Рішення

від 12.12.2023 по справі 160/24692/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 рокуСправа №160/24692/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу №160/24692/23 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Меліса» до Дніпровської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

26.09.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Меліса» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UА110000/2023/000044/2 від 06.09.2023 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА110140/2023/000290/2 від 06.09.2023 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що митницею, в порушення норм Митного кодексу України, було необґрунтовано використано другорядний метод визначення митної вартості товарів, які переміщувались позивачем через митний кордон України, що призвело до того, що митна вартість товару була значною мірою збільшена. Також, на думку позивача, у митниці не було підстав для непогодження із заявленою ним митною вартістю, визначеною за основним методом (ціною договору), оскільки зміст наданих позивачем документів не був суперечливим, не містив розбіжностей, в них не були наявні ознаки підробки, документи містили всі відомості, що підтверджували числові значення складових митної вартості товарів, та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, з огляду на що у митниці не було підстав для сумніву в правильності митної вартості товару.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №160/24692/23 та у зв`язку з автоматизованим розподілом ця адміністративна справа була передана для розгляду судді Златіну С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 року задоволено заяву судді Златіна С.В. про самовідвід у справі № 160/24692/23, а справу передано для повторного автоматизованого розподілу для визначення нового складу суду .

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2023 року справу № 160/25396/23 передано для продовження розгляду судді Озерянській С.І.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

02.11.2023 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що за результатами здійснення контролю правильності визнання митної вартості товарів митний орган визнає, заявлену декларантом або уповноваженою ним особою, митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування. В результаті такого контролю митним органом встановлено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводиться розрахунок митної вартості, містили розбіжності, та не містили усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари. Відповідач вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови у митному оформленні прийняті митницею відповідно до вимог чинного законодавства, тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив та зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що 20.12.2019 року між ТОВ «Меліса» (покупець) та компанією «SHANDONG YUXIN BIO-TECH CO.,LTD» (продавець) укладено зовнішньоекономічний контракт №QDXL191220-L1.

Пунктами 1.1-1.3 контракту встановлено, що продавець зобов`язується на умовах, визначених цим контрактом поставити та передати у власність покупцю соєву клітковину та інші соєві продукти, а покупець зобов`язується прийняти та сплатити товар. Найменування, асортимент, одиниці виміру, кількість та ціни товару встановлюються у специфікації на кожну партію товару, які є невід`ємною частиною контракту. Постачання товару за цим контрактом здійснюється партіями.

Відповідно пункту 2.2 контракту, ціни товару встановлюються в доларах США та визначаються сторонами згідно з Інкотермс 2010 за умови поставки CIF Одеський морський торговельний порт. Ціни товару крім вартості товару, включають вартість упаковки товару та її маркування, вартість експертного митного оформлення товару, вартість навантаження товару на перевізні засоби, вартість перевезення товару до порту призначення, вартість страхування товару проти ризику втрати та пошкодження під час перевезення від порту відвантаження до порту призначення.

Згідно пункту 3.2. контракту, термін поставки товару встановлюється у специфікації на кожну поставку.

Пунктами 4.1 4.2 контракту передбачено, що оплата товару за цим договором здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок в наступному порядку: відстрочка платежу 180 днів після доставки товару в порт г. Гданськ. Сторони контракту можуть передбачати інші умови оплати товару, які вказуються в додатковій угоді, якщо це необхідно.

Відповідно до додаткової угоди №3 від 04.07.2022 року, до контракту №QDXL191220-L1 від 20.12.2019 року пункт 3.6. контракту викладено в наступній редакції: продавець зобов`язується протягом 7 (семи) календарних днів з дати поставки партії товару направити покупцю кур`єрською поштою такі документи, складені англійською мовою (крім експортної митної декларації): специфікація; рахунок (інвойс); пакувальний лист; лінійний коносамент; страховий поліс (сертифікат); сертифікат аналізу; сертифікат походження товару; фітосанітарний сертифікат; сертифікат здоров`я; сертифікат про відсутність ГМО у товарі; експортна декларація надається без підпису, з Q кодом.

На виконання умов зовнішньоекономічного контракту від 20.12.2019 року компанією «SHANDONG YUXIN BIO-TECH CO.,LTD» та специфікації №13 від 26.05.2023 року було здійснено поставку товару: соєвої клітковини кількістю 25 000 кг на загальну суму 19 250 USD, на умовах постачання CIF Константа, Румунія.

31.08.2023 року позивачем було подано до Дніпровської митниці електронну митну декларацію № 23UA110140007265U2, відповідно до якої митна вартість товару, заявленого до митного оформлення, була визначена декларантом за ціною договору (основний метод).

Для підтвердження заявленої вартості товару позивач надав митному органу наявні в нього документи, визначені статтею 53 Митного кодексу України.

Дана обставина сторонами не оспорюється та підтверджується матеріалами справи.

На етапі перевірки митної декларації відповідач повідомив позивача про виникнення необхідності надання додаткових документів з метою підтвердження митної вартості товару, оскільки відповідачем було встановлено, що документи, які надані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, не містять всіх відомостей, щодо ціни, що була фактична сплачена за імпортований товар, не містять всіх відомостей, що підтверджують числове значення складової митної вартості товарів, витрат на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України та витрат на страхування цього товару.

У зв`язку з викладеним, декларанту було запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої позивачем митної вартості.

На вимогу митниці позивачем 05.09.2023 надані пояснення та наступні додаткові документи: сертифікат про походження товару від 15.06.2023 №C235777843990222; договір перевезення вантажів від 24.06.2020 №SF-0014106 між ТОВ «ДСВ ЛОГІСТИКА» (експедитор) та ТОВ «ТРАНСКОН ЛОГІСТИК» (перевізник); заявку на організацію перевезення та експедирування вантажів від 20.06.2023 №SIEV0010150 до договору від 01.11.2022 №GC-019373; заявку від 21.08.2023 №SIEV0010150 між ТОВ «ДСВ ЛОГІСТИКА» (експедитор) та ТОВ «ТРАНСКОН ЛОГІСТИК» (перевізник); копію МД країни відправлення від 25.06.2023 №438020230000019055 з печаткою.

За результатом аналізу всіх наданих документів, відповідачем зроблено висновок, що надані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та містять численні розбіжності.

06.09.2023 року прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UА110000/2023/000044/2.

В зазначеному рішенні вказано, що згідно відомчих баз даних, наявна інформація щодо митних оформлень ідентичного товару «соєва клітковина YX100 у мішках по 20 кг; виробник SHANDONG YUXIN BIO-TECH CO., LTD (Китай)», країна походження та відправлення - Китай, оформленого за ЕМД від 19.06.2023 №23UA205140047991U4 (№UA205140/2023/047991) (вага нетто 21 200,00 кг) та від 26.06.2023 №23UA205140049412U8 (№UA205140/2023/049412) (вага нетто 3 800,00 кг), за резервним методом визначення митної вартості товарів, заявленим декларантом самостійно, згідно статей 52 та 64 МКУ, на рівні 1,10 дол. США/ кг, умови поставки FOB QINGDAO (Китай), поставки здійснені на виконання зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів (код документу 4104) та з урахуванням вищезазначеного митна вартість товару №1 за ЕМД від 31.08.2023 №23UA110140007265U2 (№UA110140/2023/007265) скориговано за резервним методом визначення митної вартості до рівня 1,10 дол. США/кг випущено у вільний обіг за ЕМД від 07.09.2023 №23UA110140007488U3 (№UA110140/2023/007488).

Дніпровською митницею також було винесено картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА110140/2023/000290/2 від 06.09.2023 року.

Незгода позивача з прийнятим рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови у митному оформленні товару, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи рішення відповідача про коригування митної вартості товару на предмет його відповідності закону, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади організації та здійснення митної справи в Україні, економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи визначає Митний Кодекс України.

Статтею 1 Митного кодексу України встановлено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, закріплено, що встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Відповідно до вимог частини 1 статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно з частиною 1 статті 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Частиною першою статті 257 Митного кодексу України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Розділ ІІІ Митного кодексу України регулює питання митної вартості товарів та методи її визначення.

Так, статтею 49 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із статтею 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно частин 1 та 2 статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 Митного кодексу України, частиною першою якої обумовлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Згідно з частиною другою зазначеної статті документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частинами першою та другою статті 54 Митного кодексу України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом частини п`ятої статті 54 Митного кодексу України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з метою належного оформлення придбаного в іноземного постачальника товару, позивач подав відповідачу митну декларацію та для підтвердження заявленої вартості товару надав митному органу такі документи: сертифікат аналізу від 20.05.2023; сертифікат якості від 12.06.2023; пакувальний лист від 26.05.2023; рахунок-фактура (інвойс) від 17.10.2022 №221017-L; коносамент № QGD0291484 від 25.06.2023; автотранспортна накладна № 10150 від 22.08.2023; сертифікат про походження товару № С235777843990222 від 15.06.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару від 06.06.2023; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №UА00078202 від 22.08.2023; документ, що підтверджує вартість перевезення товару № SІЕV0010150 від 22.08.2023; прейскурант (прайс-лист) виробника товару від 20.05.2023; страховий поліс АJIМ5024223ОААААRYQ від 01.07.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 1 від 04.01.2020; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 3 від 04.07.2022; специфікацію № 13 від 26.05.2023; договір про надання послуг митного брокера № 1 від 03.01.2023; договір (контракт) про перевезення № GС-019373 від 01.11.2022; заяву декларанта або уповноваженої ним особи, у вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари не є генетично модифікованим організмом або продукцією, виробленою із застосуванням генетично-модифікованих організмів № 86 від 28.08.2023; інформацію про позитивні результати державних видів контролю при застосуванні Порядку інформаційного обміну між органами доходів і зборів, іншими державними органами та підприємствами за принципом «єдиного вікна» з використанням електронних засобів передачі інформації (в якості відомостей про документ зазначається ідентифікатор справи, згенерований інформаційною системою та переданий декларанту в автоматичному режимі) № 10367223 від 27.08.2023; декларацію виробника від 26.05.2023; експертний висновок № 002857і/21 від 19.08.2021; лист Міндовкілля від 17.11.2022; санітарний сертифікат від 23.05.2023; сертифікат відсутність ГМО від 26.05.2023; сертифікат здоров`я від 12.06.2023; єдиний уніфікований документ на розміщення та тимчасове зберігання товарів №UA110140/2023/0012 від 30.08.2023 року; копію декларації країни відправлення № 438020230000019055 від 25.06.2023.

Аналізуючи вказані документи, суд доходить висновку, що вони є достатніми для підтвердження заявленої митної вартості товару відповідно до вимог чинного митного законодавства.

Водночас відповідач поставив під сумнів достовірність наданих декларантом документів у зв`язку із наявністю певних розбіжностей, які зазначені в оскаржуваному рішенні.

Так, відповідач вказує на те, що в графі «Consignee» (вантажоотримувач) сертифіката про походження товару від 15.06.2023 №C235777843990222 зазначено «TO ORDER» (на замовлення), без зазначення найменування та адреси отримувача. В графі 8 зазначено товарну позицію « 2106», що не відповідає товарній позиції згідно з УКТ ЗЕД (2304) товару, задекларованого за ЕМД від 31.08.2023 №23UA110140007265U2 (№UA110140/2023/007265). Враховуючи вищевикладене, неможливо однозначно ідентифікувати сертифікат про походження товару від 15.06.2023 №C235777843990222 із партією товару, що оцінюється.

Суд не може погодитись з такими доводами відповідача, оскільки сертифікат про походження товару не визначає митної вартості товару, він не входить до переліку документів, зазначених в пункті 2 статті 53 Митного кодексу України, а може бути наданий додатково на вимогу митного органу у разі, якщо документи зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тому належність сертифіката відповідній партії не впливає на розрахунок митної вартості.

Щодо зауважень відповідача про те, що наданий банківський платіжний документ SWIFT від 06.06.2023 року щодо оплати за товар містить посилання лише на Контракт, що не дає змогу ідентифікувати документ із оцінюваною партією товару (відсутнє посилання на специфікацію, інвойс), суд зазначає наступне.

Пунктом 2.2 Порядку №216 передбачено, що платник заповнює реквізит призначення платежу в іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.

Чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі, оскільки останнім не встановлено вимог щодо його обов`язкової форми.

Отже, сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару, а у сукупності з іншими документами, що стосуються поставки оцінюваного товару, і були подані позивачем для митного контролю, дозволяють ідентифікувати платіж з оцінюваним товаром.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 22.08.2019 року у справі №810/2784/18.

Щодо доводів відповідача про не підтвердження витрат на транспортування, суд зазначає наступне.

Відповідно специфікації №13 від 26.05.2023 року сторонами узгоджено умови поставки CIF Константа, Румунія.

CIF (англ., Insurance and Freight (… named port of destination), або Вартість, страхування і фрахт (… назва порту призначення) термін Інкотермс, означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Продавець зобов`язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення, але ризик втрати чи ушкодження товару, як і будь-які додаткові витрати, що виникають після відвантаження товару, переходять із продавця на покупця. Однак, за умовами терміну CIF на продавця покладається також обов`язок придбання морського страхування на користь покупця проти ризику втрати і ушкодження товару під час перевезення.

Отже, відповідно умов поставки CIF продавець повинен сплатити витрати з доставки товару у зазначений порт призначення, в даному випадку Константа, Румунія.

З наданої митної декларації вбачається, що позивачем заявлено такі складові митної вартості товару, як витрати на транспортування у розмірі 41 793,85 грн.

З дослідженої судом довідки від перевізника (експедитора) ТОВ «ДСВ Логістика» про транспортні витрати від 22.08.2023 року вбачається, що витрати по доставці вантажу, навантажувально-розвантажувальні роботи і зберігання складають 41 793,85 грн.

Відповідно наданого рахунку від 22.08.2023 року витрати на транспортування поза межами території України становлять 41 793,85 грн, та складаються з локальних витрат в порту прибуття Константа у розмірі 28 033,85 грн. та послуг з міжнародного перевезення за маршрутом Константа-Орлівка у розмірі 13 760 грн.

Враховуючи зазначене та надання позивачем договору на транспортно-експедиторське обслуговування №GC-019373 від 01.11.2022 року; заявку на організацію перевезення та експедирування вантажів від 20.06.2023 року до договору №GC-019373 від 01.11.2022 року; договір перевезення вантажів від 24.06.2020 року №SF-0014106; заявку від 21.08.2023 року; автотранспортну накладну №10150 від 22.08.2023 року, суд приходить до висновку, що позивачем надано митному органу всі необхідні документи, які у сукупності підтверджують розмір витрат на транспортування, що включаються до складових митної вартості задекларованого позивачем товару.

Враховуючи наведене та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що висновки митного органу щодо ненадання позивачем всіх необхідних документів та наявність розбіжностей в наданих документах, які не дозволяють визначити митну вартість товарів за ціною договору (контракту), не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом.

Суд враховує, що відповідно до норм чинного законодавства з питань митної справи митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою обставиною, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість випробовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим можуть бути витребувані лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 13.07.2021 року у справі № 200/6521/20-а та від 18.11.2022 року у справі № 818/902/17.

На думку суду, подані декларантом документи підтверджують походження імпортованого товару, його якісні та вартісні характеристики, а для визначення задекларованої митної вартості товару позивач надав митному органу необхідні й достатні документи, які не містять таких істотних неточностей або розбіжностей, які б могли обґрунтовано поставити під сумнів визнання заявленої митної вартості.

Суд вважає, що подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару.

Верховний Суд у постанові № 1140/3242/18 від 23.07.2019 року вказав на те, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Натомість під час розгляду справи судом з`ясовано, що зауваження митного органу по суті носять формальний характер та окремо або у своїй сукупності не свідчать про наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.

При цьому суд додатково звертає увагу на те, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Відтак зазначені митним органом у повідомленнях та в рішеннях про коригування митної вартості зауваження, розбіжності та невідповідність, які стали підставою для витребування додаткових документів та прийняття рішень про коригування митної вартості товару не можуть бути визнані судом об`єктивними, обґрунтованими і такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що при здійсненні імпортування товару на митну територію України, позивачем для підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів відповідно до переліку, передбаченого частиною другою статті 53 Митного кодексу України, а тому використання відповідачем другорядного методу визначення митної вартості товару є неправомірним.

Згідно з пунктами 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.06.2012 за №883/21195), у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Окремо суд зазначає, що в силу частини другої статті 55 Митного кодексу України та вимог наказу Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012 «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 09.11.2022 року у справі №814/141/17.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Отже, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меліса» за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору в розмірі 5368,00 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №826/14072/17, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі/West Alliance Limited проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Судом встановлено, що представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Меліса» у справі №160/24692/23 здійснювала адвокат Герман Марина Миколаївна, що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 27.03.2012 року №4898.

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав договір про надання правової допомоги №01-11-09/23 від 11.09.2023 року, предметом якого є правовий захист інтересів замовника у Дніпропетровському окружному адміністративному суді за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меліса» до Дніпровської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 06.09.2023 року № UA 110000/2023/000044/2 та картку відмови.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що вартість послуг з ведення справи в суді 1-ї інстанції становить 30 000 грн. без ПДВ.

Відповідно пункту 4.1 договору, факт належного виконання виконавцем зобов`язань з даного договору фіксується поважними представниками сторін у акті прийому-передачі наданих послуг.

Позивачем на підтвердження виконання умов договору було надано рахунок на оплату №112/23 від 11.09.2023 року на суму 30 000 грн., акт прийому-передачі наданих послуг від 22.09.2023 року, платіжна інструкція №2419 від 11.09.2023 року на суму 30 000 грн.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

При цьому, відповідач надав відзив на позовну заяву в якому навів свої доводи щодо судових витрат та в якому просив відмовити у їх стягненні та зазначив що розмір 30 000 грн. витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та належним чином не обґрунтований, оскільки ціна позову складає 51 979,42 грн.

Проаналізувавши докази в підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, приймаючи до уваги незначну складність даної справи, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони.

Відтак, витрати на правничу допомогу понесені позивачем підлягають відшкодуванню в розмірі 5000 грн.

Керуючись статтями 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Меліса» (52071, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, с-ще Дослідне, вул. Яснополянська, буд. 2, ЄДРПОУ 30004308) до Дніпровської митниці (49038, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, ЄДРПОУ 43971371) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UА110000/2023/000044/2 від 06.09.2023 року.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА110140/2023/000290 від 06.09.2023 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меліса» за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці суму сплаченого судового збору в розмірі 5368,00 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Меліса» за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці суму понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська