Ухвала

від 30.10.2023 по справі 761/23004/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/23004/23

Провадження № 4-с/761/161/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.,

при секретарі Марінченко Л.В.,

за участі

представника скаржника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_2 , набездіяльність уповноваженої особи Відділу державної виконавчої служби у м. Біла Церква Білоцерківського районуКиївської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з даною скаргою та просить зняти арешт, накладений 08 квітня 2019 року на майно боржника на підставі постанови від 08 квітня 2019 року, яку виніс головний державний виконавець Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Рябоконь М.В. у виконавчому провадженні НОМЕР_2. Скарга мотивована тим що, скаржником було повністю виконано рішення Шевченківським районним судом міста Києва про стягнення з неї коштів по кредитному договору №420/П/РП/2008-840, укладеному 29 серпня 2008 року, про що правонаступником кредитора, ОСОБА_3 , було повідомлено усіх зацікавлених сторін (нотаріально завірена заявою від 08 травня 2023 року). Натомість уповноваженаособа Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ), безпідставно відмовляється зняти арешт накладений 08 квітня 2019 року на майна скаржника у виконавчому провадженні НОМЕР_2.

Представник скаржника в судовому засіданні підтримав скаргу.

ОСОБА_3 , правонаступник кредитора, був повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, в адресу суду подав заяву в якій підтримав скаргу та просив її задовольнити.

Відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ)був повідомлений належним чином, в судове засідання представника не направив.

Вислухавши доводи представника скаржника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Встановлено, що на виконанні Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1, про примусове виконання виконавчого листа № 2-12482/10 виданого 26 грудня 2012 року Шевченківським районним судом міста Києва щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ "Надра" заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 8858 935,70 грн..

Головним державним виконавцем Білоцерківського міського відділу держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Рябокінь М.В. 08 квітня 2019 року винесено постанову про арешт майна ОСОБА_2 , відповідно до якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику в межах суми суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди виконавця, витрат виконавчого провадженн, штрафів.я.

05 лютого 2020 року, головним державним виконавцем Рябокінь М.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку із укладенням шлюбу 30.09.2017 р. ОСОБА_2 змінила прізвище на " ОСОБА_2 " (копія свідоцтва про укладення шлюбу, виданого Білоцерківським міськрайонним відділомдержавної реєстрації актів цивільного стануГоловного територіального управління юстиції у Київській області наявна в матеріалах справи).

28.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІТ ФІНАНСІВ», який є правонаступником ВАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3 було укладено договір відступлення прав вимог по кредитному договору №420/П/РП/2008-840.

Відповідно до умов зазначеного договору до ОСОБА_3 перейшли права вимоги за кредитним договором №с420/П/РП/2008-840 від 29.08.2008 р. , укладеним між ВАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_2 .

Скаржник в повному обсязі виконав зобов`язання по кредитному договору №420/П/РП/2008-840, укладеному 29 серпня 2008 року, про що правонаступником кредитора, ОСОБА_3 , було зроблено 08.05.2023 р. відповідну заяву, справжність підпису кредитора засвідчено Пешою Т.М. , привптним нотаріусом Бориспільського райооного нотаріального округу Київської області.

Як свідчать матеріали справи, 12 травня 2023 року скаржник звернулась з заявою до Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ), по виконавчому провадженню № НОМЕР_1, з примусового виконання виконавчого листа № 2-12482/10, виданого 26 грудня 2012 року Шевченківським районним судом міста Києва, про зняття арешту з майна, накладеного 08 квітня 2019 року на підставі постанови про арешт майна боржника від 08.04.2019 року, яку виніс головний державний виконавець Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Рябокінь М.В.

Начальник відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) листом № 50400 від 20.06.2023 р. повідомив заявника про те що, відповідно до даних автоматизованої системи виконавчого провадження, наявна інформація, що 05 лютого 2020 року виконавчий лист № 2-12482/10 виданий 26 грудня 2012 року Шевченківським районним судом міста Києва було повернуто стягувачу без виконання відповідно до пункту 2 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», який не передбачає зняття арешту з майна боржника.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 18 Цивільно процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 447 Цивільно процесуального кодексу України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 448 Цивільно процесуального кодексу України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

В свою чергу ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Разом з тим, надані скаржником матеріали не дають підстави вважати, що кредитор скористався правом передбаченим законом та подав на примусове виконання, в межах вищезазначеного строку, виконавчий документ № 2-12482/10, виданий 26 грудня 2012 року Шевченківським районним судом міста Києва.

Така інформація не міститься і в листі начальник відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 20.06.2023 р.

Відповідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених із боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів із дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Судом наголошується, що право на розпорядження своїм майном без будь яких безпідставних обмежень захищені статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вимога статті першої Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті першій Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу", враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відповідно до ч. 1 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи виконання скаржником зобов`язання по сплаті заборгованості по кредитному договору №420/П/РП/2008-840 від 29 серпня 2008 року виконано, про що правонаступником кредитора, ОСОБА_3 , було зроблено відповідну заяву від 08 травня 2023 року та відсутності інформації про повторну подачу кредитором відповідного виконавчого документу, суд приходить до висновку про задоволення скарги ОСОБА_2 , оскільки бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо незнятття арешту з майна порушує права скаржника щодо володіння належним їй майном.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 447-451 ЦПК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про виконавче провадження», суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_2 , на бездіяльність уповноваженої особи Відділу державної виконавчої служби у м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ) та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Зобов`язати уповноважену особу Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м.Київ), зняти арешт накладений 08 квітня 2019 року на підставі постанови про арешт майна боржника НОМЕР_2 від 08 квітня 2019 року, яку виніс головний державний виконавець Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Рябокінь М.В. у виконавчому провадженні НОМЕР_2,на майно скаржника - ОСОБА_2 .

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до вказаного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя