Постанова

від 18.03.2024 по справі 910/13152/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"18" березня 2024 р. Справа№ 910/13152/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 18.03.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса»

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 (повний текст складено 20.11.2023)

у справі №910/13152/23 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Себ Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса»

про стягнення 52 751 413, 16 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Груп Себ Україна» (далі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (далі по тексту - відповідач) про стягнення 43 334 052,23 грн основного боргу, 1 738 222,65 грн 3% річних та 7 679 138,19 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №93159092 від 01.08.2009 (далі по тексту - Договір) в частині оплати за товар, в результаті чого за відповідачем перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 43 334 052,23 грн. Крім того, позивач нарахував відповідачу 1 738 222,65 грн 3% річних та 7 679 138,19 грн інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Господарський суд міста Києва рішенням від 07.11.2023 у справі №910/13152/23 позов задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача 43 334 052,32 грн основного боргу, 7 679 138,19 грн інфляційних втрат, 1 734 961,94 грн 3% річних, 632 977,83 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав зобов`язання по сплаті поставленого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 43 334 052,32 грн. Крім того, суд першої інстанції, здійснивши перевірку правильності нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що позивачем при розрахунку 3% річних не правильно визначено період прострочення, а саме не враховано положення статті 253, частини 5 статті 254 ЦК України.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/13152/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки наявності форс-мажорних обставин, настання яких сторони не могли передбачити під час укладення Договору, а саме фактичне знищення товару, який був поставлений позивачем на склад відповідача за адресою: Київська область, Броварський район, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1а внаслідок потрапляння бойового снаряду в дах будівлі складу, через що виникло займання, а будівлю складу було повністю знищено. Також знищення/пошкодження/втрата контролю над магазинами відповідача, в яких заходився у тому числі поставлений позивачем товар, фактичне припинення роботи інших магазинів відповідача у зв`язку із неможливістю введення господарської діяльності під час введення активних бойових дій на території України. Та одночасне звернення великої кількості постачальників з вимогою оплати поставленого товару у тому числі, який був знищений або пошкоджений, або втрачений, що спричинило неможливість виконання умов Договору. На підтвердження вказаних обставин відповідачем надано суду Сертифікати Торгово-промислової палати України №3000-23-2754 від 15.02.2023, №3000-22-0457 від 25.07.2022, №3000-22-1393 від 11.11.2022, №3000-22-0752 від 06.09.2022, №3000-22-1393 від 11.11.2022, №3000-22-0654 від 25.08.2022, №3000-22-1394 від 12.11.2022, №3000-22-1397 від 11.11.2022, №3000-22-0062 від 29.12.2022, №3000-22-0018 від 29.11.2022, №3000-22-0556 від 10.08.2022, №3000-22-0460 від 25.07.2022, №3000-22-0461 від 02.11.2022, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, акт про пожежу, довідку про знищення майна.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/13152/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 12.12.2023 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13152/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/13152/23.

Матеріали справи №910/13152/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 21.12.2023.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.12.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/13152/23 залишив без руху.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 09.01.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/13152/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 06.02.2024 на 12 год. 00 хв.

Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що апеляційна скарга не відповідає вимогам статті 258 ГПК України, так як не містить посилань на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Щодо наявності форс-мажорних обставин, то вказані обставини у повній мірі були досліджені судом першої інстанції. Крім того, відповідач не оспорює наявність заборгованості на спірну суму, більше того відповідачем 04.08.2023 прийнято рішення про застосування процедури санації до відкриття провадження у справі про банкрутство та було включено до переліку кредиторів позивача із зазначенням суми боргу у розмірі 43 334 052,33 грн.

06.02.2024 у судовому засіданні виникла необхідність оголосити перерву до 27.02.2024.

