Постанова

від 19.03.2024 по справі 910/12523/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12523/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Ємця А. А. (головуючий), Бенедисюка І. М., Жайворонок Т. Є.

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників учасників справи:

позивача - адвоката Лавриненко К. Л.,

відповідача - адвоката Терземана Д. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Громадської спілки "Український музичний альянс"

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 (головуючий суддя Сотніков С. В., судді Отрюх Б. В., Остапенко О. М.)

у справі № 910/12523/18

за позовом Громадської спілки "Український музичний альянс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ"

про стягнення 2 561 365,79 грн.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності / відсутності підстав для стягнення відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і матеріальних носіїв, імпортованих відповідачем, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, передбачених частиною другою статті 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2018 року Об`єднання підприємств "Український музичний альянс", правонаступником якого є Громадська спілка "Український музичний альянс" (далі - позивач), звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" (далі - ТОВ "МТІ") про стягнення (із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог) 2 561 365,79 грн відрахувань (відсотків) за імпорт товарів (обладнання і матеріальні носії), із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Об`єднання підприємств "Український музичний альянс" зазначило, що відповідач, порушуючи умови договору про виплату відрахувань (відсотків) від 16.06.2016 та норми частини другої статті 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон № 3792), не виконав зобов`язань зі сплати на користь позивача, як уповноваженої організації колективного управління, відрахувань від вартості імпортованих товарів у період з 01.01.2018 до 30.06.2018, які відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 992 (далі - постанова КМУ № 992) належать до переліку обладнання / матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Справа розглядалася у судах неодноразово.

4. Господарський суд міста Києва рішенням від 16.07.2019, залишеним без змін у постанові Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 у цій справі, позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 63 911,96 грн відрахувань (відсотків) та 958,68 грн судового збору, в іншій частині в позові відмовив.

5. Верховний Суд постановою від 28.01.2020 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 у справі № 910/12523/18, а справу направив на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

6. За результатами нового розгляду справи Господарський суд міста Києва рішенням від 16.12.2021, залишеним без змін у постанові Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022, позов задовольнив. Стягнув з відповідача на користь позивача 2 561 365,79 грн відрахувань, 38 420,49 грн судового збору, 13 826,85 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 74923,61 грн судового збору за подання касаційної скарги.

7. Верховний Суд постановою від 12.01.2023 скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2021 у цій справі, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

8. Господарський суд міста Києва рішенням від 19.09.2023 у цій справі позов задовольнив повністю. Стягнув з відповідача на користь позивача 2 561 365,79 грн відрахувань, 38 420,49 грн судового збору, 13 826,85 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 74923,61 грн судового збору за подання касаційної скарги.

9. Рішення мотивовано тим, що як і на час укладання договору, так і на час звернення до суду з позовом про виплату відрахувань позивач був уповноваженою організацією, яка здійснює збирання і розподіл між суб`єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснювати відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, а тому в сукупності з положеннями статей 3, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України факт скасування наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.02.2020 № 267 "Про акредитацію організації колективного управління" - Громадська спілка "Український музичний альянс" не може бути безумовною підставою для звільнення відповідача від обов`язку виконати свої зобов`язання, які виникли у період з 01.01.2018 до 30.06.2018, і не позбавляє позивача права та можливості звернення до суду з позовом про зобов`язання відповідача сплатити суму відрахувань на виконання умов договору.

10. Порушуючи умови договору, відповідач не сплатив відрахувань (відсотків) з вартості обладнання і матеріальних носіїв, ввезених ним на митну територію України у визначені договором строки, а отже, вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

11. При цьому суд першої інстанції відхилив як необґрунтовані посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.11.2022 у справі № 910/7169/18 про необхідність ураховувати факт скасування наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.02.2020 № 267 "Про акредитацію організації колективного управління" - Громадська спілка "Український музичний альянс" саме з огляду на відмінність справи, що розглядається, та справи № 910/7169/18 за підставами заявлених позовних вимог. У справі, що розглядається, позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням зобов`язань, які виникли на підставі договору, а у справі № 910/7169/18 позовні вимоги обґрунтовано лише неналежним виконанням зобов`язань, які виникли в силу вимог закону (положень частини п`ятої статті 42 Закону № 3792).

12. Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 31.10.2023 у цій справі частково задовольнив заяву Громадської спілки "Український музичний альянс" про розподіл судових витрат, стягнув з відповідача на користь позивача 300 000 грн витрат на професійну правничу допомогу; у задоволенні іншої частини вимог відмовив.

13. Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.12.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 у справі № 910/12523/18 скасував та ухвалив нове рішення, яким позов та заяву про розподіл судових витрат залишив без розгляду.

14. Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанцій розглянув справу з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка була подана на підставі положень частини другої статті 42 Закону № 3792 та постанови КМУ № 992, тобто без посилання позивача на обов`язок відповідача сплатити спірну суму в силу положень договору про виплату відрахувань, укладеного між сторонами у 2016 році, оскільки позовні вимоги у цій справі стосуються стягнення відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і матеріальних носіїв, імпортованих відповідачем, із застосуванням яких можна здійснити відтворення творів і виконань, передбачених частиною другою статті 42 Закону № 3792, і які в силу положень частини п`ятої статті 42 цього Закону підлягали перерахуванню на користь уповноваженої організації колективного управління, - такі вимоги не підлягали розгляду по суті, тому що позивач на час прийняття оскаржуваних судових рішень втратив статус акредитованої уповноваженої організації колективного управління, а отже, не мав повноважень на звернення до суду з відповідними вимогами.

15. З огляду на те що додаткове рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є додатковим до рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення відповідної апеляційної скарги відповідача та скасував додаткове рішення із залишенням заяви Громадської спілки "Український музичний альянс" про розподіл судових витрат без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. Громадська спілка "Український музичний альянс", не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, 09.01.2024 (через електронний суд) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 у цій справі.

17. Крім того, позивач в касаційній скарзі зазначає, що він очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції на підставі частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України. При цьому зазначає, що докази їх вартості буде надано у строк, встановлений положенням цієї статті.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник із посиланням на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України вказує на таке

19. Щодо пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 910/12523/18, від 30.05.2023 у справі № 910/5672/17, від 14.05.2020 у справі № 58/505, стосовно обов`язковості виконання зобов`язань, які виникли під час дії господарського договору та щодо незворотності дії закону у часі.

20. Стосовно пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник вказує про наявність підстав для відступлення Верховним Судом під час розгляду цієї справи від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.11.2022 у справі № 910/7169/18, щодо неможливості застосування положень частини шостої статті 12 і пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" (далі - Закон № 2415) до правовідносин, які виникли до набрання чинності цим Законом.

21. Мотивуючи підстави касаційного оскарження, скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо системного тлумачення положень частини шостої статті 12, частини першої статті 16 та підпункту 5 пункту 3-4 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 2415 та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (щодо незаконності вимоги до особи позивача завідомо неможливого ні для кого статусу акредитованої організації колективного управління в умовах воєнного стану).

22. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 11.03.2024 зі справи задоволено клопотання представника позивача - адвоката Лавриненко Катерини Леонідівни, про участь у судовому засіданні у справі № 910/12523/18 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Позиція інших учасників справи

23. Від ТОВ "МТІ" 11.03.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останнє просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

24. Як встановили суди попередніх інстанцій, Громадська спілка "Український музичний альянс" на момент виникнення спірних правовідносин була організацією колективного управління, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між суб`єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, що підтверджується свідоцтвом від 20.12.2007 № 2/У, виданим Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України - Об`єднанню підприємств "Український музичний альянс", правонаступником якого є позивач, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

25. Так, 16.06.2016 між Об`єднанням підприємств "Український музичний альянс" (далі - альянс) та ТОВ "МТІ" (далі - імпортер) укладено договір про виплату відрахувань (відсотків) (далі - договір), умовами якого передбачено, що імпортер зобов`язується щокварталу, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, сплачувати альянсу відрахування (відсотки) з вартості обладнання і матеріальних носіїв, ввезених ним на митну територію України у звітному кварталі, в розмірі, встановленому додатком до постанови КМУ № 992, за винятком, встановленим сторонами в пункті 9.2. договору. Відрахування (відсотки) сплачуються у гривні відповідно до курсу валют Національного банку України, встановленого на день митного оформлення обладнання і матеріальних носіїв. Сторони мають право погодити окремою додатковою угодою відстрочення / розстрочення сплати відрахувань (відсотків).

26. Відповідно до пункту 2.2. договору альянс зобов`язується прийняти відрахування (відсотки) від імпортера для їх подальшого розподілу і виплати між авторами, виконавцями, виробниками фонограм і відеограм та іншими суб`єктами авторського права і суміжних прав.

27. Згідно з умовами розділу 1 договору відрахування (відсотки) - це форма виплати винагороди на користь суб`єктів авторського права і суміжних прав за відтворення на території України фізичними особами в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах або відеограмах, а також аудіовізуальних творів.

28. У пункті 5.1. договору сторони погодили, що імпортер зобов`язується щокварталу, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати альянсу інформацію про факти митного оформлення обладнання і матеріальних носіїв, ввезених на митну територію України у митному режимі імпорту у звітному кварталі із зазначенням: найменування обладнання і матеріальних носіїв (включаючи торговельну марку товару, модель, інші ідентифікаційні особливості); код обладнання і матеріальних носіїв згідно з УКТЗЕД; кількість обладнання і матеріальних носіїв; вартість обладнання і матеріальних носіїв, що зазначена у зовнішньоекономічному договорі (контракті), рахунку-фактурі чи інвойсі; відсоток відрахувань, що визначений постановою КМУ № 992 для кожної ввезеної категорії обладнання і матеріальних носіїв; розмір відрахувань (відсотків), що повинен бути сплачений імпортером.

29. Інформація, вказана у пункті 5.1. цього договору, повинна надаватися у письмовій формі з відбитком печатки імпортера та підписом уповноваженої особи за формою, погодженою сторонами додатком № 1 до цього договору (пункт 5.2. договору).

30. У пункті 5.3. договору встановлено, що на вимогу альянсу імпортер повинен підтвердити інформацію, визначену пунктом 5.1. цього договору, шляхом подання належним чином засвідчених копій митних декларацій про ввезення обладнання і матеріальних носіїв на митну територію України.

31. За умовами пункту 5.4. договору у випадку ввезення імпортером на митну територію України товарів, перелік яких визначено постановою КМУ № 992, що є професійними, не призначеними для використання в домашніх умовах, імпортер зобов`язаний повідомити про це альянс та на вимогу альянсу надати цьому документальне підтвердження.

32. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором. Дія цього договору буде щоразу автоматично продовжуватися на один рік, якщо жодна із сторін не заявить у письмовій формі про своє бажання припинити його дію на наступний рік, не пізніше як за один місяць до його початку (пункти 8.1.- 8.2. договору).

33. Відповідно до пункту 9.2. договору всі права і обв`язки за цим договором поширюються на строк, починаючи з 01.01.2015. Обов`язок імпортера щодо сплати відрахувань за 2015 визначається в сумі 100 000,00 грн та підлягає сплаті протягом 20 календарних днів з моменту підписання цього договору. Обов`язок імпортера щодо сплати відрахувань за перший і другий квартал 2016 року визначається в розмірі 50 000,00 грн та підлягає сплаті до 30.06.2016. Сторони зобов`язуються протягом 5 календарних днів письмово повідомляти одна одну про зміну місцезнаходження, банківських реквізитів, уповноважених осіб, характеру діяльності, про реорганізацію або припинення своєї діяльності.

34. Позивач, звертаючись до суду з позовом, зазначив про те, що відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний був надати позивачу інформацію, вказану у пункті 5.1. договору, за 1 квартал 2018 року до 15.04.2018, за 2 квартал 2018 року - до 15.07.2018, а також у вказані строки сплатити відрахування (відсотки) з вартості обладнання і матеріальних носіїв, ввезених відповідачем на митну територію України.

35. Позивач також вказував, що відповідач у період з 01.01.2018 до 30.06.2018 імпортував на митну територію України товари (обладнання і матеріальні носії), із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, передбачені Закону України "Про авторське право і суміжні права", а саме: планшетні комп`ютери з кодом згідно з УКТЗЕД 8471300000; ноутбуки з оптичним приводом для CD/DVD-RW-дисків з кодами згідно з УКТЗЕД 847130000 та 8471410000; диски для лазерних систем зчитування з кодом згідно з УКТЗЕД 8523492500; жорсткий диск комп`ютера "Стандарт" з кодом згідно з УКТЗЕД 8471705000; флеш-картки, карти пам`яті з кодами згідно з УКТЗЕД 8523519300 та 8471709800; запам`ятовувальні пристрої на жорстких дисках з кодом згідно з УКТЗЕД 8471705000.

36. Суди встановили, що позивач звертався до відповідача з вимогою від 28.08.2018 № 01-28/08/18, в якій просив надати відомості про факти митного оформлення імпортованих ТОВ "МТІ" у період з 01.01.2018 до 30.06.2018 товарів, визначених додатком до Постанови КМУ № 992 із зазначенням такої інформації: номер, тип і дата митної декларації; дата ввезення товару на митну територію України; код товару з УКТЗЕД; назва (опис) товару; вартість товару, заявлена ТОВ "МТІ"; однак відповідач на вказану вимогу не зреагував, інформації не надав.

37. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань за договором щодо виплати відрахувань з вартості імпортованого обладнання та матеріальних носіїв, розмір яких становить 2 561 365, 79 грн.

Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

38. Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

39. Суд наголошує, що у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається. З метою визначення меж розгляду справи Верховний Суд застосовує правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Тобто суд касаційної інстанції розглядає справу в межах відкритого касаційного провадження в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і не має права здійснювати додаткову перевірку доказів та не може розглядати доводи касаційної скарги, які не були предметом апеляційного перегляду.

40. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності / відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь Громадської спілки "Український музичний альянс" відрахувань за імпортовані товари, передбачених частиною другою статті 42 Закону № 3792.

41. Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, статтями 1, 42 Закону № 3792, постановою КМУ № 992, статтею 174 Господарського кодексу України, статтею 509 Цивільного кодексу України.

42. За результатами нового розгляду суд першої інстанції рішенням від 31.10.2023 у цій справі задовольнив позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що спірні правовідносини виникли між сторонами у період з січня 2018 року до червня 2018 року і саме на підставі договору про виплату відрахувань (відсотків) від 16.06.2016 та враховуючи підстави заявлених позовних вимог суд встановив обставини щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань саме за договором.

43. Водночас суд апеляційної інстанції скасував зазначене рішення суду першої інстанції, позов та заяву Громадської спілки "Український музичний альянс" про розподіл судових витрат залишив без розгляду з огляду на те, що позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, оскільки станом на час прийняття оскаржуваних судових рішень позивач не є акредитованою уповноваженою організацією колективного управління.

44. Разом з тим, Верховний Суд направляючи справу № 910/12523/18 на новий розгляд до суду першої інстанцій звернув увагу, що у контексті спірних правовідносин незалежно від зобов`язання, яке мало місце між сторонами спору у 2018 році в силу вимог статті 42 Закону № 3792 (умови, порядок та строки виконання якого чітко врегульовані законодавством) між сторонами спору також існує зобов`язання, яке виникло 16.06.2016 з договору укладеного сторонами на підставі вільного волевиявлення і юридична сила якого поширюється на сторін цього спору в силу положень статей 3, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України. Вказані зобов`язання хоч і є різними за підставами виникнення, юридичною силою та умовами виконання, однак стосуються одного предмета (відрахувань).

45. Верховний Суд також вказав, що з урахуванням наведеного, позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право щодо стягнення спірних відсотків (відрахувань) за імпортовані товари за період з 01.01.2018 по 30.06.2018 під час розмитнення останніх також на підставі обов`язку відповідача сплачувати їх в силу погоджених сторонами умов договору.

46. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з підстав невиконання відповідачем обов`язку, який виник лише в силу вимог закону. У цьому спорі, з урахуванням обставин щодо часу виникнення спірних правовідносин та підстав заявлених позовних вимог, судам попередніх інстанцій належало би досліджувати обставини щодо повноважень позивача, як станом на час звернення до суду з вказаним позовом, так і станом на час прийняття рішення у справі, саме виходячи з положень частини першої статті 196 Господарського кодексу України та статті 629 Цивільного кодексу України у сукупності з аналізом положень умов пунктів 4.1- 4.2, 8.1 цього договору.

47. Верховний Суд з цього приводу зазначає таке.

48. Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2415 внесено відповідні зміни до Закону № 3792.

49. Водночас відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2415 цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і застосовується до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, а в частині функціонування електронної системи реєстрації та обліку у сфері авторських і суміжних прав з 01 липня 2019 року.

50. Оскільки Закон № 2415 набрав чинності з 22.07.2018 та враховуючи, що правовідносини між учасниками цього спору виникли раніше, у вирішенні спору застосуванню підлягають норми Закону № 3792 (у редакції на дату виникнення спірних правовідносин).

51. У частині першій статті 42 Закону № 3792 встановлено, що допускаються використання виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, їх фіксація, відтворення і доведення до загального відома без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення у випадках, передбачених статтями 21- 25 цього Закону щодо обмеження майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів, якщо задовольняються такі умови: а) відтворення зазначених об`єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень; б) право на відтворення, передбачене у пункті "а" цієї частини, не поширюється на експорт відтворених примірників фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території України; в) за суб`єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників. Передбачене цією частиною використання об`єктів суміжних прав без згоди суб`єктів суміжних прав є можливим лише за умови дотримання особистих немайнових прав суб`єктів авторського права і суміжних прав, передбачених статтями 14 і 38 цього Закону.

52. У частині другій, третій вказаної статті Закону № 3792 визначено, що допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті. Передбачене частинами першою і другою цієї статті використання об`єктів суміжних прав без згоди суб`єктів суміжних прав не повинно завдавати шкоди нормальній експлуатації виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення і зачіпати законні інтереси виконавців, виробників фонограм, відеограм і програм мовлення чи інших суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

53. Виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім: а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах; б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України; в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети (частина четверта статті 42 Закону № 3792 в тій же редакції).

54. Розміри зазначених у частинах другій і четвертій цієї статті відрахувань (відсотків), що мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі - уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації під час ввезення товару на митну територію України, а виробники - у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв (частина п`ята статті 42 Закону № 3792 в тій же редакції).

55. Згідно з частиною сьомою статті 42 Закону № 3792 (в тій же редакції) зібрані кошти, що зазначені у частинах другій і четвертій цієї статті, розподіляються між авторами, виконавцями, виробниками фонограм (відеограм). Якщо угодами між організаціями колективного управління не передбачено інше, то ці кошти розподіляються у таких пропорціях: авторам - 50 відсотків, виконавцям - 25 відсотків і виробникам фонограм (відеограм) - 25 відсотків.

56. Розміри відрахувань, що сплачуються виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, визначено в додатку до постанови КМУ № 992 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

57. Порядок здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах (далі - Порядок), затверджено наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України від 24.11.2003 № 780/123/561 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.12.2003 за № 1153/8474.

