Постанова

від 27.03.2024 по справі 915/922/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/922/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Богатиря К.В., Таран С.В.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області - Одноор В.М. в порядку самопредставництва

від Товариства з обмеженою відповідальністю "М Моторс" - адвокат Бортик Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 (суддя Коваль С.М.)

по справі №915/922/23

за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "М Моторс"

про зобов`язання вчинити дії, стягнення пені та штрафу у сумі 450441 грн

ВСТАНОВИВ

Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області (далі - Служба, позивач) пред`явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "М Моторс" (далі ТОВ "М Моторс", відповідач) в якій, з урахуванням заяви про збільшення вимог, просив:

- зобов`язати ТОВ "М Моторс" виконати зобов`язання за договором від 28.12.2021 №52 та поставити і передати у власність позивача три легкові автомобілі Renault Duster,

- стягнути з відповідача на користь позивача штрафні санкції у розмірі 450 441 грн, з яких: 323811 грн пеня та 126630 грн штраф за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Ухвалою від 04.12.2023 Господарський суд Миколаївської області закрив провадження в частині позовних вимог про зобов`язання ТОВ "М Моторс" виконати зобов`язання за договором від 28.12.2021 №52 та поставити і передати у власність позивача три легкові автомобілі Renault Duster з тих підстав, що ТОВ М Моторс після відкриття провадження в даній справі поставлено три легкових автомобілі Renault Duster.

Позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свого зобов`язання за договором в частині своєчасної поставки товару за договором.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 по цій справі позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 4504 грн. 41 коп., із яких: 3238 грн. 11 коп. - пеня; 1266 грн. 30 коп. - штраф, а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 9440 грн. 61 коп., в іншій частині позову відмовлено.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач дійсно припустився порушення умов договору щодо своєчасної поставки позивачеві товару, а тому нарахування пені та штрафу за допущення відповідачем прострочення виконання зобов`язань з постачання товару відповідає умовам договору, чинному законодавству і обставинам справи.

При цьому, як встановлено місцевим господарським судом, наданий позивачем розрахунок пені в сумі 323 811 грн та 126630 грн штрафу є вірним.

Разом з тим, приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд зазначив, що враховує складне фінансове становище відповідача через достатньо тривалий час відсутності експортних поставок замовлених позивачем товарів після введення військового стану через агресію російської федерації проти України, та перебування відповідача в зоні проведення воєнних (бойових) дій, а також суму основного боргу та строк прострочення, які є незначними, і, що порушенням відповідачем договірних зобов`язань не завдано позивачу збитків.

Виходячи із засад справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахована пеня та штраф є непропорційною допущеному правопорушенню, що прострочення зобов`язань відповідачем також компенсуються збільшенням ринкової вартості поставленого товару, підлягаючими стягненню з відповідача неустойка, а тому її розмір належить зменшити, пені до 3238 грн. 11 коп. та штрафу до 1266 грн. 30 коп.

Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 450 441 грн за прострочення відповідачем виконання зобов`язання за договором задовольнити в повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення постановлено з неправильним визначенням відповідно до встановлених судом обставин правовідносин та з порушенням норма матеріального права.

За твердженням апелянта, між сторонами виникли взаємні права та обов`язки за договором поставки, який позивач зі своєї сторони виконав у повному обсязі. В свою чергу відповідач прострочив виконання свого зобов`язання з поставки товару, що як за умовами укладеного між сторонами договору, так й вимогами чинного законодавства, є підставою для застосування до останнього штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу.

Проте, як вважає скаржник, відмова судом першої інстанції у задоволенні заявлених позовних вимог про стягнення штрафних санкцій прямо порушує майнові інтереси позивача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відкрито апеляційне провадження по справі у справі №915/922/23 за апеляційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 та призначено справу до розгляду на 27.03.2024.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що з урахуванням ступеню виконання ним зобов`язання, встановлених судом першої інстанції обставин в їх сукупності та сталої практики Верховного Суду, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про зменшення заявлених позивачем до стягнення з відповідача сумі пені та штрафу.

Під час судового засіданні від 27.03.2024 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Наявні матеріли справи свідчать про те, що 28.12.2021 між сторонами було укладено договір про закупівлю товару №52 за умовами якого відповідач зобов`язався передати у власність позивача легкові автомобілі Renault Duster, код за ДК 021:2015: 34110000-1 легкові автомобілі, у кількості та за ціною, які вказані в Специфікації (додаток №1) з технічними визначеними характеристиками (додаток №2) у договорі.

Ціна договору становить 1809000 грн. 00 коп. Строк поставки товару не пізніше 30.06.2022 (п.п. 3.1., 6.2. договору).

На виконання умов договору Службою було перераховано на рахунок ТОВ "М Моторс" за платіжною інструкцією від 29.12.2021 №1125 грошові кошти в сумі 1809000 грн. 00 коп.

Додатковою угодою від 24.06.2022 №1 строк поставки за погодженням сторін був продовжений до 30.12.2022.

Додатковою угодою від 27.12.2022 №2 строк поставки товару за погодженням сторін продовжений до 01.04.2023.

Однак, як свідчать наявні матеріли справи та не заперечується сторонами, свій обов`язок щодо поставки товару позивачеві ТОВ "М Моторс" виконало лише 28.09.2023, що підтверджується видатковою накладною від 28.09.2023 №000000144 та актом прийому-передачі автомобілів від 28.09.2023.

Тобто відповідачем було допущено порушення виконання взятих на себе зобов`язань за договором в частині своєчасної поставки придбаного позивачем товару, що стало підставою для нарахування останнім пені та штрафу та звернення із даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції взявши до уваги зокрема ступінь виконання відповідачем свого зобов`язання, а також те, що нарахована пеня та штраф є непропорційною допущеному правопорушенню, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявлених штрафних санкцій.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч.1 ст.550 ЦК України).

У ч.6 ст.231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Укладеним між сторонами договором передбачено, що у випадку порушення строку постачання товару, до постачальника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені та у розмірі 0,1 відсотка від вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (п. 8.1. договору).

Як вже було вказано вище та не заперечується сторонами по справі, відповідач несвоєчасно поставив придбаний позивачем товар, що за умовами укладеного між сторонами договору є підставою для застосування до нього штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу.

Так за умовами п. 6.2. договору в редакції додаткової угоди №2 від 27.12.2022 відповідача повинен був виконати взяте на себе зобов`язання з поставки товару до 01.04.2023, однак наявними матеріалами справи підтверджується, що таке зобов`язання було виконано останнім лише 28.09.2023.

Відтак, період прострочення виконання зобов`язання складає з 02.04.2023 по 27.09.2023.

За вказаний період пеня складає 323 811 грн, яка розрахована виходячи з ціни товару (1 809 000 грн) помноженої на 0,1 % (передбачений договором) та на 179 днів (кількість днів прострочення з 02.04.2023 по 27.09.2023).

Штраф складає 126 630 грн, що є 7 % (визначено п. 8.1. договору) від загальної вартості товару (1 809 000 грн).

Наведене свідчить про те, що позивачем здійснено вірний, арифметично правильний (з урахуванням періоду прострочення та вартості товару) розрахунок пені та штрафу, який загалом складає 450 441 грн.

Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Також частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі №910/8725/22.

Відтак для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 ГК України).

За частинами 1 та 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

У наведених висновках колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).

Так, у даній справі, як вже було вказано вище, відповідач виконав взяте на себе зобов`язання з поставки товару, однак, слід врахувати, що таке зобов`язання було виконано відповідачем після звернення позивача із позовом до суду та порушення провадження у справі.

Судом апеляційної інстанції також враховується те, що сторонами додатковими угодами до договору продовжувався строк виконання відповідачем зобов`язання за договору, зокрема через виникнення об`єктивних обставин.

Разом з цим, у додатковій угоді №2 від 27.12.2022 погоджено конкретний строк поставки товару, а саме 01.04.2023, що свідчить про те, що відповідач усвідомлював як наявність власного обов`язку щодо поставки товару у визначений строк, так й наслідки несвоєчасного виконання такого обов`язку.

Судова колегія також наголошує на тому, що відповідач у разі неможливості, з будь-яких об`єктивних причин, виконання взятих на себе зобов`язань за договором, не був позбавлений можливості відмовитись від договору у визначеному договором та чинним законодавством України порядку.

Втім, як свідчать наявні матеріали справи відповідач таких дій не вчинив, а навпаки зобов`язався, з урахуванням існуючих об`єктивних обставин, що заважали своєчасному виконанню взятих на себе зобов`язань, поставити товар у строк до 01.04.2023.

Слід також наголосити на тому, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач не звертався до суду із заявою про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, а лише у поясненнях наданих до суду (т.1, а.с. 134-136) зазначив, що справедливим буде зменшення розміру штрафних санкцій, з урахуванням повного виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Однак, колегія суддів наголошує на тому, що відповідачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зокрема, важкого матеріального стану, відсутності коштів, а також того, що задоволення вимог в повному обсязі призведе чи може призвести до негативних наслідків, зокрема у вигляді неплатоспроможності, тощо.

Між тим, суд апеляційної інстанції також враховує ту обставину, що відповідачем, хоч й з простроченням, але було у повному обсязі виконано взяте на себе зобов`язання, а позивачем не надано до суду доказів на підтвердження понесення збитків у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем умов договору.

Беручи до уваги встановлені обставини справи, зокрема, щодо виконання зобов`язання за договором, відсутність доказів на підтвердження завдання позивачеві збитків від несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, врахувавши загальну економічну ситуацію, яка склалась в країні, високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни, який впливає на обох сторін, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим і розумним у контексті обставин даної справи буде зменшення розміру заявлених до стягнення пені а штрафу на 50%.

З огляду на що, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а стягненню з відповідача на користь позивача належить пеня у розмірі 161 905,50 грн та штраф у розмірі 63 315 грн.

В задоволенні решти вимог, на переконання суду апеляційної інстанції, слід відмовити.

Судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо зменшення розміру пені до 3238,11 грн, а штрафу до 1266,30 грн, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21 тощо).

У даному випадку, суд першої інстанції фактично зменшив розмір заявленої до стягнення пені та штрафу на 99 %, що свідчить про те, що скориставшись своїм правом, передбаченим статтею 551 ЦК Україна та статтею 233 ГК України, суд не просто зменшив розмір штрафних санкцій, а звільнив відповідача від їх сплати, що порушує баланс інтересів сторін, не відповідає правовим нормам, судовій практиці та суті відповідальності, яку сторони передбачили при укладенні договору.

Слід також відзначити, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки поставки товару, які прямо обумовлені в договорі.

Наведені обставини та висновки Верховного Суду не були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення, що фактично призвело до звільнення відповідача від відповідальності за допущене порушення.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

За приписами ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялось відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2021 р. у справі №910/12876/19 зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду оскаржуваного рішення та фактичного вирішення справи на користь позивача, а також враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на підставі приписів ст. 129 ГПК України, суд вважає за можливе покласти усі судові витрати у справі на відповідача.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.12.2023 по справі №915/922/23 в частині відмови у стягненні штрафу у розмірі 62 048,70 грн та пені у розмірі 158 667,39 грн скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення таких вимог, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М Моторс" на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області пеню у розмірі 161 905,50 грн та штраф у розмірі 63 315 грн.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М Моторс" на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області 6756,60 грн судового збору за подання позовної заяви».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М Моторс" на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області 5067,46 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.03.2024.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Богатир К.В.

Суддя Таран С.В.