Постанова

від 26.03.2024 по справі 753/19961/2003

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 753/19961/20 головуючий у суді І інстанції Колесник О.М.

провадження № 22-ц/824/6001/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 березня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-7» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-7» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ЖБК «Харчовик-7» звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 230 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ЖБК «Харчовик-7» під час проведення перевірки ревізійною комісією було встановлено факт отримання ОСОБА_1 з розрахункового рахунку позивача коштів у вигляді позики у загальному розмірі 230 000 грн. Так, відповідачем 28 березня 2012 року було отримано 10 000 грн., 20 лютого 2013 року - 90 000 грн., 22 лютого 2013 року - 100 000 грн. та 06 серпня 2015 року - 30 000 грн. Відповідач не повернула вказані суми позики, у зв`язку з чим за ОСОБА_1 утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року у задоволенні позову ЖБК «Харчовик-7» відмовлено.

В апеляційній скарзі ЖБК «Харчовик-7» просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що про існування позики позивачу стало відомо тільки після отримання інформації про рух коштів на рахунках ЖБК та аналізу цих документів аудиторами, про що було викладено у аудиторському звіті від 30 жовтня 2020 року, копія якого приєднана до матеріалів справи. Про існування ж самих «договорів позики», які відповідач укладала сама з собою позивачу стало відомо тільки після отримання відзиву на позовну заяву, що був поданий з порушенням строків на подання відзиву при розгляді справи в суді першої інстанції. Враховуючи зазначені обставини та докази, що наявні в матеріалах справи, суд, постановляючи оскаржуване рішення, помилково прийшов до висновку щодо застосування строків позовної давності, рахуючи цей строк з 06 серпня 2015 року. Також, суд, постановляючи оскаржуване рішення, взяв до уваги показання свідка ОСОБА_2 щодо повернення в повному обсязі відповідачем коштів, які вона «позичала» в ЖБК. Загальна сума коштів, які відповідач незаконно зняла з рахунку ЖБК складає 230 000 грн. Пояснення відповідача, що вона «рятувала» ЖБК від стягнення коштів за позовом ПАТ «Київводокал» до ЖБК «Харчовик - 7» в даному випадку не заслуговує на увагу, оскільки з вищенаведених «договорів позики» видно, що ОСОБА_1 використовувала кошти в сумі 230 000 грн. незаконно, без дозволу загальних зборів ЖБК, на свої власні потреби. Тобто, сам прибутковий касовий ордер, який виписаний бухгалтером ОСОБА_3 не доводить факту повернення відповідачем коштів, які були взяті нею з розрахункового рахунку ЖБК, оскільки дані кошти не могли зберігатись в касі ЖБК, а також не були зараховані на розрахунковий рахунок ЖБК. Відповідно до пояснень відповідача вона ніби-то повернула кошти в сумі 90 000 грн. до каси ЖБК і підтверджує це прибутковим касовим ордером, однак в подальшому ці кошти не потрапили на розрахунковий рахунок ЖБК, що підтверджується аудиторським звітом від 30 жовтня 2020 року. Так, згідно з аудиторським звітом (таблиця №4) відповідачем були повернуті кошти на загальну суму 123 500 грн. Отже, відповідач не повернула 106 500 грн. позики, які вона незаконно брала з рахунку ЖБК.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 28 березня 2012 року між ЖБК «Харчовик-7» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №1, згідно умов якого позивачем було надано відповідачу позику в сумі 10 000 грн., які відповідач зобов`язалася повернути до 28 листопада 2013 року з відрахуванням із її заробітної плати 500 грн. щомісячно (а.с. 145)

20 лютого 2013 року між ЖБК «Харчовик-7» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №2, згідно умов якого позивачем було надано відповідачу позику в сумі 90 000 грн., які відповідач зобов`язалася повернути до 28 листопада 2018 року (а.с. 56)

22 лютого 2013 року між ЖБК «Харчовик-7» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №3, згідно умов якого позивачем було надано відповідачу позику в сумі 100 000 грн., які відповідач зобов`язалася повернути до 22 лютого 2018 року (а.с. 54)

06 серпня 2015 року між ЖБК «Харчовик-7» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №5, згідно умов якого позивачем було надано відповідачу позику в сумі 30 000 грн., які відповідач зобов`язалася повернути до червня 2016 року з відрахуванням із її заробітної плати 5 000 грн. щомісячно (а.с. 131)

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем повернуто кошти за договорами позики у повному обсязі, що підтверджується відомостями обліку операцій та відомостями нарахувань відповідачу заробітної плати. Крім того, факт повернення коштів ОСОБА_1 за договорами позики в судовому засіданні підтвердила свідок ОСОБА_4 , яка пояснила, з 2012 року по 2016 рік вона була головою ревізійної комісії. Так, ОСОБА_1 було укладено з ЖБК «Харчовик-7» п`ять договорів позики на загальну суму 270 000 грн., всі кошти нею були повернуті, оскільки комісією в кінці кожного року перевірялася фінансова звітність.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду з позовом, ЖБК «Харчовик-7» вказує про те, що ОСОБА_1 отримала з розрахункового рахунку позивача коштів у вигляді позики грошові кошти. Так, відповідачем 28 березня 2012 року було отримано 10 000 грн., 20 лютого 2013 року - 90 000 грн., 22 лютого 2013 року - 100 000 грн. та 06 серпня 2015 року - 30 000 грн. ОСОБА_1 умов договорів позики не виконала, внаслідок чого у неї перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 230 000 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 вказувала про те, що своєчасно повернула грошові кошти за договорами позики до 01 липня 2016 року. На підтвердження зазначених обставин відповідач надала квитанції про оплату та видаткові касові ордери.

Разом з тим, зазначені докази не можуть підтверджувати повернення відповідачем боргу за договорами позики.

Відповідно до Статуту Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-7» грошові кошти кооперативу надходять на розрахункові рахунки, що відкриті в банках та витрачаються з цих же розрахункових рахунків, а отже ЖБК не здійснює готівкових операцій. Мешканці з часу утворення ЖБК кошти на утримання будинку і прибудинкової території сплачували виключно на розрахункові рахунки. Надавачам послуг - Київенерго, Київводоканал, вивіз сміття ЖБК сплачував також виключно на розрахункові рахунки.

Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (надалі - Положення) чітко регламентує здійснення саме касових операцій у національній валюті в Україні.

Дане Положення встановлює, що готівкові розрахунки можуть проводитись за встановленим порядком. Готівка, яка отримана підприємством оприбутковується до каси на підставі прибуткового касового ордеру. Ці касові ордери реєструються в Журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових ордерів. Також ведеться касова книга та книга обліку розрахункових операцій. А головне, що відповідно до зазначеного Положення обов`язково встановлюється ліміт залишку готівки в касі.

Касові ордери або видаткові відомості одразу ж після одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром, а на доданих до них документах ставиться відбиток штампа або напис «Оплачено» із зазначенням дати (число, місяць, рік).

Касові документи після складання касиром звіту та оброблення цього звіту комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються в окремі папки та зберігаються відповідно до законодавства України відповідальною особою, на яку керівником покладено обов`язок щодо їх зберігання.

Виносити з приміщення підприємства касові документи дозволяється тільки за наявності письмового дозволу керівника або головного бухгалтера. У цьому разі до кінця робочого дня зазначені документи обов`язково мають бути повернуті до приміщення підприємства.

Пунктом 48 положення встановлено, що установа/підприємство визначає і встановлює за погодженням з банком (у якому відкрито рахунок установи/підприємства, на який зараховуються кошти) строки здавання ним готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках відповідно до таких вимог:

1) для установ/підприємств, розташованих у населених пунктах, де є банки - щодня (у день надходження готівкової виручки (готівки) до їх кас);

Аналогічні за змістом норми містить і Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою правління Національного банку України № 148 від 29 грудня 2017 року.

При цьому, матеріали справи не містять доказів щодо зарахування на банківський рахунок ЖБК суми коштів, на які посилається відповідач, як такі, що були внесені нею в касу ЖБК. Всупереч вимогам п. 3.13 положення, надані відповідачем прибуткові касові ордери не були наявні в позивача, а надані суду відповідачем, який не мав права їх зберігати в себе. Надані касові ордери не підписані касиром.

На підтвердження розміру заборгованості за договорами позики позивач надав суду аудиторський звіт, відповідно до якого відповідачем були повернуті наступні суми коштів: 29 січня 2014 року - 9 500 гривень; 06 березня 2014 року - 32 500 гривень; 14 квітня 2014 року - 10 000 гривень; 13 травня 2014 року - 1 500 гривень; 21 липня 2014 року - 8 000 гривень; 29 серпня 2014 року - 15 000 гривень; 30 вересня 2014 року - 47 000 гривень. В загальному розмірі відповідачем повернуто 123 500 гривень.

Будь-яких інших сум, що рахуються по бухгалтерському обліку позивача як такі, що повернені відповідачем, дані обліку не містять.

Враховуючи зазначене, розмір заборгованості за договорами позики складає 106 500 грн. (230 000 грн. - 123 500 грн.). Такий розмір заборгованості підтверджується належними та допустимими доказами та не спростовано відповідачем, а відтак підлягає стягненню з відповідача.

Посилання відповідача на касові документи, які на її думку свідчать про повернення коштів за договорами позики, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки надані суду прибуткові касові ордери оформлені з порушенням Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 і зазначені в них кошти, як такі, що повернені позивачу не обліковуються на розрахункових рахунка кооперативу.

За таких обставин, відсутні підстави вважати такі кошти повернутими позивачу.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони право на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи та договорів позики № 1 та № 5 строк повернення коштів закінчився 28 листопада 2013 року та червень 2016 року відповідно. При цьому, позивач звернувся до суду 23 листопада 2020 року, тобто з пропуском встановленого ст. 257 ЦК України строку позовної давності.

В той же час, як вбачається з аудиторського звіту від 30 жовтня 2020 року кошти у сумі 30 000 грн. та 10 000 грн. були повернуті відповідачем.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості договорами позики № 1 від 28 березня 2012 року та № 5 від 06 серпня 2015 року не підлягають задоволенню через необґрунтованість вказаних вимог, до яких не може бути застосована позовна давність.

В решті договорів, з огляду на строк визначений ними, у який відповідач зобов`язувалась повернути борг, встановлений законом строк позовної давності не порушено, а відтак підстав до відмови в задоволенні позову через пропущений строк немає.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позовної заяви та апеляційної скарги ЖБК «Харчовик-7» в загальному розмірі сплачено 8 625 грн. судового збору. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини вимог (46,3%), а саме у розмірі 3 993 грн. 40 коп.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-7» задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 липня 2023 року скасувати та прийняти постанову.

Позов Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-7» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , на користь Житлово-будівельного кооперативу «Харчовик-7», вул. Архітектора Вербицького, 34-а, м. Київідентифікаційний код - 25285251, заборгованість за договорами позики у розмірі 106 500 (сто шість тисяч п`ятсот) гривень та судовий збір у розмірі 3 993 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три) гривні 40 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді Фінагеєв В.О.

Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.