Рішення

від 29.03.2024 по справі 200/725/24

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2024 року Справа№200/725/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

31 січня 2024 року позивач - ОСОБА_1 яка діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, в якому просила:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України, у формі книжечки, яка викладена в листі Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням нею 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без надання згоди на обробку персональних даних.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області із заявою щодо оформлення неповнолітній донці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Однак відповідач повідомив, що паспорт зразка 1994 року у вигляді книжечки вже не видається та запропонував отримати паспорт у вигляді ID-картки. Позивач відмовилась від отримання донькою паспорта у вигляді ID-картки, також відмовилась від надання згоди на обробку персональних даних неповнолітньої доньки ОСОБА_2 . Остання звернулась із письмовою заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про відмову від оформлення їй паспорта громадянина України у формі картки та про вимогу щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, на що отримала відповідь тимчасово виконуючої обов`язки начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, в якій повідомлено, що оскільки відсутне рішення суду про видачу донці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, відсутні правові підстави оформлення та видачі їй такого паспорту відповідно до Тимчасового порядку оформлення видачі паспорта громадянина України.

Вважає таку відмову протиправною, просила задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 12 лютого 2024 року судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В установлений законом строк, відповідачем наданий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач позов заперечував та просив відмовити в його задоволенні повністю. Мотивуючи свою позицію, зазначив, що подана ОСОБА_2 в довільній формі заява від 18.01.2024, з метою отримання вперше паспорта громадянина України, за формою і змістом не відповідає вимогам до заяви, яка є підставою для вчинення територіальними органами і підрозділами ДМС відповідних дій/прийняття рішень щодо оформлення паспорта громадянина України встановленого зразка.

З огляду на те, що ОСОБА_2 не зверталася до відповідача із заявою, сформованою відповідно до вимог законодавства, та з доданим до неї належним чином оформленим обов`язковим пакетом документів, ГУ ДМС у Донецькій області було розглянуто заяву від 18.01.2024 відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР з роз`ясненням законодавчо визначеного алгоритму дій, необхідних для отримання паспорта громадянина України.

Виходячи з правової оцінки листа ГУ ДМС у Донецькій області від 22.01.2024 № К-614-24/1401.2.4/21-24 ОСОБА_2 не було відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та відповідно зазначений лист не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Зазначив, що лист ГУ ДМС у Донецькій області від 22.01.2024 № К-614-24/1401.2.4/21-24 не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому, в розумінні ст.2 КАС України, не може бути оскаржено до адміністративного суду.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом установлено наступне.

ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

18.01.2024 ОСОБА_2 звернулась до ГУ ДМС у Донецькій області із заявою, в якій просила видати паспорт, форма якого затверджена Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.

22.01.2024 листом відповідача №К-614-24/1401.2.4/21-24 за результатом розгляду заяви відповідно до Закону України «Про звернення громадян», заявнику повідомлено, що враховуючи зміни, внесені до Постанови та відповідно до Тимчасового порядку оформлення видачі паспорта громадянина України, особі, яка досягла 16-річного віку та щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку. Зазначено, що оформлення та видача паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки можлива у разі подання рішення суду, яке набрало законної сили, та документів, зазначених в пункті 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року N 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа N 2346/02, ECHR 2002 та п. 65. рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява N 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява N 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Згідно з підпунктом а) пункту 1 частини першої статті 13 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус(далі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.

За приписами частин першої-четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України оформляється особам, які не досягли вісімнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли вісімнадцятирічного віку, - на кожні 10 років. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Разом з тим, Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XIIзатверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення № 2503-ХІІ).

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення № 2503-ХІІ бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.

Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Отже, чинним Положенням № 2503-ХІІ про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 року Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4. Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.

Відповідно до пункту 2 Постанови №302 запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:

- з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (пункт 3 Постанови №302).

Постановою №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України Про захист персональних даних від 01.06.2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону № 2297-VI).

Частинами 5 та 6статті 6 Закону № 2297-VIвизначено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неналежну якість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Також, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Отже, норми Закону № 5492-VIна відміну від норм Положення № 2503-XII звужують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки за відсутності безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.

Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у старій формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі № Пз/9901/2/18 (806/3265/17).

Відповідно до частини 5статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17 вказано на ознаки цієї типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

За ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.

При цьому, безпідставними суд вважає посилання відповідача на положення абз.5 п.3 постанови КМУ №302 в листі від 22.01.2024 № К-614-24/1401.2.4/21-24.

03 квітня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №398 Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. №302, відповідно до якої пункт 3 Постанови №302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, доповнивши його абзацом такого змісту:

«Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.».

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року № 456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 року за № 620/33591, затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок№ 456.

Згідно із пунктами 1, 2 розділу І Тимчасового порядку № 456 цей порядок, розроблений відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302, Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 року № 353 Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України.

Підпунктом 2 пункту 1 розділу ІІІ Тимчасового порядку № 456 визначено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник (далі - заявник) подає, зокрема, рішення суду.

Отже, пункт 3 Постанови №302 та Тимчасовий порядок №456 підлягає застосуванню у випадку оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки на підставі рішення суду.

Разом з цим, приписи Положення №2503-ХІІ, які є чинними поряд з положеннями Тимчасового порядку, не передбачають обов`язку громадянина подавати для одержання паспорта громадянин судового рішення про зобов`язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

Крім того, суд звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "Groppera Radio AG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х`ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".

З огляду на вказані норми суд вважає, що право ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням нею 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без надання згоди на обробку персональних даних.

Разом з цим, суд вважає, що відсутні підстави для визнання протиправною відмови відповідача у видачі паспорта, оскільки фактично його лист від 22.01.2024 № К-614-24/1401.2.4/21-24 не містить такої відмови позивачу. Управлінням лише наведені фактичні обставини та норми законодавства, які регулюють вказане питання. При цьому також наголошено, на необхідності отримання судового рішення стосовно зобов`язання ДМС видати паспорт книжечку, що і встановлено на законодавчому рівні.

На час розгляду справи, для отримання паспорта громадянина України у формі книжечки необхідною умовою є наявність рішення суду щодо зобов`язання міграційної служби видати такий паспорт.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

З урахуванням викладеного, судовий збір у розмірі 605,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2-17, 19, 20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням нею 16-річного віку, паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без надання згоди на обробку персональних даних.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 29 березня 2024 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Е. Абдукадирова