Постанова

від 28.03.2024 по справі 908/1449/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1449/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Запорізького національного університету на рішення господарського суду Запорізької області від 03.07.2023 року (суддя Науменко А.О.) у справі №908/1449/23

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", м. Київ

до відповідача: Запорізького національного університету, м. Запоріжжя

про стягнення 12 649,75 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення з Запорізького національного університету 9 149,82 грн. пені, 3 499,93 грн. штрафу за договором № 01-202130-21 про надання послуг від 06.10.2021 року.

Позов мотивовано порушенням відповідачем строків виконання зобов`язань, встановлених вказаним вище договором, що згідно з п.5.3 цього договору є підставою для нарахування відповідачу пені та штрафу.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.07.2023 року у справі №908/1449/23 позов задоволено. Стягнуто з Запорізького національного університету на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 9 149,82 грн. пені, 3 499,93 грн. штрафу та судовий збір.

Рішення мотивовано доведеністю факту порушення відповідачем строків виконання зобов`язань, передбачених вказаним договором, правомірністю проведених позивачем нарахувань.

Одночасно суд послався на те, що відповідачем не повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин у строк, передбачений договором, не доведено, що саме такі обставини призвели до неможливості виконання ним зобов`язань за договором.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Запорізький національний університет, в якій просить оскаржуване ним рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що:

- виходячи з норм права, висновків Верховного Суду та умов договору, підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний документ Торгово-промислової палати України чи уповноваженої регіональної торгово-промислової палати;

- повідомленням Торгово-промислової палати України, викладеним у листі від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 "Щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)", засвідчено факт військової агресії Російської Федерації проти України як форс-мажорну обставину;

- вагомим доказом неможливості виконання выдповыдачем умов договору є розташування об`єктів дослідження, а саме ділянки ПЛ500 кВ "Донська-Донбаська", що проходить Луганською та Донецькою областями, а ділянка ВРП 330 кВ на ПС 330 кВ "Куп`янськ" та ВРП 330 кВ на ПС 330 кВ "Кремінська", що проходить Харківською, Луганською та Донецькою областями, які входять до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 року;

- скаржник не мав і не має дотепер можливості для виконання умов договору у період окупації та проведення бойових дій на вказаних ділянках;

- скаржник є державним закладом, що підпорядковується Міністерству освіти і науки України, є неприбутковою організацією та фінансується з державного бюджету України, крім того, у зв`язку із збройною агресією зменшено фінансування закладів освіти з державного бюджету, рівень власних надходжень не дозволяє проведення додаткових оплачувальних послуг, зокрема й отримання сертифікату ТПП у приватному порядку, вартість якого складає не менше 5 400,00грн.;

- Університет працює протягом всього періоду воєнного стану, не зупиняв роботи на жоден день та добросовісно виконує всі свої зобов`язання у разі наявності об`єктивної можливості для цього;

- суд в оскаржуваному рішенні не вірно встановив обставини справи, вказавши, що форс-мажорні обставини для ЗНУ при виконанні договору виникли з 24.02.2022 року одночасно з початком військової агресії, оскільки фактична неможливість виконання зобов`язання настала з 18.03.2022 року, у зв`язку з чим ЗНУ вчасно, листом від 21.03.2022 року, повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин, тому п.6.1 договору не було ним порушено.

За переконанням скаржника, враховуючи фактичне розташування земельних ділянок на територіях, що є окупованими або на яких проводяться бойові дії, своєчасне повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин відповідно до п.6.1 договору, відсутні підстави для застосування будь-якої відповідальності, у тому числі, стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання договору.

Позивач у відзиві не погоджується з доводами апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає таким, що ухвалено з дотриманням норм права.

Також зазначає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, не є сертифікатом індивідуальної дії, виданим за зверненням суб`єкта господарювання. Відповідачем не доведено об`єктивної неможливості звернення до ТПП за отриманням відповідного сертифікату, а тому його посилання на наявність форс-мажорних обставин є необґрунтованими.

Позивач та відповідач знаходяться у рівних умовах, і введення воєнного стану на території України однаково впливає на них як на суб`єктів господарювання.

Крім того, відповідачем не дотримано порядок повідомлення стороною про форс-мажорні обставини, який передбачений договором.

На думку позивача відповідач повинен був повідомити про настання відповідних обставин до 01.03.2022 року включно, однак останній лише листом 21.03.2022 року повідомив про тимчасову неможливість виконання зобов`язань.

Крім того, за договором строк виконання послуг за 2 етапом 01.10.2022 року, між тим відповідач посилається на наказ Міністерства №309 від 22.12.2022 року, яким затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Однак, станом на дату видання цього наказу ділянки, передбачені договором, не були в окупації чи під бойовими діями протягом строку виконання послуг за договором.

Позивач вказує на те, що введення воєнного стану на території України не свідчить про неможливість відповідача здійснювати свою підприємницьку діяльність і набувати кошти. При цьому, пеня та штраф нараховані позивачем відповідно до умов договору.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2023 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя доповідач: Верхогляд Т.А., судді: Парусніков Ю.Б., Іванов О.Г..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2023 апеляційну скаргу залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 17.10.2023 року, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З матеріалів даної справи вбачається, що 06.10.2021 року між Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (замовником) та Запорізьким національним університетом ( виконавцем) укладено договір № 01-202130-21 про надання послуг, відповідно до п. 1.1 якого, предметом договору є закупівля послуги (ДК 021:2015) 713100004 "Консультаційні послуги у галузях інженерії та будівництва. Після проектний моніторинг".

За договором виконавець зобов`язаний надати послугу з проведення консультативних послуг у галузях інженерії та будівництва після проектного моніторингу з підготовкою звітів, надання рекомендацій та плану заходів по збереженню виявлених під час польових досліджень рідкісних та червонокнижних видів флори та фауни.

За умовами п. 1.2 договору виконавець зобов`язується надати послуги за ціною, в обсягах, з характеристиками (якістю), поетапно (додаток до договору № 2), згідно з умовами договору, а замовник зобов`язується прийняти належно надані послуги та оплатити їх на умовах договору. Склад, характер, обсяги, вартість послуги, інші показники (характеристики) та вимоги до якості послуги визначені у додатку 1 до договору, додатку 3 до договору, інших вимогах договору.

Відповідно до п.1.3 договору строк надання послуг зазначений у додатку № 2 до договору (Етапи надання послуг): з моменту підписання договору між замовником та виконавцем до 01.10.2022 року.

Згідно з п. 2.1 договору вартість наданих послуг з ПДВ - 100 000,00 грн.

Відповідно до п.2.5 договору замовник здійснює авансовий платіж у розмірі 20% від суми, встановленої п.2.1 договору, протягом 15 банківських днів з дня підписання договору та виставлення рахунку виконавцем.

Наступний платіж у розмірі 30% від суми, встановленої п. 2.1 договору, з урахуванням авансу, протягом 15 банківських днів з дня підписання Акту приймання передачі послуг за першим етапом ( п. 2.6 договору).

Згідно з п. 3.5 договору після надання послуги виконавець зобов`язаний надати належним чином оформлені акт, звіт і рекомендації за звітами, підтверджуючі документи щодо інших витрат згідно з умовами договору.

Відповідно до п. 4.1 договору - виконавець зобов`язаний надати послугу в строки та на умовах, визначених договором.

На виконання умов договору відповідач надав рахунок № 37 від 13.10.2021 року на суму 19 999,99 грн.

Позивачем 26.10.2021 року здійснений авансовий платіж, що підтверджується платіжною інструкцією № 2063 та не заперечується відповідачем.

Надалі відповідач надав рахунок № 42 від 15.12.2021 року на суму 30 000,00 грн., який оплачений позивачем 30.12.2021 року, що підтверджується платіжною інструкцією № 35.

Термін виконання робіт відповідно до додатків до договору:

- за першим етапом (звіт за 2021) до 15.12.2021 року;

- за другим етапом (звіт за 2022) до 01.10.2022 року.

Виконавець надав звіт за результатами польових досліджень за 1 етап 2021 року у встановлений термін - 15.12.2021 року, що підтверджується актом приймання-здачі етапу № 1 виконаних робіт на суму 49 999,99 грн., актом приймання - передачі оригіналів документів від 15.12.2021 року.

За другий етап робіт відповідач не надав звіт за результатами польових досліджень за 2022 рік у встановлений термін - до 01.10.2022 року.

Листом від 21.03.2023 року № 01/01-23/460 відповідач повідомив позивача про неможливість виконання зобов`язань за договором, внаслідок виникнення форс-мажорних обставин військової агресії Російської Федерації.

Претензією від 05.01.2023 року позивач звертався до відповідача з вимогою сплатити пеню та штраф за порушення умов договору.

У відповіді від 17.01.2023 року відповідач повідомив позивача про об`єктивну неможливість виконати умови договору через форс-мажорні обставини військову агресію Російської Федерації та введення воєнного стану на території України, у зв`язку з чим, відсутні підстави для застосування будь-якої відповідальності, у т.ч. пені та штрафів за договором.

Позивачем згідно з п. 5.3 п. 5 договору № 01-202130-21 від 06.10.2021 року за період з 02.10.2022 року по 02.04.2023 року нараховані 9 149,82 грн. пені та 3 499,93 грн. штрафу за порушення строків надання послуги.

Неоплата Запорізьким національним університетом вказаних вище сум пені та штрафу стала підставою для звернення ПрАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" з позовом у даній справі.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.901-907 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення передбачені і Господарським кодексом України.

За приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 цієї статті Кодексу визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання, як пеня, та її розмір встановлено ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

Матеріали даної справи свідчать про те, що термін виконання робіт за другим етапом (звіт 2022) сторонами визначено до 01.10.2022 року, однак, такі роботи не виконані відповідачем і вказані обставини ним не заперечуються.

Апеляційний суд враховує, що згідно з ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів .

Отже, на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі №913/785/17, від 25.01.2022 року у справі №904/3886/21.

Відповідно до ч.1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази у разі виникнення спору.

При цьому колегія суддів зазначає, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі №922/2475/21.

Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.

Таким чином, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.

Однак, у даному випадку, місцевий господарський суд, відхиляючи посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, обґрунтовано вказав на відсутність належних та допустимих доказів існування таких обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором.

Отже, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме - невиконання відповідачем у повному обсязі зобов`язань за договором №01-202130-21 від 06.10.2021 року в частині надання передбачених цим договором послуг, ненадання ним доказів, які б спростовували таке порушення, а також з огляду на відсутність обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, місцевим господарським судом зроблено правильний висновок про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 9 149,82 грн. пені і 3 499,93 грн. штрафу на підставі п.5.3 договору, враховуючи, що розрахунок цих сум не суперечить вимогам чинного законодавства України та договору у частині їх нарахування і є арифметично правильним.

При цьому, з огляду на недоведення Запорізьким національним університетом факту наявності форс-мажорних обставин, його доводи про те, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення не встановлено, коли саме ці обставини настали для скаржника не мають суттєвого впливу для вирішення даного спору.

Також щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне:

За приписами ч.2 ст. 67, ч.4 ст.179 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Стосовно даної справи, то порядок повідомлення стороною про форс-мажорні обставини та дії сторін у випадку їх виникнення, визначені ними у розділі 6 договору про надання послуг №01-202130-21 від 06.10.2021 року.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2, 6.4 п. 6 договору якщо унаслідок дії непереробної сили, інших форс-мажорних обставин (техногенного, природного, соціально-політичного, військового характеру) обставин юридичного форс-мажору (дія, рішення органів державної влади, органів, установ, що містять заборону або обмеження з питань, які мають пряме (безпосереднє) відношення до виконання договору), унеможливлюється виконання будь-якою стороною зобов`язань за договором, така сторона повинна повідомити у письмовій формі про це іншу сторону протягом п`яти календарних днів з дати їх виникнення. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї із сторін про неможливість виконання прийнятих за договором зобов`язань позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань. Доказом дії обставин непереборної сили, інших форс-мажорних обставин є документи (оригінали), видані Торгово-промисловою палатою України, іншим компетентним органом установою.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У даній справі відповідач, всупереч вимогам п. 6 договору, не надав належних доказів дії форс-мажорних обставин.

Самі лише звернення відповідача до позивача з листами, якими він повідомляв останнього про тимчасову неможливість виконання зобов`язань у зв`язку з військовою агресією рф, без підтвердження настання цих обставин для нього відповідним сертифікатом ТПП, не свідчить про наявність форс - мажорних обставин, що настали для відповідача.

Будь-які інші докази на підтвердження форс-мажорних обставин, які вплинули на виконання відповідачем умов договору, в матеріалах справи також відсутні.

Посилання на те, що скаржник є неприбутковою організацією, на відсутність фінансування та грошових коштів як на підставу неможливості отримання сертифікату Торгово-промислової палати України не звільняє його від необхідності доведення відповідних обставин. Між тим докази на їх підтвердження скаржником також не надані.

Одночасно слід враховувати, що як відповідач, так і позивач, під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах. Отже, несприятливі обставини, пов`язані з військовою агресію Російської Федерації проти України, настали не тільки для відповідача, але й для позивача.

Всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене, інші доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічна норма міститься і у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому, доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Апелянтом належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У даному випадку, звертаючись з апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків місцевого господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Рішення місцевого господарського суду у даній справі слід залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на апелянта відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького національного університету залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 03.07.2023 року у справі №908/1449/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя О.Г.Іванов