Ухвала

від 21.02.2024 по справі 362/6138/23

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/6138/23

Провадження № 4-с/362/2/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.02.2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Кравченко Л.М.,

за участі секретаря Шмагун М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області скаргу ОСОБА_1 (боржника), стягувач ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі ДВС).

Скаргу мотивовано тим, що у ДВС перебувало виконавче провадження № 34894506 з примусового виконання рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28.02.2011 р. у справі № 2-672 про стягнення з неї на користьПАТ "Банк Форум"заборгованості у розмірі 781514 грн. 95 коп.

У межахвказаного виконавчогопровадження,разом зпостановою провідкриття провадженнявід 24.10.2012р., на все належне заявниці майно 24.10.2012 р. було накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження (номер запису про обтяження 13170881).

Постановою державного виконавця від 24.12.2012 р. виконавче провадження № 34894506 закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 (стара редакція) Закону України "Про виконавче провадження", а саме: передано за належністю до іншого відділу ДВС, оскільки в результаті проведених виконавчих дій було встановлено, що місце проживання боржника - АДРЕСА_1 .

Згадане виконавче провадження було припинено, а виконавчий документ не було повторно предявлено до виконання, однак виконавець не зняв арешт, накладений з метою виконання виконавчого документу.

10.04.2018 р. відповідно до Договору № 1070-Ф про відступлення права вимоги за результатами відкритих торгів, ОСОБА_2 став новим кредитором (стягувачем).

28.08.2023 р. ОСОБА_1 звернулася до Тетіївського ВДВС в Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) із заявою про зняття арешту з належного їй нерухомого майна, однак арешт знято не було та рекомендовано звернутися до суду.

Зазначає, що арешт майна порушує її право на спадкування та вважає, що оскільки виконавчий документ було повернуто через відсутність майна у боржника, то правових підстав не знімати арешти з її майна у органу ДВС не було, а тому, на думку заявника, ігнорування її заяви є бездіяльністю з боку такого органу, що перешкоджає їй здійснювати свої права спадкоємця.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати бездіяльність ДВС, що полягає у незнятті арешту з належного їй майна, накладеного у виконавчому провадженні № 34894506, протиправною та зобов`язати ДВС зняти такий арешт.

Представник заявника подав до суду заяву, в якій просить розглядати справу у його відсутності, вимоги скарги підтримує.

Представник ДВС, будучи належним чином повідомленим, до суду не з`явився.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Згідно листа вих № 51088 від 20.12.2023 р. Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), на примусовому виконані у відділі ДВС перебувало виконавче провадження №34894506 з примусового виконання виконавчого листа Васильківського міськрайонного суду Київської області № 2-672 від 28.02.2011 про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 781514,95 грн. на користь АКБ «ФОРУМ», рішення суду не було фактично виконане боржником. 24.12.2012 виконавче провадження №34894506 було закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" (в старій редакції Закону) та направлено по територіальності за місцем проживання боржника до Васильківського ДВС, відповідно до заяви боржника місце її проживання: АДРЕСА_1 . Надати належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження №34894506 неможливо, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені відповідно до Акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 10.02.2016.

Судом також установлено, що право вимоги за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 таАКБ "Банк ФОРУМ",було відступлене ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення права вимоги від 10.04.2018 р., згідно якого борг ОСОБА_1 в сумі 781514,95 грн. був актуальним.

Доказів того, що заборгованість за кредитним договором погашена у повному обсязі, а у стягувача претензій щодо його виконання не має, ОСОБА_1 не надала.

28.08.2023 р. ОСОБА_1 звернулася до відділу ДВС із заявою про зняття арешту з належного їй нерухомого майна, однак отримала відмову і арешту знято не було.

Частиною першоюстатті 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно достатті 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із положеннямистатті 18 Закону України "Про виконавче провадження"державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини першоїстатті 56 Закону України "Про виконавче провадження"арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились устатті 25 цього ж Законуу редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до положень частини четвертоїстатті 59 Закону України "Про виконавче провадження"(у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостійстатті 61 цього Закону,письмової заявистягувача пройого бажаннязалишити засобою нереалізованемайно;6)отримання виконавцемсудового рішенняпро скасуваннязаходів забезпеченняпозову;7)погашення заборгованостііз сплатиперіодичних платежів,якщо виконаннярішення можебути забезпеченов іншийспосіб,ніж зверненнястягнення намайно боржника; 8)отримання виконавцемдокументального підтвердженнянаявності наодному чикількох рахункахборжника коштів,достатніх длявиконання рішенняпро забезпеченняпозову;9)підстави,передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеногочастиною першоюстатті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченомустаттею 11Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Чинна на дату винесення постанов про повернення виконавчого документу стягувачу редакціяЗакону України "Про виконавче провадження"(ч.ч. 1-2 статті 50) передбачала, що у разі разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органудержавної виконавчоїслужби,закінчення виконавчогопровадження зарішеннямсуду, винесениму порядкузабезпечення позовучи вжиття запобіжних заходів, атакож крімвипадків нестягненнявиконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією тапроведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до судуабо іншого органу (посадовій особі), який його видав,арешт,накладений намайно боржника,знімається,скасовуються іншівжиті державним виконавцемзаходи примусовоговиконання рішення,а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершеневиконавче провадженняне може бути розпочатезнову,крім випадків,передбачених цимЗаконом. У разіякщо увиконавчому провадженнідержавним виконавцемнакладено арештна майно боржника, упостанові про закінчення виконавчого провадження або поверненнявиконавчого документадо суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження"(уредакції,чинній начас поверненнявиконавчого документустягувачу) виконавчийдокумент, напідставі якоговідкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено

частково,повертається стягувачуу разі,якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього

Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Враховуючи викладене, суд вважає, що закінчення винавчого провадження на підставіп. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження"(у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов`язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Водночас, спір у справі, що переглядається, виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державним виконавцем, який здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні на стадії його завершення у 2012 р.

Спір виник у зв`язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 від 28.08.2023 р. про зняття арешту у зв`язку із закінченням виконавчих дій та передачею за належністю до іншого відділу ДВС державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

За таких обставин,стаття 50 Закону України "Про виконавче провадження"(у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.

Суд враховує, що застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначенихстаттею 18 Закону України "Про виконавче провадження", щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Аналіз нормЗакону України "Про виконавче провадження"щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно доЗакону України "Про виконавче провадження"підлягає примусовому виконанню.

Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Судом встановлено, що після повернення банку виконавчого документа про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості особа, яка придбала право вимоги, не підтвердила повне виконання зобов`язань за кредитним договором, доказів такого і не додано до скарги.

Законом України "Про виконавче провадження"не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу через відсутність майна боржника.

Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказала, що матеріали виконавчого провадження є завершеними та знищеними виконавчою службою, а тому необхідність у арешті її майна відпала, а наявність такого позбавляє її права на спадкування.

За таких обставин суд обґрунтовано вважає недоцільним зняття арешту, накладеного на майно боржника для забезпечення виконання невиконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту наявна необхідність.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зістаттею 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другоюстатті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормамКонституції Українита Конвенції.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №34894506, не унеможливлює у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з її майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з відсутнього у боржника майна за невиконаним рішенням суду.

За таких обставин та враховуючи відсутність добровільного погашення боржником боргу, відсутність у боржник майна та права на його розпорядження, що виключає невиправдане втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, відмова у задоволенні скарги є законною та обґрунтованою.

Керуючись ст. 451 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 (боржника), стягувач ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Л.М.Кравченко