче провадження ВП № 62148849, щодо виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу м. Києва Колейчик В.В. № 10286 від 28.04.2020 про стягнення з позивачки боргу.

Позивачка вважає, що вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факту наявності чи відсутності спору щодо заборгованості, чим порушив вказану норму закону. Розрахунок розміру заборгованості невиконаних зобов`язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом та пені у виконавчому напису зроблено відповідачем одноособово без урахування думки та позиції позивача та не відповідає дійсній сумі заборгованості.

Наголошує, що приватним нотаріусом окрім положень статті 87 Закону України «Про нотаріат», ще й порушено положення ст. 88 Закону України «Про нотаріат», за якою нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи, підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Отже, позивач вважає спірною заборгованість, нараховану у виконавчому написі нотаріуса, оскільки заборгованості за вказаним вище договором, на її думку, взагалі не існує, її не підтверджено жодним документом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2020 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

22.07.2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що позивачкою не надано жодних доказів, що спростовують факт наявної заборгованості за кредитним договором, також не наведено жодних доказів не відповідності заяви та доданих до неї документів для видачі виконавчого напису нотаріуса, а тому не має підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

18.08.2020 позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим провадженням №62148849 (яке здійснює приватний виконавець Клименко Р.В.) з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Довіра та Гарантія» заборгованості у розмірі 11 780,00 грн, на підставі виконавчого напису № 10286 від 28.04.2020, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2020 вжито заходи забезпечення позову.

Судом вжиті належні заходи задля забезпечення учасникам процесу можливості і часу своєчасно надати докази суду. Водночас, такі не надані з незалежних від суду причин.

Крім того, вирішуючи питання про можливість розгляду справи, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 177 ЦПК України, до заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 121 ЦПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.

Отже, зважаючи на наявність у справі матеріалів, які засвідчують факт вчинення оспорюваного виконавчого напису, а також враховуючи тривалість провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам повною мірою реалізувати свої процесуальні права, відсутність інших клопотань та доповнень від учасників процесу, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для розгляду справи по суті.

Також суд враховує те, що інших заяв чи клопотань, пов`язаних з розглядом справи від учасників процесу не надходило.

Позивачка у судове засідання не з`явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась належним чином. Стороною позивача подано заяву про розгляд справи без її участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином, поважність причин неявки суду не повідомляв.

Треті особи також про розгляд справи повідомлялись належним чином, в судове засідання не з`явились,пояснень щодо позову, відповідно до ч. 3 ст. 278 ЦК України, не надходило.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 28.04.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. було вчинено виконавчий напис № 10286, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» заборгованісить в розмірі 11 780,00 грн..

22.05.2020 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименко Р.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №62148849 з примусового виконання цього виконавчого напису.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименком Р.В. від 22.05.2020 накладено арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 ..

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Аналогічні правила і умови вчинення виконавчого напису містяться у пунктах 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.

26.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Так, відповідно до пункту 2 Переліку документів № 1172 (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів») для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашений заборгованості.

Тобто, нотаріус міг вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор мав би надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», було визнано незаконною та нечинною.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року було залишено без змін.

Як вбачається з преамбули оспорюваного виконавчого напису, останній вчинений 28.04.2020 приватним нотаріусом Колейчиком В.В. на підставі ст.ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Однак на час вчинення оспорюваного виконавчого напису редакція Переліку вже не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на підставі оригіналу кредитного договору.

У той же час, з огляду на викладене, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення пункту 1 Переліку № 1172, який регламентує, що для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Тобто, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Матеріали справи не містять доказів нотаріального посвідчення Договору про надання фінансового кредиту №705158 від 15 березня 2019 року. Відповідачем доказів нотаріального посвідчення кредитного договору також надано не було.

За таких обставин, приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису не врахував тієї обставини, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, укладених у простій письмовій формі, вже не чинні, а тому, повинен був відмовити відповідачу у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження №12-5гс21), оскільки, у судовому порядку постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Укладений між первісним кредитором та позивачем кредитний договір, який був наданий приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

При цьому, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 визначено наступну правову позицію: «95. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».

Таким чином, з огляду на викладене, досліджуючи правові підстави вчиненого оскаржуваного виконавчого напису, який, зокрема, ґрунтувався на п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів № 1172 в редакції від 29.06.1999, у нотаріуса було відсутнє право на вчинення виконавчого напису, адже, нотаріус позбавлений можливості вчиняти такі написи щодо правочину, який не був нотаріально посвідчений, що є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови КМУ № 1172 від 29.06.1999.

Окрім вищенаведених норм чинного законодавства, що впорядковують питання можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу за наявності безспірності заборгованості, слід звернути увагу на інші умови, обов`язковість дотримання яких передбачена при вчиненні нотаріусами виконавчих написів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений п.п. 2.3 п.2 гл.16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

За умовами наведеного вище пункту 2 глави 16 Порядку, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Як окреслив у своїй постанові Верховний Суд від 27.08.2020 року у справі №554/6777/17, провадження № 61-19494св18: «У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому, врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису). Повідомлення надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості та обов`язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором).

Процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:

- перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- другий етап - учинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Окрім того, в цій же постанові Верховний Суд зазначає, що «Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання».

Разом з тим, з огляду на зазначене, у матеріалах справи відсутні повідомлення, які направлялися позивачеві кредитором, про існування заборгованості та необхідності її погашення протягом встановленого відповідного строку або письмової вимоги про усунення порушень чи письмового повідомлення перед вчиненням виконавчого напису.

Вказане свідчить про спірність боргу, оскільки, об`єктивно позбавило позивача можливості бути вчасно проінформованою про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо її розміру або оспорити вимоги відповідача, а відтак, позивач не мала можливості подати заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення такого виконавчого напису.

Окрім того, у даній справі позивач узагалі заперечує факт укладення будь-якого договору з відповідачем.

Таким чином, оскільки, нотаріус не переконався у виконанні вищезазначених дій відповідачем, не звернув увагу на відсутність цих документів, отже, не перевірив безспірність права вимоги відповідача до позивача, що свідчить про недотримання нотаріусом вимог п.п.2.3 п.2 гл.16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, а відтак, про спірність боргу.

Встановлення наявності безспірної заборгованості, як того вимагає ст. 88 Закону України «Про нотаріат» можливе лише за наявності достовірної та повної інформації щодо суми заборгованості боржника.

Вищевикладені факти порушують рівність кредитора та боржника перед законом, визнаючи суб`єктивну і необґрунтовану належним чином позицію сторони стягувача, як заінтересованої особи перед нотаріусом на шкоду законним інтересам боржника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 05.07.2017 у справі №6-887цс17, з урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість саме такого розміру як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.

Крім цього, Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, їх задоволення, оскільки на момент вчинення нотаріальної дії у нотаріуса не було належних доказів безспірності заборгованості та у разі вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд відповідно до п. 6 ч. 1 статті 264 ЦПК України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат у виді судового збору.

Згідно ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За умовами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, ураховуючи, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, з відповідача у дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840,80 грн - за подачу позовної заяви та 420,40 грн. - за подачу заяви про забезпечення позову).

Керуючись ст. ст. 1-4, 19, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», треті особи: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клименко Роман Васильович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №10286, вчинений 28 квітня 2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком Володимиром Вікторовичем про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» (код ЄДРПОУ: 38705034, адреса місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок ) гривень 80 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» (код ЄДРПОУ: 38705034, адреса місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, будинок 8) в дохід держави судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 коп..

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.В. Сіромашенко