Ухвала

від 28.03.2024 по справі 309/1613/24

ХУСТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 309/1613/24

Провадження № 2/309/394/24

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

28 березня 2024 року м. Хуст

Суддя Хустського районного суду Закарпатської області Орос Я.В., вивчивши матеріали позовної заяви адвоката Бурлакова Максима Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Управління пенсійного фонду України в Совєтському районі Донецької області, де третя особа Хустська філія Закарпатського обласного центру зайнятості про розірвання трудового договору,-

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Бурлаков М.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовною заявою до Управління пенсійного фонду України в Совєтському районі Донецької області, де третя особа Хустська філія Закарпатського обласного центру зайнятості про розірвання трудового договору.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Суд констатує, що позивач звернувся до суду з позовною заявою до Управління пенсійного фонду України в Совєтському районі Донецької області , де третя особа Хустська філія Закарпатського обласного центру зайнятості про розірвання трудового договору.

Згідно позовної заяви позивач ОСОБА_1 проживала Донецькій області до початку бойових дій та працювала в Управлінні пенсійного фонду України в Совєтському районі Донецької області на посаді спеціаліста І категорії відділу пенсійного забезпечення відповідно до наказу №24-о від 05.06.2006 року.

Зважаючи на те, що на території проживання та роботи позивача ведуться активні бойові дії, ОСОБА_1 була вимушена переміститись в безпечне місце, а саме в АДРЕСА_1 .

Враховуючи дані обстави ОСОБА_1 не має можливості звільнитись з місця роботи, тому змушена звернутись до суду.

Дослідивши матеріали додані до позовної заяви, суд зазначає наступне.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану (Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022).

Ст.43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням цієї норми, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07.07.2004 у справі № 1-14/2004, від 16.10.2007 у справі N 1-16/2007 та від 29.01.2008 у справі №1-5/2008 зауважив, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядається як природна потреба людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Ст.4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Згідно ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022, який набрав чинності 24.03.2022, визначає, крім іншого, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану».(ч.1 ст.1 Закону)

За змістом ч.3 цієї статті у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Ст.4 Закону встановлює особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а саме у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника, який може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури).

Отже, у зв`язку із веденням бойових дій у районах, де розташоване підприємство, та через загрозу для життя й здоров`я працівник може розірвати трудовий договір за власною ініціативою без двотижневого строку попередження, як це передбачено ст. 38 КЗпП.

Надані позивачкою докази свідчать про те, що на даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно не виконана, у позивачки відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду.

Згідно п.6 ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Проте, позивачем ОСОБА_2 не надано жодного підтвердження щодо звернення в позасудовому порядку до Управління пенсійного фонду з заявою про звільнення з місця роботи за власною ініціативою.

Так, згідно постанови №19-2 від 10.04.2023 року «Про внесення змін до постанови правління Пенсійного фонду України від 12.05.2015 року №9-1» визначено перелік управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаних управлінь Донецької та Луганської областей, повноваження з обслуговування страхувальників яких здійснюють головні управління Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганських областях. Відповідно до вказаної постанови повноваження Управління Пенсійного фонду України в Советському районі м.Макіївки Донецької області виконує Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке тимчасово розташоване в Дніпропетровській області, м.Дніпро, вул..Надії Алексеєнко, №106.

Отже, наразі існує позасудовий порядок вирішення питання щодо звільнення з місця роботи позивача.

Таким чином, на думку суду, вирішення відповідного питання у судовому порядку можливе лише якщо позивач має якісь перешкоди для звільнення з роботи або отримає відмову в даному зверненні. Це ґрунтується на приписах ст. 4 ЦПК України згідно якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У разі наявності у особи позасудового особу вирішення певного питання, звернення до суду з відповідним позовом, без належного обґрунтування щодо наявності у особи перешкод у використанні такого позасудового способу захисту порушеного права, суперечить ст. 4 ЦПК України, позаяк суд не може собою підміняти орган до повноважень якого віднесено вирішення відповідного питання.

Отже виходячи з предмету та підстав позову, у позовній заяві не наведено відомостей чи вживалися позивачем заходи досудового врегулювання спору, тобто чи звертався позивач з цього питання до органів Пенсійного фонду України, як і не міститься відомостей, що відповідний орган відмовив у тій чи іншій формі позивачу у вирішення його питання.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вивчивши позовну заяву і додані до неї документи, суд приходить до висновку, що її слід залишити без руху, оскільки вона подана з порушенням вимог ст. 175 і 177 ЦПК України, а саме: у позовній заяві не зазначено відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору.

Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 259, 260 ЦПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Позовну заяву адвоката Бурлакова Максима Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Управління пенсійного фонду України в Совєтському районі Донецької області, де третя особа Хустська філія Закарпатського обласного центру зайнятості про розірвання трудового договору - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків 10 днів з моменту отримання копії ухвали.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Хустського

районного суду: Орос Я.В.