Ухвала

від 28.03.2024 по справі 160/21692/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 березня 2024 року

м. Київ

справа № 160/21692/23

адміністративне провадження № К/990/10604/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Прокопенка О.Б., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного від 27 лютого 2024 року у справі №160/21692/23 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

28 серпня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_2 від 16 липня 2023 року про його звільнення з військової служби згідно із підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за хворим дідусем дружини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який, відповідно до медичного висновку лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК) Комунального некомерційного підприємства «Васильківський центр первинної медико-санітарної допомоги» Васильківської районної ради Дніпропетровської області №133, та медичної довідки цього ж підприємства від 02 травня 2023 року, хворіє та потребує постійного стороннього догляду, у зв`язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, тобто потребує його догляду, та скасувати рішення про відмову у задоволенні рапорту вих. №2/24-801 від 27 липня 2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_2 від 16 липня 2023 року про звільнення з військової служби згідно із підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляду за хворим дідусем дружини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який хворіє та потребує постійного стороннього догляду, у зв`язку з відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд, тобто потребує його догляду, з урахуванням висновків суду.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 13 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року, в задоволенні адміністративного позову відмовив.

19 березня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного від 27 лютого 2024 року у справі №160/21692/23.

Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №160/21692/23 є, зокрема, пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Представник позивача зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно звільнення з військової служби в період військового стану на підставі сімейних обставин (необхідність здійснювати постійний сторонній догляд за особою, яка за висновком ЛКК закладу охорони здоров`я потребує догляду у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд), що стосується повноважень ЛКК надавати висновок про необхідність постійного стороннього догляду повнолітніх осіб.

Суд указує, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Разом із тим, наведені заявником норми, а саме: пункт 2 частини другої статті 16, частина шоста статті 13 Закону України «Про соціальні послуги», стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок», пункт 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі» та Наказ Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» від 09 березня 2021 року №407 є загальними та у контексті обставин, установлених судами у цій справі, не потребують такого тлумачення, як наведено представником скаржника. Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» чітко визначене розмежування таких документів як медичний висновок ЛКК чи медико-соціальної експертної комісії в залежності від віку, а положеннями абзацу четвертого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» установлена підстава для звільнення через сімейні обставини, що також не потребує додаткового висновку.

Представник позивача навів опис обставин справи з посиланням на власну оцінку документів, що на його думку, підтверджують факт необхідності здійснення догляду за хворим дідусем дружини, що є переоцінкою доказів у справі. Отже, касаційна скарга не містить вмотивованих аргументів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції указаних норм права та необхідність формування висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами у справі.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

У касаційній скарзі, скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій у справі є необґрунтоване відхилення судами попередніх інстанцій клопотання про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Аналіз цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із необґрунтованим відхиленням судами попередніх інстанцій клопотання про витребування доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень.

Скаржник, серед іншого, у касаційній скарзі посилається на наявність випадків, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Проте доводи касаційної скарги зводяться до посилань на норми законодавства та переоцінки обставин справи.

Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).

Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного від 27 лютого 2024 року у справі №160/21692/23 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя О.Б. Прокопенко