Ухвала

від 27.03.2024 по справі 420/26638/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/26638/23

У Х В А Л А

27 березня 2024 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони), в якому позивач просить:

визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загону морської охорони) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 24.04.2020 року із врахуванням приписів абзаців 3,4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, протиправною;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загін морської охорони) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 24.04.2020 року із врахуванням приписів абзаців 3,4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

Представником відповідача до суду подано клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, в якому зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом у зв`язку з чим просить залишити адміністративний позов без розгляду.

Щодо строку звернення до суду, представник відповідача зазначає, що позивача було звільнено з військової служби, а саме 24 квітня 2020 року було виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення. При цьому, при звільненні позивача з ним було проведено повний розрахунок. В момент отримання вказаних виплат позивач вже був обізнаний про своє порушене право, якщо вважав, що таке існує, але позивач до 25.08.2023 не звертався до військової частини НОМЕР_1 з проханням нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 24.04.2020 року. Отже, всі суми та документи, які були виплачені та надані позивачеві при його звільненні дозволяли йому визначити, чи було порушено його право, чи було проведено з ним кінцевий розрахунок, чи правильно було нараховано йому індексацію. В свою чергу, незважаючи на вказані обставини та власну обізнаність з адміністративним позовом позивач звернувся до суду лише у вересні 2023 року. Тобто строк звернення, визначений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, та визначений ст. 233 КЗпП України з урахуванням п. 1 глави ХІХ КЗпП України щодо зазначених позовних вимог позивачем пропущений.

Представником позивача подано заперечення на клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, в якому зазначено, що на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, 24 квітня 2020 року, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь яким строком. Таким чином, право ОСОБА_1 на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23. Таким чином, процесуальних строків звернення до суду із даним адміністративним позов ОСОБА_1 не порушував, а твердження відповідача є безпідставні.

Розглянувши дане клопотання, суд дійшов висновку про його необґрунтованість з огляду на наступне.

Ухвалою суду від 09.10.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частинами 1, 2 ст.121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Аналіз зазначених норм показав, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).

ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи Скордіно проти Італії, Ятрідіс проти Греції).

Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Еко-вугілля України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України Про банки і банківську діяльність від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини другої статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб`єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З огляду на викладене, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцю є невід`ємною складовою проходження публічної служби.

Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору є спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої та другої статті 233 КЗпП України.

Частиною 5 статті 242 КАС України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В свою чергу, суд зазначає, що на інше застосування норм матеріального права, ніж у висновках Верховного Суду, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини, та інший предмет спору у подібних правовідносинах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX, який набув чинності 19.07.2022 року внесено зміни до ст. 233 КЗпП, а отже змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати.

Таким чином, станом на момент звернення до суду з даним адміністративним позовом стаття 233 КЗпП не містить норми, відповідно до якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на території України запроваджено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV 2, який продовжувався відповідними постановами КМУ до 30.06.2023, та з цієї дати строк дії карантину закінчений.

При цьому, слід врахувати і той факт, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-ІХ).

Таким чином, на момент встановлення Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позивач мав право звернутись з даними позовними вимогами без обмеження строку.

Проте, зважаючи на те, що на момент звернення позивача до суду з цим позовом Кабінетом Міністрів України встановлено карантин, тримісячний строк звернення до суду продовжується на строк дії карантину у відповідності до пункту 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Таким чином, позивач звернувся до суду в межах строку звернення до суду, а отже відсутні підстави для залишення без розгляду адміністративного позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Керуючись ст. 122, 123, 240 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника відповідача про залишення адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_2 загін морської охорони) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії без розгляду на підставі ст. 123 КАС України відмовити.

Ухвала окремо від остаточного рішення оскарженню не підлягає.

Суддя Марин П.П.