58. У пункті 5 Порядку визначено, що розмір відрахувань застосовується до обладнання та матеріальних носіїв (без податку на додану вартість), зазначених у додатку до постанови КМУ № 992: для імпортерів - у відсотках їх вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті); для виробників - у відсотках їх відпускної ціни.

59. Так, відповідно до пункту 7 Порядку під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого постановою КМУ № 992, перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, за формою, визначеною в додатку 1 цього Порядку.

60. У статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

61. Згідно з частинами першою та другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

62. За змістом частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

63. У відповідності до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

64. Статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а також з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

65. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував, що у пунктах 1- 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

66. Реалізовуючи своє право, визначене статтею 55 Конституції та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України, позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права / інтересу. Зі свого боку суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

67. Оцінка предмета заявленого позову, а отже, й наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке він зазначає в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги. Такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

68. Як свідчить зміст позовної заяви, позивач звертаючись до суду з позовом як правову підставу для стягнення з відповідача спірних відрахувань визначив саме договір, укладений між сторонами спору у 2016 році, та зазначав про невиконання відповідачем свого обов`язку, визначеного у пункті 2.1. договору.

69. Суд першої інстанції зазначив, що зобов`язання у цьому випадку виникає безпосередньо з договору про виплату відрахувань (відсотків) від 16.06.2016, укладеного на підставі вільного волевиявлення і юридична сила якого поширюється на сторони цього спору в силу положень статей 3, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, і відповідно до пункту 2.1. якого відповідач, він же імпортер, зобов`язується щокварталу, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом, сплачувати альянсу відрахування (відсотки) з вартості обладнання і матеріальних носіїв, ввезених ним на митну територію України у звітному кварталі, в розмірі, встановленому додатком до постанови КМУ № 992, за винятком, встановленим сторонами в пункті 9.2. договору. Відрахування (відсотки) сплачуються у гривні відповідно до курсу валют Національного банку України, встановленого на день митного оформлення обладнання і матеріальних носіїв. Сторони мають право погодити окремою додатковою угодою відстрочення / розстрочення сплати відрахувань (відсотків).

70. Водночас у частині першій статті 196 Господарського кодексу України визначено, що кожний з управнених суб`єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов`язаних суб`єктів повинен виконати зобов`язання відповідно до частки цього суб`єкта, визначеної зобов`язанням.

71. Верховний Суд у контексті спірних правовідносин також зазначає про те, що незалежно від зобов`язання, яке мало місце між сторонами спору у 2016 році в силу вимог статті 42 Закону № 3792 (умови, порядок та строки виконання якого чітко врегульовані законодавством), між сторонами спору також існує зобов`язанням, яке виникло 16.06.2016 з договору, укладеного сторонами на підставі вільного волевиявлення і юридична сила якого поширюється на сторони цього спору в силу положень статей 3, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України. Вказані зобов`язання хоч і є різними за підставами виникнення, юридичною силою та умовами виконання, однак стосуються одного предмета (відрахувань). Схожі за змістом висновки викладено і в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 910/16659/17 та від 30.05.2023 у справі № 910/5672/17.

72. З урахуванням наведеного позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право щодо стягнення спірних відсотків (відрахувань) за імпортовані товари за період з 01.01.2018 до 30.06.2018 під час їх розмитнення також на підставі обов`язку відповідача сплачувати їх в силу погоджених сторонами умов договору.

73. В контексті спірних правовідносин та підстав заявлених позовних вимог Верховний Суд зазначає, що фактично як і на час укладання договору, так і на час звернення до суду з позовом про виплату відрахувань, позивач був уповноваженою організацією, яка здійснює збирання і розподіл між суб`єктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснювати відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, а тому у сукупності з положеннями статей 3, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 196 Господарського кодексу України факт скасування наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.02.2020 № 267 "Про акредитацію організації колективного управління" - Громадська спілка "Український музичний альянс" не може бути безумовною підставою для звільнення відповідача від обов`язку виконати свої зобов`язанням, які виникли у період з 01.01.2018 до 30.06.2018, і не позбавляє позивача права та можливості звернення до суду з позовом про зобов`язанням відповідача сплатити суму відрахувань на виконання умов договору (близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.01.2023 у справі № 910/12523/18 та від 30.05.2023 у справі № 910/5672/17).

74. Отже, суд першої інстанції, врахувавши вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2023 у цій справі, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог Громадської спілки "Український музичний альянс".

75. Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

76. За змістом пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо зокрема позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

77. Встановивши дійсні обставини справи, а саме, факт договірних відносин між сторонами за договором від 16.06.2016, невиконання відповідачем умов договору (неоплата відрахувань за період з 01.01.2018 по 30.06.2018), апеляційний суд дійшов помилково висновку про відсутність у позивача права на захист своїх майнових інтересів.

78. З огляду на викладене, враховуючи в сукупності наведені у цій постанові обставини, Верховний Суд зазначає, що аргументи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження.

79. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Громадська спілка "Український музичний альянс" також посилається і на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.11.2022 у справі № 910/7169/18, щодо неможливості застосування положень частини шостої статті 12 і пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 2415 до правовідносин, які виникли до набрання чинності цим Законом.

80. Водночас Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані вказані доводи касаційної скарги, оскільки такі сумніви мають бути підтверджені та обґрунтовані, тому що з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

81. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

82. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).

83. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

84. Отже, зазначена позивачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

85. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 12, частини першої статті 16 та підпункту 5 пункту 3-4 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 2415 та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (щодо незаконності вимоги до особи позивача завідомо неможливого ні для кого статусу акредитованої організації колективного управління в умовах воєнного стану) у подібних правовідносинах.

86. Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

87. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

88. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

89. При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).

90. Разом з тим у касаційній скарзі Громадська спілка "Український музичний альянс" не зазначила, в чому полягає помилка суду при застосуванні вказаних норм права та як, на думку скаржника, відповідні норми повинні застосовуватися.

91. Крім того, суд апеляційної інстанції не мотивував свого рішення нормами частини шостої статті 12, частини першої статті 16 та підпункту 5 пункту 3-4 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 2415 та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

92. Встановлені обставини справи свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновків у цій справі щодо застосування положень частини шостої статті 12, частини першої статті 16 та підпункту 5 пункту 3-4 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 2415 та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

93. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження.

94. У рішенні від 10.02.2010 зі справи "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

95. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

96. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають у кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

97. Разом з тим суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення стосовно їх законності та обґрунтованості, а суд касаційної інстанції - щодо правильності застосування норм матеріального і процесуального права після перегляду справи в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції має право перевіряти обставини справи та приймати нові докази, якщо вони з поважних причин не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.

98. Оскільки суд апеляційної інстанції не розглядав додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 у справі № 910/12523/18 по суті, Верховний Суд не має права переглянути ці позовні вимоги, а тому в цій частині судове рішення слід направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

99. Суду апеляційної інстанції слід переглянути зазначене додаткове рішення, з урахуванням доводів викладених в апеляційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

100. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

101. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

102. За змістом частини першої статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

103. Враховуючи зазначене вище, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції з мотивів, викладених у цій постанові. Доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, частково отримали підтвердження під час касаційного провадження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

104. Крім того, Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків щодо скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 у справі № 910/12523/18, а тому в цій частині справу слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

105. Судовий збір у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 312, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Громадської спілки "Український музичний альянс" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 у справі № 910/12523/18 скасувати.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 у справі № 910/12523/18 залишити в силі.

4. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2023 у справі № 910/12523/18 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МТІ" на користь Громадської спілки "Український музичний альянс" 61 472 (шістдесят одну тисячу чотириста сімдесят дві) грн 77 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

6. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Жайворонок