27.02.2024 з 10 год. 30 хв. до 14 год. 50 хв. була відсутня можливість авторизації в особистому кабінеті Електронного суду, що призвело до неможливості проведення технічної фіксації судового засідання у справі №910/13152/23, копія відповідного Акта Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2024, наявна у матеріалах справи.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.02.2024 розгляд справи №910/13152/23 призначив на 18.03.2024 на 10 год. 15 хв.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.03.2024 підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/13152/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні 18.03.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просив залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/13152/23.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача та позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

01.08.2009 між позивачем (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ельдорадо» (покупець) укладено Договір, за умовами якого у порядку й на умовах, викладених у даному договорі продавець зобов`язується поставити товари під торговими марками Tefal, Rowenta, Moulinex і Krups (далі - товари), а покупець зобов`язується прийняти й оплатити поставлені товари (т.1 а.с. 26-28).

12.05.2011 між позивачем (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса» (покупець) укладено Додаткову угоду до Договору, згідно якої покупцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса», у зв`язку зі зміною найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Ельдорадо» (т. 1 а.с. 30).

Найменування, кількість, асортименти, ціна товарів відповідної партії, а також строки і умови поставки вказуються у накладній продавця (далі - накладна) (пункт 1.3 Договору).

Згідно із пунктом 2.2 Договору товари поставляються на умовах EXW або DDP (згідно умов Інкотермс-2000) шляхом їхньої передачі покупцеві або його уповноваженій особі (далі - вантажоодержувач) на складі продавця, що знаходиться за однією з адрес, зазначених у пункті 9.6 даного Договору, або шляхом доставки товарів вантажоодержувачеві за однією з адрес, зазначених у Додатку №2 до даного Договору відповідно. Датою поставки товарів вважається дата зазначена в накладній.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що право власності на товари переходить до покупця в момент відвантаження товарів зі складу продавця.

Відповідно до пункту 3.1 Договору товари вважаються прийнятими покупцем по кількості та якості (у тому числі зовнішньому вигляді) з моменту підсипання накладної вантажоодержувачем.

Ціна товарів визначається виходячи із прас-листів продавця, що діють на дату поставки товарів, і вказується в накладній, а також у продавця вказуються в супровідній документації на товари (пункт 4.1 Договору).

Відповідно до пункту 7.1 Договору останній набуває чинності в день його підписання й діє протягом 1 (одного) року. Договір вважається кожний раз продовжений на той же строк і не тих самих умовах, якщо за 1 (один) місяць до моменту спливу строку його дії жодна зі сторін не заявить про бажання припинити дію договору.

27.09.2018 між сторонами укладено Додаткову угоду № 2 (т.1 а.с. 32), згідно якої внесено зміни до п. 7.1 договору та викладено його в наступній редакції: «Цей договір набирає чинності в день його підписання і діє до 31.12.2019. Пролонгація дії договору можлива шляхом укладення відповідних додаткових угод до договору».

Додатковими угодами №1 від 31.12.2019 (т.1 а.с. 33), №1 від 31.12.2020 (т. 1 а.с. 35), №1 від 31.12.2021 (т.1 а.с. 38), № 1 від 30.12.2022 (т. 1 а.с. 41) дію договору продовжено до 31.12.2023.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 48 076 530,60 грн, що підтверджується наступними підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними: №2527000979 від 26.01.2022 на суму 658 703,04 грн (т. 1 а.с. 51-52), №2526993223 від 27.01.2022 на суму 4 308 193,68 грн (т.1 а.с. 53), №2527005390 від 31.01.2022 на суму 1 337 016,12 грн (т.1 а.с. 54), № 2527036858 від 31.01.2022 на суму 3 006 791,04 грн (т.1 а.с. 55), №2527041814 від 31.01.2022 на суму 2 509 633,08 грн (т.1 а.с. 56), № 2527049631 від 31.01.2022 на суму 137 548,80 грн (т.1 а.с. 57), № 2527049709 від 31.01.2022 на суму 482 771,52 грн (т.1 а.с. 58), № 2527061701 від 02.02.2022 на суму 750 376,92 грн (т.1 а.с. 59-60), № 2527067384 від 03.02.2022 на суму 11 558,88 грн (т.1 а.с. 61), №2527076507 від 03.02.2022 на суму 18 729,60 грн (т. 1 а.с. 62), № 2527062733 від 03.02.2022 на суму 387 973,32 грн (т.1 а.с. 63), № 2527084793 від 03.02.2022 на суму 154 689,36 грн (т.1 а.с. 64), № 2527130444 від 09.02.2022 на суму 1 321 940,52 грн (т.1 а.с. 65-66), № 2527118982 від 09.02.2022 на суму 2 456 851,56 грн (т.1 а.с. 67-68), №2527118935 від 09.02.2022 на суму 463 936,32 грн (т.1 а.с. 69), № 2527142980 від 10.02.2022 на суму 1 549 944,72 грн (т.1 а.с. 70), № 2527146599 від 10.02.2022 на суму 178 127,40 грн (т.1 а.с. 71), № 2527157773 від 10.02.2022 на суму 33 048,00 грн (т.1 а.с. 72), № 2527130875 від 10.02.2022 на суму 645 064,92 грн (т. 1 а.с. 73), № 2527144329 від 10.02.2022 на суму 3 359 108,24 грн (т.1 а.с. 74), № 2527158971 від 11.02.2022 на суму 799 149,00 грн (т.1 а.с. 75), № 2527158047 від 14.02.2022 на суму 530 053,68 грн (т. 1 а.с. 76), № 2527154852 від 14.02.2022 на суму 193 124,64 грн (т. 1 а.с. 77), №2527168399 від 14.02.2022 на суму 2 461 404,12 грн (т.1 а.с. 78), № 2527196258 від 16.02.2022 на суму 1 783 446,72 грн (т.1 а.с. 79-80), № 2527196437 від 16.02.2022 на суму 1 049 561,64 грн (т.1 а.с. 81), № 2527196595 від 16.02.2022 на суму 1 211 726,40 грн (т.1 а.с. 82-83), № 2527201039 від 17.02.2022 на суму 1 718 341,68 грн (т.1 а.с. 84), № 2527200840 від 17.02.2022 на суму 334 021,20 грн (т.1 а.с. 85), № 2527206580 від 17.02.2022 на суму 217 827,84 грн (т.1 а.с. 86), № 2527208504 від 17.02.2022 на суму 446 434,92 грн (т.1 а.с. 87), № 2527196490 від 17.02.2022 на суму 1 037 711,88 грн (т.1 а.с. 88), № 2527207662 від 17.02.2022 на суму 426 468,72 грн (т.1 а.с. 89), №2527211010 від 18.02.2022 на суму 71 784,72 грн (т.1 а.с. 90), № 2527211034 від 18.02.2022 на суму 388 905,60 грн (т. 1 а.с. 91), № 2527221112 від 18.02.2022 на суму 230 257,20 грн (т.1 а.с. 92), № 2527225721 від 18.02.2022 на суму 200 612,16 грн (т. 1 а.с. 93), № 2527225941 від 18.02.2022 на суму 103 618,80 грн (т.1 а.с. 94), №2527228745 від 21.02.2022 на суму 3 703 046,88 грн (т.1 а.с. 95), № 2527225730 від 21.02.2022 на суму 126 585,96 грн, (т.1 а.с. 96), № 2527228746 від 21.02.2022 на суму 548 262,00 грн (т.1 а.с. 97), № 2527228791 від 21.02.2022 на суму 648 631,20 грн (т.1 а.с. 98), № 2527228680 від 22.02.2022 на суму 1 843 792,08 грн (т. 1 а.с. 99), №2527229718 від 22.02.2022 на суму 2 059 243,80 грн (т.1 а.с. 100-101), № 2527242762 від 23.02.2022 на суму 421 724,16 грн (т.1 а.с. 102), № 2527239627 від 23.02.2022 на суму 38 577,24 грн (т.1 а.с. 103), № 2527239627 від 23.02.2022 на суму 38 577,24 грн (т. 1 а.с. 104) № 2527249712 від 23.02.2022 на суму 1 490 209,32 грн (т. 1 а.с. 105-106).

Також до матеріалів справи позивачем подано наступні Товарно-транспортні накладні, які підтверджують надання послуг перевезення товарів за наведеними вище видатковими накладними: №13 від 26.01.2022 (т.1 а.с. 107), №14 від 27.01.2022 (т.1 а.с. 108), № 19 від 31.01.2022 (т.1 а.с. 109), № 20 від 31.01.2022 (т.1 а.с. 110), № 21 від 02.02.2022 (т.1 а.с. 111), № 22 від 03.02.2022 (т.1 а.с. 112), № 24від 09.02.2022 (т.1 а.с. 113), № 25 від 09.02.2022 (т. 1 а.с. 114), № 26 від 10.02.2022 (т. 1 а.с. 115), № 27 від 11.02.2022 (т.1 а.с. 116), № 28 від 14.02.2022 (т.1 а.с. 117), № 29 від 16.02.2022 (т.1 а.с. 118), №30 від 16.02.2022 (т.1 а.с. 119), № 31 від 17.02.2022 (т.1 а.с. 120), № 33 від 18.02.2022 (т. 1 а.с. 121), № 34 від 21.02.2022 (т.1 а.с. 122), № 35 від 21.02.2022 (т.1 а.с. 123), № 36 від 22.02.2022 (т.1 а.с. 124), № 37 від 23.02.2022 (т.1 а.с. 125).

Пунктом 4.2 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 12.11.2020 покупець зобов`язується оплатити товари шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 75 (семи десяти п`яти) календарних днів з дати поставки товару покупцю. Датою поставки вважається дата зазначена на Товарно-транспортній накладній продавця. Зобов`язання покупця вважаються виконаними з моменту надходження грошових котів у належному розмірі на поточний рахунок продавця.

З матеріалів справи вбачається, що 09.02.2023 між позивачем та відповідачем складено угоду про залік взаємних однорідних вимог, відповідно до якої здійснено зарахування 288 514,62 грн невиконаного відповідачем перед позивачем зобов`язання по Договору за товар поставлений згідно видаткової накладної № 2527118935 від 09.02.2022 на суму 463 936,32 грн (т. 1 а.с. 49).

В акті звірки відображено оплати, які були проведені протягом періоду з 02.01.2023 по 08.05.2023 на загальну суму 43 071 931,13 грн (т.1 а.с. 47-48). З цієї суми оплата від 15.03.2023 в розмірі 657 894,14 грн була зарахована за поставкою за видатковою накладною № 2527000979 від 26.01.2022, оплата в розмірі 1 437 727,32 грн була зарахована за поставкою за видатковою накладною № 2526993223 від 27.01.2022, а решта суми 40 976 309,67 грн за іншими поставками, які не є предметом спору.

Як зазначив позивач у позовній заяві відповідачем протягом червня 2022 року проведено часткові оплати: 07.06.2023 в сумі 815 000,00 грн за видатковою накладною № 2527130444 від 09.02.2022; 13.06.2023 в сумі 1 000 000,00 грн за видатковою накладною №2527118982 від 09.02.2022; 23.06.2023 в сумі 100 000,00 грн за видатковою накладною № 2527118982 від 09.02.2022; 30.06.2022 в сумі 100 000,00 грн за видатковою накладною № 2527061701 від 02.02.2022.

Згідно з накладної на повернення № 93159092/0607 від 18.07.2023, підписаної та скріпленої печатками обох сторін, вбачається, що відповідачем повернуто позивачу товар на суму 343 342,20 грн (т.1 а.с. 30).

Спір виник через наявну заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно Договору поставки.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).

Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У статті 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (частини 1, 3 статті 179 ГК України).

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Умовами статті 664 ЦК України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частинами 1 та 2 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Частина 3 статті 203 ГК України визначає, що господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. В такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 48 076 530,60 грн, що підтверджується наступними підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними: №2527000979 від 26.01.2022 на суму 658 703,04 грн (т. 1 а.с. 51-52), №2526993223 від 27.01.2022 на суму 4 308 193,68 грн (т.1 а.с. 53), №2527005390 від 31.01.2022 на суму 1 337 016,12 грн (т.1 а.с. 54), № 2527036858 від 31.01.2022 на суму 3 006 791,04 грн (т.1 а.с. 55), №2527041814 від 31.01.2022 на суму 2 509 633,08 грн (т.1 а.с. 56), № 2527049631 від 31.01.2022 на суму 137 548,80 грн (т.1 а.с. 57), № 2527049709 від 31.01.2022 на суму 482 771,52 грн (т.1 а.с. 58), № 2527061701 від 02.02.2022 на суму 750 376,92 грн (т.1 а.с. 59-60), № 2527067384 від 03.02.2022 на суму 11 558,88 грн (т.1 а.с. 61), №2527076507 від 03.02.2022 на суму 18 729,60 грн (т. 1 а.с. 62), № 2527062733 від 03.02.2022 на суму 387 973,32 грн (т.1 а.с. 63), № 2527084793 від 03.02.2022 на суму 154 689,36 грн (т.1 а.с. 64), № 2527130444 від 09.02.2022 на суму 1 321 940,52 грн (т.1 а.с. 65-66), № 2527118982 від 09.02.2022 на суму 2 456 851,56 грн (т.1 а.с. 67-68), №2527118935 від 09.02.2022 на суму 463 936,32 грн (т.1 а.с. 69), № 2527142980 від 10.02.2022 на суму 1 549 944,72 грн (т.1 а.с. 70), № 2527146599 від 10.02.2022 на суму 178 127,40 грн (т.1 а.с. 71), № 2527157773 від 10.02.2022 на суму 33 048,00 грн (т.1 а.с. 72), № 2527130875 від 10.02.2022 на суму 645 064,92 грн (т. 1 а.с. 73), № 2527144329 від 10.02.2022 на суму 3 359 108,24 грн (т.1 а.с. 74), № 2527158971 від 11.02.2022 на суму 799 149,00 грн (т.1 а.с. 75), № 2527158047 від 14.02.2022 на суму 530 053,68 грн (т. 1 а.с. 76), № 2527154852 від 14.02.2022 на суму 193 124,64 грн (т. 1 а.с. 77), №2527168399 від 14.02.2022 на суму 2 461 404,12 грн (т.1 а.с. 78), № 2527196258 від 16.02.2022 на суму 1 783 446,72 грн (т.1 а.с. 79-80), № 2527196437 від 16.02.2022 на суму 1 049 561,64 грн (т.1 а.с. 81), № 2527196595 від 16.02.2022 на суму 1 211 726,40 грн (т.1 а.с. 82-83), № 2527201039 від 17.02.2022 на суму 1 718 341,68 грн (т.1 а.с. 84), № 2527200840 від 17.02.2022 на суму 334 021,20 грн (т.1 а.с. 85), № 2527206580 від 17.02.2022 на суму 217 827,84 грн (т.1 а.с. 86), № 2527208504 від 17.02.2022 на суму 446 434,92 грн (т.1 а.с. 87), № 2527196490 від 17.02.2022 на суму 1 037 711,88 грн (т.1 а.с. 88), № 2527207662 від 17.02.2022 на суму 426 468,72 грн (т.1 а.с. 89), №2527211010 від 18.02.2022 на суму 71 784,72 грн (т.1 а.с. 90), № 2527211034 від 18.02.2022 на суму 388 905,60 грн (т. 1 а.с. 91), № 2527221112 від 18.02.2022 на суму 230 257,20 грн (т.1 а.с. 92), № 2527225721 від 18.02.2022 на суму 200 612,16 грн (т. 1 а.с. 93), № 2527225941 від 18.02.2022 на суму 103 618,80 грн (т.1 а.с. 94), №2527228745 від 21.02.2022 на суму 3 703 046,88 грн (т.1 а.с. 95), № 2527225730 від 21.02.2022 на суму 126 585,96 грн, (т.1 а.с. 96), № 2527228746 від 21.02.2022 на суму 548 262,00 грн (т.1 а.с. 97), № 2527228791 від 21.02.2022 на суму 648 631,20 грн (т.1 а.с. 98), № 2527228680 від 22.02.2022 на суму 1 843 792,08 грн (т. 1 а.с. 99), №2527229718 від 22.02.2022 на суму 2 059 243,80 грн (т.1 а.с. 100-101), № 2527242762 від 23.02.2022 на суму 421 724,16 грн (т.1 а.с. 102), № 2527239627 від 23.02.2022 на суму 38 577,24 грн (т.1 а.с. 103), № 2527239627 від 23.02.2022 на суму 38 577,24 грн (т. 1 а.с. 104) № 2527249712 від 23.02.2022 на суму 1 490 209,32 грн (т. 1 а.с. 105-106).

Також до матеріалів справи позивачем подано наступні Товарно-транспортні накладні, які підтверджують надання послуг перевезення товарів за наведеними вище видатковими накладними: №13 від 26.01.2022 (т.1 а.с. 107), №14 від 27.01.2022 (т.1 а.с. 108), № 19 від 31.01.2022 (т.1 а.с. 109), № 20 від 31.01.2022 (т.1 а.с. 110), № 21 від 02.02.2022 (т.1 а.с. 111), № 22 від 03.02.2022 (т.1 а.с. 112), № 24від 09.02.2022 (т.1 а.с. 113), № 25 від 09.02.2022 (т. 1 а.с. 114), № 26 від 10.02.2022 (т. 1 а.с. 115), № 27 від 11.02.2022 (т.1 а.с. 116), № 28 від 14.02.2022 (т.1 а.с. 117), № 29 від 16.02.2022 (т.1 а.с. 118), №30 від 16.02.2022 (т.1 а.с. 119), № 31 від 17.02.2022 (т.1 а.с. 120), № 33 від 18.02.2022 (т. 1 а.с. 121), № 34 від 21.02.2022 (т.1 а.с. 122), № 35 від 21.02.2022 (т.1 а.с. 123), № 36 від 22.02.2022 (т.1 а.с. 124), № 37 від 23.02.2022 (т.1 а.с. 125).

Пунктом 4.2 Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 12.11.2020 покупець зобов`язується оплатити товари шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок продавця протягом 75 (семи десяти п`яти) календарних днів з дати поставки товару покупцю. Датою поставки вважається дата зазначена на Товарно-транспортній накладній продавця. Зобов`язання покупця вважаються виконаними з моменту надходження грошових котів у належному розмірі на поточний рахунок продавця.

З матеріалів справи вбачається, що 09.02.2023 між позивачем та відповідачем складено угоду про залік взаємних однорідних вимог, відповідно до якої здійснено зарахування 288 514,62 грн невиконаного відповідачем перед позивачем зобов`язання по Договору за товар поставлений згідно видаткової накладної № 2527118935 від 09.02.2022 на суму 463 936,32 грн (т. 1 а.с. 49).

В акті звірки відображено оплати, які були проведені протягом періоду з 02.01.2023 по 08.05.2023 на загальну суму 43 071 931,13 грн (т.1 а.с. 47-48). З цієї суми оплата від 15.03.2023 в розмірі 657 894,14 грн була зарахована за поставкою за видатковою накладною № 2527000979 від 26.01.2022, оплата в розмірі 1 437 727,32 грн була зарахована за поставкою за видатковою накладною № 2526993223 від 27.01.2022, а решта суми 40 976 309,67 грн за іншими поставками, які не є предметом спору.

Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідачем протягом червня 2022 року проведено часткові оплати: 07.06.2023 в сумі 815 000,00 грн за видатковою накладною № 2527130444 від 09.02.2022; 13.06.2023 в сумі 1 000 000,00 грн за видатковою накладною №2527118982 від 09.02.2022; 23.06.2023 в сумі 100 000,00 грн за видатковою накладною № 2527118982 від 09.02.2022; 30.06.2022 в сумі 100 000,00 грн за видатковою накладною № 2527061701 від 02.02.2022.

З накладної на повернення № 93159092/0607 від 18.07.2023, підписаної та скріпленої печатками обох сторін, вбачається, що відповідачем повернуто позивачу товар на суму 343 342,20 грн (т.1 а.с. 30).

З огляду на вищевикладені обставини, станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом, відповідач заборгованість у розмірі 43 334 052,32 грн не сплатив.

Ані у суді першої інстанції, ані у суді апеляційної інстанції відповідач не заперечував наявності вказаної заборгованості перед позивачем.

Відповідно до частини 4 статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 наведеної норми).

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 1 734 961,94 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 679 138, 19 грн.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Умовами розділу 6 Договору сторони погодили, що вони несуть відповідальність у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань відповідно до цього Договору й чинного законодавства України (пункт 6.1 Договору).

Сторони не несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, якщо доведуть, що вони викликано дією обставин непереборної сили, тобто надзвичайних обставин, що виникли після вступу даного Договору в силу, які сторони не могли ні передбачити, ні запобігти розумними заходами. Виконання сторонами зобов`язань, за цим Договором припиняється на час дії обставин непереборної сили (пункт 6.3 Договору).

Сторона, що зазнала дії обставин непереборної сили, зобов`язана негайно повідомити письмово про це іншу сторону з наданням належних доказів (пункт 6.4 Договору).

Сторона вправі відмовитися від виконання Договору, письмово повідомивши про це іншу сторону, якщо обставини непереборної сили тривають більше 90 (дев`яносто) днів підряд (пункт 6.5 Договору).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

При цьому у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Водночас у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Рішенням єдиного учасника Товариства від 04.08.2023 (т. 2 а.с. 116) вирішено ініціювати процедуру санації до відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача, виконавчому органу (генеральному директору товариства): розробити план санації товариства; скликати збори кредиторів, які відповідно до плану санації беруть участь у санації товариства; подати до схвалення зборів кредиторів план санації товариства; у встановленому порядку та строки подати до господарського суду заяву про затвердження плану санації товариства; виконати всі інші дії та вчинити всі інші правочини, які є необхідними для підготовки, схвалення, затвердження та проведення процедури санації товариства до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Станом на дату розгляду даної справи судом апеляційної інстанції провадження у справі про банкрутство відповідача не відкрито.

Листом №04/08/001 від 04.08.2023 відповідач звернувся до позивача із листом, в якому повідомив про наявність обставин непереборної сили для перенесення строку виконання відповідних договірних зобов`язань на час існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) (т. 1 а.с. 150), надісланий на адресу позивача 07.08.2023 згідно поштового опису (т. 1 а.с. 151), тобто в той же день, що і прийняте рішення про санацію, а сам лист направлено після прийняття вказаного рішення, тоді як зобов`язання з оплати за товар згідно Договору настали у період з 11.04.2022 по 09.05.2022 (залежно від дати відвантаження товарів). Зазначені обставини не відповідають умовам пункту 6.4 Договору щодо «негайного повідомлення» позивача про настання обставин непереборної сили з наданням відповідних доказів.

