Рішення

від 19.03.2024 по справі 368/557/23

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/557/23

2/368/120/24

Рішення

Іменем України

"19" березня 2024 р. Кагарлицький районний суд

Київської області в складі:

головуючого судді Кириченка В.І.

при секретарі Марчук Н.М.

з участю представника позивача - адвоката Клапчука Ф.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлику позовну заяву ОСОБА_1 до Кагарлицького районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 , Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приват Банк" про визнання права власності на квартиру та зняття арешту з нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив зняти арешт з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що був накладений згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 року №2-5027 Відділом державної виконавчої служби Кагарлицького районного управління юстиції, записи про обтяження №9183261 від 26.10.2009 року та №9183869 від 26.10.2009 року.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп: НОМЕР_1 ) право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ).

Мотивував позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 04.11.1993 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належала на праві спільної власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 . 1

Згідно з договором дарування від 20.02.2007 року, посвідченим державним нотаріусом Кагарлицької районної державної нотаріальної контори Воловенко Р.П. та зареєстрованим в реєстрі за №1-364. ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дарунок 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 .

У подальшому ОСОБА_3 у встановленому законом порядку зареєструвала своє право власності на вищевказану квартиру, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності від 12.03.2007 р„ № витягу 13843858, а також інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Отже, за життя ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 (далі - Позивач) є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 та спадкоємцем її майна.

При оформленні спадщини ОСОБА_3 через нотаріуса з`ясувалося, що Кагарлицьким відділом ДВС було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 р. №2-5027. При цьому, у вищевказаній ухвалі з невідомих причин власником квартири зазначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а не ОСОБА_3 , тобто зовсім незнайому позивачу особу.

У зв`язку з наведеним. Позивач звернувся до Кагарлицького відділу ДВС в Обухівському районі Київської області з заявою про надання`інформації та роз`яснень щодо накладеного арешту.

Згідно з листом Кагарлицького відділу ДВС в Обухівському районі Київської області віл 27.03.2023 року №5950. на виконанні у відділі перебувала ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 р. №2-5027, на виконання якої було відкрито виконавче провадження №15581 196 та накладено арешт на майно ОСОБА_2 , у тому числі на квартиру у АДРЕСА_1 . Відповідно до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, державним виконавцем було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_2 та зареєстровані обтяження №91 83261 від 26.10.2009 року та №9183869 від 26.10.2009 року.

25.12.2009 року на підставі п.8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з чим воно було закрите та в подальшому знищене за строком зберігання.

Зазначеним листом Позивачу було повідомлено, що на даний час арешт може бути знято лише за рішенням суду.

Доданими до цього позову документами підтверджується, що станом на час накладення арешт, а саме 26.10.2009 року. ОСОБА_2 . РНОКПП НОМЕР_2 , не був та не міг бути власником квартири за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки власником зазначеної квартири була ОСОБА_3 . Наведене свідчить, що Кагарлицьким відділом ДВС було помилково накладено арешт на зазначену квартиру.

Проте, у зв`язку зі знищенням матеріалів виконавчого провадження, немає ніякої можливості з`ясувати на підставі чого було накладено майно на квартиру, яка належала на праві власності ОСОБА_3 , а також неможливо вирішити питання про зняття арешту в позасудовому порядку.

Оскільки Позивач не є стороною у виконавчому провадженні, в рамках якого було накладено арешт на квартиру, він не може звернутися до суду зі скаргою на бездіяльність посадової особи органу Державної виконавчої служби в порядку, передбаченому Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України. Крім того, державний виконавець відділу виконавчої служби позбавлений можливості вчиняти виконавчі дії поза межами виконавчого провадження або відновлювати виконавче провадження, яке була закрито і знищено за строком зберігання.

Отже, порушене право Позивача підлягає захисту у позовному провадженні.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, вищевказаними положеннями Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року на державного виконавця покладено обов`язок щодо зняття (скасування) арешту майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження. Натомість виконавче провадження, у якому було накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було завершено без вирішення питання про зняття арешту з нерухомого майна. Крім того, матеріали виконавчого провадження в якому було накладено арешт на квартиру, знищені за строком зберігання, а тому з`ясувати з яких підстав було накладено арешт та коли виконавче провадження було завершено на даний час неможливо.

Як наслідок, запис про існування арешту досі міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що порушує права Позивача на отримання у встановленому законом порядку спадщини його матері.

За змістом ст. 1268 Цивільного кодексу України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Отже, незважаючи на те, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_3 . 38 за Позивачем на даний час не проведена, проте він має право на зазначену квартиру в силу положень цивільного законодавства, а тому існування незнятого арешту на спадкове майно порушує права Позивача як спадкоємця квартири.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Системний аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року вказує на те. що посадові особи органу ДВС діють лише в рамках відкритих виконавчих проваджень, а повноваження державного виконавця як щодо накладення арешту на майно, так і щодо його скасування можуть бути реалізовані ним винятково під час здійснення виконавчого провадження.

