Рішення

від 25.03.2024 по справі 926/327/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

25 березня 2024 року Справа № 926/327/24

Суддя Господарського суду Чернівецької області Гушилик Світлана Миколаївна, за участю секретаря судового засідання Петровської В.С., розглянувши справу №926/327/24

За позовом Комунального підприємства «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» (69035, м.Запоріжжя, вул.В.Грищенка,23)

До відповідача Приватного підприємства «Ізумруд-К» (60100, Чернівецька обл., Кельменецький р-н., смт.Кельменці (3), вул.Бесарабська,14)

Про стягнення штрафу в сумі 28833,43 грн

За участю представників:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Приватного підприємства «Ізумруд-К» про стягнення штрафу за договором про закупівлю товару №11/ЕЗ від 12.02.2019 року в сумі 28833,43 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 12.02.2019 року між сторонами укладений договір про закупівлю товару №11/ЕЗ, відповідно до якого відповідач поставив позивачу товар сіль кам`яну для промислового перероблення, у кількості 998,55 т, а позивач оплатив поставлений товар в повному розмірі, що підтверджується матеріалами справи. Однак, в порушення п.6.3.4 договору відповідачем вчасно не подані та не зареєстровані податкові накладні, що позбавило позивача права оформити податкових кредит. Відповідно до п.7.5 договору у разі порушення порядку реєстрації податкової накладної відповідач зобов`язується у 7-ми денний термін з моменту виставлення вимоги позивачем відшкодувати штраф у розмірі податку на додану вартість, який склав 28833,43 грн. Позивачем 16.11.2021 року направлено вимогу №911 щодо сплати штрафу, яку залишено без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом свого права.

24.01.2024 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№327.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2024 року позовну заяву передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 25.01.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 15.02.2024 року.

Від представника позивача, 02.02.2024 року, надійшло клопотання про розгляд справи без його участі (вх.№188).

Ухвалою суду від 15.02.2024 року відкладено розгляд справи та повідомлено відповідача про відкладення розгляду справи шляхом офіційного оприлюднення оголошення на веб-сайті судової влади України.

Ухвалою суду від 19.03.2024 року відповідач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, правом на подачу відзиву на позов не скористався, відтак суд вирішив відкласти розгляд справи на 25.03.2024 року та надати можливість позивачу долучити до матеріалів справи докази підтвердження своєї позиції.

У судовому засіданні, 25.03.2024 року, представники сторін не з`явилися, причини нез`явлення суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про розгляд справи.

При цьому, судом було надіслано поштову кореспонденцію на всі наявні у матеріалах справи адреси відповідача: зокрема на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з ЄДР - АДРЕСА_1 (3)/0, а також на адреси засновників підприємства - АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; проте, зазначені конверти повернулись на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» та повідомлено останнього про відкладення розгляду справи по суті - шляхом офіційного оприлюднення оголошення у справі на офіційному веб-сайті судової влади України.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Частинами 2, 3 ст.120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. При цьому, неотримання адресатом кореспонденції від судового органу є суб`єктивною поведінкою здійснення стороною своїх процесуальних прав, що не може вважатися поважною причиною, яка перешкоджала відповідачу подати відзив на позовну заяву у встановлений судом строк.

В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Чернівецької області та визначеними у них датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950) кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З метою розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи за відсутності представників сторін та за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд, -

В С Т А Н О В И В :

12.02.2019 року між Комунальним підприємством «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» (далі - КП «ЕЛУАШ», замовник) та Приватним підприємством «Ізумруд-К» (далі - постачальник) укладено договір про закупівлю товару №11/Е3 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язується до 30.03.2019 року поставити замовникові товар, зазначений в специфікації, що є невід`ємною частішою цього договору (додаток №1), а замовник - прийняти і оплатити товар.

Згідно з п.1.2 договору найменування (номенклатура, асортимент): кам`яна сіль - за кодом СРV за ДК 021:2015 - 14410000-8 (сіль для промислового перероблення ДСТУ 4246:2003 кам`яна з протизлежувальною добавкою до 150 г на тонну, сорт вищий, крупність 3, без пакування).

У пункті 1.3 договору визначено, що кількість товару - 1000 тон.

Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (п.1.4 договору).

Постачальник повинен передати (поставити) замовнику товар, якість якого має відповідати технічним вимогам замовника, що вказуються в тендерній документації (п.2.1 договору).

Відповідно до п.3.1 договору ціна за одиницю товару (тонну) становить: 1379,999 грн (одна тисяча триста сімдесят дев`ять гривень 999 копійок), у тому числі ПДВ 229,9998 грн.

Згідно з п.3.2 договору ціна цього договору становить: 1379999,00 грн (один мільйон триста сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ 229999,83 грн. Ціна договору визначається з урахуванням вимог Податкового кодексу України.

Розрахунки проводяться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений у договорі, на підставі оформленої належним чином видаткової накладної, підписаної уповноваженими представниками обох сторін, після отримання замовником бюджетних призначень на підставі ст.ст.48, 49 Бюджетного кодексу України протягом 7 банківських днів з дня отримання бюджетних призначень на предмет даного договору на свій реєстраційний рахунок (п. 4.1 договору).

Підставою для проведення платежу є надання постачальником наступних документів: видаткова накладна (п.4.2 договору).

Згідно з п.6.1 договору замовник зобов`язаний:

-пп.6.1.1 договору прийняти поставлений товар у разі відсутності зауважень, щодо якості товару та його відповідності умовам цього договору.

-пп.6.1.2 договору своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

-пп.6.1.3 договору протягом 5-ти календарних днів після отримання товару та документів, зазначених у п.5.3 даного договору, зареєструвати в УДКСУ м. Запоріжжя Запорізької області юридичні та фінансові зобов`язання.

Як зазначено у п.6.3 договору постачальник зобов`язаний:

-пп.6.3.1 договору забезпечити поставку товару у строк, встановлений цим договором.

-пп.6.3.2 договору забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом ІІ цього договору.

Відповідно до п.6.3.4 договору на дату виникнення податкових зобов`язань, визначених у відповідності з нормами статті 187 ПКУ (при надходженні грошових коштів), скласти податкову накладну та/або розрахунок коригування в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, відповідно до норм п.201.1 ст.201 ПКУ, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, у встановлений ПКУ термін, з урахуванням граничних строків, визначених у відповідності з нормами п.201.10 ст.201 ПКУ.

Відповідно до п.6.4.1 постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлений товар відповідно до умов даного договору.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавчими актами України та цим договором (п.7.1 договору).

Згідно з п.7.5 договору у разі порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або розрахунків коригування. Постачальник зобов`язується у семиденний термін з моменту виставлення вимоги відшкодувати замовнику штраф в розмірі податку на додану вартість.

Пунктом 9.1 договору визначено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій.

У разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку (п.9.2 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019 року, але у будь-якому випадку до виконання сторонами усіх зобов`язань (п. 10.1 договору).

Договір підписаний та скріплений печатками сторін, докази визнання договору недійсними матеріали справи не містять.

Відповідно до Специфікації КП «ЕЛУАШ» замовив сіль для промислового перероблення ДСТУ 4246:2003 кам`яна з протизлежувальною добавкою до 150 г на тонну, сорт вищий, крупність 3, без пакування, кількістю 1000 тон, загальною вартістю 1379999,00 грн з ПДВ.

Додатковою угодою №1 від 12.02.2019 року викладено специфікацію в новій редакції: кількість тон 1000, ціна за тонну 1379,70 грн з ПДВ, загальна вартість 1379700,00 грн з ПДВ.

Додатковою угодою №2 від 26.03.2019 року сторони змінили п.1.1 та 5.2 договору та виклали в наступній редакції: п.1.1 договору постачальний зобов`язується до 31.05.2019 року поставити замовникові товар, зазначений у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору, а замовник - прийняти та оплатити товар; п.5.2. договору строк (термін) поставки (передачі) товару: до 31.05.2019 року.

Додатковою угодою №3 від 24.04.2019 року сторони внесли зміни в розділ 13 договору та змінили розрахунковий рахунок постачальника.

Додатковою угодою №4 від 09.12.2019 сторони дійшли згоди зменшити обсяг закупівлі до 998,55 тон (п.1.3 договору) та внесено зміни до п.3.2. договору відповідно до якого ціна договору становить 1377699,48 грн у тому числі ПДВ 229616,58 грн та викладено специфікацію в новій редакції.

У відповідності до накладних: № 2103/083 від 21.03.2019 року, №2103/084 від 21.03.2019 року, №2103/087 від 21.03.2019 року, №2103/088 від 21.03.2019 року, №2604/095 від 26.04.2019 року, №2905/124 від 29.05.2019 року, відповідач поставив позивачу товар, за який останній, відповідно до виписки по рахунках, провів розрахунок 26.03.2019 року.

Згідно поданих позивачем накладних 22.03.2019 року ПП «Ізумруд-К» зареєстрував у ЄРПП накладні: №2103/083 від 21.03.2019 року, №2103/084 від 21.03.2019 року, №2103/087 від 21.03.2019 року, №2103/088 від 21.03.2019 року, при цьому, накладні №2604/095 від 26.04.2019 року та №2905/124 від 29.05.2019 року постачальником не зареєстровані у ЄРПН.

16.11.2011 року Комунальне підприємство «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» надіслано вимогу №911 ПП «Ізумруд-К» про виконання договору та обов`язку зареєструвати накладні, у випадку не виконання вимог, згідно п.7.5 договору останній повинен відшкодувати позивачу штраф в розмірі податку на додану вартість в сумі 28833,43 грн.

В обгрунтування свої вимог позивач посилається на те, що відповідач не належно виконав свої зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних за договором (п.6.3.4 договору), внаслідок чого позивач позбавлений права на оформлення податкового кредиту в сумі 28833,43 грн.

Таким чином, предметом позову у даній справі є вимога про стягнення штрафу у розмірі 28833,43 грн згідно п.7.5 договору за не реєстрацію зі сторони відповідача податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за поставлений товар.

Даний спір регулюється господарським, цивільним та податковим законодавством.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором, згідно ст.626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст.509 ЦК України та ст.173 Господарського кодексу України (далі ГК України), в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.(ч.2 ст.193 ГК України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.(ст.628 ЦК України, ч.1 ст.629 ЦК України).

Відповідно до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачу товар (сіль для промислового перероблення) в кількості 998,545 тон, загальною вартістю 1377699,48 грн в т.ч.ПДВ, за які останнійрозрахувався в повному обсязі. А відтак, суд констатуй що даний договір був виконаний.

ПП «Ізумруд-К» в порушення умов п.6.3.4 договору, 22.03.2019 року зареєстрував накладні №2103/083 від 21.03.2019 року, №2103/084 від 21.03.2019 року, №2103/087 від 21.03.2019 року, №2103/088 від 21.03.2019 року, тобто раніше дати надходження коштів від замовника, а накладні №2604/095 від 26.04.2019 року та №2905/124 від 29.05.2019 року відповідачем зареєстровано не було.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (далі-ПК України), на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

В силу п.201.7 ст.201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ст.201 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку-продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Згідно з ч.2 ст.1166 ЦК особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У ч.1 ст.614 ЦК зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі №904/982/19, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 21.09.2021 у справі №910/1895/20, від 18.10.2022 у справі №922/3174/21.

Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини, зокрема, шляхом оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування в адміністративному порядку або в суді (відсутність вини буде підтверджуватися рішенням, ухваленим на користь платника податку, яке набрало законної сили і фактом реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН на виконання такого рішення).

Якщо відповідач не виконав встановлений законом обов`язок з реєстрації податкових накладних чи виконав його неналежним чином, що підтверджується рішенням про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, то це викликає неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов`язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, Верховного Суду від 03.12.2018 у справі №908/76/18, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, від 31.01.2023 у справі №904/72/22.

Відповідно до ч.1, 2 ст.22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до ч.1 ст.611 ЦК є порушення зобов`язання.

При цьому, хоча обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації належним чиним податкових накладних.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17.

Як вже було зазначено вище, у відповідності до п.201.10 ст.201 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН замовником послуг. Тому суд приходить висновку, що з огляду на положення ст.201 ПК України, саме на ПП «Ізумруд-К» (як постачальника за договорами №11/ЕЗ від 12.02.2019 року) покладено обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні.

Вказаним зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №925/17/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 року ПК України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

З огляду на це, виникнення права на податковий кредит залежить від реєстрації податкової накладної в ЄРПН, і відсутній механізм, який би дозволяв покупцю включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.

Оскільки саме від постачальника, який має визначений законом обов`язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов`язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов`язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (постачальник) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.

Судом встановлено факт невиконання ПП «Ізумруд-К» зобов`язання з реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість, сплаченого КП «ЕЛУАШ» як оплату за товар по договору за накладними, оскільки відповідач не виконав вимог податкового законодавства, та одні накладні зареєстровані раніше, а інші не зареєстровані взагалі, а відтак КП «ЕЛУАШ» був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання.

Стаття 201 ПК України передбачає, що у разі невиконання продавцем покладених на нього обов`язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, платник ПДВ має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства Фінансів України від 28.01.2016 року №21.

Разом з тим, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався із скаргою до податкових органів, вчиняв будь-яких дій для усунення перешкод в отриманні податкового кредиту, відсутні докази реагування органу ДФС тощо. Тобто крім того, що позивач направив вимогу відповідачу жодних інший дій ним вчинено не було.

Статтею 9 Конституції передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи в розумний строк незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону спору про громадянські права та обов`язки цивільного характеру.

Позивач повинен проявляти зацікавленість щодо поданої ним позовної заяви. Однак протягом тривалого часу (з моменту подання позовної заяви вх.№327 від 24.01.2024 року на момент оголошення рішення 25.03.2024 року) останній такої зацікавленості не проявляє.

При цьому, позивач, на якого відповідно положень ст.42 ГПК України, як і на інших учасників справи, покладено обов`язок сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, належним чином опікуючись про долю власної справи, мав вжити заходи для долучення всі наявних та допустимих доказів.

Господарським судом Чернівецької області було витримано розумні терміни, які навіть в умовах воєнного стану суд вважає достатніми для можливості реалізації заявником своїх процесуальних прав.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивачем не доведено факт завдання йому збитків в сумі 28833,43 грн, оскільки можливість включення суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, можливість скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 28833,43 грн позивачем остаточно не втрачена. Крім того, в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення, що виключає можливість притягнення його до відповідальності у вигляді відшкодування збитків, а тому відсутні підстави для притягнення останнього до господарсько-правової відповідальності у вигляді стягнення штрафу, а відтак вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 28833,43 грн є недоведеними.

Відповідно до ч.1 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року поняття «охоронюваний законом інтерес» слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Статтями 73, 74 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом приписів статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, суд приходить висновку, що докази, на підтвердження правомірності вимог позивача про стягнення штрафу, завданого внаслідок порушення зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 28833,43 грн, є недоведеними, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 73-79, 86, 129, 194, 222, 232, 233, 236-238, 240-241, 251-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Експлуатаційне лінійне управління автомобільних шляхів» (69035, м.Запоріжжя, вул.В.Грищенка,23) до відповідача Приватного підприємства «Ізумруд-К» (60100, Чернівецька обл., Кельменецький р-н., смт.Кельменці (3), вул.Бесарабська,14) про стягнення штрафу в сумі 28833,43 грн - відмовити в повному обсязі.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 27.03.2024 року

Суддя С.М. Гушилик