Рішення

від 18.03.2024 по справі 908/2736/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/211/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2024 Справа № 908/2736/23

м.Запоріжжя Запорізької області

За позовом: Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул.Городецького, 13)

до відповідача-1: Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 93, кв. 42)

відповідача-2: Приморської районної організації Комуністичної партії України (72100, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Приморська, буд. 67)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2: Комуністична партія України (04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, 7)

про визнання договору недійсним та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно

Головуючий суддя - Боєва О.С.,

судді: Дроздова С.С.,

Проскуряков К.В.

при секретарі судового засідання Самойленко О.П.

За участю представників:

від позивача: Соловйова М.О.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області 29.08.2023 надійшла заява Міністерства юстиції України про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 29.08.2023 здійснено автоматизований розподіл зазначеної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2736/23 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою господарського суду від 31.08.2023 заяву Міністерства юстиції України про вжиття заходів забезпечення позову задоволено, а саме: накладено арешт на нерухоме майно - 1/40 частини будівлі (гараж літ.О, площею 11,1 кв.м та оглядова яма під літ.О, площею 3,6 кв.м), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вулиця Кірова (вулиця Соборна), будинок 75, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 213921023248; заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування/припинення реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо об`єкта нерухомого майна - 1/40 частини будівлі (гараж літ.О, площею 11,1 кв.м та оглядова яма під літ.О, площею 3,6 кв.м), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вулиця Кірова (вулиця Соборна), будинок 75, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 213921023248.

З положень ч. 3 ст. 138 ГПК України слідує, що у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

07.09.2023 до господарського суду надійшла позовна заява Міністерства юстиції України до відповідачів: 1. Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК», 2. Приморської районної організації Комуністичної партії України; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Комуністична партія України, з позовними вимогами про:

- визнання недійсним договору дарування 1/40 частини будівлі (гараж літ.О, площею 11,1 кв.м та оглядова яма під літ.О, площею 3,6 кв.м), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вулиця Кірова (вулиця Соборна), будинок 75, укладеного 29.05.2015 між Приморською районною організацією Комуністичної партії України та Обласним благодійним фондом «ПАРСЕК», посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрованого за № 1974;

- скасування державної реєстрації прав Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» на 1/40 частини будівлі (гараж літ.О, площею 11,1 кв.м та оглядова яма під літ.О, площею 3,6 кв.м), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вулиця Кірова (вулиця Соборна), будинок 75, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 213921023248.

Згідно з протоколом передачі судової справи від 07.09.2023 вищезазначену позовну заяву передано раніше визначеному складу суду - судді Боєвій О.С.

Ухвалою суду від 13.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2736/23, присвоєний номер провадження 9/211/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - Комуністичну партію України, підготовче засідання призначено на 12.10.2023. Відповідачам запропоновано надати відзиви з документальним обґрунтуванням (доказами) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі/з дня опублікування тексту даної ухвали на офіційному веб-порталі судової влади України, але не пізніше 12.10.2023; третій особі запропоновано надати суду письмові пояснення щодо позову або відзиву з викладенням своїх аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову та відповідні докази протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі, але не пізніше 12.10.2023.

Відповідач-2 своїм правом на подання відзиву, а третя особа своїм правом на подання пояснень не скористались, відзив/пояснення суду не подали. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача-2 та третьої особи до суду не надходило.

Судом вжито всіх необхідних заходів для належного повідомлення відповідачів та третьої особи про розгляд даної справи враховуючи наступне.

Відповідач-2 про розгляд даної справи повідомлений належним чином відповідно до приписів ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», шляхом розміщення судом текстів ухвал, в т.ч. ухвали про відкриття провадження у справі від 13.09.2023 та ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, на офіційному веб-порталі Судової влади України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Згідно з частиною 1 ст. 7 та ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до відомостей (витяг) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження третьої особи - Комуністичної партії України, код ЄДРПОУ 00049147 є: 04070, місто Київ, вул. Борисоглібська, буд. 7.

Ухвали суду, в т.ч. ухвала від 13.09.2023 про відкриття провадження у справі, надсилались третій особі на вказану вище адресу. Разом з тим, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.09.2023, а також ухвали суду від 12.12.2023, від 02.02.2024 та від 04.03.2024 були повернуті до господарського суду підприємством поштового зв`язку без вручення адресату з відміткою: «адресат відсутній».

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, Касаційний господарський суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду.

Із змісту ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 12.10.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання у справі відкладено. Ухвалою суду від 12.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.01.2024.

Ухвалою суду 11.01.2024 задоволено клопотання представника позивача про повернення справи № 908/2736/23 на стадію підготовчого провадження, постановлено повернутися на стадію підготовчого провадження у справі № 908/2736/23, підготовче засідання призначено на 25.01.2024; у Приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Кияниці Н.В., Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» та Приморської районної організації Комуністичної партії України в порядку ст. 81 ГПК України витребувано договір дарування нерухомого майна від 29.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрований за № 1974 (оригінал - суду для огляду та належним чином завірену копію - для долучення до матеріалів справи).

Ухвалою суду від 25.01.2024 повторно витребувано у Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» та Приморської районної організації Комуністичної партії України договір дарування нерухомого майна від 29.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрований за № 1974 (оригінал - суду для огляду та належним чином завірену копію - для долучення до матеріалів справи). Також витребувано у Запорізького обласного державного нотаріального архіву договір дарування нерухомого майна від 29.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрований за № 1974 (оригінал - суду для огляду та належним чином завірену копію - для долучення до матеріалів справи). Справу № 908/2736/23 передано на колегіальний розгляд.

Ухвалою суду від 02.02.2024 справу №908/2763/23 прийнято до колегіального розгляду у складі трьох суддів Господарського суду Запорізької області: головуючий суддя - Боєва О.С., судді: Дроздова С.С., Проскуряков К.В., підготовче засідання призначено на 04.03.2024.

У підготовчому засіданні 04.03.2024 представник Запорізького обласного державного нотаріального архіву, на виконання вимог суду (ухвала від 25.01.2024) надала суду для огляду оригінал Реєстру № 2/2015 для реєстрації нотаріальних дій (справа № 02-33, т. 2) та примірник Договору дарування посвідченого 29.05.2015 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрованого за номером - 1947, а також копію вказаного Договору дарування разом з копією витягу з Реєстру для реєстрації нотаріальних дій - для приєднання до матеріалів справи, звернувши увагу суду на неправильне зазначення реєстраційного номеру договору у відомостях, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Ухвалою суду від 04.03.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/2736/23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.03.2024.

До початку судового засідання 18.03.2024 на адресу суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог (документ сформований в системі «Електронний суд» 15.03.2024), в якій позивач, враховуючи помилку, що була допущена при внесенні відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, просив правильним вважати реєстраційний номер договору дарування нерухомого майна посвідченого 29.05.2015 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. - 1947 та уточнив позовні вимоги щодо визнання недійсним договору дарування 1/40 частини будівлі (гараж літ.О, площею 11,1 кв.м та оглядова яма під літ.О, площею 3,6 кв.м), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вулиця Кірова (вулиця Соборна), будинок 75, укладеного 29.05.2015 між Приморською районною організацією Комуністичної партії України та Обласним благодійним фондом «ПАРСЕК», посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрованого за № 1947.

Заява позивача про уточнення позовних вимог не суперечить приписам ст.ст. 42, 46, 182 ГПК України та на підставі ст. 207 ГПК України прийнята судом до розгляду.

18.03.2024 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідачі та третя особа в судові засідання, в т.ч. в судове засідання з розгляду справи по суті, не з`являлись, про причини неявки суду не повідомляли.

Представник позивача в судовому засіданні 18.03.2024 підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог. Позовні вимоги мотивовані, зокрема, наступним. Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, яке набрало законної сили, заборонено діяльність Комуністичної партії України; передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави. Опрацюванням відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що після відкриття 11.07.2014 провадження у справі №826/9751/14 Приморською районною організацією Комуністичної партії України було відчужено нерухоме майно на користь Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» на підставі договору дарування від 29.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. (спірний договір). Перехід права власності на спірне майно від відповідача-2 до відповідача-1 внаслідок укладення спірного договору мало на меті приховування справжніх намірів учасників правочину, а саме: уникнення застосування наслідків заборони діяльності Комуністичної партії України та, відповідно, Приморської районної організації Комуністичної партії України; мало на меті уникнення передачі майна у державну власність. Комуністичну партію України в позовній заяві зазначено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. В обґрунтування вимоги про визнання недійсним спірного договору позивач зазначає що Договір дарування від 29.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В., є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України, та відповідно до приписів ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України в судовому порядку. Оскільки на сьогодні частина майна, яка належала Комуністичної партії України та її структурним осередкам, зокрема спірне майно, перебуває у власності пов`язаного із Партією Благодійного фонду «ПАРСЕК», то позивач вважає, що відновлення становища, яке існувало до порушення можливе шляхом скасування судом державної реєстрації права власності відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень». Позов обґрунтовано ст.ст. 3, 13, 16, 203, 215, 216, 234 ЦК України, ст. 21 Закону України «Про політичні партії в Україні», Порядком переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896, ст.ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

14.11.2023 до господарського суду від Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» надійшов відзив, який було прийнято судом до розгляду (ухвала від 15.11.2023), відповідно до якого відповідач-1 просив суд відмовити у задоволенні позову, зокрема, з наступних підстав. Висновки та доводи позивача є безпідставними, порушують вимоги Конституції України, чинного ЦК України та ГК України та вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; - на момент розгляду справи №826/9751/14 Міністерство юстиції України не зверталось з заявою про забезпечення позову; - договір дарування було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства; - законодавством не заборонено благодійним організаціям бути власниками майна; - жодна посадова особа Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» не притягувалась до будь-якої відповідальності за вчинення тих чи інших правопорушень, які завдають шкоду суверенітету України; - обставина, що засновник відповідача-1 ОСОБА_1 був членом Комуністичної партії жодним чином не може свідчити про те, що він в силу своїх політичних уподобань не має право бути засновником благодійного фонду, займатися благодійністю, укладати договори дарування; - позивачем порушено строк позовної давності, будь-яких клопотань та заяв про його поновлення позивачем не заявлено.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутністю відповідачів та третьої особи, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

У 2014 році Міністерство юстиції України та Державна реєстраційна служба України звернулись до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України у зв`язку із порушенням партією статті 5 Закону України «Про політичні партії в Україні», чинної на момент подання позовної заяви.

11.07.2014 Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження у справі № 826/9751/14 за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності політичної партії.

Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили, було задоволено адміністративний позов Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до відповідача: Комуністичної партії України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служби безпеки України, Всеукраїнського об`єднання «Свобода», Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської організації «Воля-Громада-Козацтво», Української республіканської партії, ОСОБА_2, за участю Офісу Генерального прокурора. Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Ухвалено передати майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

Відповідно до положень пункту 2 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896, після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

Згідно з пунктом 3 вказаного Порядку за результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого у власність держави.

Міністерством юстиції України було видано Наказ від 07.11.2022 № 4964/5 «Про затвердження Переліку майна, коштів та інших активів забороненої судом Комуністичної партії України (ідентифікаційний код 00049147), її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави».

Як зазначив позивач, в ході опрацювання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що після відкриття 11.07.2014 судом провадження в адміністративній справі про заборону Комуністичної партії України, Приморською районною організацією Комуністичної партії України відчужено 1/40 частини будівлі (гараж літ.О, площею 11,1 кв.м та оглядова яма під літ.О, площею 3,6 кв.м), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вулиця Кірова (вулиця Соборна), будинок 75, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 213921023248 (далі - спірне майно), на підставі Договору дарування від 29.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрованого за № 1974.

Зазначене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка № 342916668 від 15.08.2023).

Разом з тим, як вбачається з наданої на виконання вимог суду Обласним державним нотаріальним архівом копії Договору дарування зазначеного вище майна, останній посвідчений 29.05.2015 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрований за № 1947.

Отже, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно допущено помилку (описку) у зазначенні реєстраційного номеру договору дарування: замість - № 1947, помилково вказано - № 1974.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка № 342916668 від 15.08.2023) та відомостей, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, набувачем спірного майна став Обласний благодійний фонд «ПАРСЕК», одним з засновників та керівником якого є ОСОБА_1 .

Разом з цим, ОСОБА_1 - член Комуністичної партії України. Був обраний членом керівних органів Комуністичної партії України на підставі протоколу з`їзду Комуністичної партії України від 19.06.1993.

Крім того, наявні відомості про включення ОСОБА_1 до складу керівних органів КПУ (Президії КПУ) на XXXIX з`їзді КПУ та Першому організаційному Пленумі ЦК КПУ 26.06.2005. В подальшому ОСОБА_1 також обирався членом керівних органів Комуністичної партії України на підставі постанови 42 з`їзду Комуністичної партії України від 22.06.2008 та постанови 44 з`їзду Комуністичної партії України від 19.06.2011.

Таким чином, як зазначив позивач, спірне майно безоплатно передано до організації, керівником якої є один із лідерів Комуністичної партії України.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про законність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1, ч. 5 ст. 203 ЦК України)

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 викладено правовий висновок, що порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Обов`язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).

У своїй постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 (п. 10.26, п. 10.27, п. 10.28, п. 10.29, п. 10.30) Велика Палата Верховного Суду також зазначила про наступне:

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України, Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства, перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 наголосила на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину, є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій (п.п.10.34-10.37 постанови ВП ВС).

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якого може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру судових рішень та зазначалось судом вище, 11.07.2014 Окружним адміністративним судом м. Києва було відкрито провадження у справі № 826/9751/14 за позовом: Міністерства юстиції України, Державної реєстраційної служби України до відповідача: Комуністичної партії України про заборону політичної партії.

Частиною другою ст. 21 Закону України «Про політичні партії в Україні» (у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі № 826/9751/14) було встановлено, що заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Частинами 3, 4 ст. 105 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі № 826/9751/14) визначено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Таким чином, з моменту звернення Мін`юстом до суду з адміністративним позовом у справі № 826/9751/14 Комуністичній партії України та Приморській районній організації Комуністичної партії України було достеменно відомо, що в разі ухвалення рішення про заборону діяльності партії, відбудеться припинення її діяльності, розпуск керівних органів та, в т.ч., її районних організацій, відповідно, керівні органи будуть позбавлені можливості вільно розпоряджатися своїм майном.

Судом враховується, що розгляд справи № 826/9751/14 тривав 8 років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» № 2243-IX від 03.05.2022, який набрав чинності 18.05.2022, внесено зміни до Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2365-III.

Так, статтю 21 Закону доповнено частиною четвертою, згідно з якою, у разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається у рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896, після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

Укладення оспорюваного Договору дарування від 29.05.2015 між Приморською районною організацією Комуністичної партії України та Обласним благодійним фондом «ПАРСЕК» відбулося після відкриття 11.07.2014 провадження у справі № 826/9751/14.

При цьому, одним із засновників та керівником Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» та членом керівних органів Комуністичної партії України на момент укладення спірного договору був ОСОБА_1., який на сьогодні відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є також головою комісії з припинення Приморської районної організації Комуністичної партії України.

Вказане свідчить про пов`язаність осіб правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки сторони спірного договору, діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду державі та Міністерству юстиції України, як уповноваженому кредитору, мали спільний умисел на укладання спірного договору дарування з метою уникнення виконання судового рішення у справі № 826/9751/14, передбачаючи можливість негативного результату за результатами розгляду справи, а саме: передання майна Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

Здійснивши аналіз наявних доказів, суд дійшов до висновку, що Комуністичною партією України в особі її районної організації та Обласним благодійним фондом «ПАРСЕК» здійснено зловживання правом щодо відчуження та набуття права власності на спірне майно; дії вказаних осіб визнаються судом недобросовісними, оскільки відчужуючи майно відповідач-2 намагався уникнути виконання в подальшому судового рішення з відома відповідача-1.

Обов`язковість виконання судових рішень встановлена у статтях 18, 326 ГПК України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

На підставі всього вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Договір дарування, укладений 29.05.2015 між Приморською районною організацією Комуністичної партії України та Обласним благодійним фондом «ПАРСЕК», посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрований за № 1947, є таким, що вчинений на шкоду кредиторам.

За таких обставин, вимоги позивача про визнання недійсним вказаного Договору дарування є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 Закону № 1952-IV).

При цьому в абз. 2, 3 частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви), зокрема, встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються… У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України…

З урахуванням зазначеного вище, приймаючи до уваги висновок суду про наявність підстав для визнання недійсним Договору дарування від 29.05.2015, а також встановлений судом факт допущення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно помилки (описки) у зазначенні реєстраційного номеру договору дарування: замість правильного № 1947, помилково вказано - № 1974, судом задовольняються також й похідні позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації прав Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» відносно спірного нерухомого майна.

У відзиві на позов відповідач-1, зокрема, посилався на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з позовом.

Наведені відповідачем доводи судом спростовуються, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Міністерство юстиції України довідалося про наявність спірного Договору дарування від 29.05.2015 в ході вжиття заходів із розшуку майна забороненої судом Комуністичної партії України, після набрання законної сили рішенням в справі № 826/9571/14 (рішення набрало законної сили 27.07.2022).

Саме з моменту набрання рішенням у справі № 826/9571/14 законної сили, тобто з 27.07.2022, Міністерство юстиції України і отримало право на звернення до господарського суду з даним позовом.

Позовна заява надійшла до господарського суду 07.09.2023, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Відтак, позивачем не пропущений строк позовної давності.

Інші заперечення відповідача-1, що викладені у відзиві, не спростовують висновків суду покладених в основну даного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» і викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Так, відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Здійснивши аналіз наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами наявність фіктивності спірного правочину, метою якого було уникнення передачі майна у державну власність. Викладені у позовній заяві обставини та правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі. Обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Відповідач-1 доказів, які б спростовували правову позицію позивача суду не надав. Так само суду не надано доказів на підтвердження правомірності дії сторін щодо укладання спірного договору.

На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги задовольняються судом в повному обсязі.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та витрати зі сплати судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову покладаються на відповідачів у даній справі порівну.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним Договір дарування 1/40 частини будівлі (гараж літ.О, площею 11,1 кв.м та оглядова яма під літ.О, площею 3,6 кв.м), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вулиця Кірова (вулиця Соборна), будинок 75, укладений 29.05.2015 між Приморською районною організацією Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 26074450) та Обласним благодійним фондом «ПАРСЕК» (код ЄДРПОУ 26468367), посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею Н.В. та зареєстрований за № 1947.

Скасувати державну реєстрацію прав Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 93, кв. 42, код ЄДРПОУ 26468367) на 1/40 частини будівлі (гараж літ.О, площею 11,1 кв.м та оглядова яма під літ.О, площею 3,6 кв.м), що знаходиться за адресою: Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вулиця Кірова (вулиця Соборна), будинок 75, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 213921023248.

Стягнути з Обласного благодійного фонду «ПАРСЕК» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 93, кв. 42, код ЄДРПОУ 26468367) на користь Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 00015622 (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13) суму 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та суму 671 (шістсот сімдесят одну) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Стягнути з Приморської районної організації Комуністичної партії України, код ЄДРПОУ 26074450 (72100, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Приморська, буд. 67) на користь Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 00015622 (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13) суму 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та суму 671 (шістсот сімдесят одну) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 29.03.2024.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.С. Боєва

Суддя С.С. Дроздова

Суддя К.В. Проскуряков