Проте, як вже зазначалося, виконавче провадження, в рамках якого було накладено арешт на майно, спадкоємцем якого є Позивач, поза всяким сумнівом, давно завершене та знищене за строком зберігання. Отже, відновлення виконавчого провадження неможливе, тоді як в силу вимог закону накладений арешт на майно боржника підлягає зняттю (скасуванню) саме в рамках виконавчого провадження і не інакше.

Разом з тим. законні права та інтереси Позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушуються наявністю обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме арештів нерухомого майна, спадкоємцем якого є,Позивач, записи про обтяження №9183261 від 26.10.2009 року та №9183869 від 26.10.2009 року.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 5 частини першої статті 2 цього Закону: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема, заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, а інші обтяження. '

При цьому необхідно зазначити, що обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обтяження речових прав на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1)реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. З цього слідує, що обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Законом до обтяжень віднесені: заборона відчуження, арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, а також інші обтяження.

Статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; 2) рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; 3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження.

речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката; б) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном; 7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Отже, обтяження припиняються на підставі відповідних документів, які свідчать про припинення причини/обставини/підстави існування обтяження. Відповідно, документом, що с підставою для державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна може бути рішення суду, що набрало законної сили.

і огляду на викладене, наявність чинного арешту на квартиру, накладеного багато років тому та не анульованого з вини посадових осіб органу державної влади, поза сумнівом, порушує законні права та інтереси Позивача.

У зв`язку з наведеним, а також тим, що законом не визначено іншого порядку захисту порушеного права особи за таких обставин, Позивач змушений звернутися до суду з позовом про зняття арешту з квартири, а в суду наявні всі підстави для зняття арешту.

Згідно з ч. 1 ст. 4. ч. 1,2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, сіуд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

В постанові Великої палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 висловлено правовий висновок про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешт}, що грунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Відтак, зважаючи на зазначені вище обставини та становище, в якому опинився Позивач у зв`язку з існуванням чинного арешту нерухомого майна, спадкоємцем якого він є, та накладеного в рамках завершеного та знищеного виконавчого провадження, слід дійти висновку, що належним та найбільш ефективним способом захисту порушених прав та інтересів Позивача у цьому випадку є прийняття судом рішення про скасування арешту нерухомого майна, накладеного відповідно до записів про обтяження №9183261 від 26.10.2009 року та №9183869 від 26.10.2009 року з наступним поданням такого рішення відповідному суб`єкту державної реєстрації для здійснення державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна Позивача в порядку, визначеному чинним законодавством у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність, позов визнав повністю та просив його задоволити.

Представник відповідача Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приват Банк" подав відзив в якому зазначив, що беручи до уваги відсутність заборгованості у ОСОБА_2 (рнокпп: НОМЕР_3 ) перед АТ КБ «ПриватБанк» залишає вирішення позовних вимог на розсуд суду.

Представник Кагарлицького районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явився, а тому розгляд проведено у його відсутність.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 04.11.1993 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належала на праві спільної власності квартира за адресою: АДРЕСА_1 . 1

Згідно з договором дарування від 20.02.2007 року, посвідченим державним нотаріусом Кагарлицької районної державної нотаріальної контори Воловенко Р.П. та зареєстрованим в реєстрі за №1-364. ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дарунок 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1 .

У подальшому ОСОБА_3 у встановленому законом порядку зареєструвала своє право власності на вищевказану квартиру, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності від 12.03.2007 р„ № витягу 13843858, а також інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Отже, за життя ОСОБА_3 на праві приватної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 (далі - Позивач) є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 та спадкоємцем її майна.

При оформленні спадщини ОСОБА_3 через нотаріуса з`ясувалося, що Кагарлицьким відділом ДВС було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 р. №2-5027. При цьому, у вищевказаній ухвалі з невідомих причин власником квартири зазначено ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), а не ОСОБА_3 , тобто зовсім незнайому позивачу особу.

У зв`язку з наведеним. Позивач звернувся до Кагарлицького відділу ДВС в Обухівському районі Київської області з заявою про надання`інформації та роз`яснень щодо накладеного арешту.

Згідно з листом Кагарлицького відділу ДВС в Обухівському районі Київської області віл 27.03.2023 року №5950. на виконанні у відділі перебувала ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 р. №2-5027, на виконання якої було відкрито виконавче провадження №15581 196 та накладено арешт на майно ОСОБА_2 , у тому числі на квартиру у АДРЕСА_1 . Відповідно до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, державним виконавцем було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_2 та зареєстровані обтяження №91 83261 від 26.10.2009 року та №9183869 від 26.10.2009 року.

25.12.2009 року на підставі п.8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з чим воно було закрите та в подальшому знищене за строком зберігання.

Зазначеним листом Позивачу було повідомлено, що на даний час арешт може бути знято лише за рішенням суду.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 року в цивільній справі №2-5027/09 за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк « ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості заяву позивача про забезпечення позову задоволено і накладено арешт на все майно , що належить відповідачу ОСОБА_2 , а саме нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 та інше рухоме майно , що знаходиться по вказаній адресі. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.01.2010 року вказані позовні вимоги залишені без розгляду і заходи забезпечення позову скасовано в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації арешту нерухомого майна), право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації арешту нерухомого майна), якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Державний виконавець відділу виконавчої служби позбавлений можливості вчиняти виконавчі дії поза межами виконавчого провадження або відновлювати виконавче провадження, яке була закрито і знищено за строком зберігання.

Отже, порушене право Позивача підлягає захисту у позовному провадженні.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку раніше визначилися Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року. На сьогодні цей Закон втратив чинність, однак він діяв на момент внесення запису про обтяження майна, яке наразі належить Позивачу та яке він має право успадкувати. Згідно довідки приватного нотаріуса Р. Воловенко від 29.02.2024 року позивач є спадкоємцем за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче, провадження" (тут і далі - у редакції, чинній на момент реєстрації арешту майна), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах. V спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно- правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з приписами статті 2 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України ".Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).

В силу положень частини першої статті 38 Закону України "Про виконавче провадження" уразі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею -40 цього Закону: повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, вищевказаними положеннями Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року на державного виконавця покладено обов`язок щодо зняття (скасування) арешту майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження. Натомість виконавче провадження, у якому було накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було завершено без вирішення питання про зняття арешту з нерухомого майна. Крім того, матеріали виконавчого провадження в якому було накладено арешт на квартиру, знищені за строком зберігання, а тому з`ясувати з яких підстав було накладено арешт та коли виконавче провадження було завершено на даний час неможливо.

Як наслідок, запис про існування арешту досі міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що порушує права Позивача на отримання у встановленому законом порядку спадщини його матері.

За змістом ст. 1268 Цивільного кодексу України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Отже, незважаючи на те, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_3 . 38 за Позивачем на даний час не проведена, проте він має право на зазначену квартиру в силу положень цивільного законодавства, а тому існування незнятого арешту на спадкове майно порушує права Позивача як спадкоємця квартири.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Зміст цієї статті полягає, серед іншого, в тому, що має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Системний аналіз положень Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року вказує на те. що посадові особи органу ДВС діють лише в рамках відкритих виконавчих проваджень, а повноваження державного виконавця як щодо накладення арешту на майно, так і щодо його скасування можуть бути реалізовані ним винятково під час здійснення виконавчого провадження.

Разом з тим. законні права та інтереси Позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушуються наявністю обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме арештів нерухомого майна, спадкоємцем якого є,Позивач, записи про обтяження №9183261 від 26.10.2009 року та №9183869 від 26.10.2009 року.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За визначеннями, наведеними у пунктах 1, 5 частини першої статті 2 цього Закону: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно га їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема, заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, а інші обтяження. '

При цьому необхідно зазначити, що обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обтяження речових прав на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1)реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. З цього слідує, що обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Законом до обтяжень віднесені: заборона відчуження, арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, а також інші обтяження.

Статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно га їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; 2) рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; 3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження.

речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката; б) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном; 7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Отже, обтяження припиняються на підставі відповідних документів, які свідчать про припинення причини/обставини/підстави існування обтяження. Відповідно, документом, що с підставою для державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна може бути рішення суду, що набрало законної сили.

Наявність чинного арешту на квартиру, накладеного багато років тому та не анульованого з вини посадових осіб органу державної влади, поза сумнівом, порушує законні права та інтереси Позивача.

В постанові Великої палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 висловлено правовий висновок про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешт}, що грунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Відтак, зважаючи на зазначені вище обставини та становище, в якому опинився Позивач у зв`язку з існуванням чинного арешту нерухомого майна, спадкоємцем якого він є, та накладеного в рамках завершеного та знищеного виконавчого провадження, слід дійти висновку, що належним та найбільш ефективним способом захисту порушених прав та інтересів Позивача у цьому випадку є прийняття судом рішення про скасування арешту нерухомого майна, накладеного відповідно до записів про обтяження №9183261 від 26.10.2009 року та №9183869 від 26.10.2009 року з наступним поданням такого рішення відповідному суб`єкту державної реєстрації для здійснення державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна Позивача в порядку, визначеному чинним законодавством у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч.1 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця про оцінку майна в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець, залучений ним суб`єкт оціночної діяльності чи особа, яка рецензувала звіт про оцінку майна) здійснювала відповідні дії, так як виконавчо-процесуальні відносини виникли між сторонами виконавчого провадження та державним виконавцем і між державним виконавцем та суб`єктом оціночної діяльності.

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту.

Тому позов задоволити.

Зняти арешт з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що був накладений згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 року №2-5027 Відділом державної виконавчої служби Кагарлицького районного управління юстиції, записи про обтяження №9183261 від 26.10.2009 року та №9183869 від 26.10.2009 року.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп: НОМЕР_1 ) право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ).

Керуючись ст.59ч.1 ЗУ«Про виконавчепровадження» ст..30ЗУ «Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень»,ст. 12,81,89,263-265ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов задоволити.

Зняти арешт з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що був накладений згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2009 року №2-5027 Відділом державної виконавчої служби Кагарлицького районного управління юстиції, записи про обтяження №9183261 від 26.10.2009 року та №9183869 від 26.10.2009 року.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп: НОМЕР_1 ) право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ).

Апеляційна скарга подається протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 28.03.2024 року.

Суддя В.І. Кириченко