Рішення

від 19.03.2024 по справі 906/1456/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" березня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1456/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Сенькіна Л.А.

за участю представників сторін:

прокурор: Рудченко М.М. - службове посвідчення № 071186 від 01.03.2023,

від позивача: не прибув,

від відповідача-1: не прибув,

відповідповідача-2: не прибув.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

до Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України

про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити об`єкт оренди

Прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди від 03.09.2018, укладеного між Інститутом сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв". Також прокурор просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" звільнити об`єкт оренди, що переданий Інститутом сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України ТОВ "Автошкола Драйв" на підставі договору оренди від 03.09.2018.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор зазначив, що 03.09.2018Інститутом сільського господарства Полісся НААН України з ТОВ "Автошкола Драйв" укладено договір оренди, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування наступне майно: майданчик з будівлею гаража за адресою: 10007, м. Житомир, вул. Київське шосе, 131 ("об`єкт оренди"), розміром 0,23 га. Водночас договір визначає, що об`єкт оренди належить орендодавцю на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ЖТ №000867, виданого Житомирською міською Радою 10.03.1999.

З огляду на норми ст.ст.92,95,96 Земельного кодексу Українипрокурор вважає, що правовий статус постійних землекористувачів не передбачає їх права передавати земельну ділянку у вторинне користування.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06.11.2023 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання.

15.12.2023 від позивача на електронну пошту суду надійшли пояснення, відповідно до яких останній підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 01.02.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

13.02.2024 до суду повернувся примірник ухвали від 01.02.2024, який направлявся на адресу відповідача-1 Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

11.03.2024 до суду повернувся примірник ухвали від 01.02.2024, який направлявся на адресу відповідача-2 ТОВ "Автошкола Драйв" з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

19.03.2024 на електронну пошту суду надійшло клопотання адвоката Швеця О.В., представника ТОВ "Автошкола Драйв" на підставі договору № 18/03-1 про надання правової допомоги від18.03.2024, про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю бути присутнім при розгляді.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі. Також прокурор заперечував проти відкладення розгляду справи.

Розглянувши вищезгадане клопотання, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 202 ГПК Українивстановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Разом з тим, позивач не подає жодного доказу неможливості прибуття в судове засідання 19.03.2024.

Крім того, подаючи до суду заяву про відкладення розгляду справи, відповідач жодним чином не обґрунтовує необхідність такого відкладення, з метою вчинення будь-яких процесуальних дій, що потребують явки його представника особисто в судове засідання.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Оскільки зазначені відповідачем у клопотанні підстави для відкладення судового засідання не узгоджується з наведеними вище підставами для відкладення, тому заявлене клопотання задоволенню не підлягає, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

Відповідач-1 в судове засідання уповноваженого представника не направив. Як зазначалося раніше, 13.02.2024 до суду повернувся примірник ухвали від 01.02.2024, який направлявся на адресу відповідача-1 Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Ухвали в ході розгляду справи надсилалися рекомендованими листами з поміткою "судова повістка".

Відповідно до п. 99-2постанови КМУ від 05.03.2009 № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку" рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 99-2 Правил).

Згідно з ч. 7 ст.120, п. 5 ч. 6 ст.242 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, господарським судом вчинено всі можливі заходи для повідомлення відповідача-1 про дату, час та місце проведення судових засідань.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, відповідач вважається повідомленим про призначене судове засідання з розгляду справи № 906/1456/23 по суті належним чином, оскільки судом виконано всі покладені на нього обов`язки.

Відповідач у справі не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву у строки, встановлені ГПК України.

На підставі п. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2018 Інститутом сільського господарства Полісся ПЛАН України (орендодавець/відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" (орендар/відповідач-2) укладено договір, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування наступне майно: майданчик з будівлею гаража за адресою: 10007, м. Житомир, вул. Київське шосе, 131 ("об`єкт оренди").

Розмір земельної ділянки, що передається в користування разом з об`єктом, що орендується: 0,23 га (виділено пунктиром на плані зовнішніх меж землекористування Інституту хмелярства Української академії аграрних наук, який згідно рішення МВК №759 від 14.12.2000 на підставі свідоцтва про державну реєстрацію від 18.08.1998 №78 замість науково-дослідного проектно-технологічного інституту хмелярства читається Інститут сільського господарства "Полісся" Української аграрної академії аграрних наук).

Згідно п.п. 1.1.2.-1.1.4. договору загальна площа будівлі 70 кв.м. Кількість поверхів: один. Стан майна, що орендується, на момент передачі в оренду: задовільний.

Підпунктом 1.1.7. визначено, що об`єкт оренди належить орендодавцю на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ІІ-ЖТ №000867, виданого Житомирською міською Радою 10.03.1994.

Відповідно до п. 2.1. договору визначено, що об`єкт оренди передається в оренду для здійснення підприємницької діяльності.

Термін оренди складає 2 роки 11 місяців з моменту прийняття об`єкта, що орендується згідно акту здачі-приймання. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі, якщо жодна сторона в термін 30 календарних днів до закінчення даного договору письмово не повідомить про намір його розірвати. (п. 3 договору).

03.09.2018 відповідачами підписано акт приймання-передачі "об`єкта оренди".

Згідно додаткової угоди від 03.08.2021 №1 до вищевказаного договору, термін оренди продовжено до 03.07.2024.

03.08.2021 відповідачі підписали акт приймання-передачі "об`єкта оренди".

Прокурор, вбачаючи в таких діях порушення чинного законодавства, що регулює передачу державного майна в оренду, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1,2ч. 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзац 1-3 ч. 4ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Верховний Суд звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, від 08.12.2020 у справі №908/1664/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виклала правову позицію, за якою:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п.7);

- бездіяльністькомпетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п.38);

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченомустаттею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 39);

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (п.40);

-прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва (п.43).

Позивачем уданій справі визначено ГУ Держгеокадастру у Житомирській області.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі - Положення), Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель, у частині родючості ґрунтів, у частині проведення планових та позапланових перевірок (п.п. 33 п. 4 Положення).

Наведеним підтверджується, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Згідно зі ст. 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі №925/929/19 зробила висновок про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Таку позицію підтримано і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Житомирською окружною прокуратурою позивачу надіслано повідомлення з проханням повідомити, чи мають вони намір вжити заходи щодо поновлення порушених прав та інтересів територіальних громад області, в тому числі шляхом пред`явлення відповідного позову до суду.

Позивач в свою чергу належним чином не відреагував, але і заперечень щодо представництва інтересів держави в їх особі не висловив.

Отже, суд дійшов до висновку, що керівник окружної прокуратури, дотримавшись вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", правомірно звернувся з позовом до суду.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Врегульовано, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває вичерпний перелік суб`єктів, серед яких є: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; заклади освіти незалежно від форми власності.

При цьому, земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній власності.

Відтак, у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, у тому числі щодо надання її в оренду.

Згідно з ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви інасадження cільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме Інститут сільського господарства Полісся, як землекористувач, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування.

Разом з тим, закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

Формулювання законодавця "право самостійно господарювати" підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи що таке господарювання мас відбуватися самостійно.

Водночас, зміст погоджених сторонами Договору умов, свідчить, що Інститут фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці, незаконно передавши її відповідачу-2 ТОВ "Автошкола Драйв".

Водночас правовий статус постійних землекористувачів визначений ст. ст. 92,95,96 ЗК України, не передбачає права постійною землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.

Подібна правова позиція сформована у постановах Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17 та від 07.07.2021 у справі № 903/601/20 (п. 5.29).

Згідно з п. 5.6 рішення Конституційного суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 92 п. 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України від 22.09.2005 у справі № 1- 17/2005 встановлено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного прав власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Законодавець не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

В контексті зазначеного Верховним Судом сформовані близькі за змістом правові позиції у постановах від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18 про те, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в користування (оренда, спільна діяльність), оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) передбачено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі дослідних полів науково- дослідних установ і навчальних закладів.

Згідно ч. 1, 2, 5-6 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається лише для розміщення на них об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і орошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, об`єктів, пов`язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, а також у разі відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Проте, відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, Інституту сільського господарства Полісся НААН України спірну земельну ділянку надано для розміщення бази інституту.

Згідно витягу з ДЗК цільове призначення земельної ділянки: категорія - землі сільськогосподарського призначення: 01.09. для дослідних та навчальних цілей.

Разом з тим, як, зазначалось вище, пунктом 2.1. Договору передбачено, що об`єкт оренди передається в оренду для здійснення підприємницької діяльності.

З наведеного можливо дійти висновку, що Інститутом без наявності відповідних повноважень змінено цільове призначення земельної ділянки, переданої їм в постійне користування, та надалі протиправно передано її в оренду суб`єкту господарювання.

Також, статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду,

а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 даного Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

В свою чергу, у спірному Договорі відсутні повні відомості про об`єкт оренди, а саме не зазначено кадастровий номер земельної ділянки, чітке місце розташовування земельної ділянки, що передасться в оренду.

Разом з тим, ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно статті 17 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Пунктом 2 частини 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Всупереч вказаних норм, державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку здійснено не було.

Враховуючи, що оспорюваний договір не містить всіх істотних умов, передбачених Законом, та не здійснено державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки можливо дійти висновку, що ТОВ "Автошкола Драйв" використовує об`єкт оренди без достатніх правових підстав.

Поміж іншого, варто зауважити, що правові основи управління об`єктами державної власності закріплені Законом України "Про управління об`єктами державної власності".

Пунктом 9 частини 1 ст. 3 наведеного Закону (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що об`єктами управління державної власності, зокрема, є державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.

За частиною 1 ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Згідно зі ст. 8 вказаного Закону Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені п. п. 1,3-11, 14-15, 18-38 ст. 6 цього Закону, за винятком повноважень, що стосуються утворення господарських структур.

Разом з тим, статтею 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" передбачено, що Національні галузеві академії наук, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу національних галузевих академій наук, забезпечують реалізацію прав держави як власника цих об`єктів, ефективно їх використовують та розпоряджаються цими об`єктами майнового комплексу у межах, визначених законодавством, надають дозвіл організаціям, що віднесені до відання національних галузевих академій наук, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій.

Частинами 4-5 статті 7 Закону України "Про наукову і науково - технічну діяльність" визначено, що складовими матеріально-технічної бази наукових установ є будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності, нематеріальні активи.

Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми наукової установи з метою забезпечення провадження її статутної діяльності засновником закріплюються за нею на основі права оперативного управління чи господарського відання або передаються їй у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок (для приватних наукових установ), у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюються науковими установами відповідно до земельного законодавства.

Пунктом 3.2. Статуту Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України передбачено, то Інститут заснований на державній власності. На балансі Інституту знаходиться майно, закріплене за ним Академією на праві оперативного управління, придбане за рахунок коштів, загального або спеціального фондів Державного бюджету. За Інститутом закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення наукової діяльності установи та надані їй на праві постійного користування, що посвідчується у встановленому законом порядку.

Вилучення земельних ділянок та припинення права постійного користування ними може здійснюватись лише за згодою Президії Академії відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно п. 3.7. Статуту Інституту користується землею та іншими природними ресурсами відповідно до статутних цілей своєї діяльності.

Відповідно до п. 4.9. Інститут може, на вигідних для нього умовах, керуючись чинним законодавством про оренду майна, з дозволу Президії Академії, та в установленому законодавством порядку, здавати в оренду закріплене за ним державне майно, що відноситься до основних засобів і не використовується з науковою та виробничою метою.

Проте, всупереч зазначених норм Інститут сільського господарства Полісся НААН не погоджував оспорюваний договір з Національною академією аграрних наук.

Водночас згідно листа НААН від 18.07.2023 №10.2-12/590 спірний Договір не відповідає вимогам Типового договору оренди нерухомого або іншого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, затвердженого Порядком управління об`єктами майнового комплексу Національної академії аграрних наук України, затвердженого постановою Президії ПЛАН від 3 1.01.2028 (протокол №2), який діяв у даний період.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Перелік таких суб`єктів визначено ст. 122 ЗК України, відповідно до ч. 4 якої, повноваження щодо розпорядження зазначеними ділянками належать Г У Держгеокадастру у Житомирській області.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Винятки, які б давали можливість передачі спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, у даному випадку, відсутні.

Також, як уже зазначалося, Інститут сільського господарства Полісся, як постійний землекористувач спірної земельної ділянки, не володіє повноваженнями на її передачу у користування третім особам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна маги необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, до спірного договору мають застосовуватися положення чинного законодавства, що регулюють правові відносини оренди землі, а тому вони не відповідають вимогам Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" в частині дотримання порядку, компетенції та способу передачі земельної ділянки в оренду, укладення договорів без належного погодження з органом управління, а отже мають бути визнані недійсними на підставі ч. ч. 1,2, 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи, що згідно умов оспорюваного договору ТОВ "Автошкола Драйв" фактично передано в користування об`єкт оренди без правових підстав, таким чином при визнанні спірного договору недійсним, відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України, товариство має його звільнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів в рівних частинах.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди від 03.09.2018, укладений між Інститутом сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України (ід. код 05453752) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" (ід. код 36188495).

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" (10012, м. Житомир, м-н Перемоги, 10, офіс 303, ід. код 36188495) звільнити об`єкт оренди: майданчик, площею 0,23 га, з будівлею гаража за адресою вул. Київське шосе, 131 в м. Житомирі, що переданий Інститутом сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України (10007, м. Житомир, шосе Київське, 131, ід. код 05453752) ТОВ "Автошкола Драйв" на підставі договору оренди від 03.09.2018.

4. Стягнути з Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України (10007, м. Житомир, шосе Київське, 131, ід. код 05453752)

- на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 11, ід. код 02909950) 2684,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошкола Драйв" (10012, м. Житомир, м-н Перемоги, 10, офіс 303, ід. код 36188495)

- на користь Житомирської обласної прокуратури 2684,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 29.03.24

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1- позивачу в Електронний кабінет

2- відповідачу-1 (рек.)

3 - відповідачу-2 в Електронний кабінет

4 - Житомирській окружній прокуратурі в Електронний кабінет

+ на ел. пошту: misto@zhit.gp.gov.ua

5 - Житомирській обласній прокуратурі на ел. пошту: prokzt@zhit.gp.gov.ua