Відповідачем до суду подано сертифікат №300-23/2754 Київської Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (т. 2 а.с. 9-12) про неможливість виконання зобов`язань відповідно до пункту 4.2 Договору щодо оплати товару на суму 72 768 856,64 грн з ПДВ одночасно і у повному обсязі у термін починаючи з 12.03.2022. Вказаний сертифікат виданий на підставі наданих відповідачем документів (бухгалтерських довідок, листів відповідача, претензій, наданих йому контрагентами, акта звірки взаємних розрахунків з позивачем, довідки, ПП «Офіс БТІ» про знищення/знесення майна №29/03 від 29.03.2022, сертифікатів Київської ТПП про форс-мажорні обставини та акта про пожежу Броварського РУ ГУ ДСНС України у Київській області від 12.03.2022).

Згідно акта про пожежу від 12.03.2022, складеного Броварським РУ ГУ ДСНС України у Київській області, за зверненням власника будівлі ТОВ «Техенерготрейд», внаслідок потрапляння бойового снаряду в дах будівлі складу за адресою: Київська область, Броварський район, с. Квітневе, вул. Гоголівська, 1а виникло займання, а будівлю складу було повністю знищено, разом із товаром, який там знаходився, у тому числі побутова техніка, без значення переліку такого майна (т.2 а.с. 14-15).

Довідка про знищення/знесення майна №29/03 від 29.03.2022, видана ПП «Офіс БТІ» на замовлення ТОВ «Техенерготрейд» (т.1 а.с. 16) стосується будівлі холодильника з вбудовано-прибудованими адміністративно-побутовими приміщеннями (літера Н), яка є частиною промтоварних та розподільчих складів з окремо розташованою будівлею холодильника та благоустроєм прилеглої території з добудовою блоку технічного обслуговування (2 черга І-ІІ пускові комплекс) за адресою: Броварський район, село Квітневе, вулиця Гоголівська, 1-а - будівля холодильника з вбудовано-прибудованими адміністративно-побутовими приміщеннями (літера Н) є непридатними для подальшого використання та ремонту не підлягає.

Вказаний акт про пожежу та довідка не свідчить про знищення товару, отриманого відповідачем від позивача за спірним Договором, при цьому відповідачем не надано суду доказів укладення договору оренди приміщення з ТОВ «Техенерготрейд» та розміщення там товарів, отриманих від позивача за спірним Договором.

Інші Сертифікати Торгово-промислової палати України №3000-22-0457 від 25.07.2022, №3000-22-1393 від 11.11.2022, №3000-22-0752 від 06.09.2022, №3000-22-1393 від 11.11.2022, №3000-22-0654 від 25.08.2022, №3000-22-1394 від 12.11.2022, №3000-22-1397 від 11.11.2022, №3000-22-0062 від 29.12.2022, №3000-22-0018 від 29.11.2022, №3000-22-0556 від 10.08.2022, №3000-22-0460 від 25.07.2022, №3000-22-0461 від 02.11.2022, на які відповідач посилається в апеляційній скарзі стосуються неможливості користування орендованим майном та не може слугувати доказом за спірними правовідносинами.

Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно із статтею 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частин 3, 4 статті 219 ГК України якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Отже, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання особа повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками. Для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Таким чином, обставини непереборної сили, за належного їх підтвердження, є підставою для звільнення від відповідальності (сплати пені, штрафу), а не від обов`язку виконання зобов`язання за Договором (сплата суми основного боргу) та нарахованих за неналежне виконання 3 % річних та інфляційних втрат, або перенесення строків виконання зобов`язань. Доказів укладення Додаткових угод, як це передбачено пунктом 9.3 Договору, щодо зміни строків оплати до суду не подано, так як і виконання умов пункту 6.5 Договору, який надає право стороні відмовитись від виконання Договору, письмово повідомивши про це іншу сторону, якщо обставини непереборної сили тривають більше 90 (дев`яносто) днів підряд.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції відповідач після настання обставини непереборної сили (12.03.2022) отримував новий товар від позивача та здійснював часткові оплати, що свідчить про можливість виконувати відповідачем умови Договору та взяті не себе зобов`язання за ним.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно частково задовольнив позов.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/13152/23 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/13152/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/13152/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дієса».

4. Матеріали справи №910/13152/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.03.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська