Постанова

від 07.03.2024 по справі 947/20764/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1008/24

Справа № 947/20764/20

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 947/20764/20

Номер провадження: 22-ц/813/1008/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Ступник А.О.,

учасники справи:

- позивач ОСОБА_1 ,

- відповідач Держава Україна, в особі Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України, в особі Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про відшкодування шкоди, завданої протиправними діями державних органів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Чернявської Л.М. 26 травня 2022 року, повний текст рішення складений 03 червня 2022 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути на її користь грошові кошти на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі - 7 805,56 грн. та грошові кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі - 35 мінімальних заробітних плат за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного рахунку органу Державної казначейської служби України станом на час ухвалення рішення суду та нарахуванням відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення суду з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування (а. с. 1 - 9).

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.12.2015 року задоволено її позовні вимоги про стягнення заборгованості з ПП «Агентство з торгівлі нерухомістю «Альянс-Центр». Рішення набрало законної сили та було видано виконавчий лист. Ухвалою суду Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.04.2015 року змінено порядок виконання рішення суду, а саме - зазначено про звернення стягнення на майно та грошові кошти засновників боржника в межах вартості їх вкладів до статутного капіталу товариства. Ухвалою суду від 06.11.2015 року поновлено строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Виконавчий лист було направлено на адресу відділу державної виконавчої служби. Однак, постановою, виданою заступником начальника відділу Шевчуком А.М., у відкритті виконавчого провадження відмовлено.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.11.2018 року (справа № 2-910/11) визнані неправомірними дії заступника начальника відділу Шевчука А.М. та скасовано постанову від 27.01.2016 року про відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа.

Внаслідок протиправних дій та недбалого виконання покладених на державні органи обов`язків ОСОБА_1 була позбавлена можливості своєчасного та ефективного виконання судового рішення. Усі ці обставини привели до виникнення хвилювань та переживань, що негативно відобразилось на її психоемоційному стані. Також були понесені матеріальні витрати. У зв`язку із чим, вона звернулася до суду із даним позовом.

Позиція відповідача в суді першої інстанції

19.11.2020 року до суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву від Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області, в якому представник просить у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі (а. с. 41 43).

Представник посилається на те, що позов ОСОБА_1 є безпідставним, оскільки відсутній причино-наслідковий зв`язок між визнанням неправомірними дій в частині несвоєчасного надіслання копії постанови та скасування постанови ВП № 49965967 про відмову у прийнятті до провадження виконавчого документу та у відкритті виконавчого провадження, згідно ухвали Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.11.2018 року по справі 2-910/11, із завданням позивачці будь-якої шкоди.

19.11.2020 року до суду першої інстанції надійшов відзив на позовну заяву від ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому представник просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі (а. с. 53 -58).

Представник посилається на те, що позивачкою не надано жодних доказів про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб Першого Малиновського ВДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області та настанням моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року відмовлено у задоволенні вищевказаного позову ОСОБА_1 (а. с. 108 109 зворотна сторона).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, в розумінні статті 1174 ЦК України, а саме: - не додано до матеріалів справи належних доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця, якими є відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. В частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції відмовив, оскільки дана вимога є похідною.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року. Ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі (а. с. 115 - 121).

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) помилковими є висновки суду про те, що ухвала Одеського апеляційного суду по справі № 2-910/11 від 17.05.2021 року про відкриття провадження у справі дає підстави вважати, що ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по справі № 2-910/11 від 30.11.2018 року не набрала законної сили, оскільки переглядається в апеляційній інстанції; 2) позивачку не було належним чином повідомлено про розгляд справи, судова повістка не надсилалася, а тому було порушено її право на доступ до суду.

Позиція відповідачів в апеляційному суді

28.12.2022 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив від представника ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області (а. с. 138 - 142).

У своєму відзиві представник просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, з наступних підстав.

Посилання ОСОБА_1 на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що ухвала Одеського апеляційного суду по справі № 2-910/11 від 17.05.2021 року про відкриття провадження у справі дає підстави вважати, що ухвала Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по справі № 2-910/11 від 30.11.2018 року не набрала законної сили, оскільки переглядається в апеляційній інстанції, є неспроможним. Згідно з ч. 2 ст. 273 ЦПК України, у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Крім того, незаконними діями органів державної влади, органів влади АРК, органами місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності шкоди повинна бути доведена, таку правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 914/1221/17.

05.01.2023 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив від представника Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області, в якому представник просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення (а. с. 146 - 147, 156).

Представник посилається на те, що постановою Одеського апеляційного суду від 08.12.2022 року (справа № 2-910/11) задоволено апеляційну скаргу Заступника начальника Першого Малиновського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевчука Андрія Миколайовича. Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року в частині визнання дій заступника начальника Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Шевчука А.М. неправомірних та скасуванні постанови Заступника начальника Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 27 січня 2016 року, ВП № 49965967 скасовано та ухвалено в цій частині постанову. Залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії Першого Малиновського ВДВС Одеського МРУЮ, Заступника начальника Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Шевчука Андрія Миколайовича та скасування постанови Заступника начальника Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 27 січня 2016 року, ВП № 49965967.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеськогоапеляційного судувід 19.12.2022року поновлено пропущений строк та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішенняПриморського районногосуду м.Одеси від26травня 2022року(а. с. 127 - 128).

28.12.2022 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив від представника ГУ Державної казначейської служби України в Одеській області (а. с. 138 - 142).

05.01.2023 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив від представника Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби міста Одеси ГТУЮ в Одеській області (а. с. 146 - 147, 156).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.01.2023 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку письмового провадження (а. с. 163).

Згідно Рішення Вищої ради правосуддя від 30.05.2023 року № 567/0/15-23 суддя Приходько Л.А. достроково закінчила відрядження. На підставі цього та керуючись Положенням про АСДС, було здійснено повторний автоматизований розподіл.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2023 року визначено склад колегії суддів: - головуючий суддя - Заїкін А.П.; - судді - Погорєлова С.О., Князюк О.В..

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.06.2023 року цивільну справу прийнято до провадження іншої колегії суддів (а. с. 168 - 168 зворотна сторона).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 31.01.2024 року підготовку цивільної справи до судового розгляду в апеляційній інстанції закінчено. Призначено розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (а. с. 171 - 171 зворотна сторона).

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення правової позиції учасників справи у заявах по суті справи, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача,обговоривши доводиапеляційної скаргита відзивівна неї,дослідивши докази,що стосуютьсяфактів,на якіапелянт посилаєтьсяв апеляційнійскарзі,перевіривши правильністьзастосування судомпершої інстанціїнорм матеріальногота процесуальногоправа приухваленні рішення,колегія суддіввважає,що апеляційнаскарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 11.12.2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з приватного підприємства «Агентство з торгівлі нерухомістю «Альянс-Центр». Рішення набрало законної сили та було видано виконавчий лист.

Ухвалою суду Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.04.2015 року змінено порядок виконання рішення суду, а саме - зазначено про звернення стягнення на майно та грошові кошти засновників боржника в межах вартості їх вкладів до статутного капіталу товариства.

Ухвалою суду від 06.11.2015 року поновлено строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання.

Виконавчий лист було направлено на адресу відділу державної виконавчої служби. Однак, постановою про відмову у відкритті виконавчого провадження, виданою заступником начальника відділу Шевчуком А.М., у відкритті виконавчого провадження відмовлено.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року (справа № 2-910/11) визнанні неправомірними дії заступника начальника відділу Шевчука А.М. та скасовано постанову від 27 січня 2016 року про відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа.

Між сторонамивиникли правовідносиниз відшкодуванняматеріальної таморальної шкоди, завданої протиправними діями державних органів.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень частин першої та другоїстатті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно достатті 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг його висновків не спростовують.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Відповідно достатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно зістаттею 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбаченістаттею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені у статтях 1173 та 1174ЦК України.

Зокремастаттею 1173 ЦК Українипередбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно достатті 1166 ЦК Україниє наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями1173,1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.

Звертаючись до суду з позовом по даній справі, ОСОБА_1 посилається на те, що внаслідок протиправних дій та недбалого виконання покладених на державні органи обов`язків позивачка була позбавлена можливості своєчасного та ефективного виконання судового рішення, їй завдано матеріальну та моральну шкоду.

Однак саме лише посилання на вищевказане не може свідчити про автоматичне заподіяння матеріальної та моральної шкоди.

Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Статтею 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, у зазначеній справі суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Згідно роз`яснень, які містяться в пункті третьому постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(далі Постанова № 4), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Частиною другою пункту п`ятого вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші підстави, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини третьої пункту дев`ятого зазначеної вище Постанови, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд повинен наводити у рішенні відповідні мотиви.

Згідно правової позиції, зазначеної у Постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року по справі № 464/3789/17, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому, слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №197/1330/14-ц (провадження №61-21956св19): «Моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану... При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості».

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України впостанові «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4(із подальшими змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на зазначені норми матеріального права, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду та встановлені у справі обставини, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, позивачкою не доведено належними, допустимими доказами наявності негативних наслідків протиправної бездіяльності відповідачів у вигляді матеріальної та моральної шкоди та заявленого розміру відшкодування.

Позивачкою не надано доказів підтвердження причино-наслідкового зв`язку між відповідною дією та завданням їй моральної та матеріальної шкоди, які відповідно до вимог законодавства є обов`язковою умовою для вирішення питання щодо визначення наявності моральної та матеріальної шкоди.

Позивачка не надала доказів, які б підтверджували, що пережиті нею негативні емоціїдосягли рівнястраждання абоприниження,які заподіялиморальну шкоду.Позивачка не конкретизувала, які саме зміни відбулися у її звичному житті, у стосунках з близькими та партнерами внаслідок протиправних дій та недбалого виконання покладених на державні органи обов`язків.

За приписами норм процесуального права доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Щодо доводів апеляційної скарги, про несповіщення позивачки про розгляд справи в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали справи містять рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення на ім`я ОСОБА_1 , з якого вбачається, що судову повістку на 26.05.2022 року на 14:30 год. Було вручено (а. с. 106).

Відповідно доч.3ст.130ЦПК України(вредакції чиннійна моментрозгляд справи)якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України (в редакції чинній на момент розгляд справи) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, довід апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було сповіщено про розгляд справи є неспроможним, оскільки спростовується матеріалами справи.

Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово отримувала судові повістки щодо розгляду справи.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що постановою Одеського апеляційного суду від 08.12.2022 року (справа № 2-910/11) задоволено апеляційну скаргу Заступника начальника Першого Малиновського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевчука Андрія Миколайовича. Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 листопада 2018 року в частині визнання дій заступника начальника Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Шевчука А.М. неправомірними та скасуванні постанови Заступника начальника Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 27 січня 2016 року, ВП № 49965967 скасовано. Ухвалено в цій частині нову постанову. Залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1 на неправомірні дії Першого Малиновського ВДВС Одеського МРУЮ, Заступника начальника Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Шевчука Андрія Миколайовича та скасування постанови Заступника начальника Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 27 січня 2016 року, ВП № 49965967.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому вона не підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постановит складений 29 березня 2024 року

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе