Постанова

від 26.03.2024 по справі 456/253/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 456/253/22 Головуючий у 1 інстанції: Микитин В.Я.

Провадження № 22-ц/811/3528/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Ніткевича А.В.,

суддів:Бойко С.М.,Копняк С.М.,

секретаря Марко О.Р.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувшиу відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» - адвоката Галушко Ольги Ігорівни на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 03 листопада 2023 року в складі судді Микитина В.Я. у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватної агрофірми «Батько і Син» про визнання недійсним договору оренди та усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою шляхом зобов`язання її повернення, -

встановив:

У січні 2022 року позивачка ОСОБА_2 в особі адвоката Колошкіна І.А. звернулась до суду з позовом, вимоги за яким в порядку ст. 49 ЦПК України уточнила та в кінцевому просила визнати недійсним договір оренди землі від 01.02.2019 між ОСОБА_2 та Приватною агрофірмою «Батько і Син» на право користування земельною ділянкою площею 0,6195 га, кадастровий номер 4625380800:06:000:0643, яка розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, усунути перешкоди в користуванні шляхом зобов`язання Приватної агрофірми «Батько і Син» повернути ОСОБА_2 належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,6195 га, кадастровий номер 4625380800:06:000:0643, розташовану в межах території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області.

В обґрунтування позовних вимог позивачка та її представник покликались на те, що позивачці ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,6195 га, кадастровий номер 4625380800:06:000:0643. Позивачка дізналась, що вказану земельну ділянку використовує Приватна агрофірма «Батько і Син», яка заявляє, що між ними 01.02.2019 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки та ніби-то згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 01.02.2019 нею така передана відповідачці. З отриманих ксерокопій договору оренди землі від 01.02.2019 та акта приймання-передачі від 01.02.2019 виявила, що вказані документи підисанені не нею, а іншою особою. Оскільки вона вищевказаний договір оренди землі не підписувала та її волевиявлення на укладення такого договору не було, просила такий договір оренди землі визнати недійсним.

Також, покликаючись на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 (справа № 145/2047/16-ц), вказала, що в данному випадку ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Просила позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права користування належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 0,6195 га, кадастровий номер 4625380800:06:000:0643, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, шляхом зобов`язання Приватної агрофірми «Батько і Син» повернути ОСОБА_2 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Приватної агрофірми «Батько і Син» на користь ОСОБА_3 992 грн 40 коп. на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Додатковим рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2023 року стягнуто з Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» на користь ОСОБА_2 8584 грн. 70 коп. на відшкодування судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу, на проведення судової почеркознавчої експертизи, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Рішення суду оскаржив відповідач Приватне підприємство «Приватна агрофірма «Батько і Син», апеляційну скаргу в інтересах якого подано адвокатом Галушко О.І., вважає таке незаконним, ухваленим за неправильного застосування норм проесуального права, при неповному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи.

В обгунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що 01.02.2019 між ОСОБА_2 та ПП ПАФ «Батько і Син» укладено Договір оренди земельної ділянки площею 0,6195 га, кадастровий номер 4625380800:06:000:0643. З дати укладення договору оренди і протягом трьох років ПП ПАФ «Батько і Син» використовує, обробляє та збирає урожай зі спірних земельних ділянок. В свою чергу, ОСОБА_2 отримувала від відповідача орендну плату за користування спірною земельною ділянкою.

Звертаючись до суду з позовом у 2021 році про розірвання договору оренди, позивачка визнала той факт, що договір оренди земельної ділянки площею 0,6195 га, кадастровий номер 4625380800:06:000:0643 був укладений між нею та ПП ПАФ «Батько і Син». Більше того, зазначала, що такий договір підписувала, що свідчить спрямованість позивачки на досягення мети, з якою відповідний договір був укладений, зокрема в частині орендної плати, з метою використання її у власних потребах. Водночас, вказана заява не містить жодного твердження про те, що сторонами не були погоджені істотні умови договору оренди землі; що у договорі оренди землі та акті приймання-передачі об`єктів оренди підпис виконаний не нею, а іншою особою.

Зазначає, що рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18 листопада 2021 року у справі №456/1627/21 має преюдиційне значення, оскільки було ухвалене за результатами розгляду судової справи між тими самими сторонами ОСОБА_2 та ПП ПАФ «Батько і Син» та щодо одного і того ж предмету - договору оренди земельної ділянки, площею 0,6195 га, кадастровий номер 4625380800:06:000:0643 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, котра знаходиться на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області. Додає, що зазначеним судовим рішенням встановлено про отримання ОСОБА_2 орендної плати, як в грошовій так і в натуральній формі.

Однак, незважаючи на вищезазначені положення чинного законодавства та правові висновки Верховного Суду, які в силу ч.6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч.4 ст. 263 ЦПК України повинні враховуватись іншими судами при застосуванні норм права, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення залишив поза увагою вищенаведені обставини, які мають преюдиційне значення.

Зауважує, що усунення перешкод в користуванні земельними ділянками є негаторним позовом, передбаченим ст. 391 ЦК України, відповідно до яких власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту у вигляді негаторного позову. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 та у постанові від 03 червня 2021 року у справі №916/1666/18.

Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення незаконно та необгрутовано зроблено висновок про те, що спірні договори землі не виконувались сторонами, на підставі чого безпідставно визнав їх неукладеними.

Окрім того, поза увагою суду залишились правові висновки Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі №513/879/19, згідно з яким розкривається принцип заборони суперечливої поведінки та недопущення порушення принципу добросовісності при укладенні/виконанні договорів.

Верховний суд зазначає, що поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього посилається на недійсність такого договору або його неукладеність. Якщо поведінка сторони давала іншій стороні підстави вважати, що договір є дійсним (виконувався сторонами належним чином протягом тривалого часу), то наступне висунення вимог про його недійсність або неукладеність є зловживання правом.

Просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовним вимог ОСОБА_2 до ПП ПАФ «Батько і Син» про визнання договору оренди недійсним та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення представник ПП «ПАФ «Батько і Син» Галушко О.І. зазначила, що таке є незаконним з огляду на те, що ОСОБА_2 при поданні позовної заяви не подано попереднього (орієнтованого) розрахунку судових витрат, що свідчить про відсутність намірів щодо заявлення вимоги про відшкодування судових витрат та є достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про їх відшкодування.

Однак, судом першої інстанції залишено поза увагою вищенаведене, що свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Просить скасувати додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2023 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в стягненні з ПП ПАФ «Батько і Син» на користь ОСОБА_2 судових витрат в повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглядаючи спір, який викник між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди землі б/н від 01.02.2019 позивачка ОСОБА_2 не підписувала та, відповідно, волевиявлення щодо названого правочину не було, істотних умов цього правочину вона не погоджувала, що, з-поміж іншого, суперечить основним засадам укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності, визначеним Законом України «Про оренду землі», котрий у даному випадку є спеціальним та згідно з яким укладення таких договорів здійснюється виключно за згодою орендодавця.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати договір оренди від 01.02.2019, предметом якого є земельна ділянка площею 0,6195 га, кадастровий номер 4625380800:06:000:0643, що розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, укладеним.

В свою чергу, суд зазначив, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені у справах за №145/2047/16-ц, за № 227/3760/19-ц щодо належного способу захисту, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні вимоги про визнання названого правочину недійсним з підстав обрання позивачкою ОСОБА_2 неефективного способу захисту в наведеній частині.

При цьому, позовні вимоги в частині усунення перешкод у здійсненні права користування спірною земельною ділянкою шляхом зобов`язання її повернення, підлягають захисту в обраний належний й ефективний спосіб, оскільки має місце непідписання нею названого правочину, ненадання згоди на його укладення та заперечення факту укладення такого, як і виконання з її боку, а відповідний висновок про неукладеність названого правочину викладений у мотивувальній частині даного судового рішення, що вважається достатнім у такому випадку.

Вирішуючи питання про ухвалення додаткового рішення за заявою представника позивача ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою ОСОБА_2 не дотримано у повному обсязі вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, що є наслідком застосування положень ч. 5 ст. 137 цього Кодексу для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що з відповідача ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» на користь позивачки ОСОБА_2 необхідно стягнути 10000 грн, оскільки неможливо у належний спосіб перевірити співмірність витрат на правничу допомогу на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Колошкіним І.А.

Вирішуючи питання про стягнення на користь позивачки ОСОБА_2 з відповідача ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» витрат, пов`язаних із проведенням судової почеркознавчої експертизи, суд виходив із диспозиції частин 3, 4 ст. 139 ЦПК України, та врахував, що такі витрати у даному випадку також повинні нести сторони. При цьому суд зазначив, що клопотанням відповідача ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син» про зменшення розміру витрат на оплату послуг експерта до суду не надходило.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про необхідність ухвалення додаткового рішення, котрим вирішити питання про судові витрати у цій справі, що полягають у стягненні коштів на професійну правничу допомогу, у наведений вище спосіб, тобто зменшити їх розмір з 25 500 грн. до 10 000 грн., як і тих, що полягають у стягненні коштів за проведення судової почеркознавчої експертизи, у розмірі 7 169 грн. 40 коп., а всього 17 169 грн. 40 коп.

Проте, виходячи із змісту пункту 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, та в силу часткового задоволення позовних вимог у цій справі, наведені судові витрати, що полягають у стягненні коштів на професійну правничу допомогу та у стягненні коштів на проведення судової почеркознавчої експертизи, у загальному розмірі 17 169 грн. 40 коп., слід покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог, тобто витрати в розмірі 8 584 грн. 70 коп. залишити за позивачкою ОСОБА_2 , а в розмірі 8 584 грн. 70 коп., - стягнути на її користь з відповідача ПП «Приватна агрофірма «Батько і Син».

Перевіряючи законність оскаржуваних судових рішень колегія суддів виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,6195 га, кадастровий номер 4625380800:06:000:0643, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області (т. 1 а.с. 34-35).

В матеріалах справи наявний договір від 01.02.2019 між ПАФ «Батько і Син» та ОСОБА_2 оренди землі б/н, а саме: земельної ділянки площею 0,6195 га, кадастровий номер 4625380800:06:000:0643, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області (т. 1 а.с. 7, 32).

Земельна ділянка на підставі вказаного договору оренди землі повинна бути передана у користування ПАФ «Батько і Син» на підставі Акту приймання-передачі об`єкту оренди від 01 лютого 2019 року (т. 1 а.с. 8, 33).

За умовами договору, такий укладено строком на 15 років. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 7434,00 грн (пункт 5 договору). Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і рік, у тому числі 892, 00 гривень в грошовій формі або в натуральній формі (продукцією, вирощеною орендарем). У випадку, якщо орендна плата вноситься у натуральній формі, ціна продукції встановлюється на рівні ціни, за якою орендар продає аналогічну продукцію третім особам (пункт 8 договору). Орендна плата вноситься в такі строки: щороку до 30 грудня за весь рік оренди земельної ділянки (пункт 10 договору).

Звертаючись до суду з позовом, позивачка стверджувала, що зазначений договір оренди від 01.02.2019 вона не підписувала та її волевиявлення на укладення такого договору не було, тому такий договір оренди землі необхідно визнати недійсним.

В ході розгляду справи, судом ухвалою від 16 вересня 2022 року у справі призначено почеркознавчу експертизу (т. 1 а.с. 101-104).

Згідно із висновком судового експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 488-Е від 23.03.2023, підписи від імені ОСОБА_2 , розташовані у графі «Орендодавець: громадянин ОСОБА_2 » у договорі оренди землі від 01.02.2019 за кадастровим номером земельної ділянки 4625380800:06:000:0643 та акті приймання - передачі об`єкту оренди (земельної ділянки), виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою (т. 1 а.с. 109-114).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

В свою чергу, за частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц та від 26 жовтня 2022 року у справі № 2227/3760/19-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16, від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19 (провадження № 61-9846св20) та від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21-ц (провадження № 61-9582св22).

У справі, що переглядається, встановивши, що ОСОБА_2 не підписувала оскаржуваний договір оренди від 01.02.2019, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо неукладеності такого та не набуття сторонами цивільних прав та обов`язків, а правовідносини за ним, такими, що не виникли. Позивачка наполягаючи на тому, що договір оренди не підписувала та орендної плати відповідно не отримувала, зазначила, що відповідач ПП ПАФ «Батько і Син» використовує її земельну ділянку без належних правових підстав.

На спростування доводів позивачки, відповідач зазначив, що у березні 2021 року позивачка зверталась до Стрийського міськрайонного суду Львівської області з позовною заявою, відповідно до якої просила суд розірвати договір оренди землі від 01.02.2019, укладений між нею та відповідачем Приватною агрофірмою «Батько і Син», предметом якого є земельна ділянка площею 0,6195 га, кадастровий номер: 4625380800:06:000:0643, що розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області, в якій вказувала, що підписувала текст договору та у 2019 році частково отримувала орендну плату як в грошовій так і в натуральній формі.

За результатами розгляду вказаної позовної заяви Стрийським міськрайонним судом Львівської області 18.11.2021 ухвалено рішення у справі № 456/1627/21, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, при цьому вказаним рішенням встановлено та визнано існування між стронами правовідносин з приводу оренди земельної ділянки площею 0,6195 га, кадастровий номер 4625380800:06:000:0642, що розташована на території Дідушицької сільської ради Стрийського району Львівської області на підставі договору оренди, який було укладено 01.02.2019. Окрім того, з досліджуваних відомостей ПАФ «Батько і Син» на видачу орендної плати у с. Великі Дідушичі за 2019 рік вбачається, що ОСОБА_2 отримувала орендну плату в натуральній та грошовій формі: 669 кг. пшениці, 2 мішків, тобто 100 кг. кукурудзи та 2300 грн. Факт ортимання орендної плати підтверджується особистим підписом ОСОБА_2 на вищевказаній відомості.

Вважає, що дане рішення має преюдиційне значення для справи, яка переглядається, а тому встановлені судом обставини не підлягають доказуванню.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Надаючи правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції правильно вказав, що встановлені у справі № 456/1627/21 обставини щодо підписання договору оренди від 01.09.2019 не мають преюдиційного значення, оскільки не перевірялись на їх достовірність і суд не досліджував факт підписання чи не підписаня такого договору. Факт неукладеності даного правочину з цих підстав взагалі не був предметом розгляду даної справи, а тому рішення в справі № 456/1627/21 в розумінні вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не має преюдиційного значення при вирішенні даної справи.

Вчинення відповідачем дій щодо сплати орендної плати за 2019 рік не може свідчити про досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору оренди землі, а отже і бути підставою для висновку про укладеність та виконуваність стороною орендодавця цих правочинів.

Доводи апеляційної скарги щодо отримання ОСОБА_2 орендної плати, як доказу дійсних договірних відносин між сторонами у справі не заслуговують на увагу, оскільки не заперечують встановленого еспертним шляхом факту неукладеності правочинів (через відсутність підпису позивачки), адже правовою підставою для користування чужою земельною ділянкою на умовах оренди є виключно договір оренди землі, укладений у письмовій формі.

Відтак, за умов не підписання позивачем договору оренди земельної ділянки немає підстав стверджувати, що між сторонами погоджено всі істотні умови договору оренди земельної ділянки, а отримання плати за користування земельною ділянкою при не укладенні договору оренди не свідчить про схвалення орендодавцем умов договору оренди в цілому.

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Установивши, що ОСОБА_2 не підписувала договір оренди землі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказаний договір порушує права позивачки, як власниці цієї земельної ділянки, оскільки належне їй нерухоме майно знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, що створює позивачці перешкоди у користуванні своїм майном та є підставою для задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції, беручи до уваги зазначені позивачем вимоги, встановлені по справі обставини та досліджені на їх підтвердження докази, зважаючи на викладені правові висновки Верховного Суду дійшов правильного та обгрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , а саме, що її права підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, повернення їй спірної земельної ділянки, що перебуває у користуванні відповідача без відповідної правової підстави, оскільки на підставі висновку експерта встановлено, що договір оренди від 01.02.2019 ОСОБА_2 не підписувала.

Посилання відповідача на не застосування судом першої інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 338/180/17 та № 227/3760/19 не заслуговують на увагу, адже права і обов`язки, які з`ясовувалися Великою Палатою Верховного Суду у справах № 338/180/17 та № 227/3760/19, є нерелевантними до існуючих спірних правовідносин - різними є предмет та підстави позову, а також їх матеріально-правове регулювання.

Так, відносини в справі № 227/3760/19 виникли з приводу договору майнового найму нежитлового приміщення, а в справі № 338/180/17 - щодо визнання укладеним договору підряду та стягнення заборгованості, і Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 227/3760/19 не відступила від правових позицій, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16.

Що стосується доводів апелянта про те, що дії позивачки, яка прийняла виконання обов`язків за договором від іншої сторони, а після цього посилається на недійсність такого договору або його неукладеність, необхідно вважати недобросовісною, суперечливою поведінкою, відповідно є зловживанням правом, колегія суддів звертає увагу на таке.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factumproprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду справи № 456/1627/21 за позовною заявою ОСОБА_2 до Приватної агрофірми «Батько і Син» про розірвання договору оренди землі, у якій 18 листопада 2021 року Стрийським міськрайонним судом Львівської області ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, позивачка ОСОБА_2 заперечувала отримання орендної плати у повному обсязі (лише два мішки пшениці) саме від відповідача Приватна агрофірма «Батько і Син», при цьому покликалася на те, що у відповідній відомості відповідача ПАФ «Батько і Син» про отримання орендної плати, у договорі оренди землі б/н від 01.02.2019, а також в акті приймання-передачі об`єкта оренди від 01.02.2019 підпис виконаний не нею, а іншою особою.

В свою чергу, і сам відповідач вказує на те, що дії по сплаті орендної плати вчинено ним лише один раз, а саме за 2019 рік.

За наведених обставин, колегія суддів не може погодитися із доводами апелянта про те, що дії позивачки ОСОБА_2 є недобросовісними, оскільки власні обов`язки за оспорюваним договором оренди землі вона не виконувала, а саме земельну ділянку за актом прийому-передачі не передавала (підпис на акті виконаний не нею), при цьому не спростовує такий висновок і твердження відповідача про одноразове прийняття орендодавцем орендної плати, оскільки не погодившись із діями ПАФ «Батько і Син» позивачка ОСОБА_2 одразу у квітні 2021 року звернулася до суду з позовом до суду про розірвання договору оренди землі, а в подальшому про визнання такого договору недійсним та повернення земельної ділянки, що вказує навпаки на послідовну позицію позивачки ОСОБА_2 на несприйняття та невиконання умов оспорюваного договору оренди землі.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

В свою чергу, вирішуючи питання про стягнення судових витрат, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3).

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2023 року у справі № 755/7694/20 (провадження № 61-12174св22) зазначено, що застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

У справі, що переглядається встановлено, що позивачкою не було подано до суду попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат (окрім судового збору), які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

В оскаржуваномурішенні Стрийськогоміськрайонного судуЛьвівської областівід 20жовтня 2023року судзазначив,що доказівпонесення учасникамисправи іншихсудових витрат,пов`язанихз їїрозглядом,окрім яксплати судовогозбору запред`явленняпозовної заявидо суду,матеріали цієїсправи немістять.Проте,уповноважені представникиобох сторіну справідо закінченнясудових дебатіву відповідностідо вимогч.1ст.246ЦПК України зробили заяви про неможливість подання до їх завершення доказів на понесення інших судових витрат, зокрема пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги та виконанням судової почеркознавчої експертизи.

Звертаючись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення та стягнення 25500 грн. понесених витрат на правничу допомогу, позивачкою ОСОБА_2 не долучено ні договору про надання правничої допомоги, котрий був укладений між нею та адвокатом Колошкіним І.А., ні акту приймання-передачі наданих послуг згідно вказаного договору.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн., суд своє рішення обгрунтовував тим, що адвокатом Колошкіним І.А. в інтересах позивачки ОСОБА_2 у цій справі дійсно були підготовлені кілька заяв процесуального характеру та подано кілька клопотань, у тому числі й про призначення судової почеркознавчої експертизиа, а також адвокат Калошкін І.А. приймав безпосередню участь в одному із судових засідань.

Водночас, суд зазначив про неможливість у належний спосіб перевірити співмірність таких витрат.

Тобто, за змістом судового рішення, висновки суду є суперечливими, взаємовиключними і такими, що грунтуються на припущеннях, оскільки дійсно за відсутності договору, який би визначав ціну послуги, визначити розмір понесених витрта на правничу допомогу не надається за можливе.

Окрім того, суд не врахував, що сторона позивача не заявлала клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів, а лише заявила про неможливість подання доказів щодо розміру понесених витрат, що відповідно позбавляло суд першої інстанції вирішувати питання про стягнення витрат на правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове обгрунтування.

Тому додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2023 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу необхідно скасувати з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в ухваленні додаткового рішення.

Щодо стягнення судових витрат, понесених позивачем на проведення експертизи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи (частина третя статті 133 ЦПК України).

Процесуальні питання розподілу судових витрат визначено статтею 141 ЦПК України.

Так, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частина четверта статті 134 ЦПК України).

Частинами другою, третьою статті 102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (особливо, якщо суд врахував відповідний висновок експерта як доказ), не відповідає вимогам розумності та правової визначеності, «підриває» конструкцію забезпечення передбачуваності застосування процесуальних норм, а тому не є такою, що відповідає верховенству права.

Матеріалами справи стверджується, що за ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 вересня 2022 року у справі № 456/253/22 призначена судова почеркознавча експертиза, витрати за проведення якої покладено на ОСОБА_2 (а.с.102-104).

Саме на підставі висновку судової почеркознавчої експертизи (висновку експерта №488-Е від 23.03.2023) встановлено підроблення підпису позивачки ОСОБА_2 та, як наслідок, відсутність її волевиявлення на укладення договору оренди земельної ділянки 01.09.2019, що й послужило підставою для часткового задоволення позовних вимог у цій справі, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду щодо належного способу захисту.

Згідно акту № 2 здачі-приймання висновку експерта № 488-Е вартість експертизи становила 7 169 грн. 40 коп.

Із долученої до заяви про ухвалення додаткового рішення платіжної інструкції АТ КБ «ПриватБанк» від 22.02.2023 року за № 0.0.2873656116.1 вбачається про здійснення ОСОБА_2 платежу експертній установі за проведення судової почеркознавчої експертизи у сумі 7 169 грн. 40 (а. с. 183).

Місцевий суд врахував зазначені висновки експертизи як доказ під час розгляду справи та ухвалення судового рішення.

Вирішуючи питання про стягнення витрат здійнених ОСОБА_2 за проведення експертизи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такі витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тобто з ПП ПАФ «Батько і Син» підлягають стягненню 3584 грн. 70 коп (7469,40/2=3584,70).

Зважаючи на те, що стороною позивача розмір стягуваних судом витрат за проведення експертизи не оспорюється, тому колегія суддів доходить висновку про залишення в силі додаткового рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2023 року в означеній частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року -залишити без змін.

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» на додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2023 року - задовольнити частково.

Додаткове рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2023 року в частині стягнення з Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення в цій частині відмовити.

Додаткове рішення в частині стягнення з Приватного підприємства «Приватна агрофірма «Батько і Син» на користь ОСОБА_2 витрат за проведення експертизи в розмірі 3584 гривень 70 копійок залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 27 березня 2024 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк